Рішення № 76816647, 28.09.2018, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/6382/18

Провадження № 2/219/2194/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2018 року м. Бахмут

Артемівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Конопленко О.С.

за участю секретаря судового засідання Троян Л.К.

представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі м. Бахмут Донецької області у спрощеному позовному провадженні з викликом сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Часівоярський вогнетривкий комбінат», про відшкодування моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом при виконанні трудових обов’язків внаслідок виробничої травми,

В С Т А Н О В И В :

18 червня 2018 року ОСОБА_2, місце проживання якої: 84551, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1, звернулась до суду з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Часівоярський вогнетривкий комбінат», місцезнаходження: 84551, Донецька область, м. Часів Яр, вул. Центральна, буд. 1, код з ЄДРПОУ 00191773, про відшкодування моральної шкоди в сумі 15000 грн., завданої трудовим каліцтвом при виконанні трудових обов’язків внаслідок виробничої травми. В обґрунтування позовної заяви ОСОБА_2 зазначено, що з 15 лютого 1990 року по 20 грудня 2005 року позивач працювала на робочих посадах у відповідача, 27 березня 2001 року під час праці у відповідача з позивачем трапився нещасний випадок на виробництві через незабезпечення нешкідливих і небезпечних умов праці в неї була травмована права рука. Відповідачем за результатами нещасного випадку був складений акт про нещасний випадок пов’язаний з виробництвом від 29 березня 2001 року, та на жаль на теперішній час примірник цього акту у позивача не зберігся, але копія його зберігається у відповідача та в фонді соціального страхування. Висновком МСЕК позивачу первісно в травні 2001 року встановлено безстроково 15% стійкої втрати професійної працездатності без встановлення групи інвалідності. Оригінал довідки зберігається в фонді соціального страхування. У зв’язку з трудовим каліцтвом, яке позивач зазнав під час роботи на підприємстві у відповідача, а це підтверджується актом розслідування нещасного випадку та довідкою МСЕК про втрату працездатності вона втратила своє здоров’я, що призвело й призводить до порушення її особистих немайнових прав, оскільки втрачена її нормальна життєдіяльність, через травму правої руки позивач майже повністю втратила можливість вести активний спосіб життя, адже в неї розвинулася колоїдна рубцева тканина, яка в подальшому стала підставою для проведення операції. Не треба доводити, що людина фактично не може впоратися з життєвими потребами, втративши функції правої руки. Через це позивач не може вести повноцінне життя та виконувати буденні вправи, в зв’язку з чим їй постійно потрібно стороння поміч. Позивач постійно відчуває моральні страждання, вона не має можливості вести повноцінне особисте та сімейне життя, частково порушені її відносини з оточуючими людьми, близькими, друзями та знайомими, а також були порушенні її плани на подальше життя, через що в неї з’явилось почуття тривоги перед майбутнім. В зв’язку з травмою їй знадобиться тривалий час для того щоб хоч якось відновити свій первісний стан здоров’я, але повністю це не вдалося зробити. Позивач через отриману травму не могла виконувати ту роботу за якою вона була прийнята, а тому вона змушена була перейти на менш оплачувану роботу сторожа, та згодом відповідач в порушення трудового законодавства звільнив її з закінченням строку трудового договору. Прийшовши працювати до роботодавця здоровим працівником, через незабезпечення умов праці позивач втратила 15% своєї первісної працездатності та вимушена жити з цим. Це підтверджується висновком МСЕК, актом розслідування нещасного випадку, який пов’язаний з виробництвом. Враховуючи той факт, що втрата здоров’я позивача – є для неї незворотною втратою, що спричиняє і буде спричиняти їй довготривалі страждання, тому необхідно прийти до висновку, що факт спричинення їй моральної шкоди наявний. Та позивач вважає, що при визначені суми на відшкодування моральної шкоди має бути враховано той факт, що здоров’я людини є найвищою соціальною цінністю, та прийняти до уваги те, що вона втратила його на виробництві, понесла значні моральні страждання, які носять триваючий характер.

Ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 25 червня 2018 року відкрито спрощене позовне провадження у справі та призначено судове засідання на 09 годину 00 хвилин 23 липня 2018 року, у зв’язку з чим визначено відповідачу п’ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Вказане судове засідання ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 23 травня 2018 року відкладено на 09 годину 20 хвилин 20 серпня 2018 року через неявку усіх учасників процесу.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 серпня 2018 року у зв’язку з відставкою судді Брежнева О.А. на підставі розпорядження в.о. керівника Артемівського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_3 справу розподілено у провадження судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області Конопленко О.С.

Судове засідання, призначене на 09 годину 20 хвилин 20 серпня 2018 року, ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 20 серпня 2018 року відкладене на 24 вересня 2018 року на 10 годину 00 хвилин у зв'язку з витребуванням доказів.

До судового засідання ОСОБА_2 не з’явилась за невідомою суду причиною, про дату, час та місце розгляду справ повідомлялась належним чином у відповідності до частини 9 статті 128 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) - засобом телефонного зв’язку, що оформлено відповідною телефонограмою. Враховуючи, що повідомлена належним чином позивач до судового засідання не з’явилась та причини своєї неявки не повідомила, а її явка обов’язковою судом не визнана, при цьому раніше надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, суд визнав можливим провести розгляд справи за відсутності позивача ОСОБА_2

В судовому засіданні, яке відбулось 20 серпня 2018 року представник позивача ОСОБА_4 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві, у судове засідання призначене на 24 вересня 2018 року представник позивача не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином у відповідності до пункту 1 частини 8 статті 128 ЦПК України – шляхом вручення судової повістки під розписку, надав 24 вересня 2018 року заяву про розгляд справи у його відсутність та відсутність позивача.

Представник відповідача ОСОБА_1, яка діє на підставах та повноваженнях перевірених судом, позовні вимоги не визнала, просила відмовити у їх задоволенні в повному обсязі та пояснила суду, що з матеріалів розслідування нещасного випадку відомо, що 27 березня 2001 року, під час роботи на посаді укладача маси з позивачем трапився нещасний випадок. Під час роботи ОСОБА_2, не вимкнувши живильник, вирішила почистити течу подачі глини з бункера в живильник. Підійшла до живильника, біля якого на підлозі лежав металевий прут, нахилилась щоб підняти його і в цей момент обертовим гвинтом живильника було захоплено низ її ватної куртки. При спробі звільнити низ куртки руками, обертовим гвинтом був захоплений рукав куртки і до гвинта була притиснута і травмована права рука ОСОБА_2 Причиною нещасного випадку стало невиконання «Інструкції з охорони праці укладача маси». При працевлаштуванні на роботу, відповідно до вимог ст. 29 Кодексу Законів про працю України (далі за текстом – КЗпП України), позивач була проінформована про умови праці, наявність на робочому місці шкідливих та небезпечних факторів, їх можливі наслідки. Вина підприємства в нещасному випадку є формальною, адже позивачем пройдено усі необхідні інструктажі та навчання з охорони праці, а саме: 15 лютого 1990 року – увідний інструктаж; з 30 березня 1992 року по 30 квітня 1992 року – навчання за професією (освітою), при виконанні якої стався нещасний випадок; 15 лютого 1990 року (07 січня 2001 року) – первинний (повторний) інструктаж щодо роботи, яка виконувалася; 22 лютого 2001 року – перевірка знання (для робіт підвищеної небезпеки). В позовній заяві позивач вказує, що згідно першого висновку МСЕК в травні 2001 року, позивачу встановлено 15 % стійкої втрати професійної працездатності, тобто до прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року №717-V, а тому на правовідносини, що виникли між сторонами зазначений закон не розповсюджується. Крім того, позивачем не надано до позовної заяви висновок МСЕК, в якому вказано, що позивачу встановлено 15% стійкої втрати працездатності без встановлення групи інвалідності, а саме безстроково. Згідно з п/п «е» п. 1 частини 1 ст. 21, частини 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, що діяла до 20 березня 2007 року, у разі настання страхового випадку фонд соціального страхування у встановленому законодавством порядку зобов’язаний виплатити потерпілому грошовому суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому цієї шкоди. Зазначені норми не містили будь яких інших додаткових умов щодо відшкодування моральної шкоди. Підпункт «е» пункту 1 частини першої ст. 21 та частина 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», які передбачали зобов’язання фонду у разі настання страхового випадку відшкодувати заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я грошову суму за моральну шкоду, виключені Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року №717-V, який набув чинності 20 березня 2007 року. Разом з тим, за змістом ст.ст. 21, 28, 30, 34, 35 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», абзацу 3 п. 22 постанови Пленуму Верховного суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає з дня встановлення особі такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК. На час виникнення спірних правовідносин існував спеціальний закон, що регулював питання відшкодування моральної шкоди, заподіяної потерпілому внаслідок професійного захворювання, а тому доводи потерпілого про те, що моральна шкода позивачу повинна відшкодовуватися роботодавцем, який не забезпечив належні умови праці, на підставі ст. 1167 ЦК України, ст. 237-1 КЗпП України, не ґрунтуються на законі. Згідно ст. 34 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворюваннях, які спричинили втрату працездатності» №1105-14, прийнятого 23 вересня 1999 року – «моральна шкода, заподіяна умовами виробництва відшкодовується Фондом соціального страхування від нещасних випадків. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку і не може перевищувати 200 мінімальних розмірів заробітної плати, встановленої на день виплати, незалежно від яких-небудь інших страхових виплат. З огляду на зазначене, відсутні правові підстави відшкодування моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом при виконанні трудових обов’язків внаслідок виробничої травми, відповідачем.

Заслухавши сторони, дослідивши надані суду докази та проаналізувавши встановлені обставини у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно статті 12 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи та витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно положень ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (ч. 5 ст. 81 ЦПК України).

Під час розгляду справи судом були створені всі необхідні умови для всебічного та повного дослідження обставин справи, сторонам, під час розгляду справи було роз'яснено їх права та обов'язки, зокрема положення щодо змагальності процесу та необхідності надання доказів на підтвердження своїх доводів, сторонам було надано всі можливості для заявлення необхідних клопотань та надання доказів, що підтверджується матеріалами справи та протоколами судових засідань.

Як встановлено судом і таке вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинах з Публічним акціонерним товариством «Часівоярським вогнетривким комбінатом» з 15 лютого 1990 року по 20 грудня 2005 року (а.с. 13-24) та працювала на посаді укладача маси на мішалках, потім з 12 жовтня 2001 року сторожем, звільнена у зв’язку з закінченням строку трудового договору.

Під час роботи на підприємстві, тобто в Публічному акціонерному товаристві «Часівоярський вогнетривкий комбінат», з позивачем 27 березня 2001 року стався нещасний випадок, що підтверджується копією акту № 1 про нещасний випадок від 27 березня 2001 року та яким встановлено, що причиною цього нещасного випадку є невиконання посадових обов’язків, які виразилися у порушенні вимог безпеки під час експлуатації обладнання. Не виконання вимог інструкції по охороні праці, які виразилися у пуску в експлуатацію

гвинтового живильника з незакритою верхньою частиною корпусу. Винні особи – ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2 (а.с. 37-40).

Згідно копії виписки із акту огляду у МСЕК серії 2-18 АВ № 079367 від 04 жовтня 2001 року про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги, позивачу у зв’язку з трудовим каліцтвом від 27 березня 2001 року визначено ступінь втрати професійної працездатності у відсотках – 10 % без визнання позивача інвалідом, дата переогляду 04 жовтня 2003 року (а.с. 60).

27 вересня 2004 року ОСОБА_2 пройшла переогляд і їй було залишено 10% ступеню втрати професійної працездатності безстроково, що підтверджується копією виписки з акту огляду у МСЕК серії 2-18 АВ № 079367 (а.с. 60).

Згідно ст. 15 Цивільного кодексу України (далі за текстом – ЦК України), кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов’язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.

Згідно ст. 1 Закону України «Про охорону праці» від 15 травня 1996 року охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Згідно ст. 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:

- пріоритету життя і здоров’я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

- підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технологічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;

- соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; тощо.

Згідно ст. 2 КЗпП України працівники мають право на здорові та безпечні умови праці.

В судовому засіданні встановлено, що внаслідок отриманої професійної травми позивачу заподіяна моральна шкода, яка підлягає їй відшкодуванню на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 153 КЗпП України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно п.11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою КМУ № 472 від 23 червня 1993 року, який діяв станом на 23 листопада 1995 року, тобто час первинного встановлення позивачу втрати працездатності по професійному захворюванню, моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати 200 мінімальних заробітних плат незалежно від інших будь-яких виплат.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок джерела підвищеної небезпеки.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику в разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Таким чином, право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку, мають право відшкодувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого їм органу.

Аналогічна правова позиція була зазначена Конституційним Судом України в рішенні від 08 жовтня 2008 року по справі № 1-32/2008 та Верховним Судом у постанові від 04 липня 2018 року по справі №210/5023/15-ц.

Також судом встановлено відсутність правових підстав для застосування наслідків пропущення строків позовної давності, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 268 ЦК України, позовна давність не поширюється на вимоги про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я чи смертю.

Згідно ч. 8 ст. 36 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України.

Таким чином, як вбачається з норм діючого законодавства, строк позовної давності до спірних правовідносин не застосовується.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд, зокрема у постанові по справі № 316/2052/16ц від 04 квітня 2018 року.

Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року), у своєму рішенні зробив висновок, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Згідно роз’яснень Конституційного Суду України у рішенні від 27 січня 2004 року № 10рп\2004, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я.

Спори про відшкодування шкоди, заподіяного ушкодженням здоров’я, повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. (Постанова ВС від 07 березня 2018 року)

Як зазначено у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань з урахуванням у кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, ураховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках.

Суд вказує, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Факт моральних страждань позивача при обставинах, які він зазначив у позові, суд вважає встановленим і доведеним самим фактом втрати позивачем працездатності, що безперечно не може не створювати ті негативні наслідки, про які зазначає позивач.

Суд вважає, що отримавши травму, позивач зазнала фізичну біль, а також страждання у зв'язку з ушкодженням свого здоров'я. Лікування позивача вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

При визначенні розміру моральної шкоди суд виходить з наступного: життя і здоров’я людини найвища соціальна цінність, невід’ємні два поняття. Оскільки, якщо втрачене здоров’я, то немає того повноцінного життя, як того бажає сама людина. Немає вартості життю людини та вартості втраченому здоров’ю. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною. А тому суд, враховуючи глибину фізичних та душевних страждань позивача, погіршення її здібностей, ступень вини відповідача в заподіянні шкоди, вимоги розумності, виваженості і справедливості, а також ту обставину, що за висновком МСЕК позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності 10 %, травма на виробництві, суд вважає необхідним задовольнити вимоги позивача щодо стягнення моральної шкоди частково, стягнувши на її користь з відповідача 10000 грн..

Доводи представника відповідача з приводу відсутності доказів заподіяння позивачу моральної шкоди, обґрунтування її розміру суд вважає необґрунтованими, некоректними та такими, що не відповідають дійсності та спростовуються письмовими доказами, наявними в матеріалах справи викладеними вище, та не приймає за основу при ухваленні даного рішення.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 704,80 гривень.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення суду у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи у межах суми платежу за один місяць.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 3, 43, 58 Конституції України, ст.ст. 5, 15, 16, 23, 83 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 153, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 1, 4 Закону України «Про охорону праці», ст.ст. 12, 81, 82, 141, 259, 264-265, 268, 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

Задовольнити частково позовні вимоги ОСОБА_2, місце проживання якої: 84551, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1, до Публічного акціонерного товариства «Часівоярський вогнетривкий комбінат», місцезнаходження: 84551, Донецька область, м. Часів Яр, вул. Центральна, буд. 1, код з ЄДРПОУ 00191773, про відшкодування моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом при виконанні трудових обов’язків внаслідок виробничої травми.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Часівоярський вогнетривкий комбінат», місцезнаходження: 84551, Донецька область, м. Часів Яр, вул. Центральна, буд. 1, код з ЄДРПОУ 00191773, на користь ОСОБА_2, місце проживання якої: 84551, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1, моральну шкоду в розмірі 10000 (десять тисяч) гривень.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Часівоярський вогнетривкий комбінат», місцезнаходження: 84551, Донецька область, м. Часів Яр, вул. Центральна, буд. 1, код з ЄДРПОУ 00191773, на користь держави судовий збір у сумі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Допустити негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.

Повний текст рішення суду виготовлено 28 вересня 2018 року.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Донецької області через Артемівський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

24.09.2018

Суддя О.С.Конопленко