Рішення № 76814532, 01.10.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2018 р. Справа№0540/7587/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олішевської В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1

до відповідача: ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області

про: визнання протиправною бездіяльність ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за віком з червня 2018 року, зобов’язання Слов’янське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з червня 2018 року.

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецької області про визнання протиправною бездіяльність ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за віком з червня 2018 року, зобов’язання Слов’янське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з червня 2018 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він перебуває на обліку у ОСОБА_2 ОУПФУ Донецької області, як внутрішньо переміщена особа та отримує пенсію за віком. Позивач зазначає, що з червня 2018 року йому припинено виплату пенсії без прийняття будь – якого рішення про припинення виплати пенсії та повідомлення про підстави припинення виплати пенсії. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки вчинені з порушенням вимог Конституції України та Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Позивач та представник позивача у судове засідання не з’явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. У позовній заяві просили суд розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без їх участі.

Відповідач через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву на позовну заяву відповідач посилається на те, що розпорядженням управління від 22.10.2014 року за заявою позивача його взято на облік з особливістю переселенець зареєстрований (94 особливість) та одночасно нараховано суму заборгованості з 01.08.2014 року. Відповідач зазначає, що 13.06.2018 року на адресу управління надійшло рішення комісії про призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 12.06.2018 року № 11-12/23-18, відповідно до якого, довідка ВПО на ім’я ОСОБА_1 скасована. Крім того, відповідач вказує на те, що шляхом злиття з базою УСЗН особливість переселенець зареєстрований (94 особливість) змінено на переселенець не зареєстрований (93 особливість) та з 01.08.2018 року виплату пенсії припинено. Відповідач посилається на те, що приймаючи рішення про припинення виплати пенсії позивачу він керувався виключно вимогами Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Відповідач вказує на те, що відповідно до ст. 49 Закону № 1058 передбачені підстави припинення та поновлення виплати пенсії. Так, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі не отримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках передбачених законом. На думку відповідача перелік підстав не є вичерпним та може врегульовуватися іншими нормативно – правовими актами. Відповідач зазначає, що відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Постанови КМУ від 05.11.2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», Постановою КМУ від 08.06.2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат особам» виплата пенсії за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюється за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою КМУ від 01.10.2014 року № 509. Відповідач вказує, на те, що Постановою КМУ № 637 від 05.11.2014 року чітко визначений порядок виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам. Відповідач вважає, що оскільки довідка позивача про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи скасована, він правомірно прийняв рішення про припинення виплати пенсії позивачу.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Клопотань (заяв) про розгляд справи без участі представника управління або в порядку письмового провадження суд не надав.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28 серпня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 25 вересня 2018 року.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з’явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Приписами частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

З огляду на те, що позивач, представник позивача та представник відповідача у судове засідання не з’явились, позивач та представник позивача просили суд розглядати справу без їх участі, а представник відповідача клопотань (заяв) про розгляд справи без участі або в порядку письмового провадження до суду не надходив, суд приходить висновку про можливість розгляду справи без участі сторін в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що позивачу – ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, призначена пенсія за віком, що не заперечується сторонами (а.с. 11).

ОСОБА_1 був взятий на облік як особа, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, а саме: з м. Красний Луч Луганської області до м. Слов’янськ, вул. Гоголя, буд. 39, що підтверджується відповідною довідкою управління соціального захисту населення від 23.12.2014 року № НОМЕР_1 (а.с. 10).

Місто Красний Луч Луганської області включено до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 1085-р.

08.10.2014 року позивач звернувся до ОСОБА_2 ОУПФУ з заявою про запит пенсійної справи та призначення пенсії за віком (а.с. 27 зворотній бік).

Розпорядженням 72456 від 22.10.2014 року позивачу призначено пенсію (а.с. 27).

Рішенням про припинення нарахування та виплати пенсії за о/р 830417 від 13.06.2018 року ОСОБА_1 було припинено виплату пенсії, у зв’язку з надходженням до управління рішення комісії № 11-12/23-18 від 12.06.2018 року, відповідно до якого «Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи», яка видана ОСОБА_1, скасована (а.с. 34). Але доказів направлення (вручення) зазначеного рішення позивачу відповідачем до суду не надано.

Крім того, суд зазначає, що рішення комісії № 11-12/23-18 від 12.06.2018 року, яким скасовано довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, яка видана ОСОБА_1 не надано до суду.

З позовної заяви встановлено, що виплата пенсії позивачу була припинена у червні 2018 року без повідомлення причин та надання відповідно рішення про припинення вплати пенсії.

07.08.2018 року представник позивача звернувся до управління з адвокатським запитом, відповідно до якого просив повідомити на яких підставах та з якого періоду припинено виплату пенсії ОСОБА_1 (а.с. 12).

На звернення адвоката ОСОБА_2 об’єднаним управління Пенсійного фонду України Донецької області надано відповідь від 13.08.2018 року № 20033/02, в якій зазначило, що з січня 2015 року пенсійна справа ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні ПФУ за адресою фактичного проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2. Станом на червень 2018 року пенсійну виплату припинено на підставі рішення комісії управління соціального захисту населення № 11-12/23-18 від 12.06.2018 року про скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Крім того, зазначено, що для поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 необхідно особисто звернутися до управління для подачі заяви встановленого зразка для поновлення виплати пенсії (а.с. 13-14).

Відповідно до довідки ОСОБА_2 ОУПФУ про розмір призначеної та фактично отриманої пенсії від 06.09.2018 року встановлено, що ОСОБА_1 отримував пенсію у січні та лютому 2018 року (а.с. 35).

Згідно довідки б/н від 06.09.2018 року вбачається, що ОСОБА_3 проживає за адресою: 84100, Слов’янськ – 22, вул. Ломоносова, буд. 39, знаходиться на обліку в Управлінні ПФУ Слов’янське об’єднане управління ПФУ в отримує пенсію з березня 2018 року по липень 2018 року включно (а.с. 36).

Спірним питанням цієї справи є правомірність дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачеві на підставі рішення комісії управління соціального захисту населення № 11-12/23-18 від 12.06.2018 року про скасування довідки внутрішньо переміщеної особи.

Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов’язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право відповідно до ч. 2 ст. 46 Конституції України гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел, і забезпечується ч. 2 ст. 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв’язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.

Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 року № 1058 (далі по тексту – Закон № 1058) розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Закон № 1058 або інший закон з питань пенсійного забезпечення не передбачає будь-яких підстав зупинення або непоновлення виплати вже призначеної пенсії, є тільки підстави припинення виплати пенсії, які визначені статтею 49 цього Закону.

Згідно ст. 49 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Суд звертає увагу, що жоден з вищезазначених випадків щодо позивача управлінням не застосований та не доведений.

Судом встановлено, що 13.06.2018 року відповідачем прийнято рішення про припинення нарахування та виплати пенсії за о/р № 830417, відповідно до якого виплату пенсії ОСОБА_1 було припинено на підставі рішення комісії № 11-12/23-18 від 12.06.2018 року, яким скасовано довідку ОСОБА_1 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с. 34).

Однак, суд вважає, зазначене рішення при припинення виплати пенсії протиправним, оскільки порушує вимоги Конституції України та Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Так, статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, який врегульований Законом України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20 жовтня 2014 року № 1706 (далі по тексту - Закон № 1706).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 7 Закону № 1706, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв’язання проблем, пов’язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно відновлення всіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, які зареєстровані як внутрішньо переміщені особи, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Суд зазначає, що за положеннями ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями ст. 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними Конвенцією, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Таким чином, право позивача на отримання пенсії є беззаперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов’язань.

До такого висновку суд дійшов і з врахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі “Ілашку та інші проти Молдови та Росії”, в якій встановлений обов’язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Припинивши виплату позивачеві пенсії у зв’язку з скасуванням довідки про взяття на облік особи, яка перемістилась з території проведення антитерористичної операції, відповідач послався на Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», який не є законом, та безпосередньо на Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VІІ в редакції, що діяла на момент отримання довідки позивачем.

Суд зауважує, що в даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення. З огляду на викладене, суд вбачає в діях відповідача ознаки дискримінації по відношенню до позивача як внутрішньо переміщеної особи та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно з діючим законодавством.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ніхто не може позбавляти її права на отримання призначеної їй пенсії по втраті годувальника.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Відповідачем у справі не надано відомостей, що позивач отримує пенсію в іншому територіальному органі Пенсійного Фонду України на території України, зокрема, за місцем свого поточного фактичного проживання.

Суд зазначає, що відсутність у позивача довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не може позбавляти його права на отримання пенсії за віком через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб та отримання відповідної довідки.

Суд також звертає увагу на те, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов’язки повинні визначатися виключно законами, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.

В обґрунтування своєї бездіяльності відповідач послався на Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365, п.13 якого передбачає, що комісія, крім підстав відмови у призначенні (відновленні) соціальної виплати, передбачених законодавством, може відмовити заявникові у призначенні (відновленні) такої виплати в разі його відсутності за фактичним місцем проживання (перебування), зазначеним у заяві про призначення (відновлення) соціальної виплати.

Водночас, зазначена постанова не є законом, а тому як підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Крім того, суд зазначає, що вищезазначена позиція викладене у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 року у зразковій справі № 805/402/18-а (Пз/9901/20/18), яке набрало законної сили 04 вересня 2018 року.

В силу вимог частини п'ятої статті 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів” висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини шостої зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Крім того, згідно частини п’ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на наведене, враховуючи, що пенсія за віком є виплатою довічною та постійною, суд прийшов до висновку про порушення відповідачем вимог статті 19 Конституції України.

Суд зазначає, що прийняте відповідачем рішення про припинення нарахування та виплати пенсії за о/р 830417 від 13.06.2018 року є протиправним та таким, що підлягає скасуванню,

Відповідно до статті 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Нормами частини 2 зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п’ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Суд зазначає, що позивач у позовній заяві зазначає, що відповідач виплату пенсії припинено у червні 2018 року, з листа ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області також вбачається, що виплата пенсії позивачу припинено в червні 2018 року, в свою чергу відповідач у відзиві жодним чином не спростовує, що виплата пенсії припинена у червні 2018 року, а також надає рішення про припинення нарахування та виплати пенсії від 13.06.2018 року. Отже, з огляду на викладене вбачається, що виплата пенсії припинена у червні 2018 року, однак позивачем до відзиву долучена довідка б/н від 06.09.2018 року, відповідно до якої зазначено, що ОСОБА_1 отримує пенсію про липень 2018 року включно. З цього приводу суд зазначає наступне.

Нормами статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Зазначена норма розподіляє обов’язок надання доказів між особами, які беруть участь у справі, та передбачає активну роль суду у процесі доказування та спрямована на забезпечення повного з'ясування обставин у справі на основі поєднання принципів змагальності та офіційності. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов. Отже, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, з урахуванням наданих судом висновків, суд вважає недоведеною законність дій відповідача щодо невиплати пенсії позивачу за період з червня 2018 року

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Суд зазначає, що позивач просив суд визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати пенсії, проте, суд зазначає, що невиплаті передує нездійснення якихось дій, тобто відповідач здійснив бездіяльність щодо невиплати позивачу пенсії.

За таких обставин, враховуючи, що наявними матеріалами справи підтверджено невиплату пенсії позивачу саме з червня 2018 року та судом встановлена протиправна бездіяльність відповідача, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Суд зазначає, що згідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб’єкта владних повноважень.

Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд приходить висновку про необхідність визнання протиправним та скасування рішення ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про припинення нарахування та виплати пенсії за о/р 830417 від 13.06.2018 року.

З огляду на вищевикладене, суд приходить висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльність ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за віком з червня 2018 року, зобов’язання Слов’янське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з червня 2018 року.

Приписами частини 1 стаття 371 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28 серпня 2018 року суд відстрочив позивачеві сплату судового збору до ухвалення судового рішення .

Згідно з положеннями частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, суд приходить до висновку про стягнення на користь Державного бюджету України судового збору в розмірі 704,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд –

В И РІ Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльність ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за віком з червня 2018 року, зобов’язання Слов’янське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з червня 2018 року – задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про припинення нарахування та виплати пенсії за о/р 830417 від 13.06.2018 року.

Визнати протиправною бездіяльність ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за віком з червня 2018 року.

Зобов’язати Слов’янське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з червня 2018 року

Допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 37803258, 84122, Донецька область, м. Слов’янська, пл. Соборна, буд. 3) на користь Державного бюджету України судовий збір за розгляд справи у суді в розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Повний текст рішення складено та підписано 01 жовтня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п.п. 15-5 п. 15 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Олішевська В.В.