Рішення № 76813156, 21.09.2018, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" вересня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/251/18

Господарський суд Одеської області у складі колегії суддів: головуючий суддя Погребна К.Ф., суддя Гут С.Ф., суддя Д’яченко Т.Г. при секретарі судового засідання Арзуманян В.А. розглянувши справу №916/251/18

за позовом Житлово-комунального господарства Чорноморської селищної ради Лиманського району Одеської області (67570, Одеська область, Лиманський район, смт. Чорноморськ, вул. Гвардійська, 36, код ЄДРПОУ 31790926)

до відповідача ОСОБА_1 особи - підприємця ОСОБА_2 (67570, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1)

про виселення та стягнення.

Представники:

Від позивача - ОСОБА_3 за довіреністю №60 від 07.02.2018р.

Від відповідача - ОСОБА_2 особисто, паспорт

ОСОБА_4 за ордером 331346

Суть спору: Житлово-комунальне господарство Чорноморської селищної ради Лиманського району Одеської області звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 особи - підприємця ОСОБА_2, в якому просить суд виселити останнього із займаного нежитлового приміщення розташованого за адресою: Одеська область, Лиманський район, смт. Чорноморське, вул. Курортна, 11, зобов’язати ОСОБА_1 особу - підприємця ОСОБА_2 повернути майно у тому стані, в якому він його отримав, з урахуванням нормального зносу та стягнути неустойку у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Ухвалою від 15.02.2018р. судом, у порядку ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, позовну заяву Житлово-комунального господарства Чорноморської селищної ради Лиманського району Одеської області про виселення, зобов’язання вчинити певні дії та стягнення неустойки було залишено без руху для усунення недоліків позовної заяви в частині виконання процесуального обов’язку зі сплати судового збору.

06.02.2018р. до господарського суду надійшла заява (вх. №5575/18) від Житлово-комунального господарства Чорноморської селищної ради Лиманського району Одеської області про усунення недоліків позовної заяви. Крім того, відповідною заявою Житлово-комунальне господарство Чорноморської селищної ради Лиманського району Одеської області уточнює позовні вимоги та просить суд виселити ОСОБА_1 особу - підприємця ОСОБА_2 із займаного нежитлового приміщення розташованого за адресою: Одеська область, Лиманський район, смт. Чорноморське, вул. Курортна, 11 та стягнути з останнього 12 178,79грн. неустойки.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.03.2018р. було відкрито провадження по справі №916/251/18 Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 30.05.2018р. призначено справу №916/251/18 до колегіального розгляду.

Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 30.05.2018р. справу №916/251/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Погребна К.Ф., суддя Гут С.Ф., суддя Д’яченко Т.Г., які своєю ухвалою від 04.06.2018р. прийняли відповідну справу до свого провадження із призначенм до розгляду в судовому засіданні.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 03.08.2018р., в порядку ч.3 ст. 177 ГПК України, строк підготовчого провадження був продовжений на тридцять днів.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 22.08.2018р. підготовче засідання було закрито, справу призначено до судового розгляду по суті в засідання суду на 03.09.2018р.

22.08.2018р. до суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, згідно якої позивач збільшив суму неустойки та просить суд, стягнути з відповідача невідшкодований залишок неустойки в розмірі 19 519,33грн.

Згідно п.2 частини 2 ст. 46 ГПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Враховуючи наведене заява Житлово-комунального господарства Чорноморської селищної ради Лиманського району Одеської області про уочнення позовних вимог, була прийнята судом до розгляду.

30.05.2018р. до суду від відповідача за вх.. ГСОО №2-2698/18 надійшло клопотання про призначення будівельно-технічну експертизу, на вирішення якої просив суд поставити наступні питання: чи відповідає тепловий пункт з трансформаторною підстанцією за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, смт Чорноморське, вул. Курортна, № 11, загальною площею 259,5 кв.м, що зареєстрований на праві господарського відання за ЖКГ морської селищної ради Лиманського району Одеської області, фактично йому у користування ФОП ОСОБА_2 приміщенню.

Судом з задоволені відповідного клопотання було відмовлено, з огляду на наступне.

Виходячи зі змісту ст. 98 ГПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Положеннями ст. 104 ГПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.

Крім того, в силу приписів ст. 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас згідно з частиною першою статті 99 ГПК України експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Так, предметом позову у межах даної справи є виселення та стягнення з відповідача неустойки.

При судовому розгляді предметом доказування є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи (причини пропуску строку позовної давності та ін.) і підлягають встановленню для прийняття судового рішення.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що при вирішенні спору виселення та про стягнення неустойки підлягають дослідженню, зокрема, обставини: припинення дії договору в зв’язку з закінченням його строку та користування відповідним нерухомим майном після припинення дії договору.

Суд звертає увагу, що на підтвердження своїх позовних вимог позивачем надано договір оренди нежитлового приміщення, листи - повідомлення про припинення дії договору в зв’язку з закінченням його строку та розрахунок неустойки. Всі зазначені документи наявні в матеріалах справи та підлягають дослідженню при встановленні факту виконання робіт та наявності у відповідача заборгованості з їх оплати.

Враховуючи, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування, а цій справі така необхідність відсутня, внаслідок зупинення провадження у справі буде порушено право Житлово-комунального господарства Чорноморської селищної ради Лиманського району Одеської області на справедливий та публічний розгляд справи упродовж розумного строку.

Відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України", суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.І ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідач 03.04.2018р. за вх.. №ГСОО 7375/18 надав відзив на позов згідно якого відповідач позовні вимог не визнає вважає їх необґрунтованими безпідставними, в зв’язку з чим в задоволені позову просить суд відмовити повністю.

Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив.

01.12.2014р. між Житлово-комунальним господарством Чорноморської селищної ради (ОСОБА_5) та ОСОБА_1 особою - підприємцем ОСОБА_2 (ОСОБА_6) був укладений договір оренди нежитлового приміщення № 02/А-14

Відповідно до 1.1 орендар передає, а орендар приймає в строкове платне користування (без надання права орендареві розпоряджатися орендованим майном та без права викупу) частина нежитлового приміщення - «Теплопункт», розміщене за адресою: Одеська область, Лиманський район, смт. Чорноморське, вул. Курортна, 11, загальною площею 94 м2

Пунктами 2.1, 2.4 розділу 2 договору, ОСОБА_6 вступає у строкове платне користування Майном у термін, указаний у договорі але не раніше дати підписання сторонами цього ОСОБА_7. У разі припинення ОСОБА_7 повертається ОСОБА_6 ОСОБА_5 в термін 10 діб, з моменту його припинення. ОСОБА_6 повертає ОСОБА_5 аналогічно порядку, встановленому при передачі ОСОБА_6 цим ОСОБА_7. Майно вважається поверненим ОСОБА_5, з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі з відшкодуванням збитків ОСОБА_6 ОСОБА_5, та відновленням ОСОБА_6 (у разі його погіршення).

Положенням п.6.9 договору передбачено, що ОСОБА_6 зобов’язаний, у разі припинення або розірвання договору повернути орендодавцеві або підприємству вказаному орендодавцем, орендоване ОСОБА_6 у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі в оренду.

У пункті 11.1. розділу 11 договору зазначено, що цей договір було укладено строком на 2 роки 11 місяців.

Відповідно до пункту 11.6. розділу 11 договору у разі відсутності письмової заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Позивач вказує, що своїм листом №553 від 18.09.2017 року повідомив відповідача про припинення дії договору в зв’язку з закінченням його строку, та просив звільнити вказане орендоване приміщення та повернути його за актом, зазначений лист отримано відповідачем 19.09.2017 р.

Проте, відповідач свої зобов’язання з повернення орендованого приміщення не виконав, орендоване приміщення не повернув. .

Повторно 01.11.2017 року Житлово-комунальним господарством Чорноморської селищної ради було вручено під підпис відповідачу лист № 654 від 01.11.2017р. року, щодо звільнення частини нежитлового приміщення «Теплопунк» у зв’язку з закінченням строку дії договору оренди даного приміщення.

В подальшому 26.12.2017р. позивач листом №771 повідомив відповідача про необхідність звільнити частину нежитлового приміщення «Теплопункт» у 10-денний термін у зв’язку з закінченням строку оренди даного приміщення (за ОСОБА_7 №02/А-14 від 01.12.2014р.), та про у разі не виконання вказаних вимог про намір Позивача звернутись з позовом до суду. Однак Відповідач отримувати даний лист особисто щі підпис відмовився, про що було зроблено відповідний запис.

28.12.2017року Житлово-комунальне господарство Чорноморської селищної ради направило лист №776 щодо звільнення частини нежитлового приміщення «Теплопунк» у зв’язку з закінченням строку дії договору оренди даного приміщення та про відсутність наміру продовжувати строк дії договору, рекомендованим листом з повідомленням про вручення, який ОСОБА_2 отримав особисто 11.01.2018 року.

Проте, як вказує позивач, не зважаючи на численні листи – повідомлення про припинення договору та повернення майна, відповідач продовжує займати орендоване нежитлове приміщення після закінчення строку дії договору оренди, в зв’язку за ним рахується невідшкодований залишок неустойки в розмірі 19 591,33грн.

Неналежне виконання відповідачем своїх зобов’язань за договором за договором №15 про надання фінансової підтримки на поворотній основі фермерському господарству від 23.12.2010р. щодо повного та своєчасного повернення коштів фінансової підтримки стало підставою для звернення Керівника Котовської місцевої прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств в особі Одеського відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств до господарського суду з відповідним позовом.

Дослідивши в сукупності всі обставини та матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, що регулюють спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. ст. 202, 203 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

В силу ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом, 01.12.2014р. між Житлово-комунальним господарством Чорноморської селищної ради та ОСОБА_1 особою - підприємцем ОСОБА_2 був укладений договір оренди нежитлового приміщення № 02/А-14, за умовами якого орендар передає, а орендар приймає в строкове платне користування (без надання права орендареві розпоряджатися орендованим майном та без права викупу) частина нежитлового приміщення - «Теплопункт», розміщене за адресою: Одеська область, Лиманський район, смт. Чорноморське, вул. Курортна, 11, загальною площею 94 м2

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України).

Ст. 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” визначає, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

В силу ч. 1 ст. 283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно ч. 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно приписів ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач своїм листом N 553 від 18.09.2017 р., який отримано відповідачем 19.09.2017 р. повідомив останнього з посилання на положення 11.6, 11.8 договору про розірвання договору після закінчення терміну його дії, а саме з 01.11.2017р. А листом від 01.11.2017р. за №654, який отримано відповідачем 01.11.2017 р. вимагав звільнити орендоване приміщення у 10-денний термін та передати його за актом приймання передачі орендованого майна.

Проте, відповідач зазначає що позивач своїх листом N 553 від 18.09.2017р. про припинення договору його не повідомив, оскільки в ньому було зазначено про розірвання договору.

Між тим такі доводи відповідача не відповідають положенням чинного законодавства з огляду на таке.

Відповідно до частини 2 статті 291 ГК України договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до ч. 1 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Частиною 4 ст. 284 ГК України, статтею 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що строк договору оренди визначаються за погодженням сторін.

В п. 11.8 договору оренди передбачено, що чинність договору оренди припиняється, зокрема, внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

За умовами п.п. 11.9. – 11.6. договору після закінчення терміну дії договору орендар, орендар, який належним чином виконував свої обов’язки, має переважне право, за інших рівних умов, на продовження договору на новий термін, у разі відсутності письмової заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором..

Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди безпосередньо передбачені статтею 764 ЦК України, статтею 17 названого вище Закону та опосередковано нормою частини четвертої статті 291 ГК України, згідно з якою правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України.

Відповідно до статті 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Аналогічна норма міститься в частині другій статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відповідно до якої у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Зі змісту зазначених правових норм вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. При цьому такі заперечення мають бути висловлені ним як до закінчення терміну дій договору оренди, так і протягом одного місяця після закінчення цього строку.

Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо продовження договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Крім того, відповідно до п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 12, зі змісту статей 759, 763, 764 ЦК України, ч. 2 ст. 291 ГК України, ч. 2 ст. 17 та ч. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий срок, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.

Якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Отже на думку суду лист N 553 від 18.09.2017 р. в якому зазначено про розірвання договору після закінчення терміну його дії, містить в будь якому випадку заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк та є саме повідомлення про припинення договору оренди в зв’язку з закінчення строку.

Посилання відповідача на продовження користуватись спірним приміщенням і після закінчення строку оренди та сплату орендних платежів як на підставу вважати договір оренди фактично продовженим судом до уваги не приймаються, оскільки відповідно до положень норм ст. 764 ЦК України та частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" необхідною передумовою для автоматичного продовження для орендаря договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором, є відсутність заяви (заперечень) орендодавця про припинення договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору.

Отже, волевиявлення орендодавця щодо припинення договірних відносин і повернення об'єкту оренди підтверджується його листом N 553 від 18.09.2017 р. на адресу відповідача, отримання якого не оспорюється відповідачем.

В свою чергу оскільки чинне законодавство факт припинення договору оренди пов'язує з закінченням строку його дії і з фактом наявності заяви орендодавця про припинення договору оренди, зазначення в листі N 553 від 18.09.2017 р. «розірвання договору» в якості підстави для відмови у позові суд вважає необґрунтованими.

Враховуючи те, що позивачем дотримано встановлений в законі та в договорі строк щодо повідомлення про припинення дії договору оренди від 01.12.2014 р., суд вважає, що вказаний договір оренди припинений з 01.11.2017 р.

Оскільки дія договору оренди припинена, суд доходить до висновку про безпідставне зайняття відповідачем орендованого ним приміщення.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Обов'язок орендаря після припинення дії договору повернути орендодавцеві об'єкт оренди передбачено також ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", за якою в разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, визначених договором оренди.

В п. 2.4. договору оренди закріплено, що у разі припинення ОСОБА_7 повертається ОСОБА_6 ОСОБА_5 в термін 10 діб, з моменту його припинення. ОСОБА_6 повертає ОСОБА_5 аналогічно порядку, встановленому при передачі ОСОБА_6 цим ОСОБА_7. Майно вважається поверненим ОСОБА_5, з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі з відшкодуванням збитків ОСОБА_6 ОСОБА_5, та відновленням ОСОБА_6 (у разі його погіршення).

Як вказує позивач та не спростовано відповідачем, хоча договір оренди припинив свою чинність 01.11.2017 р., але в порушення вимог закону та договору орендар не передав позивачу займане приміщення за актом приймання-передачі та продовжує його використання.

Так, враховуючи припинення договору оренди і відсутність правових підстав для використовування відповідачем приміщення, яке ним орендувалось за вказаним договором, суд вважає цілком обґрунтованими вимоги позивача щодо із нежитлового приміщення розташованого за адресою: Одеська область, Лиманський район, смт. Чорноморське, вул.. Курортна, 11

При цьому слід зазначити, що чинним законодавством передбачено відповідальність наймача за невиконання обов’язку щодо своєчасного повернення об’єкту оренди.

Зокрема, в силу положень ч. 2 ст. 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Положеннями п. 5.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна від 29 травня 2013 року N 12 передбачено наступне. Застосовуючи приписи статті 785 ЦК України у розгляді справ зі спорів про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов'язань з повернення об'єкта оренди, господарським судам слід звертати увагу на те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня). Таким чином, застосування до відповідних позовів спеціальної позовної давності, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України є неправильним.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

В силу положень ч. 1-2 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Так, з висновків Верховного Суду України, викладених у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111-16 ГПК України, за II півріччя 2014 р. (лист від 01.04.2015р.) вбачається, що для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України, необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно не виконав цього обов'язку. (постанова Верховного Суду України від 19 серпня 2014 р. у справі N 3-70гс14). Положеннями ч. 2 ст. 785 ЦК України передбачено право наймодавця вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення у разі невиконання наймачем обов'язку з повернення речі. Обов'язковою і необхідною умовою для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України, відповідно до вимог ст. 614 ЦК України є наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання (постанова Верховного Суду України від 2 вересня 2014 р. у справі N 3-85гс14).

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним.

Враховуючи встановлений судом факт невиконання відповідачем своїх обов’язків щодо повернення орендованого приміщення, позивачем правомірно здійснено нарахування неустойки в розмірі подвійної орендної плати за період з листопада 2017 року по серпень 2018р., залишок якої з урахування здійснених відповідачем оплат, склав 19 518,3 грн.

Перевіривши наданий розрахунок, суд вважає його вірним та обґрунтованим, в зв’язку з чим вимоги щодо стягнення з ОСОБА_1 особи - підприємця ОСОБА_2 невідшкодованого залишку неустойки в розмірі 19 519.,33коп.такими що підлягають задоволенню.

Заперечення відповідача до уваги судом не приймаються з огляду на наступне.

Так відповідач вважає, що у позивача відсутні процесуальні законом передумови для звернення до суду, так як не надано жодного доказу на належність нежитлового приміщення «Теплопункт» у віддані ЖКГ.

Суд відповідні заперечення вважає хибними, оскільки згідно Витягу з Державного реєстру речових нерухоме майно про реєстрацію права власності вбачається, що власниками теплового пункту з трансформаторною підстанцією є Територіальна громада селища Чорноморського в особі Чорноморської селищної ради Комінтернівського району Одеської області в господарському віданні житлово-комунального господарства Чорноморської селищної ради.

Також згідно Статуту затвердженим Рішенням сесії Чорноморської селищної ради Лиманського району Одеської області від 11.08.2016р. (рішення №169-УІІ), яким у своїй діяльності керується Житлово-комунальне господарство, вбачається, що ЖКГ Чорноморської селищної ради створене відповідно до Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, рішення Чорноморської селищної ради Комінтернівського району Одеської області від 04.12.2001р. №298-XXIII «Про створення житлово-комунального господарства Чорноморської селищної ради.

Згідно до п.1.6 розділу 1 Статуту Житлово-комунального господарства вбачається, що підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом, штампи.

Відповідно до п.п. 2.2.3 розділу 2 Статуту Житлово-комунального господарства крім у відзиві Відповідача підприємство здійснює також інші види діяльності, зокрема: ведення технічної документації на будівлі, інженерне обладнання, об’єкти благоустрою, передані йому у повне господарське відання; орендні операції.

Інші заперечення відповідача не спростовують висновків, до яких дійшов суд.

При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов’язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України".

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об’єктивного з’ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

В процесі розгляду справи судом було прийнято, досліджено та надано оцінку всім доводам та запереченням позивача та відповідачів надано можливість їх представникам в судовому засіданні обґрунтувати свої правові позиції щодо позову.

Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні Житлово-комунального господарства Чорноморської селищної ради Лиманського району Одеської області є обґрунтованими і правомірними, а тому підлягають задоволенню господарським судом.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

В И Р І Ш И В:

1. Позов Житлово-комунального господарства Чорноморської селищної ради Лиманського району Одеської області (67570, Одеська область, Лиманський район, смт. Чорноморськ, вул. Гвардійська, 36, код ЄДРПОУ 31790926) до ОСОБА_1 особи - підприємця ОСОБА_2 (67570, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) про виселення та стягнення.– задовольнити повністю.

2. Виселити ОСОБА_1 особу - підприємця ОСОБА_2 (67570, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) із нежитлового приміщення розташованого за адресою: Одеська область, Лиманський район, смт. Чорноморське, вул.. Курортна, 11 у зв’язку з закінчення строку дії договору оренди №02/А-14 від 01.12.2014р.

3. Стягнути з ОСОБА_1 особи - підприємця ОСОБА_2 (67570, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Житлово-комунального господарства Чорноморської селищної ради Лиманського району Одеської області (67570, Одеська область, Лиманський район, смт. Чорноморськ, вул. Гвардійська, 36, код ЄДРПОУ 31790926) невідшкодований залишок неустойки в розмірі 19 519 (дев’ятнадцять тисяч п’ятсот дев’ятнадцять)33коп. та 3 524 (три тисячі п’ятсот двадцять чотири) грн. судового збору

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 01 жовтня 2018 р.

Головуючий К.Ф. Погребна

Суддя С.Ф. Гут

Суддя Т.Г. Д'яченко