Рішення № 76814686, 18.09.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2018 р. Справа№805/4382/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Мозгової Н.А.

при секретарі Синиці М.І.

за участю

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом

Державного підприємства «Шахта ім. М.С. Сургая» до Головного управління Держпраці у Донецькій області про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В :

12.06.2018 року позивач, Державне підприємство «Шахта ім. М.С. Сургая» (місцезнаходження: 85670, Донецька область, м. Вугледар), звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держпраці у Донецькій області (місцезнаходження: 85302, Донецька область, м. Покровськ, вул. Прокоф’єва,82), про визнання протиправною та скасування постанови ДЦ199/552/АВ/П/ТД-ФС від 14.05.2018 року про накладення штрафу у розмірі 5472810 грн.

Позовні вимоги мотивує порушенням ОСОБА_3 накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, який затверджено постановою КМУ №509 від 17.07.2013 року, оскільки акт інспекційного відвідування не може бути підставою застосування штрафу, керівник підприємства не був повідомлений належним чином про дату розгляду справи про накладення штрафу. Зазначає, що на момент винесення спірної постанови відповідачем не було отримано один примірник підписаного акта та додані до нього зауваження. Щодо суті встановленого в ході інспекційного відвідування порушення вказує на цивільний характер укладених на підприємстві цивільно – правових договорів, оскільки предметом договору є надання послуг з охорони об’єктів та майна Замовника; укладаються вони на визначений строк, з подальшою пролонгацією; на особу, з якою укладений цивільно-правовий договір, не розповсюджується законодавство про працю, Правила внутрішнього трудового розпорядку, положення Колективного договору та локальні акти; відсутні посадові інструкції для осіб, з якими укладені договори; відсутнє підпорядкування виконавця за цивільно-правовим договором будь-яким посадовим особам підприємства; факт надання послуг за договором оформлюється актом наданих послуг; трудова книжка на осіб, з якими укладені договори, не ведеться; у штатному розписі відсутні посади охоронця, що відповідає роботам, які виконуються за цивільно-правовими договорами; норма робочого часу не обмежена, сторони у добровільному порядку домовляються про час надання послуг; за надані послуги замовником виплачувалася винагорода, а не заробітна плата; відображення факту надання особою послуг за договорами у звітності за формою 1 ДФ; відповідно умов договору встановлена цивільно-правова відповідальність відповідно до глави 51 ЦК України – відшкодування збитків за завдану шкоду.

Крім того, позивач зазначає, що жодним нормативно-правовим актом не встановлено повноважень Держпраці щодо перекваліфікації цивільно–правових договорів у трудові, щодо визнання цивільно–правових договорів незаконними, недійсними, неукладеними або такими, що не відбулися.

Згідно відповіді на відзив, наданої 24.07.2018 року, позивач зазначає, що підставою для накладення штрафу є акт про виявлення порушень саме під час перевірки, а не інспектування. Враховуючи, що відповідачем перевірка не проводилась, а здійснювалось лише інспектування, то й акт за результатами проведеного інспектування не може бути підставою накладення штрафу. Крім того, додає, що відповідно відомостей офіційного сайту ПАТ «Укрпошта» повідомлення щодо дати розгляду справи про накладення штрафу отримано представником позивача у п’ятницю 11.05.2018 року о 15 год. 35 хв., тобто після робочого дня, а керівник, в свою чергу, отримав його лише 14.05.2018 року. Диспетчер гірничий ОСОБА_4 не отримував телефонограми, не є працівником служби діловодства, електронною поштою повідомлення про розгляд справи позивачем не було отримано. Зазначає, що глава 63 Цивільного кодексу України, яка присвячена договору про надання послуг, не вимагає обов’язкового оформлення акта на підтвердження надання послуг. Відповідно до норм чинного законодавства типової чи обов’язкової форми акта наданих послуг для договорів про надання охоронних послуг не встановлено, тому підприємство може розробити свій власний акт, який свідчитиме про належне надання послуг виконавцем та який буде слугувати підставою для оплати таких послуг за договором (на відміну від виплати заробітної плати, де підставою є зокрема відповідні рапорти встановленої форми №110). Крім того, у самих цивільно-правових договорах зазначено прямо, що на виконавця не розповсюджується чинне законодавство про працю, правила внутрішнього трудового розпорядку, Колективного договору тощо. При цьому, зазначає, що жодним документом не передбачено, що виконавці по вказаним договорам підпорядковуються ОСОБА_5. – майстру сектору шахтної поверхні (із забезпечення охорони підприємства) або будь-якій іншій посадовій особі підприємства.

Стверджує, що про висновки про обов’язок фізичних осіб отримати ліцензії не належать до компетенції відповідача. Крім того, Закон України «Про охоронну діяльність» встановлює обов’язок отримати дозвіл (ліцензію) на ведення охоронної діяльності саме для суб’єктів господарювання, а виконавці за договорами є фізичні особи без статусу суб’єкта підприємницької діяльності.

Зазначає, що вирішення спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності не віднесені до адміністративної юрисдикції. У випадку укладання договору з метою замаскувати інші відносини, він може бути ос порений у суді та визнаний недійсним як фіктивний. До набрання законної сили таким рішенням договір вважається правомірним. Вважає висновки відповідача щодо наявності у фізичних осіб, працюючих за цивільно-правовими договорами, статусу працівників підприємства не обґрунтованими.

Відповідач по справі, Головне управління Держпраці у Донецькій області, надав до суду 16.07.2018 року відзив на адміністративний позов, відповідно до якого просить у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю)у сфері господарської діяльності» містить різні форми заходів контролю, серед яких є і така форма, як інспектування. Зазначає, що інспекційне відвідування є формою здійснення перевірку, як заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, а тому вважає безпідставним твердження позивача про неможливість застосування до таких відносин п.2 Постанови КМУ №509, оскільки інспекційне відвідування є формою перевірки з питань додержання законодавства про праці, за результатами якого можуть бути накладені штрафи. Вказує на те, що відповідачем були вжиті всі необхідні належні та можливі заходи для повідомлення позивача про розгляд справи про накладення штрафу. Крім того, зауважує, що підписаний позивачем примірник акта інспекційного відвідування від 25.04.2018 року не був повернутий інспектору праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати його отримання, як наслідок, управлінням Держпраці внесено припис від 08.05.2018 року та вжито заходів щодо притягнення позивача до відповідальності за порушення законодавства про працю.

Щодо суті встановленого в ході інспекційного відвідування порушення зазначає, що під час інспекційного відвідування було встановлено факти допуску працівників до роботи без укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Особи, які надають послуги згідно спірних договорів, ліцензію на охоронну діяльність не мають. За таких обставин, укладені договори між позивачем та 49 працівниками до цивільно-правових не належать, маскують дійсні відносини між сторонами, внаслідок чого працівники не отримують прав та гарантій, передбачених Кодексом законів про працю України.

Ухвалою суду від 18.06.2018 року відкрито провадження по справі та призначено підготовче засідання на 09.07.2018 року.

09.07.2018 року у підготовчому засіданні оголошено перерву до 24.07.2018 року.

24.07.2018 року у підготовчому засіданні оголошено перерву до 07.08.2018 року.

Ухвалою суду від 07.08.2018 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, у судовому засіданні оголошено перерву до 22.08.2018 року.

Ухвалою суду від 22.08.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.09.2018 року.

Представник позивача у судовому засіданні наполягав на задоволенні адміністративного позову.

Представник відповідача у судовому засіданні просив у задоволенні позову відмовити з підстав, зазначених у відзиві на адміністративний позов.

Суд, дослідивши докази, викладені в заявах по суті справи, з’ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, відзив на нього, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, встановив наступне.

Позивач, Державне підприємство «Шахта ім. М.С. Сургая» (місцезнаходження: 85670, Донецька область, м. Вугледар, код ЄДРПОУ 40695853), є юридичною особою, яка пройшла передбачену законом державну реєстрацію та згідно ст.43 Кодексу адміністративного судочинства України здатний здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов’язки.

Відповідач, Головне управління Держпраці у Донецькій області (місцезнаходження: 85302, Донецька область, м. Покровськ, вул. Прокоф’єва,82, код ЄДРПОУ 39790445), є суб’єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому законом повноваження в сфері дотримання трудового законодавства та згідно ст.43 Кодексу адміністративного судочинства України здатний здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов’язки.

Судом встановлено, що відповідачем по справі проведено інспекційне відвідування, позивача за результатами якого складений акт №ДЦ 199/552/АВ від 25.04.2018 року.

Під час проведеного інспекційного відвідування у період з 17.04.2018 року по 25.04.2018 року було встановлено порушення позивачем вимог трудового законодавства, а саме в порушення ч.1 та ч.3 ст.24 КЗпП України наступних працівників було фактично допущено до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та повідомленням центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного соціального внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52

Згідно додаткових пояснень представника відповідача від 17.08.2018 року під час складання акту інспекційного відвідування від 25.04.2018 року №ДЦ 199/552/АВ посадовими особами управління Держпраці була допущена технічна помилка, внаслідок чого у таблиці №1, яка міститься в акті пропущено строки №№32-33, в яких мало б бути зазначено ОСОБА_53 та ОСОБА_54

Таким чином, з урахуванням вказаних пояснень, загальна кількість фізичних осіб, з якими, на думку відповідача, мали би бути укладені трудові договори становить 49 осіб.

Інспекційним відвідуванням встановлено, що 49 осіб, з якими укладено цивільно – правові договори, фактично перебувають у трудових відносинах з ДП «Шахта ім. М.С. Сургая». Робота даних осіб виконується за професією, спеціальністю, кваліфікацією, посадою, винагорода виплачується у якості заробітної плати. Особи забезпечені робочим місцем, робота не є юридично самостійною, а здійснюється у межах діяльності всього підприємства з виконанням трудових функцій, не зазначено ціну роботи та способи її визначення. Акти приймання-здачі виконаних робіт складено формально. Особи підпорядковуються правилам трудового розпорядку підприємства.

Згідно повідомлення від 05.05.2018 року позивача повідомлено про те, що 14 травня 2018 року об 11 год. 45 хв. за адресою: 84300, м. Краматорськ, вул. Паркова, буд.43а відбудеться розгляд справи про накладення штрафу (т.1 арк. с.17).

Позивач, не погодившись з висновками вищевказаного акта, подав до Головного управління Держпраці у Донецькій області до нього зауваження, згідно яких вважає висновки відповідача безпідставними та зазначає, що жодним нормативно-правовим актом не встановлено повноважень Держпраці щодо перекваліфікації цивільно-правових договорів у трудові, щодо визнання їх незаконними, недійсними, неукладеними або такими, що не відбулись (т.1 акр. с.19).

На підставі зазначеного акта відповідач, керуючись ст.259 Кодексу законів про працю України, пунктом 8 ОСОБА_3 накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 та абз.2 ч.2 ст.265 Кодексу законів про працю України, прийняв спірну постанову ДЦ199/552/АВ/П/ТД-ФС від 14.05.2018 року про накладення штрафу у розмірі 5472810 грн. (49 х111690 грн.) (т.1 арк. с.14).

Стосовно доводів позивача щодо порушення відповідачем ОСОБА_3 накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, який затверджено постановою КМУ №509 від 17.07.2013 року, в частині неналежного повідомлення керівника про дату розгляду справи про накладення штрафу, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.6 вказаного ОСОБА_3 про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб’єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п’ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення , яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Пунктами 7,8 ОСОБА_3 передбачено, що справа розглядається за участю представника суб’єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до п.6 цього ОСОБА_3 і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.

Згідно повідомлення від 05.05.2018 року позивача повідомлено про те, що 14 травня 2018 року об 11 год. 45 хв. за адресою: 84300, м. Краматорськ, вул. Паркова, буд.43а відбудеться розгляд справи про накладення штрафу (т.1 арк. с.17).

Інформація з сайту ПАТ «Укрпошта» свідчить про те, що вказане повідомлення вручено адресату 11.05.2018 року, тобто менше, ніж за п’ять днів до дати розгляду справи про накладення штрафу (т.1 арк. с. 18).

Крім того, на повідомленні мається запис про те, що воно направлене телефонограмою, яка прийнята ОСОБА_4 08.05.2018 року, однак не зазначено номер телефону, на який була направлена дана телефонограма, у зв’язку з чим суд критично оцінює таким чином оформлену телефонограму як належний доказ повідомлення позивача. Доказів повідомлення Державного підприємства «Шахта ім. М.С. Сургая» про розгляд справи про накладення штрафу 14.05.2018 року засобами електронної пошти відповідачем до суду не надано.

У зв’язку з чим, суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача щодо порушення відповідачем ОСОБА_3 накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, який затверджено постановою КМУ №509 від 17.07.2013 року, в частині неналежного повідомлення керівника про дату розгляду справи про накладення штрафу.

Стосовно доводів позивача щодо відсутності підстав для застосування штрафу у розмірі 5472810 грн. на підставі саме акту інспекційного відвідування суд зазначає наступне:

механізм накладення на суб’єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених ч.2 ст.265 Кодексу законів про працю України визначений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року №509 про затвердження ОСОБА_3 накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (далі Постанова №509).

Відповідно до п.2 Постанови №509 штрафи можуть бути накладені на підставі акта про виявлення під час перевірки суб’єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об’єднаної територіальної громади.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права , обов’язки та відповідальність суб’єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначені Законом України «Про основні засади державного державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі Закон №877).

Статтею 1 Закону №877 визначено, що державний нагляд (контроль) – діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених законом щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб’єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної продукції т, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища; заходи державного нагляду (контролю) – планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

Частиною 3 статті 7 Закону №877 визначено, що у посвідченні (направленні) на проведення заходу зазначаються, окрім іншого форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд, інспектування тощо).

З наведеного вбачається, що закон містить різні форми заходів контролю, серед яких є і така форма, як інспектування.

Крім того, процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю визначається постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України» від 26.04.2017 року №295, якою, зокрема, затверджено ОСОБА_3 здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі ОСОБА_3 № 295).

Відповідно до п.2 ОСОБА_3 №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці.

Таким чином, інспекційне відвідування є формою здійснення перевірки, як заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, тому суд дійшов висновку про безпідставність тверджень позивача про неможливість застосування до даних правовідносин п.2 Постанови №509, оскільки інспекційне відвідування є формою перевірки з питань додержання законодавства про працю, за результатами якого може бути накладений штраф.

Стосовно доводів позивача щодо порушення ОСОБА_3 накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, який затверджено постановою КМУ №509 від 17.07.2013 року, в частині не врахування зауважень до акта інспекційного відвідування при розгляді справи про накладення штрафу суд зазначає наступне:

відповідно до п.26 ОСОБА_3 №295 у разі відмови керівника чи уповноваженого представника об’єкта відвідування від підписання або за неможливості особистого вручення акта і припису акт та припис складаються у трьох примірниках.

Два примірника акта і припису не пізніше ніж протягом наступного робочого дня надсилаються оберту відвідування рекомендованим листом з описом документів у ньому та з повідомленням про вручення. На примірнику акта та припису, що залишаються у інспектора праці, зазначаються реквізити поштового повідомлення, яке долучається до матеріалів інспекційного відвідування та невиїзного інспектування.

Об’єкт відвідування зобов’язаний повернути інспектору праці підписаний примірник акта та припису не пізніше ніж через три робочих дні з дати його отримання.

У разі ненадходження в установлений строк підписаного примірника акта та припису складається акт про відмову від підпису у двох примірниках, один з яких надсилається об’єкту відвідування рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Примірник акта інспекційного відвідування №ДЦ 199/552/АВ від 25.04.2018 року був надісланий позивачу рекомендованим листом з описом документів 26.04.2018 року, про що свідчить копія поштового відправлення №8567000127557. Відповідно до інформації з офіційного сайту ПАТ «Укрпошта» зазначений акт був вручений позивачу 03.05.2018 року. Доказів направлення підписаного з зауваженнями акта на адресу відповідача протягом 3 робочх днів позивачем до суду не надано.

Стосовно доводів позивача щодо висновків акта інспекційного відвідування щодо порушення вимог трудового законодавства, а саме в порушення ч.1 та ч.3 ст.24 КЗпП України 49 працівників було фактично допущено до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та повідомленням центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного соціального внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що між позивачем та 49 фізичними особами укладені наступні договори про забезпечення охорони об’єктів, устаткування та матеріальних цінностей на території замовника відповідно до вимог Інструкції про порядок пропускного та внутрішньооб’єктного режиму на території ДП «Шахта ім. М.С. Сургая» :

1. договори з ОСОБА_6 від 30.12.2016 року №108, від 28.04.2017 року №139, від 31.08.2017 року №210, від 01.01.2018 року №3

2. договори з ОСОБА_7 від 30.12.2016 року №84, від 28.04.2017 року №160, від 31.08.2017 року №191, від 01.01.2018 року №11;

3. договори з ОСОБА_8 від 30.12.2016 року №16, від 28.04.2017 року №165, від 31.08.2017 року №194, від 01.01.2018 року;

4. договори з ОСОБА_9 від 30.12.2016 року №82, від 28.04.2017 року №157, від 31.08.2017 року №186, від 01.01.2018 року №41;

5. договори з ОСОБА_10 від 30.12.2016 року №102, №145;

6. договори з ОСОБА_11 від 30.12.2016 року №83, від 28.04.2017 року №153, від 31.08.2017 року №214, від 01.01.2018 року №4;

7. договори з ОСОБА_12 від 30.12.2016 року №85, від 28.04.2017 року №144, від 31.08.2017 року №189, від 01.01.2018 року №31;

8. договори з ОСОБА_13 від 30.12.2016 року №111, від 28.04.2017 року №161, від 31.08.2017 року №212, від 01.01.2018 року №14;

9. договори з ОСОБА_14 від 30.12.2016 року №98, від 28.04.2017 року №140, від 31.08.2017 року №199, від 01.01.2018 року №7;

10. договори з ОСОБА_15 від 30.12.2016 року №106, від 28.04.2017 року №159, від 31.08.2017 року №208, від 01.01.2018 року №39;

11. договори з ОСОБА_55 від 30.12.2016 року №101, від 28.04.2017 року №170, від 31.08.2017 року №205, від 01.01.2018 року №34;

12. договори з ОСОБА_17 від 30.12.2016 року №94, від 28.04.2017 року №130, від 31.08.2017 року №225, від 01.01.2018 року №6;

13. договори з ОСОБА_18 від 30.12.2016 року №71, від 28.04.2017 року №166, від 31.08.2017 року №216, від 01.01.2018 року №29;

14. договори з ОСОБА_19 від 30.12.2016 року №72, від 28.04.2017 року №156, від 31.08.2017 року №193, від 01.01.2018 року №38;

15. договори з Ковалевською – ОСОБА_56 від 28.04.2017 року №127, від 31.08.2017 року №185, від 01.01.2018 року №26;

16. договори з ОСОБА_21 від 30.12.2016 року №74, від 28.04.2017 року №128, від 31.08.2017 року №184, від 01.01.2018 року №20;

17. договори з ОСОБА_57 від 30.12.2016 року №75, від 28.04.2017 року №143, від 31.08.2017 року №190, від 01.01.2018 року №8;

18. договори з ОСОБА_23 від 30.12.2016 року №76, від 28.04.2017 року №125, від 31.08.2017 року №192, від 01.01.2018 року №35;

19. договори з ОСОБА_24 від 30.12.2016 року №99, від 28.04.2017 року №142, від 31.08.2017 року №221, від 01.01.2018 року;

20. договори з ОСОБА_25 від 30.12.2016 року №113, від 28.04.2017 року №151, від 31.08.2017 року №224, від 01.01.2018 року;

21. договори з ОСОБА_26 від 30.12.2016 року №110, від 28.04.2017 року №124, від 31.08.2017 року №206, від 01.01.2018 року №33;

22. договори з ОСОБА_58 від 30.12.2016 року №100, від 28.04.2017 року №162, від 31.08.2017 року №209, від 01.01.2018 року №13;

23. договори з ОСОБА_28 від 30.12.2016 року №97, від 28.04.2017 року №137, від 31.08.2017 року №213, від 01.01.2018 року №9;

24. договори з ОСОБА_29 від 30.12.2016 року №68, від 28.04.2017 року №167, від 31.08.2017 року №215, від 01.01.2018 року №28;

25. договори з ОСОБА_30 від 30.12.2016 року №69, від 28.04.2017 року №154, від 31.08.2017 року №218, від 01.01.2018 року №44;

26. договори з ОСОБА_31 від 30.12.2016 року №93, від 28.04.2017 року №126, від 31.08.2017 року №196, від 01.01.2018 року №32;

27. договори з ОСОБА_32 від 30.12.2016 року №77, від 28.04.2017 року №169, від 31.08.2017 року №217, від 01.01.2018 року №27;

28. договори з ОСОБА_33 від 30.12.2016 року №91, від 28.04.2017 року №149, від 31.08.2017 року №204 від 01.01.2018 року №21;

29. договори з ОСОБА_34 від 30.12.2016 року №91, від 28.04.2017 року №155, від 31.08.2017 року №211, від 01.01.2018 року №10;

30. договори зі ОСОБА_35 від 30.12.2016 року №104, від 28.04.2017 року №133, від 31.08.2017 року №223, від 01.01.2018 року №36;

31. договори з ОСОБА_36 від 30.12.2016 року №79, від 28.04.2017 року №147, від 31.08.2017 року №220, від 01.01.2018 року №16;

32. договори з ОСОБА_53 від 30.12.2016 року №95, від 28.04.2017 року №148, від 31.08.2017 року №197;

33. договір з ОСОБА_54 від 01.01.2018 року;

34. договір з ОСОБА_37 від 02.04.2018 року №49;

35. договір з ОСОБА_38 від 01.01.2018 року №22;

36. договір зі ОСОБА_39 від 01.01.2018 року №23;

37. договір з ОСОБА_40 від 01.01.2018 року № 24;

38. договір з ОСОБА_41 від 01.01.2018 року №37;

39. договір з ОСОБА_42 від 01.01.2018 року № 43;

40. договір з ОСОБА_43 від 01.01.2018 року № 42;

41. договір з ОСОБА_44 від 01.01.2018 року № 40;

42. договір з ОСОБА_45 від 01.01.2018 року № 2;

43. договір з ОСОБА_46 від 01.01.2018 року № 5;

44. договір з ОСОБА_47 від 01.02.2018 року №45;

45. договір зі ОСОБА_48 від 01.02.2018 року №12;

46. договір з ОСОБА_49 від 09.02.2018 року № 46;

47. договір з ОСОБА_50 від 01.01.2018 року № 30;

48. договір з ОСОБА_51 від 01.01.2018 року № 17;

49. договір з ОСОБА_52 від 01.01.2018 року №18.

На підставі вказаного акта інспекційного відвідування відповідачем по справі прийнято спірну постанову ДЦ199/552/АВ/П/ТД-ФС від 14.05.2018 року, з якої вбачається, що штраф у сумі 5472810 грн. застосований відповідачем на підставі абз.2 ч.2 ст. 265 КЗпП.

Згідно з ним юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

З аналізу гіпотези та диспозиції цієї норми слідує, що для визначення наявності складу передбаченого нею порушення, необхідно встановити наступні обставини:

- використання юридичною особою чи фізичною особою-підприємцем найманої праці;

- фактичний допуск особи до роботи і наявність у неї статусу працівника;

- відсутність оформлення трудового договору (контракту) з вказаною особою.

До зайнятого населення відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України «Про зайнятість населення» між інших належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством.

З цього випливає, що праця за наймом може здійснюватися як за трудовим договором, так і на інших, передбачених законом умовах.

Як вбачається зі звітності позивача з ЄСВ (т. 2 а.с. 200 - 214), у періоді, що перевірявся, позивач використовував працю найманих працівників та звітував про осіб, які виконують роботи за договорами цивільно-правового характеру (категорія 3).

З урахуванням цього, обставину використання позивачем найманої праці суд вважає доведеною.

Відповідно до ч.1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Зі змісту заяв сторін по суті спору вбачається, що сторони не оспорюють факт надання переліченими у Акті 49-ю фізичними особами послуг з охорони об’єктів, устаткування та матеріальних цінностей на території замовника – позивача.

Таке відповідає наданим позивачем копіям договорів з вказаними фізичними особами, актів виконаних робіт, у зв’язку з чим суд не має сумніву щодо достовірності вказаних обставин або добровільності їх визнання.

Відтак, суд вважає доведеною обставину фактичного допущення позивачем перелічених у Акті 49 фізичних осіб до проведення робіт (надання послуг).

Наступним є визначення, чи вважаються вказані фізичні особи працівниками позивача.

Визначення поняття «працівник» міститься у ст. 1 Закону України «Про професійний розвиток працівників». Згідно з ним працівник - фізична особа, яка працює за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, в установі та організації незалежно від форми власності та виду діяльності або у фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю.

Згідно зі ст. 21 КЗпПУ трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Оформлення трудового договору відповідно до ч.1 ст. 24 КЗпПУ здійснюється як правило, в письмовій формі. У перелічених у неї випадках додержання письмової форми є обов'язковим. Про оформлення трудового договору також йдеться у частині 3 тієї самої статті, згідно з якою працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу.

Таким чином для висновку, чи вважаються перелічені у Акті 49 фізичних осіб працівниками позивача встановленню підлягає факт укладення з ними

трудових договорів, оформлення яких відбувається шляхом видання (як правило - у письмовій формі) наказу чи розпорядження власника або уповноваженого ним органу.

Водночас, ч.3 ст. 24 КЗпПУ допускає застосування визначення «працівник» до особи, щодо якої відсутній належним чином оформлений трудовий договір. Це слідує із заборони допуску такої особи до роботи.

Аналіз положень наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку, що окрім оформлення трудового договору можуть існувати інші ознаки виникнення у особи статусу працівника.

На користь такого висновку свідчить також абз.2 ч.2 ст. 265 КЗпПУ, яким передбачена відповідальність за відсутність оформлення трудового договору з працівником.

Зважаючи на це, для визначення наявності у особи статусу «працівник» за відсутності належного оформлення трудового договору мають встановлюватися інші ознаки, зокрема наявність взаємних прав та обов’язків, що визначені законом як істотні при укладенні трудового договору.

Як вже зазначалося, згідно з положеннями ст. 21 КЗпПУ трудовим договором є угода, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Виходячи з цієї норми, ознаками наявності трудових відносин за відсутності оформленого трудового договору є прийняття працівником обов’язків виконувати певну роботу, підлягати внутрішньому трудовому розпорядкові, а власником підприємства - обов’язку виплачувати заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи. Ці обов’язки складають істотні умови трудового договору. Похідними та пов’язаними з ними можуть біти інші права та обов’язки, зокрема право на відпочинок, право на здорові і безпечні умови праці, тощо.

Прийняття переліченими у Акті 49 фізичними особами зобов’язань виконати (а не виконувати) певну роботу беззаперечно підтверджується також тим, що на підтвердження виконання їх обов’язків складені акти виконаних робіт, а не табелі обліку робочого часу чи інші документи щодо нормування праці. Даний висновок стосується усіх систем оплати праці, окрім відрядної, застосування якої у позивача не було встановлено під час інспекційного відвідування.

Що стосується такої обов’язкової ознаки трудових відносин, як підпорядкування внутрішньому трудовому розпорядкові, то п.2 цивільно-правових договорів прямо зазначено, що на виконавця не поширюються діючі на Державному підприємстві «Шахта ім. М.С. Сургая» правила внутрішнього трудового розпорядку і положення Колективного договору, що є ознакою того, що спірні правовідносини не можуть бути віднесені до трудових.

Пов’язаним з обов’язком підлягати правилам внутрішнього трудового розпорядку є право на відпочинок, яке включає перерви, вихідні дні, святкові й неробочі дні, відпустки. Відповідачем не встановлена наявність зобов’язань, які б кореспондували цьому праву, як ознаки трудових відносин між 49 фізичними особами та позивачем.

Підпорядковування трудовій дисципліні є однією із суттєвих характеристик (істотних умов) трудового договору, а тому її відсутність сама по собі достатня для спростування твердження відповідача про належність спірних відносин до трудових.

Стосовно такої ознаки трудових відносин, як виплата заробітної плати, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Зважаючи на це, при визначенні, чи відноситься винагорода, виплачена переліченим у Акті 49 фізичним особам до заробітної плати чи до оплати за договорами цивільно – правового характеру, суд має виходити з документальних підстав таких виплат, а на наявності спору щодо них - з наявності чи відсутності інших відмінних ознак.

Згідно з п. 3.2 наданих позивачем договорів за надання послуг фізичним особам виплачується винагорода на підставі актів виконаних робіт; п.п 3.3 передбачено, що виплата винагороди здійснюється одночасно з виплатою заробітної плати працівникам підприємства. З цього слідує, що договором визначений спосіб визначення ціни робіт - шляхом періодичного складання актів, визначення розміру винагороди пропорційно обсягу наданих послуг та порядок її сплати.

Сторонами не заперечується відповідність зазначеного у договорах розміру винагороди сумам, що були виплачені фізичним особам.

З урахуванням цього суд вважає документально підтвердженою наявність підстави для оплати роботи фізичним особам саме за цивільно-правовими договорами підряду.

Натомість доказів наявності підстав для виплати заробітної плати за трудовим договором судом не отримано.

Статтею 97 КЗпПУ встановлено, що оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт.

Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Статтею 85 КЗпПУ визначено, що норми праці - норми виробітку, часу, обслуговування, чисельності - встановлюються для працівників відповідно до досягнутого рівня техніки, технології, організації виробництва і праці. Норми праці згідно зі ст. 87 КЗпПУ встановлюються на невизначений строк і діють до моменту їх перегляду у зв'язку зі зміною умов, на які вони були розраховані.

З Акту перевірки та наданих сторонами під час розгляду справи доказів не вбачається встановлення відповідачем наявності визначених нормами законодавства документів, які б підтверджували встановлення системи оплати праці, нормування праці та нарахування коштів фізичним особам в залежності від виконання трудових обов’язків стосовно визначених у Акті перевірки 49 осіб.

Такими доказами зокрема, але не виключно, могли бути документи щодо встановлення конкретних розмірів тарифних ставок (окладів) або відрядних розцінок вказаним робітникам, документи щодо виконання норми виробітку, часу, тощо.

Зважаючи на це, суд вважає недоведеною наявність у спірних правовідносинах підстав для оплати роботи фізичним особам саме за трудовим договором.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що окрім різних підстав, оплата роботи працівників відрізняється від оплати роботи за цивілно-правовим договором наявністю передбачених КЗпПУ та Законом України «Про оплату праці» мінімальних державних та інших гарантій - мінімальної заробітної плати; оплати за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи; оплати щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо.

Судом не встановлено у відносинах між позивачем та зазначеними у Акті 49 фізичними особами ознак наявності вказаних гарантій. Це додатково свідчить про відсутність підстав вважати виплачені ним кошти заробітною платою.

Відповідачем під час інспекційного відвідування не встановлено та у Акті не відображено інших обставин, які б свідчили про прийняття позивачем зобов’язань забезпечувати умови праці спірних фізичних осіб. Тому судом встановлена відсутність такої ознаки укладення трудового договору.

Як вже зазначалося, за відсутності належного оформлення трудового договору, ознаками його укладення є прийняття працівником обов’язків виконувати певну роботу, підлягати внутрішньому трудовому розпорядкові, а власником підприємства - обов’язку виплачувати заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи.

Судом проаналізована та перевірена доказами кожна з цих істотних умов на предмет їх наявності у відносинах між позивачем та зазначеними у Акті 49 фізичними особами. За наслідками цього судом встановлена відсутність досягнення згоди та прийняття вказаних зобов’язань наведеними особами.

Відтак, обставину наявності у них статусу «працівник» суд вважає недоведеною, у зв’язку з чим у позивача відсутній обовязок оформлення з ними трудових договорів у періоді, що перевірявся.

Відсутність складу правопорушення, передбаченого абз.2 ч.2 ст. 265 КЗпПУ, виключає правомірність застосування передбаченого ним штрафу до позивача, у зв’язку з чим підлягають задоволенню вимоги про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу в сумі 5472810 грн.

Відповідач не вказує на наявність судових рішень про обмеження цивільної дієздатності спірних 49 фізичних осіб, а тому твердження про їх юридичну несамостійність не ґрунтується на законі.

Надаючи правову оцінку твердженням відповідача щодо відсутності ліцензій на охоронну діяльність у 49 фізичних осіб, суд звертає увагу на ч.ч. 6,7 ст. 19 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», згідно з якими контроль за наявністю у ліцензіатів (суб’єктів господарювання) ліцензій здійснюють державні органи, на які згідно із законом покладено функції контролю за наявністю ліцензій. Контроль за додержанням ліцензіатами вимог ліцензійних умов здійснюють у межах своїх повноважень органи ліцензування шляхом проведення планових і позапланових перевірок.

Відповідач згідно з Переліком органів ліцензування, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 2015 р. № 609, Положенням про Державну службу України з питань праці, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 р. № 96, Положенням про Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області, що затверджене наказом Міністерства соціальної політики України від 27.03.2015 № 340

(зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 квітня 2015 р. за №438/26883), не віднесений до органів, що здійснюють контроль за наявністю ліцензій на охоронну діяльність.

Зважаючи на це, зазначені вище висновки про обов’язок фізичних осіб отримати ліцензії чи порушення позивачем вимог ліцензійних умов не належать до компетенції відповідача.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що наслідком наявності чи відсутності необхідних ліцензій не може бути висновок про наявність чи відсутність трудових відносин.

Твердження про те, що фізичні особи, які без ліцензій здійснюють відповідну господарську діяльність, набувають статусу «працівник» не ґрунтуються на положеннях законодавства. Відсутність дозвільних документів має інші правові наслідки.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем доведено правомірність пред'явленого позову, а відповідачем доводи позовної заяви не були спростовані, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Оскільки ухвалою суду від 18.06.2018 року сплату судового боргу позивачу було відстрочено до ухвалення судового рішення по справі, то сума судового збору підлягає стягненню з відповідача до Державного бюджету України.

На підставі вкладеного, керуючись статтями 2, 5-10, 20, 22, 25, 72-77, 90, 132, 139, 143, 241-246, 250, 251, 255, 295, 297, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов Державного підприємства «Шахта ім. М.С. Сургая» (місцезнаходження: 85670, Донецька область, м. Вугледар, код ЄДРПОУ 40695853) до Головного управління Держпраці у Донецькій області (місцезнаходження: 85302, Донецька область, м. Покровськ, вул. Прокоф’єва,82, код ЄДРПОУ 39790445) про визнання протиправною та скасування постанови ДЦ199/552/АВ/П/ТД-ФС від 14.05.2018 року про накладення штрафу у розмірі 5472810 грн. - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Донецькій області ДЦ199/552/АВ/П/ТД-ФС від 14.05.2018 року про накладення штрафу у розмірі 5472810 грн.

Стягнути з Головного управління Держпраці у Донецькій області (місцезнаходження: 85302, Донецька область, м. Покровськ, вул. Прокоф’єва,82, код ЄДРПОУ 39790445) за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір у розмірі 82092 (вісімдесят дві тисячі дев’яносто дві) грн. 15 коп. на користь Державного бюджету України (Державна судова адміністрація України, розрахунковий рахунок: 31211256026001, ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача 899998, код класифікації 22030106).

Вступна та резолютивна частини рішення ухвалені у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 18 вересня 2018 року. Повний текст судового рішення складено 28 вересня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя Мозговая Н.А.