Рішення № 76812480, 25.09.2018, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.09.2018м. ДніпроСправа № 904/2258/18за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1,

м. Марганець, Дніпропетровська область

до Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі", м. Дніпро

про визнання правочину недійсним; зобов’язання поновити електропостачання

Суддя Суховаров А.В.

Представники:

від позивача - ОСОБА_2, довіреність №2-558 від 23.05.2018;

від відповідача - ОСОБА_3, довіреність №832 від 01.05.2018

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" (далі - відповідач), у якому просить суд:

- визнати недійсною ОСОБА_4 угоду №1/18 від 22.02.2018 до договору №228 від 20.03.2009 про постачання електричної енергії;

- витребувати у ПАТ “ДТЕК Дніпрообленерго” оригінал ОСОБА_4 угоди №1/18 від 10.05.2018 до Договору №228 від 20.03.2009 про постачання електричної енергії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що до 22.05.2018 позивач не отримував повідомлень про намір розірвати договір за ініціативою відповідача або зупинення дії договору. З огляду на те, що позивач не розумів реальних наслідків підписання ним додаткової угоди №1/18 до Договору від 10.05.2018, він просить суд визнати недійсною вказану додаткову угоду згідно приписів ст. 229 ЦК України. Разом з тим, позивач зазначає, що відповідно до п. 5.2 ПКЕЕ при укладенні договору про постачання електричної енергії сторони визначають його зміст на основі типового договору. При цьому, договір про постачання електричної енергії №228 від 20.03.2009 підписаний між позивачем та відповідачем як типовий. Також, позивач зазначає, що виключаючи пункт 9.8.1 Договору, відповідач поставив позивача у нищівне положення, оскільки є монополістом на ринку послуг електропостачання. До того ж, позивач зазначає, що відповідачем не направлено позивачу екземпляр спірної угоди.

Ухвалою суду від 29.05.2018 позовну заяву Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 прийнято до розгляду в порядку загального позовного провадження, а також ухвалено надати відповідачу до матеріалів справи витребувану позивачем ОСОБА_4 угоду №1/18 від 10.05.2018 до Договору №228 від 20.03.2009 про постачання електричної енергії.

18.06.2018 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, зазначає, що відповідачем направлено позивачу оригінал спірної додаткової угоди, а твердження відповідача щодо її неотримання не відповідають дійсності. Разом з тим, відповідач вказує, що вимога щодо витребування оригіналу спірної додаткової угоди є неналежним способом захисту. Крім того, відповідач вказує, що підставою для розірвання договору стало порушення приписів пп.8 п.54 ПКЕЕ в частині відсутності підтверджуючих документів на право власності або користування на об’єкти споживача, щодо яких укладається договір про постачання електроенергії, про що позивача завчасно повідомляв відповідач. Також, відповідач зазначає, що додаткова угода підписана позивачем добровільно, а відтак відповідач вважає безпідставними твердження позивача щодо примушення його до підпису спірної додаткової угоди.

Ухвалою суду від 19.06.2018 оголошено перерву.

20.06.2018 від позивача надійшло клопотання про збільшення позовних вимог, за змістом якого позивач просить суд:

- витребувати у ПАТ “ДТЕК Дніпровські електромережі” оригінал ОСОБА_4 угоди №1/18 від 10.05.2018 до договору №228 від 20.03.2009 про постачання електричної енергії;

- визнати недійсною додаткову угоду 1/18 від 10.05.2018 до договору №228 від 20.03.2009 про постачання електричної енергії укладену між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Акціонерним товариством "ДТЕК Дніпровські електромережі";

- зобов'язати Акціонерне товариство "ДТЕК Дніпровські електромережі" відновити електропостачання Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 за договором №228 від 20.03.2009.

Від відповідача 13.07.18 надійшов відзив на уточнену позовну заяву, за змістом якої відповідач просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову. Відповідач зазначає, що позивач ознайомився зі змістом спірної додаткової угоди, на підтвердження чого посилається на заяви свідків ОСОБА_5, яка працює на посаді адміністратора департаменту з обслуговування клієнтів дирекції з продажів у Нікопольському ЦОК АТ “ДТЕК ДНІПРОВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ”, та ОСОБА_6, яка працює на посаді фахівця департаменту з обслуговування клієнтів дирекції з продажів у Нікопольському ЦОК АТ “ДТЕК ДНІПРОВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ”. Так, відповідач зазначає, що підписання позивачем спірної угоди відбулось у присутності вищевказаних осіб, якими засвідчуються факт ознайомлення позивача з її змістом. При цьому, відповідач зазначає, що неознайомлення зі змістом додаткової угоди у момент її підписання не є підставою для визнання цього правочину недійсним. Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача відновити електропостачання позивача, відповідач вважає її такою, що не підлягає задоволенню, оскільки, з 10.05.2018 закінчився строк дії договору про постачання електроенергії №228.

Ухвалою суду від 16.07.2018 оголошено перерву.

19.07.2018 відповідач надав письмові пояснення, за змістом яких відповідач зазначає про відсутність правових підстав для знаходження торгівельного кіоску, яким споживач користується відповідно до договору оренди кіоску, по вул. Київська, 172, отже у споживача відсутні документи, які підтверджують законність знаходження на земельній ділянці тимчасової споруди, якою споживач користується, щодо електропостачання якої, укладений договір про постачання електроенергії.

Клопотанням від 25.07.2018 позивачем долучено до матеріалів справи лист НКРЕКП №5577/20,2/9-18 від 09.07.2018, за змістом якого НКРЕКП зазначає порушення ПАТ "ДТЕК Дніпрообленерго" процедури розірвання договору про постачання електроенергії та необхідність невідкладного приведення всіх дій по відношенню до ФОП ОСОБА_1 у відповідність до вимог чинного законодавства України шляхом відновлення постачання електричної енергії споживачу.

26.07.2018 відповідачем надано письмові пояснення по справі, у яких позивач зазначає, що висновок НКРЕКП щодо порушення ПАТ "ДТЕК Дніпрообленерго" процедури розірвання договору про постачання електроенергії не відповідає дійсності та суперечить доказами, які містяться у матеріалах справи.

Ухвалою суду від 31.07.2018 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання відкладено.

21.08.2018 від відповідача надійшли письмові пояснення, за змістом яких відповідач вказує, що ним було вчинено всі залежні від нього дії щодо укладення договору про постачання електроенергії на тимчасові споруди, на які наявні у відповідача відповідні документи на право їх розміщення, в той час як укладення договору на постачання електроенергії на тимчасову споруду, розміщену по вул. Київська, 172, щодо якої у відповідача відсутні документи на право її розміщення, не вбачається можливим до надання позивачем відповідних документів.

Ухвалою суду від 28.08.2018 підготовче провадження закрито, справу призначено до розгляду по суті.

В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 25.09.2018 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

20.03.2009 між позивачем (споживачем) та відповідачем (постачальником) укладено договір про постачання електричної енергії №228 (далі - Договір), за умовами якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю 21,0 кВт, величини якої по площадках та точках продажу визначені додатком “Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії”, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами Договору (розділ 1 Договору)

Цей договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк до 31.12.2009 (п.9.8 Договору)

Договір вважається щорічно продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії Договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов (п.9.8.1 Договору)

Договір може бути розірвано і в інший термін за ініціативою будь-якої із сторін у порядку, визначеному законодавством України (п.9.8.2 Договору)

ОСОБА_4 угодою №01/17 від 06.04.2017 до Договору пункт 9.8 викладено в наступній редакції “Договір набирає чинності з дня його підписання та укладається на строк до 15.05.2017 року”. Інші умови залишаються без змін.

Між позивачем та відповідачем укладено ОСОБА_4 угоду №1/18 до Договору, яка підписана зі сторони відповідача 10.05.2018 (а.с.53)

За змістом пункту 1, 2 ОСОБА_4 угоди №1/18 сторонами погоджено наступне:

1. Пункт 9.8 Договору в наступній редакції:

“ 9.8. Цей договір набирає чинності з дня його підписання та укладається на строк до 15.05.2018 року.

2. Пункт 9.8.1 “Договір вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії, або перегляд його умов” - виключити”.

3. Пункт 9.8.2 вважати пунктом 9.8.1.

Між тим, позивач зазначає, що підписуючи додаткову угоду №1/18 до Договору він помилився щодо обставин, які мають істотне значення, а тому вважає наявними підстави для визнання недійсним вказаної додаткової угоди в порядку статті 229 ЦК України.

Крім того, позивач зазначає про безпідставне відключення відповідачем електропостачання позивачу, у зв’язку з чим звернувся до суду з вимогою щодо відновлення припиненого електропостачання позивачу.

Суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу, зокрема шляхом визнання правочину недійсним.

За змістом частини другої статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, у тому числі шляхом визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків ( ч. 1 ст. 626 ЦК України ).

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Положеннями статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1, 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (абзац 4 підпункту 2.1 пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії) регулюються Законом України "Про електроенергетику" та Правилами користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ № 28 від 31.07.20 (далі - ПКЕЕ), чинними станом на час виникнення спірних правовідносин.

Статтею 26 Закону України "Про електроенергетику" та пунктом 1.3 Правил користування електричною енергією встановлено, що споживання електричної енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про електроенергетику" споживач енергії зобов'язаний додержуватися вимог нормативно-технічних документів та договору про постачання енергії, споживач енергії несе відповідальність за порушення умов договору з енергопостачальником та правил користування електричною енергією згідно із законодавством України.

Правила користування електричною енергією регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії).

Дія цих Правил поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення) (п. 1.1 ПКЕЕ).

В процесі розгляду справи між сторонами постало спірне питання щодо правомірності укладення додаткової угоди, якою внесено зміни до пункту 9.8 Договору, в частині зазначення терміну дії Договору та пункту 9.8.1 Договору щодо можливості щорічного продовження його дії.

Між тим, згідно приписів пункту 5.1, 5.2 ПКЕЕ договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін. При укладенні договору про постачання електричної енергії сторони визначають його зміст на основі типового договору (додаток 3).Умови договору про постачання електричної енергії, зазначені у додатку 3 та пунктах 5.5, 5.6 та 5.7 цих Правил, є істотними та обов'язковими для сторін під час укладення договору про постачання електричної енергії.

При цьому, положення типового договору (додаток 3) в частині строку дії договору та умов його пролонгації визначено наступним чином:

“Цей Договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк до ______.Договір вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії Договору жодною із Сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.”

За викладених обставин, умовами спірної угоди сторонами внесено такі зміни до договору, які, за своїм змістом, не відповідають типовій формі договору, обов’язковість дотримання положень якого, визначена законодавцем, в той час як існування спірного договору без приведення його у відповідність до типового договору, суперечить Правилам користування електричною енергією.

У відповідності до пункту 2 постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення" рішення господарського суду має, зокрема, ґрунтуватись на повному з'ясуванні факту виявлення у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

При цьому господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Підсумовуючи викладене, суд вважає за необхідне частково задовольнити вимогу позивача щодо визнання недійсною спірної додаткової угоди - в частині виключення з Договору пункту 9.8.1 з підстави невідповідності умов спірної угоди положенням типового договору, оскільки визнана судом такою, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Між тим, щодо вимог позивача про визнання недійсною спірної угоди в частині внесення змін до пункту 9.8 Договору з посиланнями на приписи статті 229 ЦК України, суд зазначає наступне.

За змістом статті 229 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним.

Під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною правочину предмета чи інших істотних умов останнього, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що правочин не було б вчинено. Помилка повинна мати істотне значення, зачіпати природу правочину або такі якості його предмета, які значно знижують можливість його використання за призначенням. При цьому істотною вважається така помилка, наслідки якої неможливо усунути або їх усунення вимагає значних витрат від особи, що помилилася, - з урахуванням її майнового становища, характеру діяльності тощо. Обставини, з приводу яких помилилася особа, мають бути наявними на час вчинення правочину. Обов'язок доведення відповідних обставин покладається на позивача. Не вважається помилкою щодо якості продукції (товару, іншого майна) неможливість її використання або утруднення в її використанні, які сталися після виконання хоча б однією з сторін зобов'язань, що виникли з правочину, і не пов'язані з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка у мотивах правочину (тобто в обставинах, у зв'язку з якими особа вчиняє правочин) або незнання стороною правочину норм законодавства (п.3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними” від 29 травня 2013 року N11).

Відтак, доводи позивача про те, що він підписав оспорювану додаткову угоду в кабінеті відповідача та не мав можливості її прочитати та порівняти з оригіналом договору, а також твердження позивача стосовно того, що співробітник відповідача завірила його, що це додаткова угода про продовження дії основного договору про постачання електроенергії, не можуть вважатися помилкою у розумінні приписів статті 229 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, твердження позивача щодо введення його в оману працівниками відповідача стосовно змісту спірної угоди не доведені позивачем, а тому відхиляються судом.

З огляду на те, що позивачем не доведено обставин, якими останній обґрунтовує вимоги щодо визнання недійсною спірної угоди в частині внесення змін до пункту 9.8 Договору, суд не вбачає суперечностей між оспорюваними положеннями пункту 1 спірної угоди та приписами чинного законодавства, а відтак вимоги позивача в частині визнання недійсною пункту 1 спірної угоди задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги позивача про зобов’язання відповідача відновити електропостачання позивачу, суд вважає її такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

За умовами пункту 6.1.3 Договору постачальник обмежує або припиняє електропостачання споживача з повідомленням споживача не пізніше ніж за три робочих дні у разі, зокрема, закінчення терміну дії, розірвання або неукладення договорів, наявність яких передбачена ПКЕЕ.

Відповідно до приписів пункту 7.5 ПКЕЕ постачальник електричної енергії (електропередавальна організація або основний споживач за погодженням постачальника електричної енергії) зобов'язаний, попередивши споживача не пізніше ніж за три робочих дні, припинити повністю або частково постачання йому електричної енергії (передачу або спільне використання технологічних електричних мереж), у тому числі на виконання припису представника відповідного органу виконавчої влади, у разі, зокрема, закінчення терміну дії, розірвання або неукладення між суб'єктами господарювання договорів, наявність яких передбачена цими Правилами.

З матеріалів справи вбачається, що постачання електроенергії відповідачем здійснюється на об’єкти ФОП ОСОБА_1 – торгівельні кіоски, розташовані за наступними адресами: м. Марганець, вул. Київська, 172; м. Марганець, вул. Приморська; м.Марганець, вул. Єдності, 37А.

Згідно п.7.10 ПКЕЕ у разі прийняття рішення про припинення або обмеження постачання та передачі електричної енергії споживачу, з яким укладений один договір про постачання електричної енергії за усіма об'єктами споживача, припинення або обмеження постачання та передачі електричної енергії такому споживачу здійснюється за усіма об'єктами споживача, які зазначені у договорі про постачання електричної енергії, якщо це передбачено таким договором.

Як вказує відповідач, припинення електропостачання на об’єкти позивача зумовлено відсутністю документів, якими підтверджується право власності або користування на об'єкти позивача, обов'язковість наявності яких для укладення договору, передбачена підпунктом 8 п. 5.4. ПКЕЕ, чинних на момент виникнення спірних відносин.

В матеріалах справи наявний лист від 22.02.2018 (вих.№12544/1700) (а.с.56), за змістом якого відповідач повідомив відповідача про відсутність підтверджуючих документів щодо права власності або користування на об'єкти споживача та попередив його про те, що у разі ненадання таких документів, дія договору не буде продовжена після 15.05.2018 року.

Між тим, суд зауважує на тому, що вказаний лист позивачем не отримано. Крім того, вказаний лист направлено відповідачем на адресу - Дніпропетровська область, м. Марганець, вул. Горняков, 1А, в той час як, за змістом укладеного між постачальником та споживачем Договору, місцезнаходженням споживача є Дніпропетровська область, м. Марганець, провул. Коцюбинського, буд.4, а згідно даних витягу з Єдиного держаного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців ОСОБА_1 проживає за адресою - Дніпропетровська область, м. Марганець, вул. Щорса, буд.14-А.

З огляду на те, що на тимчасову споруду, яка знаходиться за адресою по вул. Київська, буд. 172 у місті Марганець, закінчився строк дії договору оренди земельної ділянки, на якій знаходиться ця тимчасова споруда, листом від 18.05.2018 (вих.№34165/1700) (а.с.156) відповідач звернувся до позивача з пропозицією щодо укладення договору на постачання електричної енергії на об’єкти позивача, щодо яких наявні документи, які підтверджують право на розміщення тимчасових споруд – по вулиці Єдності та Приморській у місті Марганець.

Між тим, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази отримання вказаного листа позивачем. При цьому, як вже зазначалось судом, згідно даних витягу з Єдиного держаного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців ОСОБА_1 проживає за адресою - Дніпропетровська область, м. Марганець, вул. Щорса, буд.14-А, в той час як вищевказаний лист відповідачем направлено на адресу - м. Марганець, провул. Коцюбинського, буд.4.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що відповідачем порушено приписи пункту 7.5 ПКЕЕ в частині належного повідомлення позивача щодо припинення строку дії договору у зв’язку з відсутністю документів, які підтверджують право розміщення тимчасових споруд споживача на відповідних земельних ділянках, та подальшого припинення електропостачання об’єктів споживача.

Згідно положень статті 5 Закону України "Про електроенергетику" державна політика в електроенергетиці базується, зокрема, на принципі забезпечення захисту прав та інтересів споживачів енергії.

Статтею 24 Закону України "Про електроенергетику" передбачено, що енергопостачальники зобов'язані забезпечувати надійне постачання електричної енергії згідно з умовами ліцензій та договорів.

Положеннями частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно приписів ст.ст. 74, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, відповідачем не доведено факту належного повідомлення позивача про припинення електропостачання на об’єкти останнього, в той час як доводи позивача щодо неправомірності дій відповідача з припинення електропостачання слід визнати обґрунтованими, у зв’язку з чим суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення вимог позивача в частині поновлення електропостачання.

Щодо вимоги позивача про витребування у відповідача спірної додаткової угоди, суд зазначає, що за своїм змістом зазначена вимога не є позовною, а в розумінні ст.ст. 73, 81 ГПК України, є клопотанням про витребування доказів, яке було розглянуто судом на стадії відкриття провадження, у зв’язку з чим на вимогу ухвали суду від 29.05.2018 відповідачем долучено до матеріалів справи копію додаткової угоди №1/18 від 22.02.2018 (а.с.53).

Решта заперечень сторін відхиляються судом, з огляду на встановлені обставини справи.

Положеннями пункту 2.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 “Про деякі питання визнання право чинів (господарських договорів) недійсними” визначено, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.

Викладене є підставою для часткового задоволення позовних вимог.

Пунктом 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" визначено, що якщо пропорції задоволення позовних вимог точно визначити неможливо (зокрема, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати пункт 2 ОСОБА_4 угоди №1/18 від 22.02.2018 до Договору про постачання електричної енергії №228 від 20.03.2009, укладеного між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (53400, Дніпропетровська область, м. Марганець, вул. Коцюбинського, буд.4; ІПН2609810595) та Акціонерним товариством "ДТЕК Дніпровські електромережі" (49107, м. Дніпро, шосе Запорізьке, буд. 22, код 23359034), у наступній редакції “Пункт 9.8.1 “Договір вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії, або перегляд його умов” - виключити” недійсним.

Зобов’язати Акціонерне товариство "ДТЕК Дніпровські електромережі" (49107, м. Дніпро, шосе Запорізьке, буд. 22, код 23359034) відновити електропостачання фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 (53400, Дніпропетровська область, м. Марганець, вул. Коцюбинського, буд.4; ІПН2609810595) за договором про постачання електричної енергії №228 від 20.03.2009, укладеним між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (53400, Дніпропетровська область, м. Марганець, вул. Коцюбинського, буд.4; ІПН2609810595) та Акціонерним товариством "ДТЕК Дніпровські електромережі" (49107, м. Дніпро, шосе Запорізьке, буд. 22, код 23359034)

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" (49107, м. Дніпро, шосе Запорізьке, буд. 22, код 23359034) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (53400, Дніпропетровська область, м. Марганець, вул. Коцюбинського, буд.4; ІПН2609810595) суму 2 643,00 грн. судового збору.

Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду в порядку ст.ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням пп. 17.5 п.17 ч.1 розділу ХІ ГПК України

Повне рішення складено 01.10.2018

Суддя А.В. Суховаров