Рішення № 76814828, 21.09.2018, Тульчинський районний суд Вінницької області

Справа № 148/1514/17

Провадження №2/148/197/18

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

21 вересня 2018 року Тульчинський районний суд

Вінницької області

в складі: головуючого судді Ковганича С.В.

при секретарі Грох Н.С., Галькевич І.В.

за участі позивача-відповідача ОСОБА_1

представника позивача-відповідача ОСОБА_2

відповідача-позивача ОСОБА_3

представника відповідача-позивача ОСОБА_4

третіх осіб ОСОБА_5

представника служби у справах дітей

Тульчинської РДА ОСОБА_6

представника Кинашівської сільської ради ОСОБА_7

свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тульчині за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третіх осіб без самостійних вимог Кинашівської сільської ради, служби у справах дітей Тульчинської районної державної адміністрації про усунення перешкод у користуванні квартирою, яка належить на праві власності та виселення, а також зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третіх осіб без самостійних вимог ОСОБА_5, Кинашівської сільської ради про визнання права користування житловим приміщенням,

В С Т А Н О В И В:

14.08.2018 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні квартирою, яка належить на праві власності та виселення.

Ухвалою суду від 07.09.2017 до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог було залучено Кинашівську сільську раду та службу у справах дітей Тульчинської районної державної адміністрації.

В обґрунтування позову позивач зазначила, що згідно з постановою загального засідання заводського комітету і адміністрації Тульчинського міжколгоспного комбікормового заводу від 26.03.1984 «Про виділення житлових квартир працівникам заводу», їй було надано квартиру в будинку №16 по вул. Першотравневій, що належала міжколгоспному комбікормовому заводу.

Рішенням виконавчого комітету Кинашівської сільської ради від 11.04.1984 було вирішено виділити їй квартиру і дозволити заселення в будинок №16 по вул. Першотравневій в с.Кинашів, Тульчинського району, Вінницької області.

У вищевказаній квартирі вона зареєстрована з 14.09.1984.

Зареєструвати належним чином своє право власності на дану квартиру вона не мала можливості, оскільки тривалий час хворіє, перенесла велику кількість операцій, є інвалідом ІІ групи, а також за відсутністю коштів.

Коли нею було отримано дану квартиру, вона проживала спільно зі своїм чоловіком в належному йому будинку в с. Нестерварка.

В 2010 році її син почав зустрічатись з ОСОБА_3 i вона дозволила їм тимчасово проживати в квартирі.

Після розірвання шлюбу з чоловіком вона з 2014 року переїхала жити до своєї квартири в с.Кинашів.

3 того часу, як вона повернулась жити в квартиру, відповідач робить її життя нестерпним, постійно провокує сварки, простягає до неї руки, виганяє з власного житла. Вже довгий період ОСОБА_3 та її син не проживають разом, однак остання продовжує проживати з нею в одній кімнаті та знущається з неї.

Відповідно до ч.1 ст.116 ЖК України, якщо наймач, члени його сім’ї або інші особи, які проживають з ним систематчино порушують правила співжиття роблять неможливим для інших проживання з ним в одній квартирі виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

В зв'язку з даними обставнами вона змушена звернутися до суду з даним позовом. Просить зобов'язати ОСОБА_3 не чинити перешкоди у користуванні їй домоволодінням, а саме квартирою №1 по вул.Щорса в с.Кинашів, Тульчинського району, Вінницької області та виселити її із вказаного домоволодіння.

26.10.2017 ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, третіх осіб без самостійних вимог ОСОБА_10, Кинашівської сільської ради про визнання права користування житловим приміщенням, мотивуючи свої вимоги тим, що з кінця 2009 року i по даний час вона проживає в квартирі № 1 в будинку №82 в с.Кинашів, по вул.Щаслива ( колишня вул.Щорса), Тульчинського району, Вінницької області.

З 15.07.2010 і по даний час вона зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, однак за вказаною адресою вона не проживала жодного дня.

З 2009 року вона почала проживати в цивільному шлюбі з ОСОБА_5 ( на даний час Демидов) А.П. в квартирі, яка була виділена в користування його матері ОСОБА_1, яка там до 2015 року не проживала, оскільки жила з чоловіком в с.Нестерварка.

Коли вони з чоловіком стали проживати у даній квартирі, вона була вагітна, а квартира була у занедбаному стані. Вони з чоловіком самотужки провели там ремонт.

02.03.2010 в них народилась дочка ОСОБА_11.

В 2015 році до даної квартири повернулась на постійне проживання її свекруха ОСОБА_1

З 2015 по літо 2017 вони з чоловіком та дитиною жили однією сім’єю з відповідачем та вели спільне господарство.

21.05.2016 вона з чоловіком зареєстрували шлюб, а 16.02.2017 в них народилась друга дитина, дочка ОСОБА_12.

Протягом останніх чотирьох місяців відповідач не визнає її право на проживання у спірній квартирі, бажає її виселення разом з дітьми. Крім того, з наміром створити видимість її неправомірної поведінки щодо неї, вона вже кілька разів викликала поліцію. Проте жодної неправомірної поведінки щодо ОСОБА_1 вона не вчиняла, не порушувала правил проживання в будинку, відносин добросусідства з іншими мешканцями будинку.

В жовтні 2017 вона звернулася до голови Кинашівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області з проханням зареєструвати її місце проживання у спірній квартирі з одночасним зняттям з реєстрації її місця проживання. Проте їй роз'яснили, що для реєстрація її місця проживання в спірній квартирі потрібний правовстановлюючий документ на житло та згода ОСОБА_1

Оскільки вона вселилася в спірне житлове приміщення як член (дружина) сина наймача приміщення, а в подалыному тривалий час проживала однією сім’єю з наймачем приміщення та вела з ним спільне господарство, тому в силу ст. 64 та 65 ЖК України, має право на користування ним.

Проте відповідач її право на користування спірною квартирою не визнає та не надає згоди на проведення реєстрації її місця проживання за адресою спірної квартири, чим порушує її цивільне право.

В зв’язку з даними обставинами вона змушена звернутися до суду з даним позовом. Просить визнати за нею право користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1.

Ухвалою суду від 06.12.2017 позовні вимоги ОСОБА_3 та позовні вимоги ОСОБА_1 об'єднано в одне провадження.

В судовому засідання позивач - відповідач ОСОБА_1 та її представник позовні вимоги підтримали, посилаючись на викладені в позовній заяві обставини, просять позов задовольнити. Зустрічні позовні вимоги не визнають, просять відмовити в їх задоволенні. Також позивач-відповідач вказала, що з відповідем неможливе спільне проживання, право власності на квартиру за нею не оформлено, ОСОБА_3 проживає в спірній квартирі на протязі 10 років, вселилась як дружина її сина, до 2014 року витрати несли син та невістка, син в квартирі близько двох років не проживає. Просить виселити ОСОБА_3 з квартири, а дітей же залишити проживати в квартирі. Згідно наявного в матеріалах справи заперечення на позовну заяву, ОСОБА_1 вказала, що вона повернулась проживати в спірну квартиру в 2014 році, а не в 2015 році. Дане приміщення в занедбаному стані не було. З ОСОБА_3 вони хоч і проживали разом, однак спільного господарства разом не вели.

Відповідач - позивач ОСОБА_3 та її представник позовнні вимоги ОСОБА_1 не визнали, просять відмовити в їх задоволенні. Свої позовні вимоги підтримали, посилаючись на викладені в позовній заяві обставини, просять позов задовольнити.

Третя особа – ОСОБА_5 в судовому засіданні зустрічні позовні вимоги не визнав та зазначив, що якщо виселити ОСОБА_3, то іншого житла у неї та дітей немає, а також пояснив, що він вселився в квартиру АДРЕСА_1 разом з ОСОБА_3, коли вони перебували у цивільному шлюбі. Там вони зробили ремонт, дружина допомагала. ОСОБА_1 на той час там не проживала, а повернулась в квартиру близько п'яти років тому. Ніяких конфліктів з матір'ю не було.

Третя особа - представник служби у справах дітей Тульчинської районної державної адміністрації - заперечив проти виселення ОСОБА_3, так її діти будуть позбавленні житла, оскільки вони іншого житла не мають й надати інше житло не має можливості.

Третя особа - представник Кинашівської сільської ради Тульчинського району Вінницької обаласті - заперечив проти виселення ОСОБА_3, оскільки у комунальній власності територіальної громади відсутній житловий фонд, який міг би бути наданий у користування.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснив, що він являється сином позивача. Знає, що між сторонами існує сімейний конфлікт. Ремонт в квартирі робили Демидови, а саме його брат та невістка, витрати в основному несла ОСОБА_3

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснила, що свідками сварок вона не була, однак знає, що між сторонами існує сімейний конфлікт, господарство вони ведуть окремо, позивач допомагає, бавить онуків, Демидова в спірній квартирі проживає з 2009 року.

Заслухавши учасників справи, свідків, дослідивши матеріали справи, вивчивши та оцінивши докази по справі та співставивши їх у відповідності до норм чинного законодавства, суд вважає, що в задоволенні первісного позову слід відмовити, а зустрічний позов підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що між сторонами виник спір з приводу користування квартирою, яка розташована за адресою: с.Кинашів, вул.Щаслива, 82/1.

Згідно копії постанови загального засідання заводського комітету і адміністрації Тульчинського міжколгоспного комбікормового заводу від 26.03.1984 «Про виділення житлових квартир працівникам заводу» (а.с.12), позивачу ОСОБА_1 в складі сім'ї із двох чоловік надано квартиру в будинку №16 по вул. Першотравневій, що належала міжколгоспному комбікормовому заводу.

Згідно копії рішення виконавчого комітету Кинашівської сільської ради від 11.04.1984 (а.с.13) було вирішено виділити ОСОБА_1 квартиру і дозволити заселення в будинок №16 по вул. Першотравневій в с.Кинашів, Тульчинського району, Вінницької області.

Відповідно до відомостей, які містяться в копії домової книги для прописки (реєстрації ) громадян, які проживають у буд.№1/2 по вул.Щорса, с.Кинашів, Тульчинського району (а.с.9-12), ОСОБА_1 зареєстрована з 14.09.1984 за вказаною адресою.

Згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи від 01.11.2017 (а.с.90), ОСОБА_1 зареєстрована з 14.09.1984 в с.Кинашів, вул.Щаслива, 82/1.

Згідно копії рішення №13 2 сесії 7 скликання Кинашівської сільської ради Тульчинського району Вінницької обаласті від 20.11.2015 "Про перейменування вулиць Кинашівської сільської ради" (а.с.82), вулиця с.Кинашів Щорса перейменована на вулицю Щаслива.

Відповідно до копії витягу з рішення №104 виконкому Кинашівської сільської ради Тульчинського району Вінницької обаласті від 19.10.2016 (а.с.82), на квартиру в якій проживає ОСОБА_1 присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_2 (кол.вул.Першотравнева, буд №16) Тульчинського району, Вінницької обаласті в зв'язку з уточненням.

Відповідно до довідки, виданої виконкомом Кинашівської сільської ради Тульчинського району Вінницької обаласті від 05.09.2017 №1669 (а.с.164), ОСОБА_3 проживає без реєстрації за адресою: с.Кинашів, вул.Щаслива, 82/1.

Також судом встановлено та не заперечується сторонами, що до вищевказаної квартири за згодою ОСОБА_1 в 2009 вселилась ОСОБА_3 як дружина її сина ОСОБА_13 Під час проживання в даній квартирі у ОСОБА_3 народилось двоє дітей: дочка ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_3, які на даний час проживають з нею у вищевказаній квартирі. На даний час шлюб з ОСОБА_13 розірваний, про що свідчить копія рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 19.06.2018 (а.с.226).

Посилаючись на норми статтей 316, 317, 321, 391 ЦК України та ст.116 ЖК Української РСР, позивач-відповідач ОСОБА_1 стверджує, що відповідач - позивач ОСОБА_3 чинить їй перешкоди в користуванні спірною квартирою та просить зобов'язати останню не чинити дані перешкоди та виселити її із вказаного домоволодіння.

В свою чергу, відповідач - позивач ОСОБА_3, посилаючись на норми статтей 64, 65 ЖК Української РСР та ст.16 ЦК України, просить визнати за нею право користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1.

Частинами 1, 3 ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 41 Конституції України закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди,відповідно до закону за своєю волею,незалежно від волі інших осіб.

Гарантуючи захист прав власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь - яких порушень його прав. Способи захисту прав власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України, позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача.

Аналіз наведених вище норм права дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю. Проте, для задоволення позовів про усунення перешкод у користуванні майном необхідна одночасна наявність двох підстав, позивач повинен бути власником майна, щодо якого чиняться перешкоди та внаслідок дій відповідача порушується право власника на користування своїм майном.

Відповідно до положень ст. 47 Конституції України, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно ч.3 ст. 9 ЖК Української РСР , ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщення інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до ч.1 ст. 109 ЖК Української РСР, виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Частинами 1, 2 ст. 116 ЖК Української РСР визначено, що якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення. Осіб, які підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення за неможливістю спільного проживання, може бути зобов'язано судом замість виселення провести обмін займаного приміщення на інше жиле приміщення, вказане заінтересованою в обміні стороною.

Тобто, для застосування норм цієї статті необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 17 постанови №2 від 12.04.1985 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового Кодексу України", при вирішенні справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК Української РСР, осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або приживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення). Відповідно до правил ст. 78 ЦПК щодо допустимості засобів доказування, факт застосування заходів запобігання та громадського впливу має підтверджуватися відповідними письмовими доказами.

Натомість, будь яких доказів того, що відповідач-позивач чинить перешкоди позивачу -відповідачу у користуванні квартирою за адресою: с.Кинашів, вул.Щаслива, 82/1, Тульчинського району, Вінницької області, суду надано не було.

В свою чергу, в судовому засіданні встановлено та не заперечується сторонами, що позивач - відповідач ОСОБА_1 являється лише користувачем квартири, яка розташована за адресою: с.Кинашів, вул.Щаслива, 82/1, Тульчинського району, Вінницької області і право власності за нею не зареєстровано, тому, відповідно, підстав для звернення до суду з даним позовом в неї немає, оскільки вона не являється влаником спірної квартири. В зв'язку з чим позовні вимоги є необґрунтованими й у їх задоволенні слід відмовити.

Щодо позову ОСОБА_3 про визнання права користування житловим приміщенням, суд виходить з настуного.

Відповідно до ст.64 ЖК Української РСР, члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення.

До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.

Відповідно до ч.2 ст.65 ЖК Української РСР, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Пленум Верховного Суду України в пункті 9 постанови від 12.04.1985 № 2 «Про деякі питання, що виникають в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз'яснив, що при вирішенні спорів про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи зареєстровані вони в даному жилому приміщенні, чи є зазначене приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, чи обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням та чи не зберігає ця особа за собою право власності чи користування іншим житлом.

При цьому, як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п. 15 постанови від 01.11.1996 № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сімї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

В свою чергу, в судовому засіданні встановлено, що вселення ОСОБА_3 до спірного житлового приміщення відбулося з дотриманням встановленого законом порядку в якості члена сім'ї наймача ОСОБА_1, зазначене приміщення є її та її дітей постійним місцем проживання, остання після розірвання шлюбу з чоловіком перестала бути членом сім’ї наймача, однак продовжує проживати в займаному жилому приміщенні, тому в силу норм ч.3 ст.64 ЖК Української РСР має такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.

Аналізуючи вищевикладене, беручи до уваги покази свідків та встановлені факти, суд приходить до висновку, що зібрані у справі докази та їх оцінка вказують на наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_3

Щодо розподілу судових витрат, суд встановив наступне.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.

За змістом частин 1 та 2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача.

Враховуючи, вимоги ст.141 ЦК України, беручи до уваги, що ОСОБА_1 при подачі її позову була звільнена від сплати судових витрав, а в задоволенні її позовних вимог судом було відмовлено, тому судові витрати за первісним позовом необхідно компенсувати за рахунок держави.

Судові ж витрати, понесені відповідачем-позивачем за подання до суду позовної заяви в розмірі 640 грн. (а.с.71) та витрати її представника, понесені останньою в зв’язку з явкою до суду в розмірі 602,35 грн. (а.с.126, 127, 128, 129, 202, 228), у зв'язку з задоволенням позовних вимог ОСОБА_3 слід стягнути з ОСОБА_1 на користь останньої.

Вирішуючи вимогу відповідача - позивача про стягнення з позивача-відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 грн., суд виходить з такого.

Статтею 59 Конституції України гарантується кожному право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Статтею 133 ЦПК України передбачено, що витрати на професійну правничу допомогу входять до витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Виходячи зі змісту ч.2 ст.137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката складаються з гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, повязану із справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів, обсяг наданих послуг і виконаних робіт та їх вартість, що сплачена відповідною стороною. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення витрат, з урахуванням детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Європейським судом з прав людини висловлена правова позиція, згідно з якою при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим (остаточне рішення Європейського суду з прав людини від 10.01.2010, №33210/07 і 41866/08) та «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18.02.2010, №37246/04).

В судовому засіданні знайшло своє підтвердження понесення відповідачем-позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн., що підтверджується копією ордеру серія ВН №036770 (а.с.168), копією договору про надання правової допомоги від 02.10.2017 (а.с.104), квітанцією від 03.05.2018 (а.с.204) та розрахунком витрат на правову допомогу (а.с.205-206).

Зважаючи на встановлені в судовому засіданні обставини, в рахунок компенсації понесених відповідачем-позивачем витрат на правничу допомогу, в силу ст.137 ЦПК України, суд вважає за можливе стягнути з позивача-відповідача на користь відповідач-позивача суму документально підтверджених та належним чином обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн., виходячи із виконаних адвокатом робіт, часу, витраченого на виконання робіт (надання послуг), обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт під час підготовки справи до судового розгляду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 41, 47, 59 Конституції України, п. 15 постанови Пленуму ВСУ від 01.11.1996 № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», п. 9, 17 постанови Пленуму ВСУ №2 від 12.04.1985 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового Кодексу України", ст ст. 9, 64, 65, 109, 116, 391 ЖК Української РСР, ст. ст. 317, 391, 396 ЦК України, ст. ст.4, 13, 19, 76-81, 133, 141, ст.263-265 ЦПК України, суд, –

В И Р І Ш И В:

В позовних вимогах ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третіх осіб без самостійних вимог Кинашівської сільської ради, служби у справах дітей Тульчинської районної державної адміністрації про усунення перешкод у користуванні квартирою, яка належить на праві власності та виселення відмовити.

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третіх осіб без самостійних вимог ОСОБА_5, Кинашівської сільської ради про визнання права користування житловим приміщенням задоволити.

Визнати за ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4 право користування житловим приміщенням – квартирою під номером 1 в будинку під номером 82 по вул. Щаслива в с. Кинашів, Тульчинського району, Вінницької області.

Судові витрати які мала б понести ОСОБА_1 зі сплати судового збору за подачу первісного позову компенсувати за рахунок держави.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, РНОКПП: НОМЕР_1, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6 на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, РНОКПП НОМЕР_2, зареєстрованої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_7, судові витрати з оплати судового збору в сумі 640 грн., а також 5000 грн. витрат понесених на надання правової допомоги та 602,35 грн. витрати пов’язанні з явкою (переїздом) представника до суду, а всього стягнути коштів в сумі 6242,35 грн. (шість тисяч двісті сорок дві гривні тридцять п’ять копійок).

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Вінницької області протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, шляхом подачі апеляційної скарги через Тульчинський районний суд Вінницької області. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 24.09.2018.

Суддя: