Рішення № 76830619, 28.09.2018, Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 398/1330/18

провадження №: 2/398/1536/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

"28" вересня 2018 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області в складі: головуючого судді Ковальової О.Б., за участю секретаря судового засідання Василяки І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Олександрія в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №398/1330/18 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Єврокар Україна» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить: визнати договір фінансового лізингу № 3347, укладений 28.07.2017 року між ТОВ «Єврокар Україна » та ним недійсним; стягнути з відповідача на його користь сплачені ним кошти у розмірі 18 000 грн..

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що 28.07.2017 року між ТОВ «Єврокар Україна» та ним укладено договір № 3347 фінансового лізингу, відповідно до п.1.1 предметом договору є транспортний засіб ЗАЗ SENS визначений в Договорі фінансового лізингу та у Специфікації яка міститься у Додатку даного Договору.

Того ж дня, ним на рахунок відповідача було сплачено авансовий платіж за договором фінансового лізингу в розмірі 18000 гривень. При ньому ним також сплачено 180 гривень комісію банку.

Відповідно п.п. 8.2., 9.2. Договору фінансового лізингу № 3347 від 28.07.2017 року, сторони погодили, що вартість предмета лізингу на момент укладання договору за цим договором становить 6 829,04 доларів США з урахуванням ПДВ, згідно обмінного курсу долара США до української гривні, на фактичну дату укладення договору гривневий еквівалент вартості предмета лізингу становить 177555 гривень з ПДВ; авансовий платіж складає частину від вартості предмета лізингу в розмірі 23 відсотків від вартості предмета лізингу, щомісячний авансовий платіж 157.44 доларів США; комісія за організацію договору 10% вартості предмета лізингу, комісія за передачу предмета лізингу 3 % вартості предмета лізингу; термін поставки предмета лізингу - 90 днів.

Пунктами 3.1.1., 3.3.1., 3.3.3. Договору № 3347 фінансового лізингу від 28.07.2017 встановлено, що лізингодавець зобов'язаний придбати предмет лізингу, який визначений лізингоодержувачем, в порядку та на умовах даного Договору та інших письмових домовленостей між сторонами. До отримання предмету лізингу, на умовах та у порядку передбаченим договором, сплатити передбачені даним договором платежі; у встановлений термін і в повному обсязі сплачувати лізингові та інші платежі відповідно до даного договору.

Зазначає, що за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу або договору поставки. За договором найму (оренди) здійснюється передача майна наймачеві у користування. Оскільки договір фінансового лізингу містить елементи договору найму транспортного засобу, то в силу положень ч. 2 ст.799 ЦК України він підлягав нотаріальному посвідченню. Проте, в порушення зазначених положень ЦК України договір між ТОВ «Єврокар Україна» та ОСОБА_1 не був посвідчений нотаріально.

Крім того зазначає, що оскільки у ТОВ «Єврокар Україна» на час укладення договору фінансового лізингу № 3347 від 28.07.2017 року відсутня ліцензія для здійснення діяльності з надання фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, зазначене також є підставою для визнання даного договору недійсним.

В договорі, укладеному між сторонами, відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування, місце знаходження, куди має звертатись споживач у випадку порушення якості комплектності та інших умов з продажу товару, звужені обов'язки лізингодавця, розширені його права (п. 3.1. 3.2 Договору фінансового лізингу № 3347 від 28.07.2017 року).

Крім того, Договір фінансового лізингу № 3347 від 28.07.2017 року не містить положень дострокової сплати лізингових платежів, що є обмеженням принципів справедливості, розумності та добросовісності, та є несправедливими умовами договору згідно з вимогами ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Виходячи з зазначеного даний Договір фінансового лізингу № 3347 від 28.07.2017 року містить низку несправедливих умов, які порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін і завдають шкоду йому як споживачеві, а тому враховуючи, що представниками ТОВ «Єврокар Україна» не вчинено будь-яких дій на виконання зобов'язань за цим договором, відповідно до ч.1 ст. 215, ч,1 ст.203 ЦК України вбачає підстави для визнання даного договору недійсним в цілому та стягненню з відповідача (ТОВ «Єврокар Україна») на його користь всі кошти, сплачені за недійсним правочином.

Позивач в судове засідання не з'явився, про час, місце та дату судового засідання повідомлений належним чином, подав заяву про розгляд справи без його участі, де вказав, що просить прийняти рішення, в зв'язку з підтриманням позову, проти заочного розгляду справи не заперечував.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про час, місце та дату судового засідання повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, будь-яких заяв, клопотань не надав. Враховуючи згоду позивача, суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити на підставі наявних матеріалів справи заочне рішення, відповідно до вимог ст., ст. 280 - 284 ЦПК України.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 28липня 2017 року між, ОСОБА_1 та ТОВ «Єврокар Україна» було укладено договір Фінансового лізингу № 3347, згідно якого предметом Лізингу по даному договору є: ZAZ SENS (а.с.7-14). Відповідно до умов Договору лізингодавець (відповідач) бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу (ZAZ SENS) у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу (позивачу) на умовах, передбачених договором (пункт 1.3. договору).

Договір Фінансового лізингу №3347 від 28 липня 2017 року укладений в простій письмовій формі.

Таким чином, судом встановлено, що договір фінансового лізингу від 28.07.2017, укладений між сторонами, нотаріально посвідчений не був.

На виконання умов договору позивач 28 липня 2017 року сплатив на рахунок ТОВ «Єврокар Україна» 18000,00 грн. (а.с.6), але автомобіль так і не прибув.

Відповідно до умов, викладених у п.12.1 Договору фінансового лізингу № 3347 від 28.07.2017 року Лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в 1.7. та 4.1., та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний Договір за власним бажанням, про що має повідомити Лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо наміру розірвання Договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу Лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чинним законодавством, Лізингодавець розглядає заяву Лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого Авансового платежу та/або частини Авансових платежів, 20 % Лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію Договору в такому випадку поверненню не підлягає.

Правовідносини, які виникають у зв'язку із договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, а також Законом України «Про фінансовий лізинг», Законом України «Про захист прав споживачів».

Згідно із частиною другою статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до частин першої та другої статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

За договором найму (оренди) здійснюється передача майна наймачеві у користування.

Частинами першою та третьою статті 760 ЦК України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

Найм (оренда) транспортних засобів врегульовано параграфом 5 глави 58 ЦК України.

Виходячи з аналізу норм цивільного законодавства, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, про що свідчить зміст договору та правила статті 628 ЦК України.

За загальним правилом, передбаченим частиною першою статті 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі.

Якщо стороною у цьому договорі виступає фізична особа, то згідно з частиною другою статті 799 ЦК України договір підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Згідно зі статтею 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правові наслідки недійсності договору передбачені статтею 216 ЦК України.

Положення статті 216 ЦК України застосовуються також при вирішенні вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Зазначений правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі №6-648цс16.

Як вбачається з оспорюваного договору, він укладений між юридичною особою - ТОВ «Єврокар Україна» та фізичною особою - ОСОБА_1 і оскільки договір містить елементи договору найму транспортного засобу, то в силу положень ч.2 ст.799 ЦК України він підлягав нотаріальному посвідченню. Проте, в порушення зазначених вимог закону договір не був посвідчений нотаріально.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Пунктом 4 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 7 грудня 2016 року № 913, на які посилається відповідач, підтверджується обов'язок суб'єктів господарювання, які провадять діяльність з надання послуг з фінансового лізингу, на отримання відповідної ліцензії на провадження такої господарської діяльності.

Враховуючи, що у ТОВ «Єврокар Україна» на час укладення оспорюваного договору відсутня ліцензія для здійснення діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, зазначене також є підставою для визнання оспорюваного договору недійсним.

Так, статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

За змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

В договорі № 3347 від 28 липня 2017 року виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі неналежної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

У договорі фінансового лізингу від 28 липня 2017 року зазначено, що у випадку розірвання договору лізингоодержувачем лізингодавець повертає сплачені кошти з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання - 80 % від сплаченої суми авансового платежу, 20% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. У такому випадку комісія за організацію договору лізингоодержувачу не повертається. Окрім того, умовами договору передбачено право лізингодавця розірвати договір в односторонньому порядку за умови невиконання лізингоодержувачем його положень зі стягненням з останнього певних штрафних санкцій, однак таке право у лізингоодержувача умовами договору не передбачено.

Закон України «Про захист прав споживачів» передбачає повернення суми авансових платежів з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання договору. Цією нормою до несправедливих умов договору віднесено надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору, а спірним договором передбачено право лізингодавця не повертати лізингоодержувачу комісію за організацію договору, що порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків і завдає шкоди споживачеві, а тому зазначена у пункті 12.1 умова договору є несправедливою в розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Отримання відповідачем від позивача коштів за договором, який є недійсним, порушує право позивача на захист власності, яке передбачене ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка проголошує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до ст.26, ч.1 ст.27 Віденської Конвенції 1986 року «Про право міжнародних договорів», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст.10 ЦК України та ст.3 Закону України «Про захист прав споживачів» Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод та практика ЄСПЛ є частиною національного законодавства та застосовується судами при розгляді справ як джерело права.

Окрім того, згідно правових висновків Верховного Суду України №6-3020цс15 від 11 травня 2016 року, №6-65цс16 від 11 травня 2016 року та №6-330цс16 від 08 червня 2016 року, підтверджується позиція щодо того, що ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Отже, висновок суду про наявність правових підстав для визнання договору фінансового лізингу недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України та Закону України "Про захист прав споживачів" відповідає зазначеним нормам матеріального права.

Враховуючи вищезазначене, встановивши несправедливі умови договору фінансового лізингу, що характеризуються істотним дисбалансом прав та обов'язків сторін на користь відповідача, позовні вимоги про визнання договору недійсним підлягають задоволенню.

На підставі ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Тому задоволенню також підлягають вимоги про стягнення з відповідача сплачених позивачем платежів на виконання недійсного договору фінансового лізингу.

Крім того, у зв'язку із задоволенням позову відповідно до положень ст.141 ЦПК України, оскільки відповідно до положень Закону України «Про захист прав споживача» позивач звільнений від сплати судового збору при подачі позову, судовий збір стягується з відповідача на користь держави.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 264, 265, 273, 280 - 284, 352, 354, пп.15.5 Розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України, - суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ТОВ «Єврокар Україна» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів - задовольнити.

Визнати договір №3347 фінансового лізингу від 28 липня 2017 року укладений між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «ЄВРОКАР УКРАЇНА» - недійсним.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОКАР УКРАЇНА» на користь ОСОБА_1 сплачені за договором фінансового лізингу №3347 від 28 липня 2017 року авансовий платіж в розмірі 18000 (вісімнадцять тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю ««ЄВРОКАР УКРАЇНА» на користь держави судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) гривень 00 копійки.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Кіровоградської області через Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: