Рішення № 76832949, 19.09.2018, Балаклійський районний суд Харківської області

Справа № 545/3197/17

2-а/610/22/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.09.2018 року Балаклійський районний суд Харківської області в складі:

головуючого - судді Храмцова В.Б.,

секретарів судових засідань ОСОБА_1, ОСОБА_2,

позивача ОСОБА_3,

представників позивача – ОСОБА_4, ОСОБА_5,

представника Департаменту патрульної поліції НПУ – ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Балаклія Харківської області за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 545/3197/17 (№ 2-а/610/22/2018) за позовом ОСОБА_3 до інспектора роти №1 батальйону УПП у м. Полтава ДПП МВС ОСОБА_7, треті особи Департамент патрульної поліції м. Полтава, Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області та Управління Державної казначейської служби України у м. Полтава Полтавської області

про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

ВСТАНОВИВ:

01.11.2017 року позивач звернувся до Полтавського районного суду Полтавської області із адміністративним позовом, в якому просить: визнати протиправними дії відповідача щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_3 на місці зупинки транспортного засобу 17.10.2017 року у с. Супрунівка Полтавського району Полтавської області по вул. Київській 2ч; скасувати постанову серії БР № 506705 від 17.10.2017 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, винесену відповідачем відносно позивача за ч.3 ст121 та ч.1 ст.126 КУпаП.

В обґрунтування позовних вимог послався на те, що відповідач порушив процедуру розгляду справи про адміністративне правопорушення та позбавив позивача можливості скористатися у повному обсязі своїми правами, передбаченими ст. 268 КУпАП.

В уточненій позовній заяві від 19.01.2018 року просив: стягнути з УПП м. Полтава судові витрати пов’язані з розглядом справи у розмірі 27 395,56 грн.; стягнути моральну шкоду, завдану незаконними діями посадової особи у розмірі 2000 грн.; стягнути витрати сторони позивача та його представників, що пов’язані із прибуттям до суду у розмірі 5 613,94 грн.

У своєму клопотанні про збільшення позовних вимог від 09.02.2018 року просив: стягнути з УПП м. Полтава судові витрати пов’язані з розглядом справи у розмірі 37075,36 грн.; стягнути витрати сторони позивача та його представників, що пов’язані із прибуттям до суду у розмірі 7964,15 грн.

Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 14.03.2018 року зазначений адміністративний позов направлено за підсудністю до Балаклійського районного суду Харківської області.

Ухвалою судді Балаклійського районного суду Харківської області від 24.04.2018 року справу було прийнято до свого провадження та призначено до розгляду.

08.05.2018 року від представника позивача надійшло клопотання про збільшення позовних вимог, в якому він просив: стягнути з Департаменту Патрульної Поліції Національної Поліції України УПП м. Полтава (що було перейменована відповідно до наказу НПУ від 08.12.2017 року № 1265 в Управління Патрульної Поліції Полтавської області Департаменту Патрульної Поліції НПУ) судові витрати пов’язані з розглядом справи у розмірі 56 434,96 грн.; стягнути моральну

позивача та його представників, що пов’язані із прибуттям до суду у розмірі 10 709,16 грн.

В судове засідання позивач та його представники з'явились, позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, надав суду письмові заперечення проти позову та просив відмовити у його задоволенні за безпідставністю. Розгляд справи просив провести без його участі.

Представник третьої особи Департаменту патрульної поліції у м. Полтава у судовому засіданні в режимі відеоконференції просила повністю відмовити позивачеві в задоволенні позовних вимог, зазначаючи про те, що постанова про накладення адміністративного стягнення на позивача винесена законно і обґрунтовано, твердження позивача про спричинення йому моральної шкоди у розмірі 2000 грн. та відшкодування судових витрат, витрат, пов’язаних з прибуттям до суду є необґрунтованими та не підтверджені жодними доказами, натомість факт вчинення позивачем інкримінованого правопорушення є підтвердженим.

Представник третьої особи, Управління Державної казначейської служби України у м. Полтава у судове засідання не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Представник третьої особи, Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області у судове засідання не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінюючи зібрані докази, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Стаття 7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.

Відповідно до ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно зі ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до наданих даних встановлено, що постановою БР № 506705 від 17.10.2017 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності на накладено стягнення у виді штрафу в сумі 425 грн. за ч.1 ст.126 та ч.3 ст.121 КУпАП за те, що він 17.10.2017 року о 03.30 год. в с. Супрунівка Полтавського району Полтавської області по вул. Київська 2-ч, водій автомобіля не надав поліс обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чим порушив п.п.2.4-а ПДР та керував транспортним засобом, який підлягав обов’язковому технічному контролю, але своєчасно його не пройшов, чим порушив п.п.31.3б ПДР України.

Відповідно до ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо, 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими

несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Згідно зі ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ст. 283 КУпАП - розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Відповідно до ст. 276 КУпАП - справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.

Конституційний Суд України у рішенні від 26.05.2015 у справі № 1-11/2015 за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення дав офіційне тлумачення зазначеній нормі, вказавши, що положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яке передбачає, що «справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення», в аспекті порушеного у конституційному поданні питання необхідно розуміти так, що використане в ньому словосполучення «за місцем його вчинення» визначає адміністративно-територіальну одиницю, на яку поширюється юрисдикція відповідного органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ч. 3 ст. 258 КУпАП, працівник патрульної поліції може винести постанову на місці вчинення правопорушення, тобто на місці зупинки транспортного засобу. Проте, постанова не може бути винесена без розгляду адміністративної справи. Постанова щодо притягнення особи до відповідальності виноситься за результатами розгляду справи. Вимоги ч. З ст. 258 КУпАП вказують на те, що працівник патрульної поліції повинен дотримуватись вимог ст. 283 КУпАП, яка зазначає, що постанова виноситься тільки за результатами розгляду справи.

Разом з тим, ст. 276 Кодексу вказує, що справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення, тобто за місцезнаходження органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення. В даному випадку, за адресою 36008 м. Полтава, вул. Фрунзе 164 де розташоване Управління патрульної поліції у м. Полтава. Проте, відповідач положень закону не дотримався та розглянув справу на місці зупинки транспортного засобу.

Таким чином, незаконно розглянувши справу на місці зупинки транспортного засобу, відповідач по справі суттєво порушив права позивача передбачені як Конституцією України, так і Кодексом України про адміністративні правопорушення, а також іншими нормативними правовими актами України.

Також, суд звертає увагу на наступне.

Згідно з частиною першою статті 268 Кодексу особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржувати постанову у справі. Крім того, у цій правовій нормі передбачено, що справа про адміністративне правопорушення повинна розглядатися в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; за відсутності такої особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У наведених положеннях Кодексу визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності. Водночас вказані положення є законодавчими гарантіями об’єктивного і справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, реалізація яких можлива лише у разі, якщо особі буде надано достатній проміжок часу для підготовки до розгляду справи, пошуку адвоката, ознайомлення з матеріалами справи, тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 271 КУпАП, у розгляді справи про адміністративне правопорушення можуть брати участь адвокат, інший фахівець у галузі права, який за законом має право на

надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Ці особи мають право знайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання; за дорученням особи, яка його запросила, від її імені подавати скарги на рішення органу (посадової особи), який розглядає справу, а також мають інші права, передбачені законами України.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про звернення громадян" звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Питання розгляду заяв (клопотань) врегульовано ст.15 Закону, відповідно до якої, органи державної влади, до повноважень яких належить розгляд заяв і клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв ( клопотань).

Частиною 3 статті 15 Закону України "Про звернення громадян" визначено, що відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.

При цьому, відповідно до ст. 7 Закону України "Про звернення громадян", якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.

Конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина.

Реалізація кожним права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб’єктами права.

Інспектором Патрульної поліції м. Полтави було грубо порушено законодавство про звернення громадян, оскільки позивач заявляв клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, оскільки він мав наміри реалізувати свої права, зокрема надати докази своєї невинуватості та скористатися правової допомогою адвоката, проте ці клопотання відповідачем по справі були відхилені.

Правову позицію щодо цього висловив Конституційний Суд України у Рішенні від 16 листопада 2000 року N 13-рп/2000 у справі про право вільного вибору захисника. Зокрема, в абзаці п’ятому пункту 5 мотивувальної частини цього Рішення зазначено, що «закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис «кожен є вільним у виборі захисника своїх прав» (частина перша статті 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин».

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пакеллі проти Німеччини» від 25 квітня 1983 р., Європейський суд з прав людини відзначив, що це положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі, обвинуваченій у скоєнні кримінального злочину, три права: захищати себе особисто; мати обраного нею самою представника, і, за визначених умов, мати призначеного йому захисника безоплатно. Разом із тим дія права на правову допомогу не обмежується тільки сферою кримінального судочинства.

Права, передбачені п. З ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є складовим елементом загального поняття справедливого судового розгляду, що охоплює й випадки здійснення інших видів судочинства.

Виходячи із того, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства України Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод було ратифіковано відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 р. № 475/97), а рішення

Європейського суду з прав людини є обов’язковими для виконання, що передбачено ст. 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 р., можна зробити висновок, що відповідно до взятих міжнародно-правових зобов’язань Україна повинна забезпечувати кожній особі право на правову допомогу як під час провадження у кримінальних справах, так і під час судового провадження за іншими категоріями судових справ.

Таким чином, незаконно розглянувши справу на місці зупинки транспортного засобу, відповідач, неправомірно позбавив позивача можливості скористатися своїми правами передбаченими ст.ст. 59, 64 Конституції України, ст. 268 КУпАП у повному обсязі та позбавив права на юридичну допомогу, права на захист, в той час коли позивач заявляв неодноразово клопотання про розгляд вказаної справи виключно з участю його захисника, якого він викликав на місце зупинки. Крім того, відповідач проігнорував вимоги ч. 2 ст. 33 КУпАП. Розгляд справи на дорозі, на місці зупинки транспортного засобу, унеможливило виконання вимог ст. 245 КУпАП щодо всебічного, повного і об’єктивного з’ясування обставин справи.

Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

У відповідності до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли маються підстави для звільнення від доказування.

Згідно зі ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

На дослідженому у судовому засіданні відеозапису, зробленому на мобільний телефон працівника поліції є запис ознайомлення позивача з правами на вже заповненій постанові, тобто вже після її винесення.

Будь-яких інших доказів, які б свідчили про вчинення позивачем порушення правил дорожнього руху при винесенні оскаржуваної постанови не надано, зокрема, відповідачем не надано суду та не долучено до оскаржуваної постанови пояснення свідків, фото-, відеофіксації у тому числі з нагрудної відеокамери порушення позивачем правил дорожнього руху тощо.

Таким чином, єдиним доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення є сама оскаржувана постанова по справі про адміністративне правопорушення, в якій зафіксовано порушення водієм правил дорожнього руху.

Однак, суд вважає, що зазначена постанова є саме предметом спору між сторонами та не може розглядатися як доказ за відсутності інших доказів на підтвердження обставин, вказаних в оскаржуваній постанові.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Рішенням Конституційного Суду України від 26.05.2015 р. № 5-рп/2015 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 276 КУпАП визначено, що у наведених положеннях Кодексу визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності. Водночас вказані положення є законодавчими гарантіями об'єктивного і справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, реалізація яких можлива лише у разі, якщо між стадією складення протоколу

про адміністративне правопорушення і стадією розгляду відповідної справи по суті існуватиме часовий інтервал, достатній для підготовки до захисту кожному, хто притягається до адміністративної відповідальності.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що інспектор не мав права на місці вчинення адміністративного правопорушення виносити оскаржувану постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія БР №506705 від 17.10.2017 року, за якою позивача було визнано винним у скоєнні адміністративних правопорушень, передбачених ч.3 ст.121, ч.1 ст.126 та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425,00 грн.

У відповідності до ч. 1 та 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

При з'ясуванні фактів, з якими закон пов'язує відшкодування моральної шкоди, слід виходити з вимог ст. ст. 1167, 1187 ЦК України, які визначає підстави покладання обов'язку по відшкодуванню такої шкоди та обставини, які мають враховуватися при визначенні розміру відшкодування.

Відповідно до роз'яснень, даних в п. З постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.95 № 4, моральна шкода це втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Частиною 2 статті 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Враховуючи те, що у зв’язку з незаконними діями посадової особи Управління Патрульної м. Полтава - інспектором роти №1 батальону Управління патрульної поліції Полтавської області Департаменту Патрульної Поліції НПУ ОСОБА_7 ОСОБА_8 Р.В. була завдана моральна шкода, що виразилася в утриманні його на місці зупинки більше чотирьох годин, що викликало у нього певні душевні хвилювання, суд оцінює її у розмірі 1000 грн. і вважає, що дана сума відшкодування моральної шкоди відповідає принципам розумності, виваженості та справедливості.

Разом з тим, суд не погоджується з представником позивача в частині стягнення з відповідача

заявлених витрат, пов’язаних з розглядом справи та витрат, пов’язаних із прибуттям до суду, оскільки адміністративний позов було подано із порушенням правил підсудності а тому всі понесені позивачем витрати, пов’язані із розглядом справи в Полтавському районному суді Полтавської області є необгрунтованими.

Згідно з ч. 1 ст.139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ст. 288 КУпАП, то підстави для стягнення з відповідача судового збору відсутні.

Керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 2, 6, 77, 134, 242-246, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 23 ЦК України, суд, -

ВИРИШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Постанову серії БР №506705 від 17.10.2017 року про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, винесену інспектором роти №1 батальону Управління патрульної поліції Полтавської області Департаменту Патрульної Поліції НПУ ОСОБА_7, відносно ОСОБА_3 за ч.3 ст.121, ч.1 ст.126 КУпАП – скасувати.

Стягнути з Департаменту Патрульної Поліції Національної Поліції України судові витрати, пов’язані з розглядом справи в розмірі 19 359 грн. 60 коп.

Стягнути моральну шкоду, завдану незаконними діями посадової особи Управління Патрульної м. Полтава - інспектором роти №1 батальону Управління патрульної поліції Полтавської області Департаменту Патрульної Поліції НПУ ОСОБА_7 на користь позивача у розмірі 1 000 грн.

Стягнути витрати сторони позивача та його представників, що пов’язані із прибуттям до суду, понесені у зв’язку з незаконними діями посадової особи Управління Патрульної м. Полтава - інспектором роти №1 батальону Управління патрульної поліції Полтавської області Департаменту Патрульної Поліції НПУ ОСОБА_7 у розмірі 2 744 грн. 15 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного адміністративного суду через Балаклійський районний суд Харківської області шляхом подачі протягом десяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення буде виготовлений протягом десяти днів, починаючи з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Позивач: ОСОБА_3, місце проживання: 64200, Харківська область м. Балаклія вул. Петра Азаренка б.107.

Відповідач: інспектор роти №1 батальйону УПП у м. Полтава ДПП МВС ОСОБА_7, місцезнаходження: 36008, м. Полтава вул. Фрунзе б.164.

Третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області, місцезнаходження: 36011, м. Полтава вул. Шевченка б.1.

Третя особа: Управління Державної казначейської служби України у м. Полтава Полтавській області, місцезнаходження: 36011, м. Полтава вул. Небесної Сотні б.1/23.

Третя особа: Департамент патрульної поліції м. Полтава, місцезнаходження: 36008, м. Полтава вул. Європейська б.164.

Суддя