Постанова № 76824852, 11.09.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 461/7665/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Зубачик Н.Б.

Провадження № 22-ц/783/1285/18 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1Р.

Категорія:59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2018 року Апеляційний суд Львівської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Мікуш Ю.Р.,

суддів: Павлишина О.Ф., Приколоти Т.І.

секретар Яремко Е.Р.

З участю: З участю:представника позивача ОСОБА_2, представника Регіонального сервісного центру МВС у Львівській області ОСОБА_3,прокурора Панькевича Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу №460/2167/16-ц за апеляційною скаргою Заступника прокурора Львівської області Б.Пуківського на рішення Галицького районного суду м.Львова від 22 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Залізничного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області, Прокуратури Львівської області, Територіального сервісного центру у Львівській області в особі Територіального сервісного центру №4643 МВС України, про звільнення майна з –під арешту, зняття заборони на проведення реєстраційних операцій та усунення перешкод у здійсненні права власності,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 звернувся з позовом Залізничного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області, Прокуратури Львівської області, Територіального сервісного центру у Львівській області в особі Територіального сервісного центру №4643 МВС України, про звільнення майна з –під арешту, зняття заборони на проведення реєстраційних операцій та усунення перешкод у здійсненні права власності.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 2009 року є власником автомобіля марки «MERSEDES BENZ» модель VITO 110, номер кузова НОМЕР_1, який був придбаний ним на законних підставах. В ході розслідування кримінальної справи №181-0311, яка порушена щодо службових осіб ВРЕР УДАІ ГУМВСУ у Львівській області за фактом зловживання службовим становищем та перевищення службових повноважень за ознаками злочинів, передбачених ст.ст.364 ч.3 і 365 ч.1 КК України слідчим прокуратури Львівської області ОСОБА_5 23.05.2011 року винесено постанову про накладення заборони на проведення реєстраційних операцій щодо ряду транспортних засобів, серед яких і належний йому автомобіль. Зазначає, що не погоджується з такою забороною, така порушує його законні права та інтереси, а тому просить позов задовольнити.

Оскаржуваним рішення суду позов задоволено частково.

Усунуто перешкоди у здійсненні права власності шляхом звільнення майна з-під арешту та скасування заборони на проведення реєстраційних операцій (реєстрація, перереєстрація, зняття з обліку)з автомобілем марки «MERSEDES BENZ» модель VITO 110, номер кузова НОМЕР_1, який належить на праві приватної власності ОСОБА_4, накладеного постановою старшого слідчого СВ прокуратури Львівської області ОСОБА_5 від 23 травня 2011 року у кримінальній справі №181-0311.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення оскаржила Прокуратура Львівської області. В апеляційній скарзі зазначає, що рішення не ґрунтується на фактичних обставинах і матеріалах справи, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що судом першої інстанції залишено по увагою роз’яснення надані у Постанові Пленуму ВССУ №5 від 03.06.2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» та вимоги ст.174 КПК України. Звертає увагу, що ОСОБА_4 з метою вирішення питання щодо захисту свого права не звертався в порядку ст.174 КПК України до слідчого судді Залізничного районного суду м.Львова, на території якого знаходиться правоохоронний орган, у проваджені якого є кримінальне провадження з приводу скасування накладення заборони на проведення реєстраційних операцій щодо автомобіля «MERSEDES BENZ» модель VITO 110, номер кузова НОМЕР_1. Стверджує, що наявність діючої постанови слідчого в межах кримінальної справи про накладення заборони на проведення реєстраційних операцій щодо автомобіля позивача не дає можливості втручання в цивільному судочинстві у кримінальне провадження щодо звільнення майна з-під арешту за даних обставин, а також того, що відповідачі прокуратура Львівської області та Залізничний ВП ГУ НП у Львівській області не є особами в інтересах яких накладена заборона на проведення реєстраційних операцій, а відтак у суду першої інстанції були відсутні підстави задовольняти позов. Крім цього, суд першої інстанції не звернув уваги на невідповідність між позовними вимогами та змістом постанови слідчого, якою не накладався арешт на майно позивача. Останній продовжує вільно володіти та користуватися автомобілем, з обмеження права зняття з реєстрації транспортного засобу. Водночас такі обмеження не визнані у передбаченому законом порядку незаконним чи протиправними. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Судом встановлено такі обставини.

24.11.2009 року ОСОБА_4 зареєстрував автомобіль марки "MERSEDES BENZ", модель «VІTO 110», номер кузова НОМЕР_1, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу САА 287456 /а.с. 79/.

Листом № 392 від 18.08.2015 року позивачу відмовлено у знятті з обліку автомобіля, у зв’язку з тим, що постановою старшого слідчого прокуратури Львівської області ОСОБА_5 від 23.05.2011 року в рамках розслідування кримінальної справи № 181-0311 на автомобіль марки "MERSEDES BENZ", модель «VІTO 110», номер кузова НОМЕР_1 накладено заборону на проведення реєстраційних операцій (реєстрація, перереєстрація, зняття з обліку) /а.с. 8/.

Із змісту постанови вбачається, що слідчим відділом Прокуратури Львівської області розслідується кримінальна справа №181-0311, порушена щодо службових осіб Львівського ВРЕР УДАІ ГУМВС України у Львівській області за фактом зловживання службовим становищем та перевищенням службових повноважень за ознаками злочинів, передбачених ст.ст. 364 ч.3, 365 ч.1 КК України, та за фактом підроблення документів та використання невстановленими особами підроблених документів за ознаками злочинів, передбачених ч.ч. 1, 3 ст.358 КК України. В ході досудового слідства у справі встановлено, що у період 2008-2010 років у Львівському відділі реєстраційно-екзаменаційної роботи УДАІ ГУМВС України у Львівській області, проведено реєстрацію транспортних засобів у 235 випадках частково без сплати податку з власників транспортних засобів, що реєструються вперше в Україні, а у 1711 – повністю без сплати, внаслідок чого до місцевого бюджету не сплачено податок з власників транспортних засобів на загальну суму 45578100 грн., чим спричинено тяжкі наслідки державним інтересам.

Судом також встановлено, що ОСОБА_4 зареєстрував транспортний засіб на своє ім’я 24.11.2009 року, набувши право власності на автомобіль ще до порушення кримінального провадження. Позивач не був та не є підозрюваним, обвинуваченим чи цивільним відповідачем у кримінальній справі № 181-0311, належний йому на праві власності автомобіль не був визнаний речовим доказом у наведеній справі. Позивач сплатив всі передбачені законом платежі за перереєстрацію автомобіля на своє ім’я.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 є добросовісним набувачем автомобіля марки "MERSEDES BENZ", модель «VІTO 110», номер кузова НОМЕР_1, а накладена слідчим заборона на проведення реєстраційних операцій щодо належного йому майна є грубим порушенням права власності. В діях ОСОБА_4 не встановлено неправомірної поведінки при купівлі автомобіля; майно придбане у законний спосіб; належним чином оформлено правовстановлюючі документи, сплачено відповідний податок за проведення перереєстрації вищевказаного транспортного засобу та проведено всі інші, передбачені законом платежі, тобто, автомобіль марки "MERSEDES BENZ", модель VІTO 110, номер кузова НОМЕР_1, позивачем у власність набуто правомірно.

Таким чином, суд дійшов висновку, що наявність заборони на проведення реєстраційних операцій з автомобілем, що є власністю позивача, позбавляє останнього можливості вільно розпоряджатися вказаним автомобілем, що є порушенням права власності позивача.

Колегія суддів цілком погоджується з таким висновком суду.

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Як уже зазначалося, спірні правовідносини виникли у зв’язку з накладенням заборони на проведення реєстраційних операцій щодо належного позивачу автомобіля у рамках кримінального провадження. Постанова про накладенням заборони на проведення реєстраційних операцій в тому числі і щодо належного позивачу автомобіля винесена слідчим прокуратури у порядку, передбаченому КПК України 1960 року.

КПК України 1960 року передбачені випадки тимчасового обмеження права приватної власності особи. Зокрема, таке обмеження могло здійснюватися шляхом визнання об’єкта права власності речовим доказом у справі (статті 78, 79 КПК України 1960 року) або накладенням арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт, яке здійснюється з метою забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна (стаття 126 КПК України 1960 року).

КПК України 1960 року також передбачено порядок закінчення дії обмеження права приватної власності особи: у статті 81 визначено порядок вирішення питання про речові докази після ухвалення остаточного рішення у справі, а у частині шостій статті 126 – скасування арешту, накладеного в порядку цієї статті.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник Регіонального сервісного центру МВС у Львівській області та прокурор Панькевич Р.В. підтвердили, що позивач не був та не є учасником кримінального провадження та належний йому автомобіль речовим доказом у кримінальній справі не визнавався.

Згідно з ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до положень ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачем правомірно набуто автомобіль та заборона розпоряджатися належним йому майном порушує його права, які гарантовані Конституцією України.

Статтею 386 ЦК України закріплено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб’єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України).

Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач не звертався до слідчого судді з клопотанням в порядку ст.174 КПК України, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вказана норма закону дає право на таке звернення лише особі щодо якої здійснюється провадження, однак позивач не є учасником такого провадження.

Крім цього, у постанові Верховного Суд України від 15 травня 2013 року, прийнятій за наслідками розгляду справи № 6-26 цс-13, предметом якої був спір за позовом власника про звільнення майна з-під арешту, накладеного в процесі кримінального провадження, зазначено, що «право власності особи, яка не є учасником кримінального провадження, має захищатися шляхом звільнення цього майна з-під арешту, тобто законодавство про захист права власті поширюється на ці відносини».

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: (а) чи є втручання законним; (б) чи переслідує воно «суспільний інтерес» (public interest, general interest, general interest of the community); (в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям (must be a reasonable relationship of proportionality between the means employed and the aims pursued). ЄСПЛ констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися з дотриманням принципу «пропорційності» (principle of proportionality) – «справедливої рівноваги (балансу)» (fair balance) між інтересами держави (суспільства), пов’язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» не означає обов’язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар» (individual and excessive burden).

Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв’язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що необхідно скасувати заборону на проведення реєстраційних операцій (реєстрація, перереєстрація, зняття з обліку) з автомобілем марки "MERSEDES BENZ", модель VІTO 110, номер кузова НОМЕР_1, який належить ОСОБА_4, накладену постановою старшого слідчого СВ прокуратури Львівської області ОСОБА_5 від 23 травня 2011 року по кримінальній справі №181-0311, оскільки в іншому випадку будуть порушені права власника.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги немає. Рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до ст.375 ЦПК України таке слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1, 375, 383, 384,391 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Заступника прокурора Львівської області Б.Пуківського залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду м.Львова від 22 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку визначеному ст.ст.389-391 ЦПК України.

Повний текст постанови складений 21 вересня 2018 року.

Головуючий: Ю.Р.Мікуш

Судді: О.Ф.Павлишин

ОСОБА_6