Рішення № 76819794, 26.09.2018, Покровський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Красноармійський міськрайонний суд Донецької області)

Єдиний унікальний номер 235/7241/16-ц

Провадження №2/235/1333/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2018 року Красноармійський міськрайонний суд Донецької області

у складі: головуючого судді Бородавки К.П.

за участю секретаря судового засідання Григор’євої С.В.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Покровська в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (далі – позивач) звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог (том 1 а.с.182), просить стягнути з ПАТ «Шахтоуправління «Покровське» середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені до дня фактичного розрахунку в розмірі 63 710,40 грн.

На обґрунтування позову позивач посилається на вимоги статей 47, 116, 117 КЗпП України та зазначає таке.

01.05.2016 він наказом №387ку від 23.05.2016 був звільнений за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України у зв’язку з виходом на пенсію.

30.10.2016 він звернувся за юридичною допомогою за наданням роз’яснень щодо правильності розрахунку з ним роботодавця, отримав юридичну консультацію, з якої стало відомо, що при звільненні з підприємства роботодавцем йому повинна бути виплачена одноразова допомога при виході на пенсію.

Після чого позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою щодо повного розрахунку з ним та виплати вказаної допомоги; 09.11.2016 відповідач здійснив з позивачем повний розрахунок, виплативши йому 25 446,18 грн. Оскільки остаточний розрахунок був здійснений з позивачем 09.11.2016, час затримки розрахунку при звільненні з 02.05.2016 – день звільнення по 09.11.2016 – день виплати одноразової допомоги.

Враховуючи надану відповідачем довідку, в якій зазначено кількість фактично відпрацьованих днів, нарахована з них заробітна плата, розмір середньоденної заробітної плати, що дорівнює 490,08 грн., а також число робочих днів за час затримки розрахунку, а саме 130 днів, позивач просить стягнути з відповідача 63 710,40 грн.

ПАТ «Шахтоуправління «Покровське» (далі – відповідач) проти задоволення позову заперечував. Мотиви незгоди зводяться до такого.

На відповідача не розповсюджуються ні Генеральна, ні Регіональна угоди, а норми Галузевої угоди на ПАТ «ШУ «Покровське» також автоматично не розповсюджується.

Одноразова допомога у зв’язку із звільненням позивача, яку йому було виплачено, на його думку, з запізненням, не є саме тією виплатою, яку передбачено п. 12.15 Галузевої угоди, а є самостійною додатковою, порівняно з законодавством, соціальною гарантією, яку ПАТ «ШУ «Покровське» встановило в своєму колективному договорі для звільнених працівників.

Одноразова допомога у зв’язку із звільненням позивача, яку йому було виплачено, на його думку, із запізненням, є додатковою соціальною гарантією особам і не залежить від виконаної роботи, а тому вона не відноситься до складу заохочувальних чи гарантованих виплат у складі заробітної плати; не відноситься така допомога й до складу тих сум, обов’язок виплати яких існує в ПАТ «ШУ «Покровське» в день звільнення працівника, а тому норми ст.117 КЗпП України на ці виплати не може розповсюджуватися.

Відповідач також зазначає, що сама одноразова допомога та суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не є заробітною платою, тому позивачем пропущений встановлений КЗпП 3-місячний строк для звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за затримку виплати одноразової допомоги.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 31.01.2017 в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ПАТ «Шахтоуправління «Покровське» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що оскільки позивач ОСОБА_3 був звільнений наказом від 23.05.2016, остаточний розрахунок при звільненні з ним був проведений 10.06.2016 з урахуванням того, що виплата одноразової допомоги відповідно до колективного договору не передбачена в день звільнення, а тому відповідальність підприємства, передбачена ст.117 КЗпП України, на неї не розповсюджується, а з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку позивач звернувся до суду 18.11.2016, то тримісячний строк звернення до суду позивачем пропущений. Вимоги про поновлення пропущеного строку позивачем не заявлені, доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду позивачем не надано (том 1 а.с.67-68).

Вказане судове рішення залишено без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 01.03.2017 (том 1 а.с.93-97) та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.10.2017 (том 1 а.с.122-124).

Постановою Верховного Суду від 18.04.2018 заяву ОСОБА_3 про перегляд судових рішень задоволено частково, рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 31.01.2017, ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 01.03.2017 та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.10.2017 скасовано, справу передано на розгляд до суду першої інстанції. Скасовуючи зазначені судові акти, Верховний Суд зазначив, що суди першої, апеляційної та касаційної інстанції належним чином не перевірили обставини справи щодо наявності правових підстав для відповідальності роботодавця відповідно до статей 116 та 117 КЗпП України. Зокрема, на підставі наявних в матеріалах справи доказів не встановили складу правопорушення в діях роботодавця, який включає два юридичних факти - порушення строків розрахунку при звільненні (ст.116 КЗпП) та вини (том 1 а.с.164-167).

Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 25.05.2018 дана справа прийнята до розгляду, призначено судове засідання (том 1 а.с.170).

Позивач в судове засідання не з’явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності (том 1 а.с.185).

Представник позивача позовні вимоги з урахуванням їх уточнень підтримала та просила їх задовольнити, навівши доводи, аналогічні викладеним в позові та в додаткових поясненнях та міркуваннях представника позивача, поданих до суду 26.09.2018. З приводу доводів відповідача щодо пропуску тримісячного строку посилається на рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 справа №1-5/2012 та зазначає, що перебіг тримісячного строку розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. Оскільки одноразова допомога, передбачена пунктом 8.2 Колективного договору, була виплачена відповідачем позивачу 09.11.2016 в розмірі 25 446,18 грн. та саме ця виплата була остаточною, а до суду позивач звернувся наприкінці листопада 2016 р., тримісячний строк ним не порушений.

Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову, зазначивши, зокрема, що в ст.117 КЗпП України йдеться про відповідальність за несвоєчасну виплату саме тих сум, які за законом належать працівнику саме в день звільнення. При цьому в цій статті не йдеться про відповідальність за несвоєчасну виплату тих сум, яке підприємство може сплачувати не працівникам, а своїм пенсіонерам після звільнення.

На думку представника відповідача, положення ст.117 КЗпП України не поширюється на виплату одноразової допомоги у зв’язку зі звільненням на пенсію, адже сплата одноразової допомоги у зв’язку з виходом на пенсію є додатковою виплатою та не охоплює поняття «заробітна плата», так як остання, згідно зі ст.1 Закону України «Про оплату праці», є винагородою за виконану роботу.

Також представник відповідача зауважив, що можливість виплати спірної суми одноразової допомоги залежить не тільки від строку, який пройшов після звільнення, а й від наявності у підприємства власних коштів, а відповідно до фінансової звітності відповідача, поданої ним протягом 2016 р. та за 2016 р., прибуток на підприємстві за вказаний звітний період відсутній.

На підставі досліджених в судовому засіданні доказів судом встановлені такі фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

За змістом трудової книжки на ім’я позивача він перебував з відповідачем (попередня назва – ВАТ «ВК «Шахта «Красноармійська-Західна №1») в трудових відносинах з 02.12.2014, наказом від 23.05.2016 №387ку був звільнений з 01.05.2016 за ст.38 КЗпП України за власним бажанням в зв’язку з виходом на пенсію (а.с.5-8, а.с.22), із відповідною заявою про звільнення позивач звернувся до відповідача 08.05.2016 (а.с.43).

Сторонами визнано, що останнім днем роботи позивача було 01.05.2016.

З довідок відповідача від 05.12.2016 №2006 та від 31.01.2017 №157 вбачається, що позивачу після його звільнення була виплачена компенсація за невикористану відпустку за 26 днів в розмірі 6 792,00 грн. – 26.05.2016, премія за підсумками роботи за травень 2016 р. в розмірі 401,05 грн. – 10.06.2016, одноразова допомога з зв’язку з виходом на пенсію в розмірі 25 446,18 грн. – 09.11.2016 (том 1 а.с. 44, 60).

За змістом Колективного договору відповідача за 2015-2017 роки, а саме п.8.2, працівнику, який має право на пенсію за віком, при першому його звільненні з підприємства за власним бажанням у разі, якщо заява працівника про звільнення мотивована виходом на пенсію (згідно з ч.1 ст.38 КЗпП України) виплачується одноразова допомога, розмір якої залежить від стажу роботи в галузі та середнього заробітку. Виплата допомоги проводиться на протязі 4-х місяців після звільнення працівника. Виплата допомоги може бути припинена (призупинена) в разі відсутності на підприємстві фінансових можливостей (чистого прибутку) за звітний період, в якому працівник звільнився (том 2 а.с.17).

Спірна сума середнього заробітку заявлена позивачем у зв’язку з тим, що відповідач не виплатив йому при звільненні зазначену в п.8.2 Колективного договору одноразову допомогу, яка фактично була виплачена позивачу 09.11.2016 в розмірі 25 446,18 грн., чим порушив, на думку позивача, приписи ст.116 КЗпП України.

Зважаючи на наведені обставини та зміст спірних правовідносин, суд, вирішуючи заявлений спір, виходить з таких норм права.

Згідно зі ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України.

Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

За приписами ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених законодавчих приписів дозволяє дійти висновку, що законодавець зобов’язує роботодавця виплатити працівнику в день його звільнення всі ті суми, які належать йому від такого роботодавця при звільненні. Наслідки, передбачені ст.117 КЗпП України, застосовуються до роботодавця в разі не здійснення ним виплат у визначені строки саме таких сум.

Про обов’язок роботодавця виплатити працівнику в день його звільнення тих сум, які належать йому від такого роботодавця при звільненні, зазначається і в постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», за п.20 якої, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку.

В постанові Верховного Суду України від 06.12.2017 по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини доходу та відшкодування моральної шкоди (http://reyestr.court.gov.ua/Review/70898405) Верховний Суд України, аналізуючи приписи КЗпП України та Закону України «Про оплату праці», дійшов висновку, що працівнику у день його звільнення мають бути виплачені всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати такому працівникові.

З п.8.2 Колективного договору відповідача 2015-2017 р. чітко вбачається, що виплата працівнику одноразової допомоги при першому його звільненні за власним бажанням при виході на пенсію ставиться в залежність від фінансових можливостей (наявності чистого прибутку) товариства за звітний період, в якому працівник звільнився.

Тобто подія звільнення працівника є приводом для розгляду відповідачем питання щодо призначення такому працівнику виплати одноразової допомоги за п.8.2 Колективного договору, позитивне вирішення якої залежить від фінансової можливості відповідача за звітний період, протягом якого така особа була звільнена.

За приписами п.46.2 ст.46 Податкового кодексу України квартальна або річна фінансова звітність подається платником податку на прибуток разом з відповідною податковою декларацією у порядку, передбаченому для подання податкової декларації.

Відповідно до п.137.4 ст.137 ПКУ податковими (звітними) періодами для податку на прибуток підприємств, є календарні: квартал, півріччя, три квартали, рік; податкова декларація розраховується наростаючим підсумком.

Положеннями пп.49.18.2 п.49.18 ст.49 ПКУ визначено, що податкові декларації за період, що дорівнює календарному кварталу або календарному півріччю, подаються протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).

Сторонами визнано, матеріалами справи підтверджено, що позивач звільнений відповідачем в травні 2016 року. Враховуючи наведені приписи податкового законодавства, фінансова звітність за півріччя 2016 р., тобто за звітний період, в якому звільнився позивач, мала бути подана відповідачем протягом 40 календарних днів, що настають за 30 червня 2016р. (останній календарний день звітного періоду).

Звіт про фінансові результати за І півріччя 2016р. поданий відповідачем 01.07.2016, зі змісту поданого звіту вбачається, що в графі «Чистий фінансовий результат» проставлений прочерк.

Враховуючи, що виплата працівнику одноразової допомоги за п.8.2 Колективного договору обумовлена наявністю на підприємстві відповідача чистого прибутку за звітний період, в якому працівник був звільнений, а питання фінансової можливості не може бути вирішено раніше, ніж складання та подання фінансової звітності за такий період, що апріорі не може співпадати з днем звільнення працівника, віднесення цієї виплати до такої, що належить працівникові від відповідача при звільненні - унеможливлюється.

При цьому суд зауважує, що залежність виплати звільненим працівникам вказаної допомоги від фінансового стану відповідача не дозволяє віднести таку виплату до структури заробітної плати: ані до основної, ані до додаткової, ані до інших заохочувальних та компенсаційних виплат, наведеної в ст.2 Закону України «Про оплату праці».

Оскільки відповідач не є стороною будь-яких Генеральної, Регіональної та Галузевої угод між Міністерством вугільної промисловості України та іншими юридичними особами, профспілками, підстави для перевірки відповідності положень п.8.2 Колективного договору таким угодам відсутні; більш того, позивачем та його представником в обґрунтування заявлених позовних вимог про таку невідповідність ані в позові, ані в письмових поясненнях, міркуваннях, ані в судовому засіданні не зазначено.

Враховуючи викладене, оскільки суми одноразової допомоги за п.8.2 Колективного договору не є такими, що належить позивачу при звільненні, строки розрахунку, визначені ст.116 КЗпП України, на виплату таких сум не розповсюджуються.

Відсутність факту порушення відповідачем строків розрахунку при звільненні позивача щодо заявленої суми одноразової допомоги, вказує на відсутність складу правопорушення в діях роботодавця, а тому наслідки, передбачені ст.117 КЗпП України, до відповідача застосуванню не підлягають.

Відтак, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Доводи представника відповідача щодо пропуску позивачем визначеного ст.233 КЗпП України тримісячного строку звернення до суду є помилковими з огляду на таке. За змістом ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 22.02.2012 № 4-рп/2012 по справі № 1-5/2012 дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Отже, враховуючи, що сума, у зв’язку з якою виникли спірні правовідносини, виплачена відповідачем позивачу 09.11.2016, а позов поданий до суду 18.11.2016 (згідно з поштовим штампом на конверті), тримісячний строк звернення до суду позивачем не пропущений.

Враховуючи викладене, в задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Питання щодо розподілу судових витрат вирішується відповідно до положень ст.141 ЦПК України.

Керуючись статтями 13, 19, 81, 141, 263-265 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Відмовити в позові ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання – Донецька область, м.Покровськ, м-н Южний, 33/35) до Публічного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» (ідентифікаційний код 134985605163, місцезнаходження – Донецька область, м.Покровськ, пл.Шибанкова, 1а) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Донецької області через Красноармійський міськрайонний суд Донецької області або безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного рішення – 01.10.2018.

Суддя К.П.Бородавка