Рішення № 76812454, 27.09.2018, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27 вересня 2018 р. Справа № 903/520/18

Господарський суд Волинської області у складі судді Якушевої І.О., за участю секретаря судового засідання Хомич О. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу №903/520/18

за позовом державного підприємства “Укрриба”, м. Київ

до фізичної особи – підприємця ОСОБА_1, м. Луцьк

про застосування наслідків недійсності правочину, стягнення 71637,53 грн.,

за участю представників сторін:

від позивача: н/з,

від відповідача: ОСОБА_2 – адвокат (договір №15 про надання правової допомоги від 03.08.2018 року, ордер серії ВЛ №000046618),

в с т а н о в и в:

24.07.2018 року державне підприємство “Укрриба” звернулося до господарського суду з позовною заявою № 11-09/100 від 17.07.2018 року, в якій просить застосувати наслідки недійсності до договору про передачу права експлуатації гідротехнічних споруд, що перебувають на балансі ДП “Укрриба” № 23/14 від 20.11.2014 року та відшкодувати ДП “Укрриба” кошти за фактичне користування державним нерухомим майном за цінами, які існують на момент відшкодування у розмірі 71 637,53 грн.

На обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 01.05.2016 року, договір, укладений між позивачем та фізичною особою – підприємцем ОСОБА_1 20.11.2014 року, був припинений.

За час дії договору (з 20.11.2014 року по 01.05.2016 року) плата за експлуатацію державного нерухомого майна фізичною особою – підприємцем ОСОБА_1 здійснювалась нерегулярно, що призвело до виникнення заборгованості в розмірі 71 637,53 грн. Рішенням господарського суду Волинської області від 04.10.2016 року по справі № 903/637/16 договір № 23/14 від 20.11.2014 року було визнано недійсним.

На обгрунтування позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 216, 235, 632 Цивільного кодексу України.

Ухвалою суду від 30.07.2018 року було відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання було призначено на 29.08.2018р.; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов із урахуванням вимог ст.165 ГПК України до 27.08.2018 року.

27.08.2018 року представник відповідача через відділ документального забезпечення та контролю суду подав відзив на позовну заяву б/н від 27.08.2018 року, в якому позов не визнає, просить відмовити у його задоволенні, посилаючись зокрема на те, що ДП “Укрриба” не мало повноважень на передачу в оренду гідротехнічних споруд, а відтак отримувати за це орендну плату. Тому вимоги про відшкодування вартості того, що одержано за недійсним правочином, який містить ознаки правочину оренди державного майна, наділений, зокрема, орендодавець такого майна (Фонд державного майна України через регіональні відділення). Також ДП “Укрриба” не наділене повноваженнями встановлювати розмір орендної плати за державне майно.

29.08.2018 року позивач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав клопотання № 11-09/123 від 27.08.2018 року про приєднання до матеріалів справи судової практики з розгляду аналогічних справ.

В судовому засіданні 29.08.2018 року представник позивача звернулась до суду з усним клопотанням про відкладення судового засідання для ознайомлення з відзивом відповідача, яке судом задоволено.

З метою надання можливості позивачу ознайомитися з відзивом відповідача та подати відповідь на відзив, підготовче засідання було відкладено на 12.09.2018р.

10.09.2018р. від позивача надійшло клопотання № 11-09/131 від 07.09.2018р. про розгляд справи без участі представника у зв’язку із перебуванням останнього у відпустці. В судове засідання 12.09.2018р. представник позивача не з’явився.

Ухвалою суду від 12.09.2018р. було закрито підготовче провадження; призначено справу до судового розгляду по суті на 27.09.2018р.

В судове засідання 27.09.2018р. позивач не з’явився, в клопотанні № 11-090/139 від 19.09.2018р. просив суд розглядати справу за відсутності його представника.

27.09.2018р. представник відповідача подав розрахунок судових витрат, пов’язаних із розглядом справи та договір про надання правової допомоги № 15 від 03.08.2018р.

В судовому засіданні 27.09.2018р. суд відповідно до ст. 207 Господарського процесуального кодексу з’ясовував, чи має представник відповідача заяви чи клопотання, пов'язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні.

Після цього представник відповідача заявив клопотання про застосування строків позовної давності у справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Клопотання представника відповідача на підставі ч. 2 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України залишено судом без розгляду, оскільки представником відповідача не було наведено поважних причин, внаслідок яких клопотання про застосування строків позовної давності не було заявлене в підготовчому провадженні.

Підготовче провадження було закрито ухвалою суду від 12.09.2018р.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку про те, що вимоги позивача про застосування наслідків недійсності до договору № 23/14 від 20.11.2014 року про передачу права експлуатації гідротехнічних споруд, що перебувають на балансі ДП “Укрриба”, та відшкодування ДП “Укрриба” коштів за фактичне користування державним нерухомим майном за цінами, які існують на момент відшкодування, в розмірі 71 637,53 грн. підлягають до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до п. 1 спільного наказу Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 06.05.2003р. № 126/752 «Про передачу гідротехнічних споруд» до сфери управління Міністерства аграрної політики України передано гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди та пов‘язані з ними робочі машини і обладнання, інше майно, яке на момент приватизації не увійшло до статутних фондів господарських товариств.

20.11.2014 року між позивачем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір про передачу права експлуатації гідротехнічних споруд №23/14.

Згідно п. 1.1 договору предметом цього договору є надання (передача) стороною-1 (позивачем) стороні-2 (відповідачу) права на експлуатацію гідротехнічних споруд ставів, консультаційних послуг, пов’язаних з експлуатацією гідротехнічних споруд, інших додаткових послуг, а також проведення розрахунків за ці послуги.

Місцезнаходженням гідротехнічних споруд, пов’язаних з ними робочих машин та обладнання є: Волинська обл., Луцький р-н., с. Несвіч, с. Садів, с. Чаруків. Детальний перелік майна, право на експлуатацію якого передається, наведено у додатку № 1, який є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 4.1 договору, ціна за користування державним майном, визначена у протоколі про договірну ціну, який є невід’ємною частиною договору, становить 10 000,00 грн., в т.ч. ПДВ.

Розмір щомісячної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Згідно з п. 4.2 договору сторона-2 зобов’язується здійснювати оплату за договором в повному обсязі щомісячно на розрахунковий рахунок сторони-1 не пізніше 14 числа місяця, наступного за звітним.

Відповідно до п. 6.3 договору згідно з ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України сторони встановили, що умови цього договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення і оцінюються сторонами сумою у розмірі 24 120,39 грн., яка буде сплачена стороною-2 щомісячно, рівними частинами, починаючи з 01.12.2014 року до 31.12.2015 року.

Листом від 22.04.2016р. відповідач повідомив позивача про те, що припинив експлуатацію гідротехнічних споруд та вивільнив їх відповідно до п. 3.2. договору; просив вважати договір припиненим з 01.05.2016р.

Позивач заперечень щодо припинення договору № 23/14 від 20.11.2014 року не висловив.

Отже, договір про передачу права експлуатації гідротехнічних споруд №23/14 від 20.11.2014р. був припинений за взаємною згодою сторін 01.05.2016р.

За час дії договору - з 20.11.2014р. по 01.05.2016р. плата за експлуатацію державного нерухомого майна відповідачем здійснювалась не в повному обсязі, що призвело до виникнення у відповідача перед позивачем заборгованості на загальну суму 71 637,53 грн., що підтверджується карткою рахунку 361, яка відображає проведені нарахування за договором, проведені оплати та заборгованість (а.с. 40).

Рішенням господарського суду Волинської області від 04.10.2016р. по справі № 903/637/16 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до державного підприємства «Укрриба» та РВ ФДМУ по Волинській області про визнання договору № 23/14 від 20.11.2014 року недійсним, позовні вимоги було задоволено частково, визнано недійсним договір № 23/14 від 20.11.2014 року; в позові до РВ ФДМУ по Волинській області відмовлено.

Господарський суд в рішенні від 04.10.2016р., проаналізувавши в сукупності умови спірного договору та норми чинного законодавства, дійшов висновку, що оспорювана угода № 23/14 від 20.11.2014р. є удаваним правочином.

У відповідності до приписів статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України зобов’язання, в силу яких одна сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони, а інша (управнена) сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку, є майново-господарськими зобов’язаннями. За частиною 1 статті 175 того ж кодексу майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Частиною третьою статті 207 Господарського кодексу України передбачена можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє.

При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.

Якщо господарське зобов'язання припиняється лише на майбутнє, господарським судам слід виходити з того, що у відповідних випадках і неможливості повернення одержаного за зобов'язанням у натурі правові наслідки такої недійсності визначаються відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України та частини другої статті 208 Господарського кодексу України”.

Частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 208 Господарського кодексу України у разі визнання недійсним зобов'язання кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути другій стороні усе одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Згідно правової позиції, викладеної Верховним Судом України в постанові від 19.10.2016р. у справі № 18/122-12/2, вимога про виконання зобов’язання за недійсним договором не ґрунтується на законі. Належним способом захисту у такому випадку є звернення з вимогою про відшкодування вартості того, що одержано за недійсним правочином, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Статтею 283 Господарського кодексу України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Істотними умовами договору оренди є: об’єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу. Оцінка об’єкта оренди здійснюється за відновною вартістю, крім об'єктів оренди державної та комунальної власності, оцінка яких здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Умови договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору, а також у разі, якщо після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря (частини перша та друга статті 284 Господарського кодексу України).

Таким чином, в результаті укладення договору №23/14 від 20.11.2014р. про передачу права експлуатації гідротехнічних споруд, що перебувають на балансі ДП "Укрриба", визнаного в подальшому недійсним в судовому поряду, між сторонами виникли орендні правовідносини, які полягають у набутті орендарем (відповідачем) за плату права користування орендованим майном, а орендодавцем (позивачем) – права на одержання цієї плати. При цьому, виходячи з правової природи орендних правовідносин, плата за право користування майном не ставиться в залежність від фактичного використання або невикористання такого майна орендарем.

За таких обставин, відповідач зобов’язаний на підставі статті 216 Цивільного кодексу України відшкодувати позивачу вартість користування орендованим майном, яка складає 71 637,53 грн. за період листопад 2014р.-травень 2016р., виходячи з вартості такого користування та враховуючи часткове перерахування коштів відповідачем (розрахунок - а.с. 40), оскільки повернення отриманого користування майном унеможливлене самим фактом такого користування.

Про те, що саме у державного підприємства як сторони договору відповідно до приписів ст. 216 Цивільного кодексу України виникло право на відшкодування з відповідача вартості користування за цінами, які існують на момент відшкодування, дійшов і Верховний Суд в постанові від 16.04.2018р. у справі № 923/485/17.

Посилання відповідача на те, що позивач є неналежним стягувачем коштів за договором про передачу права експлуатації № 23/14 від 20.11.2014 року не приймаються судом до уваги, оскільки позивач звернувся до суду з позовом про застосування наслідків недійсності правочину, стороною якого він був, та про відшкодування коштів відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України.

Незважаючи на те, що договір № 23/14 від 20.11.2014 року визнано недійсним, відповідач на підставі ст. 216 Цивільного кодексу України повинен відшкодувати позивачу вартість фактичного користування державним нерухомим майном.

Частиною 1 ст. 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідач у відзиві на позов від 27.08.2018р. звертає увагу суду на те, що Фонд державного майна України здійснює повноваження власника щодо державного майна.

Однак, згідно із ст. 5 Закону «Про Фонд державного майна України» повноваження власника останній здійснює тільки в процесі приватизації. Майно за договором № 23/14 від 20.11.2014 року віднесене до того, що не підлягає приватизації.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 Господарського кодексу України орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим кодексом та іншими законодавчими актами.

Частиною 3 статті 73 Господарського кодексу України встановлено, що майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.

Статтею 3 Закону України «Про управління об’єктами державної власності» (надалі-Закон) об’єктом управління державної власності є майно, яке передане державним комерційним підприємствам, установам та організаціям.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону Державне агентство рибного господарства України є суб’єктом управління об’єктами державної власності - уповноваженим органом управління.

Відповідно до ст. 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених Господарським кодексом України та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Статтею 1 Господарського кодексу України встановлено, що цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Враховуючи вищевикладене, функції по контролю і забезпеченню законних інтересів та прав держави при використанні державного майна, закріпленого на праві господарського відання за підприємством, здійснює Державне агентство рибного господарства України.

З огляду на викладене, вимоги позивача про відшкодування відповідачем вартості фактичного користування державним нерухомим майном в розмірі 71 637,53 грн. є підставною та підлягає до задоволення.

У зв’язку задоволенням позову відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по справі в розмірі 1762 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 216, 235 Цивільного кодексу України, ст. ст. 136, 173-175, 207, 208, 283 Господарського кодексу України, ст.ст. 129, 130, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Зобов’язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (Волинська область, м. Луцьк, вул. Липинського, 3/15, код НОМЕР_1) відшкодувати державному підприємству «Укрриба» (м. Київ, вул. Тургенєвська, 82-А, код 25592421) вартість фактичного користування державним нерухомим майном в розмірі 71 637 грн. 53 коп. шляхом стягнення із фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (Волинська область, м. Луцьк, вул. Липинського, 3/15, код НОМЕР_1) на користь державного підприємства «Укрриба» (м. Київ, вул. Тургенєвська, 82-А, код 25592421) 71 637 грн. 53 коп.

3. Стягнути із фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (Волинська область, м. Луцьк, вул. Липинського, 3/15, код НОМЕР_1) на користь державного підприємства «Укрриба» (м. Київ, вул. Тургенєвська, 82-А, код 25592421) 1762 грн. витрат, пов’язаних з оплатою судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Рівненського апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повне рішення складено:01.10.2018р.

Суддя І. О. Якушева