Постанова № 76827489, 11.09.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/3359/18

Номер справи місцевого суду: 500/2552/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Погорєлова С. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.09.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Таварткіладзе О.М., Калараш А.А.

за участю секретаря: Томашевської К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення боргу на ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області, постановлену під головуванням судді Жигуліна С.М. 25 липня 2017 року в м. Ізмаїл, -

встановила:

У травні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення боргу (а. с. 1).

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 25 липня 2017 року заяву про забезпечення позову задоволено. До вирішення спору по суті накладено арешт та заборонено відчужувати та/або передавати у будь-який спосіб частку в статутному капіталі, яка складає 22,75 % (20264,70 тис. грн.) Ренійської міжгосподарської дитячої оздоровчої установи «АИСТ» та належить ОСОБА_2. До вирішення спору по суті, заборонено Державним реєстраторам здійснювати державну реєстрацію будь-яких змін до відомостей про Ренійську міжгосподарську дитячу оздоровчу установу «АИСТ» крім змін до відомостей про інших засновників, переліку видів економічної діяльності та додаткової інформації про здійснення зв’язку (а.с. 29-30).

В апеляційній скарзі апелянт просить ухвалу скасувати, посилаючись на порушення судом норм процесуального права (а. с. 34-36).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно до ст. 151 ЦПК України (в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії провадження по справі, якщо невжиття таких заходів може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» судам роз’яснено, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; зясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

За правилами ст. 210 ЦПК України (в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) ухвала про забезпечення позову повинна включати мотивувальну частину із зазначенням мотивів, із яких суд дійшов висновку про обґрунтованість припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може в майбутньому утруднити чи зробити неможливість виконання судового рішення.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд в порушення вимог вимог ст.ст.151,210 ЦПК України (в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) не зазначив в ухвалі мотивів, із яких дійшов висновку про обґрунтованість припущення про те, що невжиття заходів забезпечення позову майнового характеру шляхом накладення арешту часток у статутному капіталі установи та заборони їх відчуження може в майбутньому утруднити чи зробити неможливість виконання судового рішення. При цьому, пославшись на зазначений вище п.4 постанови Пленуму ВСУ, суд першої інстанції не пересвідчився, що між сторонами, зокрема між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, дійсно виник спір про стягнення боргу.

Так, із виділених матеріалів справи вбачається, що 05 травня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про стягнення боргу у розмірі 113 950 грн. за договорами позик у вигляді розписок від 11 січня 2010 року та 05 лютого 2011 року, в якому не містилося посилання на поважність причин пропуску позовної давності (а.с. 1).

18.05.2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з уточненою позовною заявою в якій збільшив розмір позовних вимог та просив суд стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_2 борг у розмірі 6 144 220,01 грн. (а.с. 21-22).

25.07.2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, посилаючись на те, що він (позивач) разом із відповідачами є одним із засновників Ренійської міжгосподарської дитячої оздоровчої установи «АИСТ».

У відповідності до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, засновниками Ренійської міжгосподарської дитячої оздоровчої установи «АИСТ» є: Ренійська районна рада, розмір внеску до статутного фонду 17504.00 грн.; Сільськогосподарський виробничий кооператив "БУДЖАК", розмір внеску до статутного фонду 10768.00 грн.; ОСОБА_2, розмір внеску до статутного фонду 20263.61 грн.; ОСОБА_3, розмір внеску до статутного фонду 20264,69 грн.; ОСОБА_4, розмір внеску до статутного фонду 20264.70 грн..

З урахуванням вказаного позивач посилався на те, що внески ОСОБА_4 та ОСОБА_2 до статутного капіталу РМДОУ "АИСТ" становлять по 20 264,70 грн. кожного, що відповідає частці у розмірі 22,75%.

Також ОСОБА_3 зазначив, що йому стало відомо про те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 мають бажання здійснити відчуження своїх часток, про що вони відкрито заявили позивачу. Однак жодних доказів на підтвердження вказаних фактів до заяви долучено не було.

Суд першої інстанції задовольняючи клопотання у спосіб, запропонований позивачем, не взяв до уваги, що зазначений спосіб не забезпечить реального виконання рішення суду.

Так, за загальним правилом, сформульованим у ст.ст. 57, 73 Закону України «Про господарські товариства», звернення стягнення на частку учасника в товаристві за його власними зобов’язаннями не допускається. Така норма має на меті зробити товариство незалежним від особистих зобов’язань учасника перед третіми особами.

Чинним законодавством визначено підстави, коли це можливо:

- при недостатності майна учасника для покриття його боргів (ст. 57, 73 Закону України «Про господарські товариства», ст. 149 ЦК України);

- у разі недостатності іншого майна для задоволення вимог кредиторів (ст. 131 ЦК України).

Таким чином, загальними правовими підставами для звернення стягнення на частку є вимога кредитора і недостатність майна.

Відповідачка в своїх запереченнях на апеляційну скаргу посилалсь на те, що позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_4, ініціювали в суді штучний позов з єдиною метою - перешкодити здійсненню господарської діяльності вказаної установи.

Оскільки до клопотання про забезпечення позову не додано жодного доказу відсутності у відповідачів іншого майна, правових підстав для його задоволення у суду першої інстанції не було.

За таких обставин, судова колегія вважає, що ухвала Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 25 липня 2017 рокупро забезпечення позову не може вважатись законною та обґрунтованою, у зв’язку з чим підлягає скасуванню, а у задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову слід відмовити.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 381-384, 390 ЦПК України, -

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2– задовольнити.

Ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 25 липня 2017 року– скасувати.

У задоволенні клопотання ОСОБА_3 про забезпечення позову – відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складений 21 вересня 2018 року.

Головуючий суддя С.О. Погорєлова

Судді: О.М. Таварткіладзе

ОСОБА_5