Постанова № 76811651, 21.09.2018, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 серпня 2018 року м. Чернівці

справа № 725/3685/17

Апеляційний суд Чернівецької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Половінкіної Н. Ю.

суддів Кулянда МП.І., ОСОБА_1

секретаря Чебуришкіної Н.Ю.

учасники справи

позивач кредитна спілка «Західна кредитна група»

відповідач ОСОБА_2, ОСОБА_3

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 10 жовтня 2017 року головуючий у першій інстанції ОСОБА_4,

встановила:

Кредитна спілка «Західна кредитна група» у серпні 2017 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів.

Зазначала, що між кредитною спілкою «Західна кредитна група» та ОСОБА_2 укладено договір кредиту від 3 лютого 2016 року №192-л, за яким кредитна спілка «Західна кредитна група» зобов»язалася надати ОСОБА_2 кошти у вигляді кредитної лінії в сумі 50000 грн. на строк до 5 лютого 2018 року.

Виконання зобов»язання забезпечено договором між кредитною спілкою «Західна кредитна група» та ОСОБА_3 поруки від 3 лютого 2016 року №192-л/2.

Вказувало на отримання ОСОБА_2 траншу 4 лютого 2016 року в

Справа №725/3685/17ц Головуючий в суді 1 інстанції ОСОБА_4

Провадження 22-ц/794/656/2018 Доповідач Половінкіна Н.Ю.

Категорія 27

сумі 24732 грн. та 9 лютого 2016 року в сумі 25000 грн.

Посилаючись на невиконання зобов»язання, кредитна спілка «Західна кредитна група» просила стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 за договором між кредитною спілкою «Західна кредитна група» та ОСОБА_2

Н.І. кредиту від 3 лютого 2016 року №192-л кредит в сумі 45242 грн. 42 коп., за період з травня 2016 року по серпень 2017 року відсотки в сумі 37721 грн. 03 коп., штраф в сумі 2400 грн., три проценти річних в сумі 504 грн. 87 коп., інфляційні втрати в сумі 5784 грн. 36 коп. солідарно.

Заочним рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 17 жовтня 2017 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь кредитної спілки «Західна кредитна група» за договором між кредитною спілкою «Західна кредитна група» та ОСОБА_2 кредиту від 3 лютого 2016 року №192-л грошові кошти в сумі 91652 гн. 68 коп. солідарно.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Першотравневого районного суду м.Чернівці від 17 квітня 2018 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить заочне рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 17 жовтня 2017 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у позові кредитної спілки «Західна кредитна група» до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів відмовити.

Посилається на неправильне застосування положень ст.1056-1 ЦК України, невідповідність нормам чинного законодавства пункту 3.2 договору між кредитною спілкою «Західна кредитна група» та ОСОБА_2 кредиту від 3 лютого 2016 року №192-л щодо збільшення процентів до 96% річних в односторонньому порядку.

Також вважає неправильним застосування правил, встановлених статтею 625 ЦК України, оскільки договором між кредитною спілкою «Західна кредитна група» та ОСОБА_2 кредиту від 3 лютого 2016 року №192-л встановлено розмір процентів за користування грошовими коштами.

Зазначає про невідповідність розрахунку штрафу, за відсутності вимоги кредитної спілки «Західна кредитна група» щодо сплати штрафу підлягає стягненню штраф при зверненні до суду з позовом в сумі 150 грн.

Недоведеними є витрати на правову допомогу в сумі 4160 грн. за відсутності договору про надання юридичних послуг та касового ордеру кредитної спілки «Західна кредитна група».

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги кредитної спілки «Західна кредитна група» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів частково, суд першої інстанції керувався положеннями ч.1 ст.526, ч.1,2 ст.554 ЦК України та, встановивши невиконання зобов»язання за договором між кредитною спілкою «Західна кредитна група» та ОСОБА_2 кредиту від 3 лютого 2016 року №192-л, вважав, що з боржника ОСОБА_2та поручителя ОСОБА_3 підлягають стягненню грошові кошти в сумі 91652 грн. 68 коп. солідарно.

Відповідно до правила, встановленого ч.1 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно роз'яснень, які містяться в п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року №12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», суд апеляційної інстанції при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги згідно з частинами третьою та четвертою статті 303 ЦПК України лише в разі, якщо буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм

процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. За цих умов апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі й зобов'язаний мотивувати в рішенні вихід за межі доводів апеляційної скарги, проведення перевірки справи в повному обсязі.

У разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Судове рішення в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь кредитної спілки «Західна кредитна група» за договором між кредитною спілкою «Західна кредитна група» та ОСОБА_2 кредиту від 3 лютого 2016 року №192-л грошових коштів в сумі 91652 гн. 68 коп. не оскаржується.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заочне рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 17 жовтня 2017 року в частині, що оскаржується, наведеним вимогам відповідає.

За змістом ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов»язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов»язується повернути кредит та сплатити проценти.

На підставі ч.1 ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов’язання є прострочення – невиконання зобов’язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов»язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Встановлено, що кредитною спілкою «Західна кредитна група» та ОСОБА_2 укладено договір кредиту від 3 лютого 2016 року №192-л, за яким кредитна спілка «Західна кредитна група» зобов»язалася надати ОСОБА_2 кошти у вигляді кредитної лінії в сумі 50000 грн. на строк до 5 лютого 2018 року.

Виконання зобов»язання забезпечено договором між кредитною спілкою «Західна кредитна група» та ОСОБА_3 поруки від 3 лютого 2016 року №192-л/2.

З приєднаних до матеріалів справи заяв на отримання траншу вбачається, що ОСОБА_2 отримано кредит в сумі 24732 грн. 4 лютого 2016 року та в сумі 25000 грн. 9 лютого 2016 року (а.с.13-14).

Встановлено невиконання ОСОБА_2 умов договору між кредитною спілкою «Західна кредитна група» та ОСОБА_2 кредиту від 3 лютого 2016 року №192-л щодо сплати періодичних платежів з травня 2016 року.

Відповідно розрахунку заборгованості за договором між кредитною спілкою «Західна кредитна група» та ОСОБА_2 кредиту від 3 лютого 2016 року №192-л не виконано зобов»язання з плати кредиту в сумі 45242 грн. 42 коп., відсотків за період з травня 2016 року по серпень 2017 року в сумі 37721 грн. 03 коп.

Не заслуговують на увагу доводи ОСОБА_2, на які є посилання в апеляційній скарзі, щодо невідповідності нормам чинного законодавства пункту 3.2 договору між кредитною спілкою «Західна кредитна група» та ОСОБА_2 кредиту від 3 лютого 2016 року №192-л щодо збільшення процентів.

Згідно із ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1-3 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

На підставі ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.7 постанови від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Відповідно до частини 1-3 ст. 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на час укладення між сторонами кредитного договору, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

За змістом частини 4, 6 ст.1056-1 ЦК України у разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

У разі застосування змінюваної процентної ставки у кредитному договорі повинен визначатися максимальний розмір збільшення процентної ставки.

У абз.1 п.28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз»яснино, що при вирішенні спорів щодо правомірності підвищення процентної ставки згідно зі статтею 1056-1 ЦК у зв'язку з прийняттям Закону України від 12 грудня 2008 року № 661-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку", яким передбачено, що встановлений кредитним договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а також, що умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною, суди мають виходити з того, що цей закон набрав чинності з 10 січня 2009 року.

За змістом абз.3,4 п.28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні питання щодо правомірності підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентної ставки слід розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов договору, що встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог ст.ст.641 - 642 ЦК України або в порядку, визначеному ч.6 ст.1056-1 ЦК України. Наприклад, не є односторонньою зміною умов договору та не суперечить ст.1056-1 ЦК України зміна розміру фіксованої процентної ставки залежно від зміни обставин кредитного ризику (неукладення договору страхування, припинення договору застави/іпотеки тощо), якщо в кредитному договорі визначено обставини, за якими застосовується інша фіксована процентна ставка, та її розмір.

Відповідно до п.3.2 договору між кредитною спілкою «Західна кредитна група» та ОСОБА_2 кредиту від 3 лютого 2016 року №192-л базова плата за користування кредитом (проценти) складає 48 процентів річних, яка нараховується за кожен календарний день на фактичний залишок заборгованості. Сторони домовились, що у разі прострочення позичальником сплати тіла кредиту та/або процентів за користування кредитними коштами, сплата яких передбачена графіком погашення, кредитодавець має право на збільшення плати за користування кредитом (процентів) до 96 процентів річних (розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів (змінювана відсоткова ставка). Застосування підвищеної плати за користування кредитом здійснюється згідно відповідного рішення кредитодавця. У разі застосування підвищеної плати за користування кредитом (процентів), вона нараховується кредитодавцем до дати, коли зазначене зобов»язання буде виконано позичальником належним чином та у повному обсязі.

Пунктом 3.3 наведеного договору передбачено, що кредитодавець не зобов»язаний письмово повідомляти позичальника, поручителя та інших осіб про зміну відсоткової ставки у зв»язку із простроченням сплати тіла кредиту та/або відсотків.

Таким чином, кредитною спілкою «Західна кредитна група» та ОСОБА_2 у договорі погоджено застосування іншої процентної ставки за користування кредитом у разі прострочення позичальником сплати тіла кредиту та/або процентів за користування кредитними коштами та розмір 96 процентів річних.

До матеріалів справи приєднано витяг з протоколу засідання кредитного комітету кредитної спілки«Західна кредитна група» від 1 квітня 2017 року №22-1, відповідно якого за договором між кредитною спілкою «Західна кредитна група» та ОСОБА_2 кредиту від 3 лютого 2016 року №192-л встановлено розмір процентної ставки 96 процентів річних з 1 квітня 2017 року (а.с.18).

Ураховуючи наведене встановлення іншого розміру процентної ставки не є односторонньою зміною кредитною спілкою «Західна кредитна група» умов договору.

Не можна погодитися з доводами ОСОБА_2 щодо відсутності підстав для стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Відповідно до частини 1та 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання. Відсутність своєї вини доводить особа.

Згідно зі ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом ст.611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 ст.549 ЦК України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

За положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд України, виклавши правову позицію із цього питання, зокрема у постанові від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

За змістом статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні.

Як роз»яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у абз.1 п.18 постанови №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» за змістом ст.552, ч.2 ст.625 ЦК інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов»язання, вираженого в національній валюті, та три проценти річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому три проценти річних за своєю природою є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань.

Отже, проценти, передбачені ст.625 ЦК України, за своєю природою відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування чужими грошовими коштами, тобто не є юридичною відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на відсутність підстав для стягнення штрафу суперечить договору між кредитною спілкою «Західна кредитна група» та ОСОБА_2 кредиту від 3 лютого 2016 року №192-л.

За змістом пункту 6.3 договору за порушення будь-яких зобов»язань за цим договором позичальник за вимогою кредитодавця сплачує штраф у розмірі 0,1% від суми кредиту, встановленої у п.1.1 цього договору, за кожен випадок порушення, але в будь якому випадку не менше 150 грн.

Розмір штрафу в сумі 2400 грн. визначено за кожен випадок порушення ОСОБА_2 зобов»язання з сплати періодичних платежів з травня 2016 року по серпень 2017 року, але не менше 150 грн. (16 місяців * 150 грн.).

Відповідно до частини 1,2 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 59 Конституції України визначено, кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Частиною 2 ст. 15 ЦПК України визначено, що представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частиною 1 ст.26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» встановлено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

У пункті 4 ч. 1 ст. 1 цього ж Закону визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України таке право є гарантованою Конституцією України можливістю фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000). Це право є одним із конституційних, невід'ємних прав людини і має загальний характер; реалізація права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб'єктами права; вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати; конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість (абзаци третій, четвертий, п'ятий підпункту 3.1, абзац перший підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009). Звернення до суду для захисту конституційного права кожного на правову допомогу безпосередньо на підставі частини третьої статті 8 Конституції Українигарантується.

Статтею 19 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» визначено, що видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

З матеріалів справи вбачається, що 26 вересня 2016 року між кредитною спілкою «Західна кредитна група» та адвокатським об’єднанням «ОСОБА_5, Кирилюк і партнери» укладено договір №11-к/16 про надання юридичної (правової) допомоги (а.с.25).

Згідно п.1.1 договору клієнт доручає, а адвокатське об’єднання приймає на себе зобов’язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбаченим даним договором.

До матеріалів справи приєднано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю адвоката адвокатського об’єднанням «ОСОБА_5, Кирилюк і партнери» ОСОБА_5 №348, видане на підставі рішення Чернівецької обласної кваліфікаційно- дисциплінарної комісії адвокатури від 25 квітня 2008 року №25/3.

Відповідно до звіту про надані юридичні послуги згідно договору між кредитною спілкою «Західна кредитна група» та адвокатським об’єднанням «ОСОБА_5, Кирилюк і партнери» про надання юридичної (правової) допомоги № 11-к/16 від 16 серпня 2017 року адвокатським об’єднанням «ОСОБА_5, Кирилюк і партнери» надано правову допомогу у вигляді вивчення матеріалів справи 1 год., підготовки позовної заяви, проведення розрахунків, аналізу законодавства 4 год., узгодження правової позиції з клієнтом 30 хв., консультації 1 год. Визначено вартість за годину роботи у розмірі 640 грн. та вартість виконаних робіт 4160 грн. (а.с. 22).

Згідно квитанції до прибуткового касового ордеру від 16 серня 2017 року кредитною спілкою «Західна кредитна група» сплачено адвокатському об’єднанню «ОСОБА_5, Кирилюк і партнери» за договором про надання правової допомоги грошові кошти в сумі 4160 грн.

За таких обставин заочне рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 10 жовтня 2017 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись п.1 ч.1 ст.374, ч.1 ст.375 ЦПК України, колегія суддів

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Заочне рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 10 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення 24 серпня 2018 року.

Головуючий – підпис (ОСОБА_6Ю.)

Судді – підписи (ОСОБА_7, ОСОБА_1О.)

З оригіналом згідно: