Рішення № 76824136, 01.10.2018, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/5450/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2018 року суддя Залізничного районного суду міста Львова Галайко Н.М., розглянувши у приміщенні суду у м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін позовну заяву ОСОБА_1 до Держави - Україна в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції у Львівській області про відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

03 вересня 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з Держави України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь 15000 грн. моральної шкоди.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що слідчим Залізничного ВП ГУНП у Львівській області Чванкіним П. С. ведеться досудове розслідування, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 12017140060003389 від 15 серпня 2017 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, яким йому завдана значна моральна та матеріальна шкода. Як зазначає позивач, вже понад 1 рік триває повна бездіяльність у даному кримінальному провадженні слідчого Чванкіна П. С., що, на думку позивача, вже є протиправним. Грубо порушуються його права як потерпілого та не проводяться усі необхідні слідчі дії. 22 січня 2018 року постановою заступника керівника Львівської місцевої прокуратури № 2 скасовано постанову слідчого Чванкіна П. С. від 22 листопада 2017 року про закриття кримінального провадження № 12017140060003389 від 15 серпня 2017 року на підставі її незаконності, передчасності, необґрунтованості, оскільки слідчим не було проведено всіх необхідних дій та дано письмові вказівки. 15 лютого 2018 року Залізничним районним судом м. Львова у справі № 462/278/18 винесено ухвалу, якою скасовано постанову слідчого СВ Залізничного ВП ГУНП у Львівській області Чванкіна П. С. від 02 лютого 2018 року про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 02 лютого 2018 року про визнання потерпілим. Слідчим Чванкіним П. С. зазначена ухвала слідчого судді була проігнорована та далі продовжилося порушення прав позивача як потерпілого. 29 березня 2018 року Залізничним районним судом м. Львова у справі № 462/278/17 винесено ухвалу, якою зобов'язано слідчого СВ Залізничного ВП ГУНП у Львівській області Чванкіна П. С. розглянути клопотання ОСОБА_1, від 02 лютого 2018 року про визнання його потерпілим у вищезазначеному кримінальному провадженні. Зазначена ухвала слідчим Чванкіним П. С. була проігнорована. 23 квітня 2018 року Залізничним районним судом м. Львова у справі № 462/278/18 було винесено ухвалу, якою вже вкотре скасовано постанову слідчого СВ Залізничного ВП ГУНП у Львівській області Чванкіна від 06 квітня 2018 року про відмову в задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 02 лютого 2018 року про визнання його потерпілим. 20 червня 2018 року Залізничним районним судом м. Львова у справі 462/278/18 винесено ухвалу, якою скасовано постанову слідчого СВ Залізничного ВП ГУНП у Львівській області Чванкіна П. С. від 22 травня 2018 року про закриття кримінального провадження № 12017140060003389 від 15 серпня 2017 року. Слідчий суддя дійшов висновків, що слідчим передчасно та без проведення необхідних слідчих дій була винесена оскаржувана постанова.

Вказаними діями слідчого Чванкіна П. С., позивачу завдано значної моральної шкоди, яка полягає у нервовому стресі, переживаннях, порушенні режиму сну, через повну бездіяльність слідчих, їх умисел на закриття кримінального провадження за ніби то відсутністю ознак кримінального правопорушення, що негативно вплинуло на звичний ритм мого життя. розмір моральної шкоди позивач оцінює в сумі 15000 грн, із розрахунку двох середніх місячних заробітних плат в регіоні. У зв'язку з вищевказаним, просить суд позов задовольнити.

Ухвалою судді Залізничного районного суду м. Львова від 06 вересня 2018 року відкрито провадження у справі та вирішено розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, про що повідомлено сторони.

Від відповідача Головного управління Національної поліції у Львівській області клопотань та відзиву на позовну не надійшло.

Відповідачем Державною казначейською службою України 2018 року було подано відзив від 18 вересня 2018 року № 209/13-11/02, який був одержаний судом 21 вересня 2018 року в якому просить розглядати справу в порядку загального позовного провадження за участі представника Державної казначейської служби України, врахувати даний відзив при постановленні рішення по справі, відмовити в задоволенні позовних вимог позивача в повному обсязі. В відзиві відповідач посилається на те, що, на їх думку, справа має розглядатися в порядку загального позовного провадження, оскільки така справа має значення для Державної казначейської служби України, а саме відповідно до пп. 2 п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів Автономної республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державною (Автономною республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом міністрів України, а згідно пп. 9 п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України кошти, відшкодовані державою з державного бюджету (Автономною республікою Крим, органами місцевого самоврядування з місцевих бюджетів) згідно з цим пунктом, вважаються збитками державного бюджету (місцевих бюджетів), а також у необхідності дослідження поданих доказів.

Відповідно до ч. 4 ст. 277 ЦПК України якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про: 1) залишення заяви відповідача без задоволення; 2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Враховуючи аргументацію заперечень відповідача щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд дійшов висновку, що вони є недостатньо обґрунтованими і справу слід розглядати в порядку спрощеного позовного провадження.

По суті заперечень проти позову відповідач Державна казначейська служби України вказує на те, що ст. 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державною, автономною республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Також відповідач вказує, що обов'язковою умовою відшкодування шкоди, завданої посадовою чи службовою особою державного органу є визнання дій (бездіяльності) такої особи державного органу незаконними, тобто необхідна наявність процесуального документа (рішення суду, постанови органу вищого рівня тощо), який набрав законної сили та визначає такі дії саме незаконними. За позицією відповідача, на даний момент бездіяльність посадових осіб органу державної влади не визнано незаконною, в позовних вимогах позивач не просить суд визнати її такою, а тому відсутні будь-яку правові підстави відшкодування шкоди. Додає, що позивач повинен обґрунтувати та надати належні докази на підтвердження факту заподіяння йому моральних чи фізичних страждань, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, а також подати до суду обґрунтований розрахунок суми, яку він просить стягнути. Враховуючи вищевикладене, відповідач просить в задоволенні позову відмовити.

Позивач, в свою чергу, 27 вересня 2018 року надав відповідь на відзив Державної казначейської служби України в якому вказав, що він є незаконним, необґрунтованим та таким, що суперечить нормам матеріального права. На підтвердження цієї позиції зазначає, що в силу п. 1 ч. 6 ст. 19, п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України справа може бути розглянута в порядку спрощеного позовного провадження, оскільки ціна позову не перевищує 100 прожиткових мінімумів, згідно із п. 10-1 постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. Також вказує на те, що КПК України не передбачає визнання дій незаконними, протиправними, а сам факт скасування постанови про закриття кримінального провадження вже вказує на це.

Відповідно до ч.2 ст.247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін, оцінивши подані докази, дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Частиною 3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені ст. 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першої ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої ст.1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті і така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто, виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст. ст. 1173, 1174 цього Кодексу).

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає, що оскільки підставою для відшкодування шкоди позивач зазначав бездіяльність слідчого Залізничного ВП ГУНП у Львівські області в частині неналежного виконання своїх службових обов'язків, то відсутні спеціальні підстави для застосування ст. 1176 ЦК України.

Разом з тим, шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. 1174 ЦК України.

Відповідно до цієї норми обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року № 6-440-цс16.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

За змістом ч. 6 ст. 1176 ЦК України вказана шкода відшкодовується на загальних підставах, що передбачає наявність складу цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка та причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою, вина. Відсутність хоча б одного із цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 5 постанови від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином, в даному випадку предметом доказування є вина відповідачів, причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями відповідачів та спричинення моральної шкоди позивачу.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність вищевказаних обставин.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Разом з тим, на підтвердження своїх позовних вимог позивач зазначив лише перелік обставин, які, на його переконання, свідчать про незаконність і протиправність дій (бездіяльності) слідчих.

Суд зазначає, що незаконність та протиправність цих обставин у встановленому законом порядку встановлена не була.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує, зокрема, прийняттям слідчим Залізничного ВП ГУНП у Львівській області постанови про закриття кримінального провадження № 12017140060003389 від 15 серпня 2017 року, вважаючи таке рішення незаконним і протиправним лише з огляду на подальше його скасування заступником керівника Львівської місцевої прокуратури № 2.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до Львівської міської прокуратури № 2 зі скаргою на постанову слідчого Чванкіна П. С. про закриття кримінального провадження № 12017140060003389 від 15 серпня 2017 року.

Судом встановлено, що 22 січня 2018 року постановою Львівської місцевої прокуратури № 2 було задоволено скаргу ОСОБА_1 на постанову слідчого СВ Залізничного ВП ГУНП у Львівській області Чванкіна П. С. від 24 листопада 2017 року про закриття кримінального провадження № 12017140060003389, скасовано цю постанову, а матеріали кримінального провадження були направлені в Залізничний ВП ГУНП у Львівській області для продовження досудового розслідування.

Суд зазначає, що скасування процесуального рішення слідчого не є безумовним доказом неправомірності такого процесуального рішення, дії або бездіяльності у розумінні статті 1176 ЦК України. Окрім цього, ця обставина не є безумовною підставою для визнання позовних вимог обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вищезазначена постанова Львівської місцевої прокуратури № 3 свідчить про реалізацію позивачем передбаченого КПК України права на оскарження процесуальних рішень слідчого і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні статті 1176 ЦК України, як це помилково вважає ОСОБА_1, по своєму інтерпретуючи зміст частини 6 статті 1176 ЦК України.

Аналогічна ситуація складається і з оскарженням позивачем відмов слідчого Залізничного ВП ГУНП у Львівській області Чванкіна П. С. у визнанні ОСОБА_1 потерпілим в зазначеному кримінальному провадженні, які той оскаржував до Залізничного районного суду.

Окрім цього суд зазначає, що позивач не надав достатніх і допустимих доказів на підтвердження заподіяння йому слідчим Залізничного ВП ГУНП у Львівській області Чванкіним П. С. моральної шкоди, яка згідно з частиною другою статті 23 ЦК України полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Виходячи з вищезазначеного, правові підстави для застосування норм статей 1173, 1174, 1176 ЦК України та відшкодування моральної шкоди, враховуючи наявні у справі докази, відсутні.

Такі висновки збігаються з позицією Верховного суду, яка викладена в постанові від 04 липня 2018 року у справі № 641/2328/17, що відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 12, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України та до Головного управління Національної поліції у Львівській області про відшкодування моральної шкоди відмовити за безпідставністю позовних вимог.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до апеляційного суду Львівської області протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя /підпис/

З оригіналом згідно.

Суддя: Н.М. Галайко