Рішення № 76812904, 27.09.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.09.2018Справа № 910/23431/16Господарський суд міста Києва у складі судді Чинчин О.В., при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Баранніка Олександра Андрійовича

до 1. Департаменту промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

2. Фізичної особи-підприємця Ребчуновської Юлії Миколаївни

про визнання недійсним договору

Представники:

від Позивача: Бараннік С.С. (представник за довіреністю);

Чередник С.В. (адвокат);

від Відповідача - 1: Ященко М.Ю.(представник за довіреністю);

від Відповідача - 2: Чернецький К.А. (представник за довіреністю);

від Відповідача - 2: Мельник О.А. (представник за довіреністю);

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Бараннік Олександр Андрійович (надалі також - «Позивач») звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації (надалі також - «Відповідач - 1») та Фізичної особи-підприємця Ребчуновської Юлії Миколаївни (надалі також - «Відповідач - 2») про визнання недійсним договору.

Позовні вимоги мотивовані тим, що укладений між відповідачами договір № 50555-000 40838-761-01/2568 від 16.04.2013, суперечить договору № б/н від 05.07.2011 про організацію торгівельної діяльності, укладеному позивачем з відповідачем 2, оскільки він укладений без згоди позивача та порушує його право. Посилаючись на рішення Київської міської ради від 28.02.2013 № 97/9154, ст.ст. 215,203 ЦК України, позивач просить визнати недійсним договір №50555-000140838-761-01/2568 від 16.04.2013.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.04.2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2017 року, позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір № 50555-000140838-761-01/2568 про сплату пайової участі (внеску) власника тимчасової споруди торгівельного, побутового, соціально - культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності в утриманні об'єкта благоустрою м. Києва від 16.04.2013 року укладений між Департаментом промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Фізичною особою-підприємцем Ребчуновською Юлією Миколаївною. Стягнуто з Департаменту промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в доход державного бюджету України 689 грн. 00 коп. судового збору.Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Ребчуновської Юлії Миколаївни в доход державного бюджету України 689 грн. 00 коп. судового збору.

Постановою Верховного Суду від 14.03.2018 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2017 у справі №910/23431/16 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Розпорядженням Керівника апарату Господарського суду міста Києва від 12.04.2018 року призначено повторний автоматичний розподіл справи № 910/23431/16.

Відповідно до автоматичного розподілу справ Господарського суду міста Києва, справу № 910/23431/16 передано до розгляду судді Чинчин О.В.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 16.04.2018 року вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 16.05.2018 року.

10.05.2018 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача - 2 надійшла заява про закриття провадження у справі.

10.05.2018 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача - 2 надійшло клопотання про витребування доказів.

10.05.2018 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача - 2 надійшли додаткові пояснення до відзиву.

10.05.2018 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача - 2 надійшла заява про застосування строків позовної давності.

10.05.2018 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача - 2 надійшла заява про поворот виконання скасованого рішення суду.

16.05.2018 року в судове засідання з'явились представники Сторін. Представник Позивача подав додаткові пояснення до позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.05.2018 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовлено в задоволенні клопотання про закриття провадження у справі з підстав його необґрунтованості, відмовлено в задоволенні клопотання, оскільки витребуваний доказ наявний в матеріалах справи.

Суд прийняв до розгляду заяву Відповідача-2 про поворот виконання рішення та про застосування строків позовної давності.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.05.2018 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено підготовче судове засідання на 30.05.2018 року.

30.05.2018 року підготовче судове засідання не відбулось у зв'язку із перебуванням судді Чинчин О.В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.06.2018 року продовжено строк проведення підготовчого провадження на тридцять днів, підготовче засідання призначено на 26.06.2018 року.

21.06.2018 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли додаткові пояснення до позовної заяви з поданням доказів.

26.06.2018 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача - 2 надійшли додаткові пояснення.

26.06.2018 року в судове засідання з'явились представники Позивача та Відповідача - 2. Представник Відповідача - 1 не з'явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2018 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.07.2018 року.

11.07.2018 року в судове засідання з'явились представники Позивача та Відповідача - 2. Представник Відповідача - 1 не з'явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином. Представники Позивача підтримали вимоги та доводи позовної заяви, просили суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2018 року, яка занесена до протоколу судового засідання, оголошено перерву в судовому засіданні до 31.07.2018 року.

31.07.2018 року судове засідання не відбулось у зв'язку із перебуванням судді Чинчин О.В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.09.2018 року судове засідання призначено на 19.09.2018 року.

19.09.2018 року судове засідання не відбулось у зв'язку із перебуванням судді Чинчин О.В. у відпустці за сімейними обставинами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.09.2018 року судове засідання призначено на 27.09.2018 року.

В судовому засіданні 27 вересня 2018 року представники Відповідачів заперечили проти позову з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву, просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 27 вересня 2018 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

26.07.2005 року між Приватним підприємцем Бараннік Олександром Анатолійовичем та Печерською районною у місті Києві радою було укладено Договір оренди земельної ділянки, за умовами якого Печерська районна у місті Києві рада на підставі рішення восьмої сесії четвертого скликання від 31.03.2005 № ІІ (п.9) передала, а приватний підприємець Бараннік Олександр Анатолійович прийняв в короткострокову оренду земельну ділянку загальною площею 15,0 кв.м., в тому числі під кіоском -6,6 кв.м., за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування, згідно з планом землекористування, що додається. (т.1 а.с.13)

21.09.2008 року між Фізичною особою-підприємцем Баранніком Олександром Анатолійовичем (Орендар) в особі Ребчуновської Юлії Миколаївни, яка діє на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №2351 від 03.07.2008 року, та ОСОБА_9 (Орендодавець) було укладено Договір оренди торгівельного кіоску (МАФ), відповідно до умов якого Орендодавець передає, а Орендар бере у тимчасове володіння та користування збірну - розбірну металоконструкцію - торгівельний кіоск (мала архітектурна форма), вартість переданого майна 96000 грн. 00 коп. (т.1 а.с. 139-140)

МАФ розміщено тимчасово за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 34 кв.м., що визначено план - схемою до договору. (п.1.3 Договору)

На виконання умов Договору оренди торгівельного кіоску (МАФ) від 21.09.2008 року Орендодавець передав, а Орендар в свою чергу прийняв у тимчасове володіння та користування збірну - розбірну металоконструкцію - торгівельний кіоск (мала архітектурна форма), що підтверджується Актом прийому - передачі торгівельного кіоску від 21.09.2008 року. (т.1 а.с.141)

Відповідно до п.8 Договору оренди торгівельного кіоску (МАФ) від 21.09.2008 року Орендар повернув, а Орендодавець прийняв збірну - розбірну металоконструкцію - торгівельний кіоск (мала архітектурна форма), що підтверджується Актом прийому - передачі торгівельного кіоску від 20.09.2012 року. (т.1 а.с.142)

05.07.2011 року між Фізичною особою-підприємцем Баранніком Олександром Анатолійовичем (Сторона 1) та Фізичною особою-підприємцем Ребчуновською Юлією Миколаївною (Сторона 2) було укладено Договір № б/н про організацію торгівельної діяльності, відповідно до п. 1.1 якого Сторони організовують спільну торгівельну діяльність в кіоску за якою Сторона 1 дозволяє використання земельної ділянки, а Сторона 2 проводить торгівлю від свого імені або від імені Сторони 1. (т.1 а.с.10-12)

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що за Договором Сторони мають на меті отримання від спільної діяльності доходу.

Відповідно до п. 2.2 Договору усі рішення щодо спільної діяльності приймаються тільки за згодою Сторін.

У п. 1.3 Договору зазначено, що земельна ділянка розташована за адресою: АДРЕСА_2 та належить стороні-1 на праві оренди згідно договору оренди земельної ділянки, укладеного між Баранніком О.А. та Печерською районною в місті Києві радою від 26.08.2005.

Відповідно до п. 3.2.2. Договору Сторона 1 (позивач) зобов'язувався забезпечити правомірність використання земельної ділянки, включаючи наявність землевпорядних та правовстановлюючих документів, а також видати довіреність Стороні 2 у разі здійснення торгівельної діяльності від свого імені. Натомість, Сторона 2 (відповідач 2) має право встановити власний торгівельний павільйон та обладнання, надати торгівельний павільйон в оренду Стороні 1 (п.п.3.3.2., 3.3.3), та зобов'язувалась отримати необхідні дозволи та ліцензії на торгівельну діяльність, провадити торгівельну діяльність від імені Сторони 1 або від свого імені.

Згідно з п.4.1 Договору для досягнення мети, Сторони об'єднують тільки трудову участь, без об'єднання майна (вкладів). Торгівельний павільйон, обладнання, результати торгівельної діяльності, інше майно не належне Столроні1, у спільну власність Сторін не переходить.

В разі припинення чи розірвання договору Стороні 1 повертається належна їй земельна ділянка, а Стороні 2 - встановлений власний торгівельний павільйон й обладнання. (п.4.2 Договору)

У п.п.7.1, 7.2 Договору визначено, що Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами, укладається на 3 роки і діє до 05.07.2014 року. За відсутності належного повідомлення за 1 місяць до закінчення строку дії Договору, договір є продовженим на такий же строк з правом автоматичної пролонгації на умовах цього Договору.

05.07.2011 року Бараннік O.A. видав на ім'я Ребчуновської Ю.М. нотаріально посвідчену довіреність, якою уповноважив Ребчуновську Ю.М. представляти його інтереси в будь - яких органах державної влади та управління, установах, та надав всі права та повноваження необхідні для ведення господарської діяльності від імені та в інтересах ФОП Бараннік O.A. (т.1 а.с.14)

08.05.2012 року між Головним управлінням внутрішньої торгівлі та побутового обслуговування населення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Фізичною особою-підприємцем Баранніком Олександром Андрійовичем був укладений Договір № 329-01/38 про сплату пайової участі (внеску) власника тимчасової споруди (малої архітектурної форми) в утриманні об'єктів благоустрою м. Києва. (т.1 а.с.17-22)

Відповідно до п.1.4 Договору пайовий внесок сплачується за тимчасову споруду, яку було встановлено до 07.02.2012: функціональне призначення: продаж продовольчих товарів з тютюновими виробами, пивом, алкогольними та слабоалкогольними напоями (за наявності відповідних ліцензій); місцезнаходження: АДРЕСА_2; площа ТС: 24 кв.м.

Згідно з довідкою про функціональне призначення тимчасової споруди від 08.05.2012 р. з терміном дії до 01.01.2013 р., що є Додатком до договору про сплату пайової участі від 08.05.2012 р. №329-01/38, виданою ФОП Баранніку O.A., відомості щодо тимчасової споруди: продаж продовольчих товарів з тютюновими виробами, пивом, алкогольними та слабоалкогольними напоями (за наявності відповідних ліцензій), адреса розташування: АДРЕСА_2, площа 24,0 кв.м., тим об'єкту: кіоск. (т.1 а.с.23)

20.09.2012 року між Ребчуновською Юлією Миколаївною (Покупець) та ОСОБА_9 (Продавець) було укладено Договір купівлі - продажу торгівельного кіоску (МАФ), за яким Продавець зобов'язався передати у власність Покупця, а Покупець в порядку та на умовах, визначених цим Договором, зобов'язався прийняти й оплатити збірну - розбірну металоконструкцію - торгівельний кіоск (мала архітектурна форма): матеріал металоконструкція, склад збірно - розбірна, виробник Україна. (т.1 а.с.49-52)

Відповідно до п.1.2 Договору МАФ тимчасово розміщено за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 24 кв.м., що визначено план схемою.

На виконання умов Договору купівлі - продажу торгівельного кіоску (МАФ) від 20.09.2012 року Продавець передав, а Покупець прийняв у власність збірну - розбірну металоконструкцію - торгівельний кіоск (мала архітектурна форма): матеріал металоконструкція, склад збірно - розбірна, виробник Україна, який розміщено за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 24 кв.м., що підтверджується Актом прийому - передачі торгівельного кіоску від 21.09.2012 року.(т.1 а.с.53)

11.04.2013 року Фізична особа-підприємець Ребчуновська Юлія Миколаївна звернулась до Департаменту промисловості та розвитку підприємництва з заявою про укладення договору про сплату пайової участі (внеску) власників тимчасових споруд в утриманні об'єктів благоустрою м. Києва. (т.1 а.с.153)

16.04.2013 року між Департаментом промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Фізичною особою-підприємцем Ребчуновською Юлією Миколаївною було укладено Договір №50555-000140838-761/01/2568 про сплату пайової участі (внеску) власника тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально - культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності в утриманні об'єкта благоустрою м. Києва, предметом якого є сплата платником пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою. (т.1 а.с.26-31)

Відповідно до п.1.2 Договору розмір пайової участі, що сплачується платником, розраховується за формулою, вказаною у додатку №1 до цього договору, з урахуванням: функціонального призначення тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально - культурного чи іншого призначення: продаж продовольчих товарів з тютюновими виробами, пивом (за наявності відповідної ліцензії), місцезнаходження ТС: АДРЕСА_2; торговельної площі ТС: 19,0 кв.м., додаткової плозі ТС: 5,0 кв.м.

Згідно з довідкою про функціональне призначення тимчасової споруди від 04.06.2013 р. з терміном дії до 01.01.2014 р., що є Додатком до договору про сплату пайової участі від 16.04.2013 р. №№50555-000140838-761/01/2568, виданою суб'єкту господарювання Ребчуновській Юлії Миколаївні, відомості щодо тимчасової споруди: продаж продовольчих товарів з тютюновими виробами, пивом (за наявності відповідно ліцензії), адреса розташування: АДРЕСА_2, торговельна площа 19,0 кв.м. (додаткова 5,0 кв.м.), тим об'єкту: павільйон. (т.1 а.с.32)

Листом № 052-8333 від 17.12.2013 Департамент промисловості та розвитку підприємництва надав відповідь Позивачу, що договір № 50555-000140838-761-01/2568 про сплату пайової участі (внеску) власника тимчасової споруди торгівельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності в утриманні об'єкта благоустрою м. Києва від 16.04.2013 року укладено з ФОП Ребчуновська Ю.М., відповідно до поданої заяви та документів передбачених п.п. 4.5.2 п.4 рішення Кївської міської ради від 24.02.2011 № 56/5443 "Про затвердження Порядку визначення обсягів пайової участі (внеску) власників тимчасових споруд (малих архітектурних форм) в утриманні об'єктів благоустрою м. Києва та внесення змін до деяких рішень Київської міської ради". (т.1 а.с.16)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що Договір № 50555-000140838-761/01/2568 про сплату пайової участі (внеску) власника тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально - культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності в утриманні об'єкта благоустрою м. Києва від 16.04.2013 року є недійсним, оскільки він не відповідає інтересам Позивача, укладений без згоди Фізичної особи-підприємця Баранніка Олександра Анатолійовича, що позбавило останнього прибутку. Таким чином, просить суд визнати недійсним договір № 50555-000140838-761-01/2568 про сплату пайової участі (внеску) власника тимчасової споруди торгівельного, побутового, соціально - культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності в утриманні об'єкта благоустрою м. Києва від 16.04.2013 року, укладений між Департаментом промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Фізичною особою-підприємцем Ребчуновською Юлією Миколаївною.

В обґрунтування заперечень на позовну заяву Відповідач - 2 зазначає, що Позивач не є стороною спірного договору, жодним чином не порушено прав Позивача, тимчасова споруда площею 24 кв.м. є власністю Відповідача - 2, а тому останній у встановленому законом порядку отримав дозвільні документи на розміщення ТС й відсутні підстави для визнання недійсним договору № 50555-000140838-761-01/2568 про сплату пайової участі (внеску) власника тимчасової споруди торгівельного, побутового, соціально - культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності в утриманні об'єкта благоустрою м. Києва від 16.04.2013 року. Крім того, заявлено про застосування строків позовної давності до вимог Позивача.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Баранніка Олександра Андрійовича не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить статті 20 Господарського кодексу України.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом п.2.9 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Одночасно, за змістом п.2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписівст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

Такої саме позиції дотримується Вищий господарський суд України і у п.18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України», за змістом вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття «заінтересована особа». Тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Як встановлено Судом, 16.04.2013 року між Департаментом промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Фізичною особою-підприємцем Ребчуновською Юлією Миколаївною було укладено Договір № 50555-000140838-761/01/2568 про сплату пайової участі (внеску) власника тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально - культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності в утриманні об'єкта благоустрою м. Києва, предметом якого є сплата платником пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою. (т.1 а.с.26-31)

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 4 ст. 15, 21, 36 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" від 06.09.2005 N 2807-IV власник тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення, розташованої на території об'єкта благоустрою державної та комунальної власності, зобов'язаний забезпечити належне утримання прилеглої до тимчасової споруди території або може брати пайову участь в утриманні цього об'єкта благоустрою на умовах договору, укладеного із підприємством або балансоутримувачем. Типовий договір щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства. Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до цього Закону за рішенням власника об'єкта благоустрою з дотриманням вимог законодавства, державних стандартів, норм і правил. Фінансування заходів з благоустрою населених пунктів, утримання та ремонт об'єктів благоустрою здійснюється за рахунок коштів їх власників або користувачів, якщо це передбачено умовами відповідних договорів, а також за рахунок пайових внесків власників тимчасових споруд, розміщених на території об'єкта благоустрою, інших передбачених законом джерел фінансування.

Рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 № 1051/1051 "Про Правила благоустрою міста Києва" (надалі - Правила) відповідно до вимог частини другої статті 5 Кодексу України про адміністративні правопорушення, статті 34 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" пункту 44 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та пункту 2 статті 22 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" затверджено Правила благоустрою міста Києва.

Розміщення тимчасових споруд та малих архітектурних форм, відповідно до п. 2.1.1 Правил здійснюється в межах комплексного благоустрою міста.

Пунктом 13.2 Правил визначено порядок розміщення та утримання малих архітектурних форм та тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності.

Пунктом 19 Правил визначено контроль за станом благоустрою міста, а також контроль за дотриманням та здійсненням заходів, спрямованих на виконання вимог Закону України "Про благоустрій населених пунктів.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що Договір № 50555-000140838-761/01/2568 про сплату пайової участі (внеску) власника тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально - культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності в утриманні об'єкта благоустрою м. Києва від 16.04.2013 року є недійсним, оскільки він не відповідає інтересам Позивача, укладений без згоди Фізичної особи-підприємця Баранніка Олександра Анатолійовича, що позбавило останнього прибутку.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Судом встановлено, що при укладенні Договору №50555-000140838-761/01/2568 про сплату пайової участі (внеску) власника тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально - культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності в утриманні об'єкта благоустрою м. Києва від 16.04.2013 року між Департаментом промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Фізичною особою-підприємцем Ребчуновською Юлією Миколаївною, Сторонами було погоджено предмет, права й обов'язки сторін, порядок виконання договору, відповідальність сторін, порядок внесення змін та розірвання договору та інші умови.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд звертає увагу, що сторони при укладенні спірного договору були вільні у виборі контрагентів та визначенні умов договору, на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови, підписавши Договір №50555-000140838-761/01/2568 про сплату пайової участі (внеску) власника тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально - культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності в утриманні об'єкта благоустрою м. Києва від 16.04.2013 року, а тому всі умови спірного Договору з моменту його укладення стають однаково обов'язковими для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.07.2005 року між Приватним підприємцем Баранніком Олександром Анатолійовичем та Печерською районною у місті Києві радою було укладено Договір оренди земельної ділянки, за умовами якого Печерська районна у місті Києві рада на підставі рішення восьмої сесії четвертого скликання від 31.03.2005 № ІІ (п.9) передала, а приватний підприємець Бараннік Олександр Анатолійович прийняв в короткострокову оренду земельну ділянку загальною площею 15,0 кв.м., в тому числі під кіоском -6,6 кв.м., за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування, згідно з планом землекористування, що додається. (т.1 а.с.13)

21.09.2008 року між Фізичною особою-підприємцем Баранніком Олександром Анатолійовичем (Орендар) в особі Ребчуновської Юлії Миколаївни, яка діє на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №2351 від 03.07.2008 року, та ОСОБА_9 (Орендодавець) було укладено Договір оренди торгівельного кіоску (МАФ), відповідно до умов якого Орендодавець передає, а Орендар бере у тимчасове володіння та користування збірну - розбірну металоконструкцію - торгівельний кіоск (мала архітектурна форма), вартість переданого майна 96000 грн. 00 коп. (т.1 а.с. 139-140)

МАФ розміщено тимчасово за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 34 кв.м., що визначено план - схемою до договору. (п.1.3 Договору)

На виконання умов Договору оренди торгівельного кіоску (МАФ) від 21.09.2008 року Орендодавець передав, а Орендар в свою чергу прийняв у тимчасове володіння та користування збірну - розбірну металоконструкцію - торгівельний кіоск (мала архітектурна форма), що підтверджується Актом прийому - передачі торгівельного кіоску від 21.09.2008 року. (т.1 а.с.141)

05.07.2011 року між Фізичною особою-підприємцем Бараннік Олександром Анатолійовичем (Сторона 1) та Фізичною особою-підприємцем Ребчуновською Юлією Миколаївною (Сторона 2) було укладено Договір № б/н про організацію торгівельної діяльності, відповідно до п. 1.1 якого Сторони організовують спільну торгівельну діяльність в кіоску за якою Сторона 1 дозволяє використання земельної ділянки, а Сторона 2 проводить торгівлю від свого імені або від імені Сторони 1. (т.1 а.с.10-12)

26.01.2012 року Київська міська рада прийняла рішення № 2/7339 «Про деякі питання здійснення підприємницької діяльності в тимчасових спорудах».

Відповідно до п.2. рішення суб'єктам господарювання - власникам (користувачам) тимчасових споруд, зазначених у пункті 1 цього рішення, укласти договір про сплату пайової участі (внеску) власників тимчасових споруд (малих архітектурних форм) в утриманні об'єктів благоустрою м. Києва (далі - пайова участь) відповідно до рішення Київської міської ради від 24.02.2011 N 56/5443 "Про затвердження Порядку визначення обсягів пайової участі (внеску) власників тимчасових споруд (малих архітектурних форм) в утриманні об'єктів благоустрою м. Києва та внесення змін до деяких рішень Київської міської ради".

Згідно з п.3 рішення встановлено, що пункти 1, 2 цього рішення розповсюджуються на суб'єктів господарювання у разі подання ними у встановленому порядку заяви про укладення договору про сплату пайової участі до 01.04.2012 та сплати 100 % пайової участі до 01.06.2012 (окрім переоформлення у встановленому порядку договорів про сплату пайової участі, що були укладені до набрання чинності цим рішенням).

08.05.2012 року між Головним управлінням внутрішньої торгівлі та побутового обслуговування населення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Фізичною особою-підприємцем Баранніком Олександром Андрійовичем був укладений Договір № 329-01/38 про сплату пайової участі (внеску) власника тимчасової споруди (малої архітектурної форми) в утриманні об'єктів благоустрою м. Києва. (т.1 а.с.17-22)

Відповідно до п.1.4 Договору пайовий внесок сплачується за тимчасову споруду, яку було встановлено до 07.02.2012: функціональне призначення: продаж продовольчих товарів з тютюновими виробами, пивом, алкогольними та слабоалкогольними напоями (за наявності відповідних ліцензій); місцезнаходження: АДРЕСА_2; площа ТС: 24 кв.м.

Згідно з довідкою про функціональне призначення тимчасової споруди від 08.05.2012 р. з терміном дії до 01.01.2013 р., що є Додатком до договору про сплату пайової участі від 08.05.2012 р. №329-01/38, виданою ФОП Баранніку O.A., відомості щодо тимчасової споруди: продаж продовольчих товарів з тютюновими виробами, пивом, алкогольними та слабоалкогольними напоями (за наявності відповідних ліцензій), адреса розташування: АДРЕСА_2, площа 24,0 кв.м., тим об'єкту: кіоск. (т.1 а.с.23)

Враховуючи вищевикладене, Суд зазначає, що відповідно до рішення Київської міської ради «Про деякі питання здійснення підприємницької діяльності в тимчасових спорудах» № 2/7339 від 26.01.2012 року, Фізична особа-підприємець Бараннік Олександр Андрійович саме як користувач тимчасової споруди, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, площею 24,0 кв.м., уклав Договір № 329-01/38 про сплату пайової участі (внеску) власника тимчасової споруди (малої архітектурної форми) в утриманні об'єктів благоустрою м. Києва від 08.05.2012 року, оскільки в матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достовірні докази в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження набуття права власності на ТС. Судом встановлено, що відповідно до Договору оренди торгівельного кіоску (МАФ) від 21.09.2008 року, укладеного між Фізичною особою-підприємцем Баранніком Олександром Анатолійовичем та ОСОБА_9, Позивач був орендарем торгівельного кіоску за адресою: АДРЕСА_2,, загадбною площею 24 кв.м.

У провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/16782/16 за позовом Фізичної особи-підприємця Баранніка Олександра Андрійовича до фізичної особи-підприємця Ребчуновської Юлії Миколаївни про розірвання договору про організацію торгівельної діяльності від 05.07.2011, зобов'язання відповідача демонтувати тимчасову споруду (малу архітектурну форму) за адресою: АДРЕСА_2, та стягнення заборгованості за неналежне виконання умов договору у сумі 224 000 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2016 року по справі №910/16782/16, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2017 року та Вищого господарського суду України від 18.05.2017 року, у позові відмовлено. (т.1 а.с.87-92)

У вказаному рішенні суду касаційної інстанції встановлено, що спірна земельна ділянка, право на розміщення відповідачем торгівельного павільйону на якій виступало внеском позивача за договором про організацію торгівельної діяльності, перебувала у останнього на праві короткострокової оренди лише строком на 3 (три) роки на підставі укладеного з Печерською районною у місті Києві радою договору оренди від 26.07.2005. При цьому, позивачем не доведено, а матеріали справи не містять будь-яких доказів пролонгації цього договору після закінчення строку його дії, або укладення іншого договору (правочину), за яким би у позивача виникло право на розміщення тимчасової споруди торговельного призначення на спірній земельній ділянці, на момент укладення 05.07.2011 між сторонами у справі договору про організацію торгівельної діяльності. Колегія суддів прийшла до висновку про те, що укладаючи 05.07.2011 з відповідачем договір про організацію торгівельної діяльності, позивач не міг передати відповідачу за цим договором право на розміщення тимчасової споруди торговельного призначення, позаяк таке право у позивача було відсутнє.

Окрім цього, судами попередніх інстанцій встановлено, що на спірній земельній ділянці, яка раніше перебувала в оренді у фізичної особи-підприємця Баранніка Олександра Андрійовича на підставі договору оренди від 26.07.2005 та знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, було встановлено тимчасову споруду, яка належить на праві власності фізичній особі-підприємцю Ребчуновській Юлії Миколаївні, що підтверджується договором купівлі-продажу торгівельного кіоску від 20.09.2012, актом прийому-передачі торгівельного кіоску від 21.09.2012, довідкою Департаменту промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) ТС № 2568 від 04.06.2014 про функціональне призначення тимчасової споруди та листом Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва "Печерська брама" від 29.12.2014 № 2182/4. Водночас з матеріалів справи не вбачається, а позивачем не було доведено того, що він є особою, яка станом на день розгляду спору, має право користування спірною земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_2.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Відповідно до частини 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, судове рішення у справі № 910/16782/16 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, а тому факт неможливості передачі Фізичною особою-підприємцем Баранніком Олександром Андрійовичем Відповідачу - 2 права на розміщення тимчасової споруди торговельного призначення за Договором про організації торгівельної діяльності б/н від 05.07.2011 року підтверджено рішенням Господарського суду м. Києва від 06.12.2016 року у справі №910/16782/16, яке набрало законної сили.

Враховуючи вищевикладене, Суд не приймає до уваги доводи Позивача щодо порушення Фізичною особою-підприємцем Ребчуновською Юлією Миколаївною п.п.1.2, 2.2 Договору про організації торгівельної діяльності б/н від 05.07.2011 року, оскільки на момент укладення оспорюваного правочину Фізична особа-підприємець Бараннік Олександр Андрійович не був особою, яка користується земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2, на законних підставах, тобто є власником або орендарем вказаної земельної ділянки, що була зазначена в якості внеску від Позивача при укладенні Договору про організації торгівельної діяльності б/н від 05.07.2011 року.

20.09.2012 року між Ребчуновською Юлією Миколаївною (Покупець) та ОСОБА_9 (Продавець) було укладено Договір купівлі - продажу торгівельного кіоску (МАФ), за яким Продавець зобов'язався передати у власність Покупця, а Покупець в порядку та на умовах, визначених цим Договором, зобов'язався прийняти й оплатити збірну - розбірну металоконструкцію - торгівельний кіоск (мала архітектурна форма): матеріал металоконструкція, склад збірно - розбірна, виробник Україна. (т.1 а.с.49-52)

Відповідно до п.1.2 Договору МАФ тимчасово розміщено за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 24 кв.м., що визначено план схемою.

На виконання умов Договору купівлі - продажу торгівельного кіоску (МАФ) від 20.09.2012 року Продавець передав, а Покупець прийняв у власність збірну - розбірну металоконструкцію - торгівельний кіоск (мала архітектурна форма): матеріал металоконструкція, склад збірно - розбірна, виробник Україна, який розміщено за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 24 кв.м., що підтверджується Актом прийому - передачі торгівельного кіоску від 21.09.2012 року.(т.1 а.с.53)

Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України, яка є нормою прямої дії, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

28.02.2013 року Київська міська рада прийняла рішення №97/9154 "Про деякі питання розміщення тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності у м. Києві".

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Рішення власники (користувачі) ТС, що здійснювали підприємницьку діяльність в ТС у 2012 році відповідно до рішення Київської міської ради від 26 січня 2012 року N 2/7339 "Про деякі питання здійснення підприємницької діяльності в тимчасових спорудах" та мають намір продовжити свою підприємницьку діяльність у 2013 році, подають до міського дозвільного центру в термін до 01 травня 2013 року оригінал довідки про функціональне призначення ТС, виданої у 2012 році, та документи для укладення договору про сплату пайової участі (внеску) за 2013 рік відповідно до рішення Київської міської ради від 24 лютого 2011 року N 56/5443 "Про затвердження Порядку визначення обсягів пайової участі (внеску) власників тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі в утриманні об'єктів благоустрою м. Києва та внесення змін до деяких рішень Київської міської ради" (перелік згідно з додатком до цього рішення). (т.1 а.с.148-152)

Перелік власників (користувачів) ТС, з якими у 2012 році відповідно до рішення Київської міської ради від 26.01.2012 № 2/7339 "Про деякі питання здійснення підприємницької діяльності в тимчасових спорудах" (із змінами та доповненнями) укладено договори про сплату пайової участі (внеску) є Додатком №1 до рішення Київської міської ради №97/9154 «Про деякі питання розміщення тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності у м. Києві» від 28.02.2013 року. Так, під порядковим №2959 зазначено Баранніка Олександра Андрійовича, Печерський район, АДРЕСА_2, площа ТС 24,00, кіоск, Продаж інших продовольчих товарів.

Згідно з п.4.5.1 рішення Київської міської ради від 24 лютого 2011 року N 56/5443 «Про затвердження Порядку визначення обсягів пайової участі (внеску) власників тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі в утриманні об'єктів благоустрою м. Києва та внесення змін до деяких рішень Київської міської ради» для укладення договору про сплату пайової участі суб'єкт господарювання звертається до Управління із заявою, до якої додаються такі документи:

- реквізити замовника (найменування, П. І. Б., адреса, контактна інформація, платіжні реквізити);

- копія виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а для фізичних осіб - копія паспорта та ідентифікаційного коду;

- схема місця розташування тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі із зазначенням площі тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі з прив'язкою до місцевості, виконана замовником у довільній формі;

- фотофіксація місця розташування тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі на день подачі заяви;

- документ дозвільного характеру на розміщення тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, виданий до набрання чинності цим Тимчасовим порядком (у разі наявності);

- копія договору з виконавцем послуг з вивезення відходів у м. Києві.

Перелік документів, що додаються до заяви, є вичерпним.

У п. 4.5.2 рішення визначено, що заява та документи, що додаються до неї, подаються особисто заявником (керівником юридичної особи, фізичною особою - підприємцем) або уповноваженою ним особою у паперовому вигляді в міський дозвільний центр або в електронному вигляді через мережу Інтернет шляхом використання електронного цифрового підпису. Заявник несе відповідальність за достовірність відомостей, зазначених у заяві та документах, що додаються до неї.

Пунктом 4.5.3 рішення передбачено, що за наявності всіх документів, передбачених підпунктом 4.5.1 цього Порядку, а також за умови можливості прив'язки заяви до наявної картки тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності в м. Києві в єдиній електронній базі даних тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності в м. Києві (окрім тимчасових споруд, розміщених за адресами, визначеними комунальним підприємством "Домашній магазин", тимчасових торговельних майданчиків з реалізації сільськогосподарської продукції і продовольчих товарів, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, розміщених за адресами, визначеними виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) Управління протягом десяти робочих днів:

- перевіряє адресу розміщення тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі на відсутність заборон та обмежень;

- перевіряє спеціалізацію та режим роботи тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі;

- заносить відповідні дані до електронної бази даних ТС у м. Києві

У разі позитивних результатів розгляду документів із суб'єктом господарювання укладається договір про сплату пайової участі.

11.04.2013 року Фізична особа-підприємець Ребчуновська Юлія Миколаївна звернулась до Департаменту промисловості та розвитку підприємництва з заявою про укладення договору про сплату пайової участі (внеску) власників тимчасових споруд в утриманні об'єктів благоустрою м. Києва, до якої було додано виписка з державного реєстру, паспорт та інд. код, довідка про функціональне призначення за 2012 рік, реквізити замовника, схема розміщення та фото фіксація об'єкту, фото, довіреність. (т.1 а.с.153)

16.04.2013 року між Департаментом промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Фізичною особою-підприємцем Ребчуновською Юлією Миколаївною було укладено Договір №50555-000140838-761/01/2568 про сплату пайової участі (внеску) власника тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально - культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності в утриманні об'єкта благоустрою м. Києва, предметом якого є сплата платником пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою. (т.1 а.с.26-31)

Таким чином, у зв'язку з набуттям Фізичною особою-підприємцем Ребчуновською Юлією Миколаївною на підставі Договору купівлі - продажу торгівельного кіоску (МАФ) від 20.09.2012 року права власності на тимчасову споруду - збірну - розбірну металоконструкцію - торгівельний кіоск (мала архітектурна форма), який розміщено за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 24 кв.м., остання, як власник ТС, звернулась до Департаменту промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з відповідною заявою та документами на укладення відповідного договору про сплату пайової участі (внеску) за 2013 рік.

Суд звертає увагу, що саме до повноважень Департаменту промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) належить перевірка відповідності доданих до заяви про укладення договору про сплату пайової участі (внеску) за 2013 рік документів, перелік яких є вичерпним, а тому за результатом їх розгляду й встановлення їх відповідності Порядку визначення обсягів пайової участі (внеску) власників тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі в утриманні об'єктів благоустрою м. Києва та внесення змін до деяких рішень Київської міської ради, було укладено оспорюваний правочин.

Судом розглянуті та відхилені доводи Позивача щодо відсутності Відповідача - 2 у переліку власників (користувачів) ТС, з якими у 2012 році відповідно до рішення Київської міської ради від 26.01.2012 № 2/7339 "Про деякі питання здійснення підприємницької діяльності в тимчасових спорудах" (із змінами та доповненнями), було укладено договори про сплату пайової участі (внеску), оскільки відповідно до рішення Київської міської ради №97/9154 від 28.02.2013 року "Про деякі питання розміщення тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності у м. Києві" та рішення Київської міської ради від 24 лютого 2011 року N 56/5443 такої вимоги не встановлювалось для можливості укладення договору про сплату пайової участі (внеску) за 2013 рік.

Що стосується посилань Позивача про ненадання Відповідачем - 2 оригіналу довідки про функціональне призначення тимчасової споруди в 2012 році, то Судом вони не приймаються до уваги, оскільки така довідка була подана Фізичною особою-підприємцем Ребчуновською Юлією Миколаївною до заяви про укладення договору про сплату пайової участі (внеску) власників тимчасових споруд в утриманні об'єктів благоустрою м. Києва й перевірена Відповідачем - 1.

Крім того, Суд зазначає, що матеріали справи не містять, а Позивачем в свою чергу не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження звернення до Департаменту промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з відповідною заявою про укладення договору про сплату пайової участі (внеску) власників тимчасових споруд в утриманні об'єктів благоустрою м. Києва за 2013 рік , до якої були подані всі документи, визначені чинним на той час законодавством України, у строк до 01.05.2013 року.

Таким чином, Суд приходить до висновку, що Позивачем не доведено суду належними засобами доказування, що оспорюваний ним Договір №50555-000140838-761/01/2568 про сплату пайової участі (внеску) власника тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально - культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності в утриманні об'єкта благоустрою м. Києва від 16.04.2013 року суперечить закону, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, або що особи, які вчинили ці правочини, не мали на це необхідного обсягу цивільної дієздатності, чи що волевиявлення учасників правочинів не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі, або що правочин не було вчинено у формі, встановленій законом, чи що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Постановою Верховного Суду від 14.03.2018 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2017 у справі №910/23431/16 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

У вказаній постанову суду касаційної інстанції зазначено, що задовольняючи позов та визнаючи спірний договір недійсним, господарські суди належним чином не врахували вимоги ст. 321 ЦК України, рішення Київської міської ради "Про деякі питання розміщення тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності у м. Києві" № 97/9154 від 28.02.2013, не з'ясували чи було порушене право позивача внаслідок укладення між власником тимчасової споруди і відповідачем -1 договору про сплату пайової участі (внеску) власника тимчасової споруди торгівельного, побутового, соціально - культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності в утриманні об'єкта благоустрою м. Києва № 50555-000140838-761-01/2568 від 16.04.2013, яке саме право позивача таким договором було порушено та в чому полягало його порушення, адже від встановлення цих обставин залежить наявність чи відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст. 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Суд зазначає, що ч.ч.1 -3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Постановою Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину (п. 5 постанови).

Втім, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

Вирішуючи поданий на розгляд господарського суду спір по суті, Суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов. Відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

У листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.01.2017 року "Аналіз окремих питань судової практики, що виникають при застосуванні судами рекомендаційних роз'яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"" зазначено, що під час вирішення спорів вказаної категорії у суддів виникає питання, чи будь-яка заінтересована особа вправі пред'являти позов про визнання недійсним правочину, укладеного іншими сторонами.

ЦК не містить визначення поняття "заінтересована особа", тобто залишає його оціночним. Тому слід враховувати, що заінтересованою особою є будь-яка особа, яка має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Така особа, яка звертається до суду з позовом про визнання договору недійсним, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів.

У зв'язку з цим виділяють декілька критеріїв визначення заінтересованості позивача в оспорюваному договорі: 1) права і законні інтереси заінтересованої особи безпосередньо порушені договором; 2) у результаті визнання договору недійсним майнові інтереси заінтересованої особи будуть відновлені; 3) заінтересована особа отримує що-небудь в результаті проведення реституції (права, майно).

В будь-якому разі судам необхідно враховувати, що коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку залежно від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

Отже, вказівка в ч. 3 ст. 215 ЦК на те, що правочин може бути визнаний судом недійсним не лише за позовом однієї із сторін договору, а й за позовом заінтересованої особи, стосується тих випадків, коли заінтересована особа домагається відновлення порушеного договором її права, не вимагаючи повернення їй переданого на виконання цього договору майна, а вимагаючи повернути сторони договору до первісного стану. Таким чином, коло таких заінтересованих не є обмеженим і залежить від обставин конкретної справи.

Судом встановлено, що Позивач не є Стороною Договору №50555-000140838-761/01/2568 про сплату пайової участі (внеску) власника тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально - культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності в утриманні об'єкта благоустрою м. Києва від 16.04.2013 року, укладеного між Департаментом промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Фізичною особою-підприємцем Ребчуновською Юлією Миколаївною.

При зверненні до суду з вказаним позовом Фізична особа-підприємець Бараннік Олександр Андрійович зазначав, що укладенням освоюваного правочину порушено його право на здійснення підприємницької діяльності з метою отримання прибутку, якою він займався з 1999 року.

Згідно з ч. 1 ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Однак, Суд звертає увагу, що Позивачем не вчинялось жодних дій, направлених на укладення договору про сплату пайової участі (внеску) власників тимчасових споруд в утриманні об'єктів благоустрою м. Києва за 2013 рік у строк до 01.05.2013 року, від укладення його, як зазначає Позивач, залежить його право на здійснення підприємницької діяльності з метою отримання прибутку.

Так, матеріалами справи підтверджується, що лише 19.11.2013 р. Позивач звернувся до Відповідача - 2 з заявою про надання копії оспорюваного правочину (т.1 а.с.15). Крім того, листом № 052-8333 від 17.12.2013 Департамент промисловості та розвитку підприємництва надав відповідь Позивачу, що договір № 50555-000140838-761-01/2568 про сплату пайової участі (внеску) власника тимчасової споруди торгівельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності в утриманні об'єкта благоустрою м. Києва від 16.04.2013 року укладено з ФОП Ребчуновська Ю.М., відповідно до поданої заяви та документів передбачених п.п. 4.5.2 п.4 рішення Кївської міської ради від 24.02.2011 № 56/5443 "Про затвердження Порядку визначення обсягів пайової участі (внеску) власників тимчасових споруд (малих архітектурних форм) в утриманні об'єктів благоустрою м. Києва та внесення змін до деяких рішень Київської міської ради". (т.1 а.с.16) Таким чином, Позивачем не вчинялось жодних дій, направлених на укладення договору про сплату пайової участі (внеску) за 2013 рік, у строки, визначені рішенням Київської міської ради №97/9154 від 28.02.2013 року "Про деякі питання розміщення тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності у м. Києві".

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням того, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, Суд зазначає, що право на здійснення підприємницької діяльності з метою отримання прибутку залежало безпосередньо від дій Фізичної особи-підприємця Баранніка Олександра Андрійовича.

За таких підстав, Суд приходить до висновку, що при зверненні до суду з вказаним позовом Фізичною особою-підприємцем Баранніком Олександром Андрійовичем не доведено Суду належними засобами доказування в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України, які саме його права та законні інтереси було порушено внаслідок укладення спірного договору.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, приймаючи до уваги положення ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, Позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Баранніка Олександра Андрійовича до Департаменту промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Фізичної особи-підприємця Ребчуновської Юлії Миколаївни про визнання недійсним договору задоволенню не підлягають у повному обсязі.

Що стосується Заяви Фізичної особи-підприємця Ребчуновської Юлії Миколаївни про застосування строків позовної давності до позовних вимог Фізичної особи-підприємця Баранніка Олександра Андрійовича, Суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (пункт 1), за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. (пункт 5).

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (пункт 3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (пункт 4).

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України від 01.12.2004 N 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

З урахуванням наведеного, оскільки прав та охоронюваних законом інтересів Позивача, про захист яких він просить Суд у позові, Відповідачами не порушено, і суд відмовляє Позивачу у позові по суті в зв'язку з безпідставністю позовних вимог, питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення і відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає.

Що стосується розподілу судових витрат, Суд зазначає.

Відповідно до частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною 3 статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з тим, що Позивач звільнений від сплати судового збору, а Суд відмовляє в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, сплачений Відповідачем - 2 судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у загальному розмірі 3 680 грн. 00 коп., компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Проте, враховуючи те, що чинним законодавством не визначений порядок компенсації за рахунок держави, то відповідно до ч. 3 ст. 129 ГПК України, сплачений відповідачем - 2 до Державного бюджету України судовий збір підлягає компенсації за рахунок Державного бюджету України у розмірі 3 680 грн. 00 коп.

Що стосується заяви Фізичної особи-підприємця Ребчуновської Юлії Миколаївни про поворот виконання рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2017 року по справі № 910/23431/16, Суд дійшов висновку про її задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до частин 2, 5, 6, 9 статті 333 Господарського процесуального кодексу України, якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд, суд, ухвалюючи рішення, вирішує питання про поворот виконання, якщо при новому розгляді справи він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі. Питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони. До заяви про поворот виконання рішення шляхом повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартості додається документ, який підтверджує те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку або майно вилучено державним або приватним виконавцем. Якщо питання про поворот виконання рішення не було вирішено судом відповідно до частин першої - третьої цієї статті, заява відповідача про поворот виконання рішення розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.11.2017 року на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2017 року по справі № 910/23431/16 було видано Наказ.

Постановою головного державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 15.12.2017 закінчено виконавче провадження ВП № 55124313 з примусового виконання наказу №910/23431/16, виданого 02.11.2017 року Господарським судом міста Києва про стягнення з Фізичної особи-підприємця Ребчуновської Юлії Миколаївни в дохід держави 689 грн. 00 коп. судового збору, у зв'язку з фактичним виконанням наказу. (т.2 а.с.172-173)

Відповідно до частини 1 статті 327 Господарського процесуального кодексу України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

З огляду на те, що рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2017 року по справі № 910/23431/16 скасовано, а наказ виданий на його виконання повністю виконаний Відповідачем - 2, про що свідчить постанова про закінчення виконавчого провадження ВП № 55124313, то боржнику має бути повернуто все те, що з нього було стягнуто на користь стягувача за скасованим рішенням суду в порядку повороту виконання рішення.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 15.03.2018 у справі № 914/909/17.

У п. 3.2 рішення Конституційного Суду України у справі № 13-рп/2011 від 02.11.2011 зазначено, що поворот виконання рішення - це цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна (або виконаних дій), оскільки правова підстава для набуття майна (виконання дій) відпала.

Враховуючи вищевикладене, заява Фізичної особи-підприємця Ребчуновської Юлії Миколаївни про поворот виконання рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2017 року по справі № 910/23431/16 підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ

1. У задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця Баранніка Олександра Андрійовича до Департаменту промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Фізичної особи-підприємця Ребчуновської Юлії Миколаївни про визнання недійсним договору - відмовити повністю.

2. Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця Ребчуновської Юлії Миколаївни (04205, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 3 680 (три тисячі шістсот вісімдесят) грн. 00 коп.

3. Заяву Фізичної особи-підприємця Ребчуновської Юлії Миколаївни про поворот виконання рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2017 року по справі № 910/23431/16 - задовольнити.

4. В поворот виконання рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2017 року по справі № 910/23431/16, видати наказ про стягнення з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця Ребчуновської Юлії Миколаївни (04205, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судового збору у розмірі 689 (шістсот вісімдесят дев'ять) грн. 00 коп.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 01 жовтня 2018 року.

Суддя О.В. Чинчин