Рішення № 76813132, 24.09.2018, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983,

e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"24" вересня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/2049/15

Господарський суд Одеської області у складі судді Д’яченко Т.Г.

при секретарі Воровіній Т.О.

розглянувши матеріали справи №916/2049/15

За позовом: Прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі ОСОБА_1 обласної ради

До відповідачів: ОСОБА_1 міської ради, ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю „Карнавал-Юг”

про визнання недійсним договору та витребування майна

За участю представників:

від прокуратури: ОСОБА_3, посвідчення

від позивача: ОСОБА_4, довіреність

від відповідача, ОМР: ОСОБА_5, довіреність

від відповідача, ТОВ „Карнавал-Юг”: ОСОБА_6, довіреність

Встановив: Заступник прокурора м. Одеси в інтересах держави в особі ОСОБА_1 обласної ради звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_1 міської ради, ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю „Карнавал-Юг”, в якій просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу №1162 від 23.05.2008р. домоволодіння за адресою: м. Одеса, вул. Гоголя, 23, укладений між територіальною громадою м. Одеси в особі ОСОБА_1 міської ради та ТОВ „Карнавал-Юг” та витребувати з незаконного володіння ТОВ „Карнавал-Юг” домоволодіння, розташоване по вул. Гоголя, 23 в м. Одесі на користь територіальної громади сіл, селищ, міст Одеської області, управління яким здійснює ОСОБА_1 обласна рада.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.05.2015р. порушено провадження у справі №916/2049/15.

У судовому засіданні, яке відбулося 13.07.2015р., представником ОСОБА_1 обласної ради було надано суду клопотання (вх. № ГСОО 2-3817/15) про зупинення провадження у справі №916/2049/15, у якому заявник просив суд зупинити провадження у даній справі до розгляду Вищим адміністративним судом України справи №К/800/12970/14 за касаційною скаргою ТОВ „Валькор” на постанову ОСОБА_1 апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2012 року по справі №2-а-412/10/1522 за позовом заступника прокурора міста ОСОБА_4 в інтересах держави в особі ОСОБА_1 обласної ради до виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ради, КП „ ОСОБА_1 міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості”, за участю третьої особи ОСОБА_1 міської ради про визнання дій протиправними.

Присутніми у судовому засіданні 15.07.2015р. представниками сторін було підтримано клопотання ОСОБА_1 обласної ради про зупинення провадження у справі до розгляду Вищим адміністративним судом справи №К/800/12970/14.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 15.07.2015р. провадження у справі №916/2049/15 було зупинено до вирішення пов'язаної з нею справи №К/800/12970/14, що розглядалась Вищим адміністративним судом України. Зобов’язано представників сторін повідомити господарський суд Одеської області про результати розгляду справи №К/800/12970/14.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.02.2016р. у справі №К/800/12970/14 касаційні Скарги ТОВ „Валькор” та ТОВ „Ван і ОСОБА_6” задоволено частково, постанову ОСОБА_1 апеляційного адміністративного суду від 17.05.2012р. та постанову Приморського районного суду м. Одеси від 24.06.2010р. скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 21.12.2016р. у справі №2а-412/10 (провадження №2а/522/387/16) клопотання Виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ради та Комунального підприємства „Бюро технічної інвентаризації ОСОБА_1 міської ради” про закриття провадження у справі задоволено.

Закрито провадження по справі за позовом заступника прокурора м. Одеси в інтересах держави в особі ОСОБА_1 обласної ради до Виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ради, Комунального підприємства „ОСОБА_1 міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості”, ТОВ „Валькор”, третя особа – ОСОБА_1 міська рада про визнання дій протиправними, оскільки заявлені вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

15.12.2017 р. набрав чинності Закон України від 03.10.2017 р. № 2147-VIII ,,Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів”, яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.

Пунктом 9 Розділу ХІ ,,Перехідні положення” ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 р. № 2147-VІІІ, чинної з 15.12.2017 р., передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч.3 ст.12 ГПК України, в редакції Закону України від 03.10.2017 р. №2147-VІІІ, чинної з 15.12.2017р., загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 01.06.2018р. справу №916/2049/15 ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Поновлено провадження у справі №916/2049/15. Підготовче засідання у справі №916/2049/15 призначено до розгляду в засіданні суду.

23 липня 2018 року до господарського суду Одеської області представником ОСОБА_1 міської ради надано відзив, в порядку ст. 165 ГПК України, відповідно до якого відповідач просить суд у задоволенні позовних вимог Прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі ОСОБА_1 обласної ради відмовити в повному обсязі.

26 липня 2018р. до господарського суду Одеської області від позивача – ОСОБА_1 обласної ради надійшла відповідь на відзив.

26 липня 2018р. до господарського суду Одеської області представником позивача було подано клопотання про залучення до матеріалів справи копії документів.

30.07.2018р. до господарського суду Одеської області представником прокуратури надано пояснення, у яких зазначено, що на підставі ст. 12 Закону України „Про прокуратуру” та Наказу Генерального прокурора України №87-ш від 23.09.2015р., створено місцеві прокуратури та припинено діяльність шляхом реорганізації міських, районних та міжрайонних прокуратур.

У зв’язку з тим, що діяльність прокуратури м. Одеси – структурного підрозділу прокуратури області припинено, прокурор просив суд розглядати справу №916/2049/15 за участю прокуратури Одеської області.

Приймаючи до уваги встановлення судом припинення діяльності структурного підрозділу прокурати – прокуратури м. Одеси та враховуючи Наказ Генерального прокурора України №87-ш від 23.09.2015р., суд розглядає справу за участю прокуратури Одеської області.

30 липня 2018р. до господарського суду Одеської області від відповідача - ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю „Карнавал-Юг” надійшов відзив на позовну заяву.

06.08.2018р. до господарського суду Одеської області представником ОСОБА_1 обласної ради надано клопотання про залучення до матеріалів справи копій документів.

16.08.2018р. до господарського суду Одеської області представником ОСОБА_1 міської ради супровідним листом були залучені до матеріалів справи копії документів.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 17.08.2018р. закрито підготовче провадження у справі № 916/2049/15. Призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на 29 серпня 2018р. о 10:00. Викликано учасників справи у підготовче засідання на 29.09.2018р. о 10:00.

У судовому засіданні, яке відбулось 29.08.2018р., відповідно до вимог ч. 2 ст. 216 ГПК України, було оголошено перерву у справі до 24.09.2018р. 12:00.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 29.08.2018р. повідомлено відповідача у справі №916/2049/15 - ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю „Карнавал-Юг” про судове засідання по справі, яке відбудеться 24 вересня 2018 року о 12:00.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників сторін та прокуратури, суд встановив.

Звертаючись з позовом, прокурор обґрунтовував свої вимоги наступним.

На виконання Постанови КМУ від 05.11.1991 року №311 „Про розмежування державного майна між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" рішенням ОСОБА_1 обласної Ради народних депутатів від 25.11.1991 р. № 266-ХХІ „Про розмежування державного майна між власністю обласної Ради, міст обласного підпорядкування і районів області" затверджено перелік державного майна, що передавалося у власність ОСОБА_1 обласної ради народних депутатів та міст обласного підпорядкування, зокрема, міста ОСОБА_4.

Позивач посилається, що рішенням ОСОБА_1 обласної Ради народних депутатів від 12.05.1993 №449-ХХІ “Про заходи охорони та використання нерухомих пам'яток історії і культури у комунальну власність області, ОСОБА_1 обласної ради від 24.04.2003 №154-ХХІУ “Про майно спільної власності. територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада” закріплено перелік пам'яток культурної спадщини, що належать до спільної власності територіальних громад області.

Рішенням ОСОБА_1 обласної ради від 22.09.2006 № 73-У затверджено нову редакцію переліку об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління якими здійснює обласна рада. Пункт 8 вказаного Переліку “об'єкти культурної спадщини” діє в редакції п. 11 рішення обласної ради від 24.04.2003 № 154 - XXIV “Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада”.

Відповідно до вказаного Переліку включено колишній будинок Вассаля, споруджений у 1839 році, розташований по вул. Гоголя, 23 в м. Одесі, та який прийнято під охорону держави, як пам’ятку містобудування та архітектури місцевого значення на підставі розпорядження Представника Президента України №197 від 08.04.1993. Даний об’єкт також внесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України за категорією місцевого значення.

На підставі рішення виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ради територіальній громаді м. Одеси видано свідоцтво серії САВ №308235 від 06.03.2007 про право власності на домоволодіння, що в цілому складається з жилих будинків літ „А,А1,А2, А3”, „Б”, „В” розташовані по вул. Гоголя, 23 в м. Одесі.

В свою чергу, згідно з вищевказаного свідоцтва про право власності на домоволодіння між територіальною громадою м. Одеси в особі ОСОБА_1 міської ради та ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю „Карнавал-Юг” було укладено Договір купівлі-продажу №1162 від 23.05.2008р., на підставі якого здійснено відчуження домоволодіння, розташованого по вул. Гоголя, 23, в м. Одесі.

У позовній заяві зазначено, що власником майна, відчуженого за вказаним договором купівлі-продажу, є територіальні громади сіл, селищ, міст Одеської області, управління даним майном здійснює ОСОБА_1 обласна рада.

У позовній заяві було зазначено, що вказаний об’єкт нерухомого майна у комунальну власність територіальної громади м. Одеси в особі ОСОБА_1 міської ради ОСОБА_1 обласною радою не передавався, повноваження щодо оформлення цього майна у комунальну власність ОСОБА_1 міській раді не надавався, а отже, підстави для розпорядження цим майном, в тому числі його відчуження, у ОСОБА_1 міської ради відсутні.

Також, в якості обставин, які не потребують доказуванню відповідно до ст.35 ГПК України (у редакції чинній на момент подання позовної заяви до суду) , прокурор посилався на Постанову ОСОБА_1 апеляційного адміністративного суду від 17.05.2012 у справі № 2-а-412/10/1522, якою визнано протиправними дії виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ради щодо оформлення за ОСОБА_1 міською радою свідоцтв про право власності на 178 об'єктів культурної спадщини спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, у тому числі на об'єкт, розташований по вул. Успенській, 97, в м. Одесі, свідоцтва про право власності ОСОБА_1 міської ради на зазначені об'єкти також визнано протиправними та скасовано

Прокурор в позовній заяві зазначає, що оскільки цей об'єкт нерухомого майна відноситься до спільної власності територіальних громад області, розпоряджатися цим майном уповноважена ОСОБА_1 обласна рада, а тому підстави для його відчуження у ОСОБА_1 міської ради вказаному підприємству були відсутні. За таких обставин прокурор вважає, що укладення договору купівлі-продажу майна суперечить вимогам закону та він є недійсним відповідно до вимог ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Позовні вимоги про витребування з незаконного володіння вищевказаного майна ґрунтуються на положенням ст..387 ЦК України, якою встановлено право власника (яким на домку прокурора є позивач по справі – ОСОБА_1 обласна рада) на витребування свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

У поданому відзиві ОСОБА_1 міською радою було зазначено суду, що відповідач не погоджується із посиланням прокуратури, що при здійсненні розмежування загальнодержавної та комунальної власності ОСОБА_1 міська рада як орган місцевого самоврядування, який представляє спільні інтереси територіальних громад області, нібито отримала у м. Одесі в спільну власність громад області всі будівлі, які є об’єкти культурної спадщини, зокрема, спірну пам’ятку.

Як зазначає відповідач, класифікація майна, на яке передавалось у комунальну власність здійснювалась за галузями народного господарства, тоді як категорія пам’яток історії та культури не входила до класифікації відповідним критерієм , у зв’язку з чим її застосування під час визначення об’єктів, що передавались або не передавалися у комунальну власність м. Одеси, є безпідставним.

Також, ОСОБА_1 міською радою було зазначено, що процедура розмежування державного майна була вичерпана виконанням постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 1991 року №311. В подальшому, як передбачалось п. 5 виконанням постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 1991 року №311 повинно було здійснюватись на підставі пропозиції про передачу до комунальної власності іншого майна, яке перебуває у загальнодержавній (республіканській) власності і не включено до затвердженого цією постановою переліку, а не рішень облвиконкомів.

Тобто фактично, рішенням ОСОБА_1 обласної ради народних депутатів від 12.05.1993р. №449-ХХІ „Про заходи охорони та використання нерухомим пам’яток історії культури” ОСОБА_1 обласна Рада народних депутатів в односторонньому порядку без будь-яких правових підстав визначила передачу об’єктів нерухомого майна з державної у комунальну власність.

Як зазначає відповідач, рішень, які б підтверджували волю держави щодо передачі спірного майна у комунальну власність обласної ради ніколи не приймалось.

ОСОБА_1 міською радою було підкреслено, що будь-яка пам’ятка архітектури окрім свого статусу культурної спадщини має інший статус, який визначається її цільовим використанням (житловий будинок, нежитлова будівля, театр, лікарня, музей, бібліотека, освітній заклад тощо), тобто має подвійний статус.

Відповідно до рішення ОСОБА_1 обласної Ради народних депутатів від 25.11.1991р. №266-ХХІ у комунальну власність обласної ради окремо передано низку об’єктів культури та інших галузей, що мають статус пам’яток архітектури місцевого значення, зокрема, обласну філармонію (м. Одеса, вул. Буніна, 15). Так само й у власність міської ради передано весь не житловий фонд, у тому числі, й відповідні пам’ятки архітектури місцевого значення.

ОСОБА_1 міська рада зазначає, що на момент прийняття ОСОБА_1 обласною радою народних депутатів рішення „Про заходи охорони та використання нерухомих пам’яток історії і культури” від 12.05.1993р. №449-ХХІ, на яке посилається як на підставу набуття права власності на спірне майно, спірний об’єкт нерухомого майна було передано у комунальну власність адміністративно-територіальній одиниці – м. Одеси, як об’єкт житлового фонду.

На думку відповідача ОСОБА_1 міської ради, посилання позивача та прокурора, що при здійсненні розмежування загальнодержавної та комунальної власності ОСОБА_1 обласна рада як орган місцевого самоврядування, який представляє спільні інтереси територіальних громад області, нібито отримала у м. Одесі в спільну власність громад області всі будівлі, які є об’єктами культурної спадщини, зокрема, спірну будівлю-пам’ятку, автоматично надає можливість ОСОБА_1 обласній раді в подальшому, шляхом пред’явлення багатьох тисяч віндикаційних позовів пор витребування від фізичних осіб будь-яких житлових приміщень та від суб’єктів господарювання будь-яку вподобану комерційну нерухомість, яка за волею випадку, знаходиться в будинку, який віднесено до категорії пам’яток архітектури.

Звертаючись із позовом в порядку про витребування спірного майна прокурором зазначено, що рішенням ОСОБА_1 обласної Ради від 12.05.1993р. № 449-ХХІІ нерухомі пам’ятки історії та культури в Одеській області, які перебували у державній власності, прийняті у комунальну власність ОСОБА_1 обласної Ради. В подальшому, рішенням ОСОБА_1 обласної ради від 24.04.2003р. № 154-XXIV затверджено перелік об’єктів спільної власності територіальних громад області станом на 01.04.2003р.

Рішенням ОСОБА_1 обласної ради від 22.09.2006 р. № 73-V „Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада”, яким затверджено нову редакцію Переліку об’єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління якими здійснює обласна рада, визначено, що п. 8 вказаного переліку „Об’єкти культурної спадщини” діє в редакції п. 11 рішення ОСОБА_1 обласної ради від 24.04.2003 року № 154-XXIV „Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада”.

Втім, рішенням ОСОБА_1 обласної ради від 04.05.2005 р. № 640-IV повністю скасовано рішення ОСОБА_1 обласної ради від 24.04.2003 р. № 154-ХХІУ «Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління якими здійснює обласна рада”.

Тобто, на сьогоднішній день у ОСОБА_1 обласної ради взагалі немає чинного акта, який би визначав перелік об’єктів культурної спадщини, що перебуває у спільній власності територіальних громад сіл, селищ та міст Одеської області, а посилання на вищезгаданий акт як на підтвердження відповідного права власності є необґрунтованим.

Водночас, наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. № 7/5 затверджено Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно. Відповідно до п.п. 1.2.-1.4 вказаного Тимчасового положення останнє діє на всій території України і є обов'язковим для виконання громадянами, міністерствами, іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами й організаціями незалежно від форм власності. Обов'язковій реєстрації прав підлягає, зокрема, право власності на нерухоме майно територіальних громад в особі органів місцевого самоврядування.

Отже, з моменту набрання чинності Тимчасовим положенням ОСОБА_1 обласна рада, вважаючи, що територіальні громади області є власником нежитлових приміщень повинна була здійснити дії стосовно державної реєстрації права власності на спірний об’єкт нерухомого майна. Проте, як зазначає відповідач, із 2002 р. до 2015 року ОСОБА_1 обласна рада не вчиняла жодних дій стосовно держаної реєстрації відповідного права.

ОСОБА_1 міською радою зверталась увага суду на те, що навіть станом на 2002 рік (на момент затвердження Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно) односторонні рішення органів місцевого самоврядування про прийняття у комунальну власність об’єктів нерухомого майна не мали статусу правовстановлювальних документів.

Підставою для звернення до суду з позовом про витребування майна на підставі статті 388 Цивільного кодексу України є наявність у позивача існуючого (яке виникло згідно з приписами законодавства) права власності на майно, а не намір набути вказане право за рішенням суду.

За таких умов віднесення ОСОБА_1 обласною радою до вищезгаданого Переліку певного нерухомого майна не може виступати безумовним свідченням права власності територіальних громад області на таке майно.

Як вказує ОСОБА_1 міська рада, ОСОБА_1 обласна рада, вважаючи себе власником спірного об’єкту нерухомого майна, зобов'язана було його утримувати, проте до позову не додано жодних документів на підтвердження утримання обласною радою спірного об’єкту з 1993 року. В свою чергу, ОСОБА_1 міська рада з 1991 року відкрито користувалася спірними приміщеннями, забезпечуючи їх утримання.

При цьому ОСОБА_1 обласна рада, вважаючи себе власником всієї будівлі-пам’ятки, звернулась із позовом про визнання права власності лише на частину вказаної будівлі. В той час, ОСОБА_1 обласна рада не звертається стосовно визнання права власності на інші, зокрема, житлові приміщення у цій же будівлі.

Позивачем було зазначено, що факт того, що спірний об’єкт належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області в особі ОСОБА_1 обласної ради, підтверджується наступним.

Відповідно до Закону Української PCP „Про охорону і використання пам’яток історії та культури” нерухомі пам’ятки історії і культури були поділені на пам’ятки загальносоюзного, республіканського та місцевого значення. Перелік пам’яток історії і культури республіканського значення затверджувався Радою Міністрів Української PCP, а переліки пам’яток історії і культури місцевого значення затверджувалися виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05 листопада 1991 року № 311 „Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю та власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)” затверджено перелік державного майна України, що передавалось у власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну власність).

При цьому, згідно з цим переліком у власність обласних рад передавалось не індивідуально визначене майно, а майно підприємств, установ та організацій за галузями господарювання.

Пунктом 3 зазначеної Постанови встановлено, що розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя, і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя проводиться облвиконкомами, Київським та Севастопольським міськвиконкомами за участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів.

Відповідно до цієї Постанови ОСОБА_1 обласною Радою народних депутатів 25 листопада 1991 року було прийнято рішення № 266-ХХІ „Про розмежування державного майна між власністю обласної Ради, міст обласного значення та районів області”.

Пам'ятки культурної спадщини рішенням ОСОБА_1 обласної Ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 266-ХХІ у власність міста ОСОБА_4, районів, сіл, селищ передані не були.

Всі нерухомі пам'ятки архітектури та містобудування державної форми власності (згідно з постановами Ради Міністрів УРСР, рішеннями виконкому ОСОБА_1 обласної Ради народних депутатів та розпорядженнями Представника Президента України про затвердження переліків нерухомих пам'яток історії та культури в Одеській області), в тому числі спірна будівля, були прийняті у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Одеської області (комунальну власність ОСОБА_1 обласної Ради народних депутатів).

Правовий режим використання пам’яток культурної спадщини з 1978 по 2000 рік визначався Законом УРСР „Про охорону і використання пам’яток історії і культури”. Відповідно до статті 7 даного Закону державне управління в галузі охорони і використання пам'яток історії та культури здійснювалось, зокрема, виконавчими комітетами обласних Рад народних депутатів.

У зв’язку з необхідністю визначення системності управління пам'ятками культурної спадщини для забезпечення нормальних умов розвитку сфери охорони і використання нерухомих пам'яток історії і культури до кінцевого розмежування цих об'єктів між центральними органами державної влади і адміністративно-територіальними одиницями 12 травня 1993 року ОСОБА_1 обласною Радою народних депутатів було прийнято рішення № 449-ХХІ „Про заходи для охорони та використання нерухомих пам'яток історії і культури в Одеській області”, відповідно до якого нерухомі пам'ятки історії і культури в Одеській області прийнято до комунальної власності обласної ради (копія наявна в матеріалах справи). Крім того, додатком до цього рішення затверджено перелік постанов та рішень виконкому ОСОБА_1 обласної Ради народних депутатів, а також розпорядження Представника Президента України в Одеській області, якими було затверджено списки нерухомих пам'яток історії та культури в Одеській області.

При цьому, відповідно до абзацу 2 пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні і обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу.

Стосовно посилань ОСОБА_1 міської ради, на те, що ОСОБА_1 обласна Рада народних депутатів в односторонньому порядку визначила передачу об’єктів нерухомого майна з державної у комунальну власність, позивач звертав увагу суду, що вказане вище рішення ОСОБА_1 обласної Ради народних депутатів від 12 травня 1993 року № 449-ХХІ, яким нерухомі пам'ятки історії і культури в Одеській області прийнято до комунальної власності обласної ради, неодноразово оскаржувалося прокуратурою Одеської області та ОСОБА_1 міською радою, проте, такі позови були залишені судами без розгляду, тобто, на сьогоднішній день дане рішення є чинним.

Також, позивачем зазначалось суду, що він не може погодитись також із позицією відповідача - ОСОБА_1 міської ради стосовно того, що на сьогоднішній день у ОСОБА_1 обласної ради взагалі немає чинного акта, який би визначав перелік об’єктів культурної спадщини, що перебуває у спільній власності територіальних громад сіл, селищ та міст Одеської області.

Стосовно твердження відповідача про те, що вважаючи себе власником спірного об’єкта ОСОБА_1 обласна рада зобов’язана була його утримувати повідомляємо наступне.

В матеріалах справи відсутні і докази утримання спірного об’єкта ОСОБА_1 міською радою. Будь-яких документів, наприклад, рішень ОСОБА_1 міської ради про виділення коштів на утримання спірної будівлі, в матеріалах справи немає. Більше того, за посиланням позивача, не існує жодної норми законодавства чи судової практики, яка б встановлювала, що утримання/неутримання майна є підставою для набуття/позбавлення права власності на це майно.

Крім того, не можна стверджувати, що обласна рада взагалі не утримувала пам’ятки культурної спадщини. Справа в тому, що з обласного бюджету Одеської області фінансуються як пам’ятки, які розташовані на території міста ОСОБА_4, так і пам’ятки, розташовані в Одеській області.

Також протягом 2004-2010 років в Одеській області діяла Регіональна програма паспортизації об’єктів культурної спадщини Одеської області, головною метою якої було вдосконалення ведення обліку об’єктів культурної спадщини, забезпечення їх державної реєстрації.

На підставі вищевикладеного ОСОБА_1 обласна рада вважає, що позов заступника прокурора Одеської області повинен бути задоволений повністю.

Як зазначає ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю „Карнавал-Юг”, прокурор, як на підставу для задоволення позову, посилається, зокрема, на постанову ОСОБА_1 апеляційного адміністративного суду від 17.05.2012р. по справі № 2-а-412/10/1522, якою визнано протиправними дії виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ради щодо оформлення за ОСОБА_1 міською радою свідоцтв про право власності на 178 об’єктів культурної спадщини спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області.

Втім, станом на 27.07.2018 року, постанову ОСОБА_1 апеляційного адміністративного суду від 17.05.2012р. по справі № 2-а-412/10/1522, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.07.2016р. скасовано, справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 21.12.2016р. провадження у справі закрито. За таких обставин постанова ОСОБА_1 апеляційного адміністративного суду від 17.05.2012р. по справі №2-а-412/10/1522, як підстава для задоволення позову відпала.

У своїй позовній вимозі, Прокурор просить суд витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю „Карнавал-Юг” домоволодіння розташоване по вул. Гоголя, 23 в м. Одесі.

Як вже зазначалося вище, ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю „Карнавал-Юг” є власником житлових та нежитлових приміщень в багатоквартирному будинку за адресою: вулиця Гоголя, будинок 23.

Відповідно до наказу Державної служби статистики України «Про затвердження Інструкції з ведення господарського обліку в сільських, селищних та міських радах» від 11.04.2016р. № 56, домоволодіння - житловий будинок з господарськими спорудами та будівлями, які розташовані на одній земельній ділянці.

При цьому Прокурором не додано до позову жодних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю „Карнавал-Юг” на праві приватної власності належить весь будинок за адресою: м. Одеса, вул. Гоголя, 23.

Щодо позовної вимоги прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу №1162 від 23.05.2008р. за адресою: м. Одеса, вул. Гоголя, 23, укладеного між територіальною громадою м. Одеси особі ОСОБА_1 міської ради та ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю „Карнавал-Юг”, відповідач зазначає, що між територіальною громадою м. Одеси в особі ОСОБА_1 міської ради та ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю „Карнавал-Юг” ніколи не укладався договір за вищезгаданими реквізитами стосовно вищезгаданого предмета спору.

Твердження першого заступника прокурора Одеської області про те, що початок (строк) позовної давності слід обраховувати не з моменту, коли прокуратурі стало відомо про наявність оспорювань рішень та правочину, а з моменту, коли постановою ОСОБА_1 апеляційного адміністративного суду від 17.05.2012р. по справі № 2-а-412/10/1522, визнано протиправним дії виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ради щодо оформлення за ОСОБА_1 міською радою свідоцтв про право власності на 178 об’єктів культурне спадщини спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю „Карнавал-Юг” вважає помилковим.

Позовні вимоги Прокуратури Одеської області направлено на визнання недійсним договору купівлі-продажу №1162 від 23.05.2008р. домоволодіння за адресою: м. Одеса, вул. Гоголя, 23, укладений між територіальною громадою м. Одеси в особі ОСОБА_1 міської ради та ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю „Карнавал-Юг” та витребування з незаконного володіння ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю „Карнавал-Юг” домоволодіння, яке розташоване по вул. Гоголя, 23 в м. Одесі, на користь територіальної громади сіл, селищ, міст Одеської області, управління яким здійснює ОСОБА_1 обласна рада.

Крім того, було заявлено вимогу щодо поновлення строків позовної давності щодо визнання недійсним Договору купівлі-продажу №1162 від 23.05.2008р. домоволодіння за адресою: м. Одеса, вул. Гоголя, 23, укладений між територіальною громадою м. Одеси в особі ОСОБА_1 міської ради та ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю „Карнавал-Юг”.

Суд, розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників учасників справи та прокуратури, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій – це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Як зазначалось вище, позовні вимоги ґрунтувалися на тому, що Постановою ОСОБА_1 апеляційного адміністративного суду від 17.05.2012 у справі № 2-а-412/10/1522 було визнано протиправними дії виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ради щодо оформлення за ОСОБА_1 міською радою свідоцтв про право власності на 178 об'єктів культурної спадщини спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, у тому числі на об'єкт, розташований по Гоголя, 23 в м. Одесі. Також вказаним судовим рішенням було визнано протиправними та скасовані свідоцтва про право власності ОСОБА_1 міської ради на вищевказані об'єкти, серед яких і Свідоцтво про право власності, зокрема, на вищевказаний об’єкт.

Однак, Постановою Вищого адміністративного суду України від 11.02.2016р. вищевказану постанову ОСОБА_1 апеляційного адміністративного суду від 17.05.2012 та Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 24.06.2010р. було скасовано, а справу направлено на новий розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 21.12.2016р. провадження у справі було закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 157 КАС України.

У вказаній Постанові ОСОБА_1 апеляційного адміністративного суду від 17.05.2012 у справі № 2-а-412/10/1522 було зазначено також, що п. 2 рішення виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ради № 259 від 29 червня 2005 року „Про реєстрацію об'єктів комунальної власності м. Одеси” комунальному підприємству «ОСОБА_1 міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості” було доручено здійснити оформлення свідоцтв про право власності на об'єкти комунальної власності згідно з додатком.

На виконання вказаного рішення, свідоцтва про право власності на 178 об'єктів нерухомого майна, були оформлені, а право власності на зазначені об'єкти було зареєстровано.

Рішенням виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ради № 395 від 22 серпня 2006 року було внесено зміни до рішення № 259 від 29 червня 2005 року, якими було змінено назву рішення, викладено у новій редакції п. 2 та виключено п. 3 вказаного рішення.

Постановою Господарського суду Одеської області від 09 жовтня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 обласної ради до Виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ради, визнано нечинним та скасовано рішення Виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ради № 259 від 29 червня 2005 року „Про реєстрацію об'єктів комунальної власності м. Одеси” зі змінами, внесеними рішенням виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ради № 395 від 22 серпня 2006 року „Про внесення змін до рішення виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ради № 259 від 29.06.2005 року „Про реєстрацію об'єктів комунальної власності м. Одеси” в частині включення до додатку об'єктів нерухомості.

Постановою ОСОБА_1 апеляційного господарського суду від 06 лютого 2007 року, прийнятою за наслідками апеляційного перегляду, постанову Господарського суду одеської області від 09 жовтня 2006 року було скасовано, а ОСОБА_1 обласній раді в позові до Виконкому ОСОБА_1 міської ради відмовлено.

Таким чином, на момент вирішення даного спору в матеріалах справи немає належних доказів відсутності у ОСОБА_1 міської ради повноважень щодо розпорядження (на момент укладення з відповідачем ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю „Карнавал-Юг” спірного договору) нерухомим майном – домоволодіння за адресою: м.Одеса, вул. Гоголя, 23, оскільки саме ОСОБА_1 міська рада, як орган управління майном територіальної громади м. Одеси, була власником вищевказаного нерухомого майна, з огляду на чинність вищевказаного Свідоцтва про право власності вищевказані об'єкти, серед яких було і нерухоме спірне майно – розташоване по вул. Гоголя, 23. в .м ОСОБА_4.

Відповідно до Постанов Верховної Ради УРСР від 08.12.1990 "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування", від 26.03.1991 "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність" 05.11.1991 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" (далі – Постанова Кабінету Міністрів України № 311 від 05.11.1991), затверджено перелік державного майна України, що передається у власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності).

На виконання Постанови Кабінету Міністрів України №311 від 05.11.1991 ОСОБА_1 обласною радою народних депутатів прийнято рішення від 25.11.1991 № 266-ХХІ (далі – рішення від 25.11.1991 № 266-ХХІ) "Про розмежування державного майна між власністю обласної Ради, міст обласного підпорядкування та районів області", яким затверджено перелік державного майна, що передається у власність області, міст обласного підпорядкування та районів області згідно з додатками 1-3.

Відповідно до рішення ОСОБА_1 обласної Ради народних депутатів № 449-ХХІ від 12.05.1993 "Про заходи охорони та використання нерухомих пам'яток історії і культури в Одеській області", обласна рада прийняла нерухомі пам'ятки історії і культури у комунальну власність області.

ОСОБА_1 обласною Радою 24.04.2003 було прийнято рішення "Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада" № 154-ХХІV, у розділі 11 додатку закріплено перелік пам'яток культурної спадщини, що належать до спільної власності територіальних громад області.

04.05.2005 рішенням ОСОБА_1 обласної ради № 640-ІУ задоволено протест прокуратури Одеської області та скасовано рішення обласної ради від 24.04.2003 № 154-ХХІV "Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада".

Лише 22.09.2006 рішенням ОСОБА_1 обласної ради № 73-V "Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада" затверджено нову редакцію переліку об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління якими здійснює обласна рада станом на 01.09.2006. При цьому перелік пам'яток культурної спадщини залишений в редакції розділу 11 додатку до рішення обласної ради № 154-ХХІV від 24.04.2003.

Як зазначалось вище, позовні вимоги ґрунтуються на Рішенні ОСОБА_1 обласної ради народних депутаів від 25.11.1991р. № 266-XXI “Про розмежування державного майна між власністю обласної Ради, міст обласного підпорядкування і районів області” затверджено переліки державного майна, що передавалося у власність ОСОБА_1 обласної ради народних депутатів та міст обласного підпорядкування, зокрема, міста ОСОБА_4, Рішенні ОСОБА_1 обласної Ради народних депутатів № 449-ХХІ від 12.05.1993 “Про заходи охорони та використання нерухомих пам'яток історії і культури в Одеській області”, обласна рада прийняла нерухомі пам'ятки історії і культури у комунальну власність області, Рішенні ОСОБА_1 обласної Ради №154-ХХІVвід 24.04.2003 “Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада” у розділі 11 додатку до якого було закріплено перелік пам'яток культурної спадщини, що належать до спільної власності територіальних громад області та Рішенні ОСОБА_1 обласної ради № 73-V від 22.09.2006р., яким було затверджено нову редакцію переліку об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління якими здійснює обласна рада, яким перелік пам'яток культурної спадщини був залишений в редакції розділу 11 додатку до рішення обласної ради № 154-ХХІV від 24.04.2003р. у тому числі щодо включення до вказаного Переліку колишнього будинку Вассаля, спорудженого у 1839 році, розташованого по вул. Гоголя, 23. в м. Одесі.

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України за № 311 від 05.11.1991р. „Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю), було затверджено перелік державного майна, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності)”.

Пунктом 2 вказаної Постанови передбачався міністерствам і відомствам України, органам, уповноваженим управляти державним майном, було доручено здійснити до 1 січня 1992р. передачу державного майна до комунальної власності згідно із затвердженим переліком.

Статтею 35 Закону України „Про власність”, що був чинний станом на дати прийняття ОСОБА_1 обласною радою вищевказаних рішень від 25.11.1991р., від 12.05.1993р. та від 24.04.2003р. передбачалось, що об'єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території.

У комунальній власності перебуває також майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб'єктами права власності.

До матеріалів справи не надано доказів передачі спірного об’єкту до спільної власності територіальної громади Одеської області будь-яким міністерством, відомством України або органам, уповноваженим управляти державним майном - на виконання п.2 Постанови Кабінету Міністрів України за № 311 від 05.11.1991р.

Тільки після такої передачі, відповідно до частини першої пункту 3 зазначеної Постанови, облвиконкомом, тобто - виконавчим органом обласної ради (а не самою обласною радою) за участю ОСОБА_1 міськвиконкому, мало бути проведено розмежування майна між власністю Одеської області і власністю міста ОСОБА_4.

Крім того, станом на дату прийняття ОСОБА_1 обласною радою Рішення № 73-V від 22.09.2006р., яким було затверджено нову редакцію переліку об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління якими здійснює обласна рада – був чинним Цивільний кодекс України від 16.01.2003р., статтею 331 якого передбачалось виникнення права власності на нерухоме майно з моменту державної реєстрації, однак право власності на будинок по вул. Гоголя, 23, в м. Одесі, за ОСОБА_1 обласною радою зареєстровано не було.

Щодо позовних вимог в частині визнання недійсним укладеного між ОСОБА_1 міської ради та ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю „Карнавал-Юг” Договору купівлі-продажу №1162 від 23.05.2008р., предметом якого є нерухоме майно за адресою: м.Одеса, вул. Гоголя , буд. 23, слід зазначити, що частиною 1 статті 203 ЦК України, на яку посилається прокурор в позовній заяві, встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

В позові зазначено, що укладенням спірного договору було відчужене майно, передане до комунальної власності області, і таке відчуження - є порушенням інтересів держави.

Між тим, як зазначалось вище, доказів передачі спірного об’єкту у відповідності до п.2 Постанови Кабінету Міністрів України за № 311 від 05.11.1991р. „Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю), якою було затверджено перелік державного майна, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), до матеріалів справи не надано.

Таким чином, суд вважає, що у задоволенні позову в частині визнання недійсним вищевказаного договору, з підстав, передбачених ст. 215 та ч.1ст.203 ЦК України, слід відмовити.

Відповідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Безпідставними є посилання в позовній заяві на ст.216 ЦК України, як на підставу вимог про витребування майна, в якості застосування реституції при визнанні правочину недійсним, оскільки: недійсність спірного договору є недоведеною.

Статті 387, 388 ЦК України, на які посилається прокурор в позовній заяві, також не можуть бути застосовані при вирішенні спору в частині витребування майна, оскільки вказаною нормою встановлено право власника на витребування свого майна з чужого незаконного володіння, або набутого за відплатним договором, а належних доказів наявності права власності ОСОБА_1 обласної ради на вищезазначене нерухоме майно матеріали справи не містять.

На підставі наведеного, вимога про витребування з незаконного володіння ТОВ „Карнавал-Юг” домоволодіння, розташованого по вул. Гоголя, 23 в м. Одесі на користь територіальної громади сіл, селищ, міст Одеської області, управління яким здійснює ОСОБА_1 обласна рада, залишається судом без задоволення.

Згідно зі ст.73 Господарського процесуального Кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.74 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до п. 1 ст. 86 Господарського процесуального Кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі ОСОБА_1 обласної ради до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю „Карнавал-Юг” про визнання недійсним договір купівлі-продажу №1162 від 23.05.2008р. домоволодіння за адресою: м. Одеса, вул. Гоголя, 23, укладеного між територіальною громадою м. Одеси в особі ОСОБА_1 міської ради та ТОВ „Карнавал-Юг” та витребувати з незаконного володіння ТОВ „Карнавал-Юг” домоволодіння розташоване по вул. Гоголя, 23 в м. Одесі на користь територіальної громади сіл, селищ, міст Одеської області, управління яким здійснює ОСОБА_1 обласна рада не підлягають задоволенню судом, у зв’язку з їх не відповідністю фактичним обставинам справи, вимогам чинного законодавства, недоведеністю та безпідставністю, у зв’язку з чим, в задоволенні позову судом відмовляється у повному обсязі.

Щодо питання про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 Цивільного Кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За вимогами ч.ч. 3,4 ст. 267 Цивільного Кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно ч.1 ст. 261 Цивільного Кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до роз’яснень, які містяться у п.2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з’ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.

У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи встановлення господарським судом відсутність підстав для задоволення позовних вимог у даній справі, встановлену судом відсутність порушення прав чи інтересів держави в особі ОСОБА_1 обласної ради, позовна давність у даному випадку не застосовується, та суд не вважає за доцільне розглядати питання щодо застосування строків позовної давності, оскільки це жодним чином не впливає на результат вирішення спору за умови висновків суду щодо недоведеності позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі ОСОБА_1 обласної ради - відмовити повністю.

Повний текст рішення складено 28 вересня 2018 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та відповідно до п.п. 17.5. п. 17 Розділу ХІ „Перехідні положення” ГПК України може бути оскаржено в апеляційному порядку до ОСОБА_1 апеляційного господарського суду через господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.

Суддя Т.Г. Д'яченко