Постанова № 76828977, 25.09.2018, Апеляційний суд Сумської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2018 року

м.Суми

Справа №592/13602/17

Номер провадження 22-ц/788/1638/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Хвостика С. Г. (суддя-доповідач),

суддів - Левченко Т. А. , Собини О. І.

з участю секретаря судового засідання – Пархоменко А.П.,

позивача – ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2 та відповідача – ОСОБА_3,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 12 липня 2018 року в складі судді Фоменко І.М., ухваленого у м. Суми, повний текст якого складений 18 липня 2018 року,

в с т а н о в и в:

Статтею 351 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі – ЦПК України), визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до пункту 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У листопаді 2017 року ОСОБА_1, посилаючись на норму ч. 2 ст. 405 ЦК України, звернувся з позовом до ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: Центр надання адміністративних послуг, Служба у справах дітей Сумської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

Позивач зазначав, що з вересня 2014 року він є власником житлового будинку за адресою: пров. Бєлгородський, 18 у м. Суми, що підтверджується свідоцтвами про право на спадщину за заповітом від 26 вересня 2014 року.

У 2017 році він дізнався, що, окрім нього, в цьому житловому будинку зареєстрована також і відповідач ОСОБА_3 разом із своїми неповнолітніми дітьми. В цьому будинку вона раніше мешкала і з дозволу попередніх власників була зареєстрована, але більше семи років там не проживає. Крім того, без згоди та відома колишніх власників будинку відповідач зареєструвала у спірному будинку своїх дітей – ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_6

Посилаючись на те, що внаслідок реєстрації відповідачів в належному йому житловому будинку він не має можливості оформити субсидію на оплату комунальних послуг, в добровільному порядку знятись із реєстрації у спірному житловому будинку відповідач відмовилась, комунальні послуги не сплачує, будь-якого майна, яке б їй та її дітям належало, в будинку немає, тому посилаючись на частину 2 статті 405 ЦК України позивач ОСОБА_1 просив суд визнати відповідачку ОСОБА_3 та її неповнолітніх дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, такими, що втратили право користування жилим приміщенням у житловому будинку по пров. Бєлгородський, 18 у м. Суми.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 12 липня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Вказане рішення суду позивач оскаржив в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неповне з’ясування судом першої інстанції обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач вказав, що вірно визначився з нормою права, звернувшись в порядку ч. 2 ст. 405 ЦК України з даною позовною заявою до суду. Зокрема, він зазначив, що відповідач ОСОБА_3 була зареєстрована у спірному житловому будинку в якості члена сім’ї колишнього власника житла ОСОБА_7, яка була бабою для нього та відповідача. Отже, на думку позивача, відповідач була зареєстрована в будинку разом з дітьми в якості члена сім’ї колишнього власника житла, у зв’язку з чим до даних правовідносин мають застосовуватись положення статті 405 ЦК України.

Від відповідача в установлений судом строк відзив на апеляційну скаргу не надходив, письмові заперечення також.

Третя особа Служба у справах дітей Сумської міської ради направила на адресу апеляційного суду листа, в якому просить розглянути дану справу без участі її представника згідно з чинним законодавством, не порушуючи права та законні інтереси дітей.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 про задоволення апеляційної скарги, а також пояснення відповідача ОСОБА_3 про залишення рішення суду без змін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку по пров. Бєлгородський, 18 у м. Суми на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 26 вересня 2014 року, серії НАЕ 202842, зареєстрованого в реєстрі за №1333 та свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 26 вересня 2014 року, серії НАЕ 202844, зареєстрованого в реєстрі за №1335 (а.с. 6, 7, 8).

Як вбачається з довідки ТОВ МЄІРЦ за № 348/23112017-30121899, за адресою: м. Суми, пров. Бєлгородський, буд. 18, зареєстровано п’ять осіб, а саме: позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_3 разом з неповнолітніми дітьми ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 10).

ОСОБА_8 квартального комітету № 54 від 10 березня 2011 року, від 05 вересня 2012 року, від 15 грудня 2013 року та від 23 листопада 2017 року підтверджується факт того, що ОСОБА_3 разом з дітьми за період з листопада 2010 року по листопад 2017 року не проживала в будинку за адресою: м. Суми, пров. Бєлгородський, буд. 18 (а.с. 27-30).

Відповідно до акта ОСОБА_8 квартального комітету № 54 від 02 липня 2018 року будинок № 18 по вул. Бєлгородська в м. Суми знаходиться в аварійному стані та відсутні умови для проживання, а саме: провалилася підлога, немає світла, відсутня система опалення, водопостачання та водовідведення, немає окремого туалету (а.с. 77).

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі не є і не були членами сім’ї позивача – власника спірного житла, відтак, вони не можуть бути визнані такими, що втратили право користування спірним жилим приміщенням на підставі ч. 2 ст. 405 ЦК України, оскільки спірні правовідносини не врегульовані даною нормою права.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

За змістом статей 383 ЦК України, 150 ЖК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Згідно з частиною 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (стаття 15 ЦК України).

Вимогами частини 1 статті 405 ЦК України передбачено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Згідно з частинами 1, 4 статті 156 ЖК УРСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Як зазначено в частині 2 статті 64 ЖК України, до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до частини 2 статті 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Аналіз наведених норм права дає підстави стверджувати, що вимоги статті 405 ЦК України слід застосовувати саме до членів сім'ї власника житла, за якими зберігається право користування жилим приміщенням, яке не належить їм на праві власності, за умови відсутності таких користувачів в ньому не більше року, а не до членів сім’ї колишнього власника житлового приміщення, у зв’язку з чим доводи апеляційної скарги на спростування вказаного висновку не заслуговують на увагу.

Разом з тим, матеріалами справи доведено і сторонами не заперечується факт того, що відповідачі не є і ніколи не були членами сім’ї позивача ОСОБА_1, як нового власника спірного житлового будинку.

У той же час, пред’являючи позов до відповідачів, ОСОБА_1 керувався нормами матеріального права, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а саме: нормами частини 2 статті 405 ЦК України, які регулюють правовідносини власника житла з членами його сім’ї, якими відповідачі не є.

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 до відповідачів про визнання їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням, як членів сім’ї колишнього власника житла, оскільки така вимога не ґрунтується на нормах ч. 2 ст. 405 ЦК України.

У зв’язку із зазначеним, помилковими є доводи апеляційної скарги про правильність обрання позивачем норми права для обґрунтування підстави позову з посиланням на те, що відповідачі є колишніми членами сім’ї ОСОБА_7, тобто, попереднього власника житла, оскільки спір виник саме між позивачем, як нинішнім власником житла, та відповідачами, які не є і ніколи не були членами його сім’ї, відтак, посилання на норму частини 2 статті 405 ЦК України у даних правовідносинах є безпідставним.

За таких обставин, коли суд першої інстанції постановив оскаржуване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судове рішення – без змін.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, тому відсутні підстави для відшкодування позивачу судових витрат зі сплати судового збору за апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 374 ч. 1 п. 1; 375; 381 ч.ч. 1, 3; 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 12 липня 2018 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: С.Г. Хвостик (суддя-доповідач)

Судді: Т.А. Левченко

ОСОБА_9