Рішення № 76825333, 24.09.2018, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

Справа № 489/4686/17

Номер провадження 2/489/593/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2018 року м. Миколаїв,

вул. Космонавтів,81/16 (81/17),

зал судових засідань №11

Ленінський районний м. Миколаєва в складі:

головуючого - судді Тихонової Н.С.,

секретар судового засідання - Супрун Т.О.,

за участю:

відповідача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерно-комерційний банк «Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Акціонерно-комерційний банк «Капітал» про захист прав споживачів,

ВСТАНОВИВ

29 вересня 2017 року ПАТ «Акціонерно-комерційний банк «Капітал» звернувся із позовом до ОСОБА_1, яким просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за надання споживчого кредитку № 1/17/317/27-09-13/0046 від 11.11.2013 року у розмірі 36 823 грн. 45 коп.

Вказували, що 11.11.2013 року між ПАТ «Акціонерно-комерційний банк «Капітал» та ОСОБА_1, був укладений Договір про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит у розмірі 11 097 грн.77 коп. із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15,00 % річних та щомісячної комісії по кредиту у розмірі 1,00% відсотків від первісної суми кредиту із строком виконання до 10.11.2016 року. Проте станом на 14.08.2015 року створилась заборгованість з повернення кредитних коштів в сумі 36 823 грн. 45 коп.

Відповідач з позовом не погоджувалася та вказувала, що вимоги Банку є неправомірними через те, що:

-11.11.2013 року між сторонами був укладений Договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого відповідач фактично отримала кредит в розмірі 9 305 грн. 79 коп., а не, як вказує позивач, 11 097 грн. 77 коп., що підтверджується заявкою на видачу готівки, тобто фактично відповідач отримала значно менший кредит, ніж зазначено в договорі,через що він має сплатити борг за фактично отримані кошти;

-банком з листопада 2013 року по грудень 2014 року самостійно здійснювалось погашення кредитної заборгованості відповідача шляхом списання з пенсійного рахунку відповідача, через що остання була впевнена, що погашення кредиту відбувалось належним чином, при цьому банк не повідомляв відповідача про розмір погашених коштів по кредиту;

-на початку 2015 року працівник банку повідомив відповідача у телефонній розмові про закриття її пенсійного рахунку, в зв'язку із чим змінились і умови погашення кредитної заборгованості, проте жодного повідомлення від банку про зміну умов договору до відповідача так і не надходило;

-банк безпідставно закрив пенсійний рахунок відповідача, та не вчинив жодних дій із відкриття іншого пенсійного рахунку для можливого подальшого списання коштів з цього рахунку для погашення кредитної заборгованості відповідача;

-попри те, що 29.10.2015 року розпочалась процедура ліквідації ПАТ «АКБ «Капітал», та призначено уповноважену особу для вживання заходів щодо повернення боргів, жодних повідомлень відповідачу до теперішнього часу про зміну умов договору та порядку погашення заборгованості;

-банк неправомірно при укладенні договору включив до вартості кредиту сплату комісії по кредиту, що є незаконним;

-до відповідача Банком застосовано подвійну відповідальність, так як з неї стягуються і штраф, і пеня, що є неправомірним та суперечить положенням закріпленим у ст..61 Конституції України про неможливість притягнення особи до подвійної відповідальності за одне й те ж порушення.

В подальшому ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом визнання кредитного договору, укладеного між сторонами, недійсним, вказуючи, що Банком при укладанні Кредитного договору було допущено ряд грубих порушень законодавства про захист прав споживачів, а саме:

-загальна вартість кредиту, визначена в договорі є значно більшою за реальну вартість кредиту, отриманого позивачем;

-відповідачем перед укладанням кредитного договору не було надано позивачу детального розпису кредиту, що виключає повну освідомлюваність позивача про його умови та ціну;

-відповідач не надав позивачу повної інформації щодо наданого кредиту перед укладанням договору між сторонами, що по суті є введенням в оману, а відповідно підставою недійсності правочину;

-при укладенні договору відповідачем застосовано нечесну підприємницьку практику, що призвело до обману позивача як споживача кредитних послуг;

-відповідачем встановлено плату за управління кредитом в розмірі 0,1% від розміру фактичного залишку заборгованості за кредитом, та 34,00 грн. за відкриття рахунку, що є порушенням прав споживача та є неправомірним;

-при розрахунку заборгованості ОСОБА_1 Банк неправомірно нараховував проценти з розрахунку 360 днів на рік, замість вірного - 365.

Згідно наданого відзиву на зустрічний позов, ПАТ «АКБ «Банк Капітал» посилався на те, що:

-доводи ОСОБА_1 про те, що її не було ознайомлено із сукупною вартістю кредиту є безпідставними, оскільки вони є невід'ємною частиною договору, укладеного між сторонами;

-закриття пенсійного рахунку ОСОБА_1 у банку позивача пов'язано з тим, що при конкурсному відборі банків, в яких можуть бути відкриті рахунки по виплаті пенсій ПАТ «АКБ «Капітал» не увійшло до списку банків, що мають право перераховувати пенсії;

-ОСОБА_1 достовірно знала про закриття її пенсійного рахунку ще з початку 2015 року, проте жодних дій спрямованих на погашення кредитної заборгованості перед позивачем не вчинила;

- посилання відповідача на несправедливі умови є безпідставними, так як банк надав позичальнику кредит та умовами укладеного договору перестрахував себе з метою його реального виконання;

-нарахування процентів банком відбувалось правомірно, оскільки чинним законодавством передбачено умовний розрахунок 360 днів/рік;

-сплата ОСОБА_1 34,00 грн. за відкриття рахунку є правомірною, оскільки не суперечить жодним умовам договору.

Ухвалою суду від 19.10.2017 року було відкрито провадження за даною справою.

Ухвалою від 20 квітня 2018 року було прийнято справу до провадження та призначено її до розгляду.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, матеріали справи містять заяву про розгляд справи за відсутності представника позивача, відповідно до якої позовні вимоги підтримує в повному обсязі та наполягає на їх задоволенні. Згідно наданого відзиву просили в задоволенні зустрічного позову відмовити.

Відповідач та її представник в судовому засіданні проти позову заперечували, просили в його задоволенні відмовити та наполягали на задоволенні зустрічного позову. Проте, визнали наявність боргу перед банком у розмірі 3589,47 грн., станом на 01.01.2015 р., та надали розрахунок цієї суми, виконаний самостійно.

З'ясувавши фактичні обставини, дослідивши надані докази, при вирішенні справи виходить з такого.

11.11.2013 року між ПАТ «Акціонерно-комерційний банк «Капітал» та ОСОБА_1 був укладений Договір про надання споживчого кредиту за № 1/17/317/27-09-13/0046, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 11 097 грн.77 коп., зі сплатою 15,00 % річних та щомісячної комісії за обслуговування рахунку у розмірі 1% від первісної суми кредиту.

За п 1.3. Договору строк надання споживчого кредиту з 11.11.2013 року до 10.11.2016 року.

Відповідно до п.3.1 договору про надання споживчого кредиту № 1/17/317/27-09-13/0046 від 11.11.2013 року, нарахування відсотків проводиться банком в валюті кредиту щомісяця, за період з останнього робочого дня попереднього місяця (дати видачі кредиту) по день, що передує останньому робочому дню поточного місяця (дати погашення кредиту) з розрахунку 360 днів на рік, виходячи з щоденної фактичної заборгованості на позичковому рахунку.

Згідно п.п. 4.3.2 Банк зобов'язаний відкрити позичальнику рахунок для зарахування пенсій № 2625817100001.180.

Згідно п. 4.4.2 Договору позичальник зобов'язаний погашати заборгованість перед банком по наданому кредиту, нарахованим процентам згідно графіку.

Відповідно до п. 5.1 Договору за порушення строків повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитними коштами Банк має право вимагати від позичальника сплатити пені у розмірі 0,5 % від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до 5.2 Договору у випадку порушення позичальником строків повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитними коштами, Банк має право вимоги від Позичальника сплати штрафу у розмірі 50% від суми виданого кредиту.

Таким чином, сторони кредитного договору встановили порядок погашення процентів, комісії та кредиту Позичальником.

Також невід'ємними частинами укладеного між сторонами договору є Додаток №1 та Додаток №2, що представляють собою Графік погашення платежів та детальний розпис сукупної вартості кредиту відповідно.

ПАТ «Акціонерно-Комерційний банк «Капітал» свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме 11.11.2013 року перерахував ОСОБА_1 кредитні кошти відповідно до умов договору.

Проте відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконувала, через що у неї виникла заборгованість за кредитом.

Згідно розрахунку, станом на 14.08.2017 року, заборгованість відповідача перед позивачем складає 36 823 грн. 45 коп., а саме: заборгованість з повернення кредитних коштів - 7366 грн. 96 коп., заборгованість по сплаті процентів за користування кредитними коштами - 3032 грн. 30 коп. та заборгованість по сплаті комісії по кредиту 3551 грн. 36 коп., пеня за прострочення основної судної заборгованості - 13062 грн. 38 коп.; пеня за несплачені проценти - 4261 грн. 56 коп.,штраф - 5548 грн. 89 коп.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України. одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ч.2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до умов кредитного договору.

Відповідно до ч.1 ст.549, п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення ним зобов`язання.

Згідно ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

Як вбачається з Договору, в реквізитах кредитора вказане відділення банку №17 ПАТ "АКБ "КАПІТАЛ", що знаходиться по вул. Чкалова, 30-А в місті Миколаєві. Згідно пункту 3.2. Договору погашення процентів, комісії, кредиту здійснюється позичальником щомісяця через касу Банку на відповідні рахунки.

Заперечуючи проти позову ОСОБА_1 вказувала, що наприкінці 2014 року їй зателефонував співробітник Банку та повідомив про те, що відділення Банку у м. Миколаєві закривається. Більш детальну інформацію співробітник Банку пообіцяв надіслати листом.

Відповідно до Статуту Публічного акціонерного товариства «Акціонерно-комерційний банк «Капітал», затвердженого Рішенням Загальних зборів акціонерів ПАТ «АКБ «Капітал» протоколом № 2 від 08.11.2013 року, займається грошовим посередництвом.

Рішенням Виконавчої дирекції ФГВФО від 29.10.2015 р. за № 195 припинено повноважену тимчасову адміністрацію ПАТ «Акціонерно-комерційний банк «Капітал» та розпочато процедуру ліквідації.

Рішенням Виконавчої дирекції ФГВФО від 02.11.2015 р. за № 196 відкликано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Акціонерно-комерційний банк «Капітал» та призначено уповноваженою особою Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатору з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_4

Пунктом 3.2. Договору сторонами визначено два способи погашення кредитної заборгованості: 1) шляхом списання нарахованих процентів, комісії та кредиту з пенсійного рахунку; 2) у випадку невистачання на пенсійному рахунку коштів, шляхом внесення грошових коштів через касу Банку на рахунки НОМЕР_1.НОМЕР_2, у ПАТ «АКБ «Капітал», код банку 334828.

Відповідно до п. 8.2. Договору будь-які повідомлення та документи, які сторони зобов'язані надавати одна одній згідно умов цього Договору повинні бути виконані в письмовій формі, та будуть вважатись наданими належним чином, якщо вони надіслані відповідно до Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених Постановою КМУ від 05.03.2009 року №270, рекомендованим листом з повідомленням про їх вручення або доставлені сторонами особисто за адресами, зазначеними в Розділі 9 даного Договору, де адреса Банку зазначена як: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Чкалова,30-А.

Таким чином, суд вбачає, що причиною невиконання позичальником своїх зобов'язань за договором стало неповідомлення Банком відповідача про зміну умов договору, зокрема в частині способу погашення заборгованості.

Доказів належного повідомлення боржника у відповідності до умов договору про нові реквізити або спосіб погашення заборгованості банком суду надано не було.

Частинами 1, 4 статті 612 ЦК України встановлено, що Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Частинами 1, 2 статті 613 ЦК України визначено, що Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за пенею та штрафу, суд зазначає наступне.

Умовами кредитного договору передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне погашення заборгованості.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Таким чином, штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, а отже і позовні вимоги банку в частині стягнення штрафних санкцій не підлягають задоволенню.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року (справа №6-2003цс15).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що вимоги банку про стягнення з відповідача на користь банку штрафу в розмірі 5548 грн. 89 коп. не підлягають задоволенню.

Щодо стягнення заборгованості по комісії за користування кредитом, слід зазначити таке.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

За положеннями абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи,договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Слід звернути увагу на те, що банк нарахував відповідачу комісію за користування кредитом, що є незаконним.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року № 6-1746цс16.

Разом з тим, суд приймає до уваги посилання відповідача на те, що вона отримала кредит у розмірі 9 305 грн. 79 коп., замість вказаного у п.1.1. Договору - 11 097 грн. 77 коп.

Так, ПАТ «Акціонерно-комерційний банк «Капітал» було надано заявку на видачу готівки № ТR.277611.3929.7 від 11.11.2013 року, ОСОБА_1 видали грошові кошти в розмірі 9 305 грн. 79 коп., що підтверджується матеріалами справи (а.с.72).

Згідно Графіку платежів вбачається, що до тіла отриманого відповідачем кредиту Банк включив плату за страхування в розмірі 1 597 грн. 77 коп., проте жодних доказів на підтвердження існування між сторонами або відповідачем та третіми особами правовідносин зі страхування, на виконання яких Банком було надано відповідачу кредит позивач не надав, через що вказана сума не може включатись до тіла наданого для особистих потреб кредиту.

Відтак, суд позбавлений можливості визначення точної суми заборгованості відповідача через те, що її початковий розмір інший, ніж визначений у договорі, на який нараховувались проценти та штрафні санкції, а відтак неможливо вирахувати її дійсний розмір станом на теперішній час.

З огляду на викладене, та приймаючи до уваги прострочення кредитором прийняття зобов'язання, накладення на відповідача подвійної цивільно-правової відповідальності, незаконного нарахування позивачем відповідачу заборгованості по сплаті комісії за кредитом та недоведення позивачем своїх вимог про стягнення заборгованості з відповідача у заявленому розмірі, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню .

Стосовно зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання укладеного кредитного договору недійсним, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Положеннями статті 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За положеннями статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Частинами першою, третьою та четвертою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Частиною першою статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (стаття 638 ЦК України).

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За положеннями статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг.

Держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» будь-яка діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману, є нечесною підприємницькою практикою, а тому встановлено заборону на таку діяльність. Пунктом 2 частини 1 статті 19 вказаного Закону визначено, що практикою, яка вводить в оману стосовно основних характеристик продукції, зокрема, таких, як її наявність, переваги, очікувані результати споживання, є підприємницька практика, що спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б. Також згідно частини 2 вказаної статті Закону підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Відповідно до частини 1 статті 11 вказаного Закону (у редакції, чинній на час укладення договору) договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Пунктом 2 статті 11 вказаного Закону передбачено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Недотримання зазначених вимог відповідно до частини 6 статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» є підставою для визнання правочину недійсним, як такого, що укладений з використанням нечесної підприємницької практики.

Згідно з частинами 1, 2, 5, 6, 7 статті 18 вказаного Закону продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення також підлягають зміні; або договір може бути визнаним недійсним у цілому. Положення, що було визнано недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Аналізуючи положення статті 18 цього Закону, для кваліфікації умов договору як несправедливих необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п.6 ч.1 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві, а у випадку визнання окремого положення договору несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним в цілому.

Згідно з п. 2.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного Банку України № 168 від 10 травня 2007 року, банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: а) найменування та місцезнаходження банку - юридичної особи та його структурного підрозділу; б) умови кредитування, зокрема: можливу суму кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; в) орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту; г) інші умови, передбачені законодавством.

Відповідно до пункту 2.5 зазначених Правил банки зобов`язані розробити форму (бюлетень, довідка, повідомлення, тощо) надання споживачу достовірної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту перед укладенням кредитного договору.

Із матеріалів справи вбачається, що перед підписанням кредитного договору ОСОБА_5 надано повну інформацію щодо умов кредитування у відповідності з частини 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», Постанови Правління НБУ № 168 від 10 травня 2007 року.

Як вбачається з матеріалів справи в кредитному договорі, який підписала ОСОБА_1, зазначено необхідні дані про умови кредитування, передбачені Законом України «Про захист прав споживачів».

Суд вбачає, що виконанням протягом тривалого часу умов кредитного договору та погашенням заборгованості позивач фактично вчиняла дії на схвалення укладеного правочину, чим фактично підтверджувала намір на подальше виконання умов договору та відсутність порушення її законних прав та інтересів при укладенні договору. Своїми підписами на кожній сторінці договору, додатків до нього, позичальник фактично підтверджувала своє ознайомлення з умовами кредитування, зокрема і з умовами взаєморозрахунків.

Матеріали справи свідчать про те, що спірний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх його істотних умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови; у графіку погашення заборгованості, який підписано позивачем, міститься повна інформація стосовно умов кредитування.

Таким чином, доводи зустрічного позову щодо ненадання повної інформації про умови кредитного договору до його укладення, ведення банком нечесної підприємницької практики, та введення ОСОБА_1 в оману, спростовуються встановленими у справі обставинами.

Щодо обґрунтування ОСОБА_1. неправомірного нарахування процентів за кредитним договором з розрахунку 360 календарних днів/рік, замість вірного 365 календарних днів /рік, слід зазначити, що вони є помилковими через наступне.

Відповідно до Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, затверджених Постановою Правління НБУ від 18.06.2003 року (чинних на момент виникнення спірних правовідносин) для обрахування процентних доходів і витрат застосовуються такі методи визначення кількості днів: метод "факт/факт" - передбачає, що для розрахунку використовується фактична кількість днів у місяці та році; метод "факт/360" - передбачає, що для розрахунку використовується фактична кількість днів у місяці, але умовно в році 360 днів; метод "30/360" - передбачає, що для розрахунку використовується умовна кількість днів у році - 360, у місяці - 30.

Разом з тим, такими, що заслуговують на увагу, суд вважає доводи ОСОБА_1 про те, що банк неправомірно встановив щомісячну плату за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 1% від розміру первісної суми кредиту та плату за відкриття рахунку в розмірі 34,00 грн.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

За положеннями абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Таким чином, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь ( ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо ), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Отже, наведена умова договору є недійсною як така, що суперечить закону.

Згідно п.8.9 Кредитного Договору недійсність його окремих положень не тягне за собою недійсність Договору в цілому, оскільки можна припустити, що цей Договір міг би бути укладений без включення до нього таких положень.

Тобто, з огляду на положення Договору та вимоги законодавства, недійсність положення про стягнення плати за управління комісією не тягне за собою недійсність усього Договору, оскільки він міг бути укладений і без цієї умови та не впливає на права та обв'язки сторін за іншими його положеннями.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову.

Керуючись ст. ст. 4, 19, 141-142, 200, 263-265, ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Акціонерно- комерційний банк «Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Акціонерно-комерційний банк «Капітал» про захист прав споживачів - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Ленінський районний суд м. Миколаєва.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - Публічне акціонерне товариство «Акціонерно-комерційний банк «Капітал», місцезнаходження: м. Донецьк, вул. Артема, 63, код ЄДРПОУ 13486837;

Відповідач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце реєстрації: АДРЕСА_1

Повне судове рішення складено 01.10.2018.

Суддя Н.С. Тихонова