Постанова № 76810651, 26.09.2018, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №293/415/18 Головуючий у 1-й інст. Бруховський Є. Б.

Категорія 22 Доповідач Трояновська Г. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2018 року Апеляційний суд Житомирської області у складі:

головуючого – судді Трояновської Г.С.

суддів: Миніч Т.І., Павицької Т.М.

з участю секретаря судового засідання Кучерявого О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу №293/415/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи Черняхівської державної нотаріальної контори Черняхівського районного нотаріального округу про визнання недійсним договору довічного утримання

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Черняхівського районного суду Житомирської області від 17.07.2018, постановлену під головуванням судді Бруховського Є.Б. у смт. Черняхові,

в с т а н о в и в :

У липні 2017 року ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_2.

В обґрунтування заяви вказав, що в провадженні Черняхівського районного суду Житомирської області перебуває цивільна справа за його позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору довічного утримання. Предметом оспорюваного договору є квартира АДРЕСА_1. Право власності на вказану квартиру зареєстровано за відповідачем по справі – ОСОБА_2 Зазначив, що йому стало відомо про наміри відповідача відчужити квартиру, що у разі задоволення позовних вимог створить перешкоди для повернення майна. Виходячи із наведеного просив задовольнити його заяву.

Ухвалою Черняхівського районного суду Житомирської області від 17.07.2018 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу скасувати та постановити нове судове рішення – про задоволення заяви про забезпечення позову в повному обсязі. Зокрема, зазначає, що суд першої інстанції при постановленні ухвали про відмову у забезпеченні позову не взяв до уваги, що ухвалу постановлено за його відсутності, що позбавило його можливості висловити обгрунтування щодо можливості забезпечення позову та висловити пропозиції щодо зустрічного забезпечення. Також зазначає, що між сторонами по справі реально існує спір з приводу визнання недійсним договору довічного утримання, предметом якого є квартира АДРЕСА_2. Оскільки право власності на вказану квартиру зареєстровано за відповідачем, тому існує реальна можливість її відчуження, що може утруднити виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог.

Від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, а тому просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення. Зокрема вказує, що заява про забезпечення позову відповідає вимогам ст. 151 ЦПК України, але всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України її обґрунтованість не підтверджена належними доказами.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 заперечив проти доводів апеляційної скарги і просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін.

Від Черняхівського державної нотаріальної контори надійшла заява про розгляд справи за відсутності її представника. При вирішенні питання покладається на розсуд суду.

ОСОБА_1 до апеляційного суду не з’явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Судом встановлено та вбачається із матеріалів справи, що у березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа Черняхівської державної нотаріальної контори Черняхівського районного нотаріального округу про визнання недійсним договору довічного утримання. Предметом оспорюваного договору є квартира АДРЕСА_3 (а.с. 2-4).

Згідно Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна право власності на вказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_2

Оскільки право власності на квартиру, яка є предметом оспорюваного договору, зареєстровано за відповідачем, який може відчужити її, тому з метою забезпечення виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог ОСОБА_3 подав заяву про забезпечення позову.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме суд першої інстанції виходив із того, що заявником не наведено вмотивованого обґрунтування, що саме цей захід забезпечення позову необхідно вжити; не надано доказів того, що відповідачем приймаються заходи з продажу квартири, а також позивачем не надано пропозицій щодо зустрічного забезпечення.

Колегія суддів не погоджується із такими висновками суду першої інстанції, виходячи із наступного.

За змістом ст. 149 ЦПК суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов майнового характеру допускається забезпечувати шляхом накладання арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

Заява про забезпечення позову у відповідності до ч.1 ст. 151 ЦПК України подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява;2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв'язку та адресу електронної пошти, за наявності;3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову;4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності;5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник;6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення;7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Частиною 9 ст. 153 ЦПК України передбачено, що суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог ст. 151 цього Кодексу, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.

При вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв’язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв’язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Із матеріалів справи вбачається, що суд дійшов висновку про відповідність заяви про забезпечення позову вимогам ст. 151 ЦПК України, а тому така заява повинна бути розглянута у відповідності до ст.153 ЦПК України, при цьому невідповідність форми та змісту, передбачених ст. 151 ЦПК України, у відповідності до ч.9 ст. 153 ЦПК України, не може бути підставою для відмови у задоволенні вимоги про забезпечення позову.

Разом із тим, відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанції мотивував таку відмову саме із підстав фактично невідповідності її положенням вказаної вище норми.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 153 ЦПК України суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з’ясування питань, пов’язаних із зустрічним забезпеченням.

Відповідно до роз'яснень пп. 4, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 22.12.2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Особам, які беруть участь в справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

Проте, як вбачається із матеріалів справи, суд, прийнявши заяву до розгляду, визнавши її прийнятною, під час судового розгляду встановив, що існує необхідність з’ясування питання, пов’язаного із зустрічним забезпеченням, відсутність обґрунтування обраного виду забезпечення і доказів можливості відчуження майна.

Однак, висновки суду першої інстанції є передчасними, оскільки, встановивши такі обставини, всупереч наведеним вище положенням, суд першої інстанції не викликав заявника та не дослідив цих обставин, чим порушив норми процесуального права. Натомість зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, що є підставою для застосування Апеляційним судом положень ст. 379 ЦПК України.

Відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена із порушенням норм процесуального законодавства, тому підлягає скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 368, 374, 379, 381, 382, 383, 384, 390, 391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Черняхівського районного суду Житомирської області від 17.07.2018 скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 27.09.2018.

Головуючий Судді