Ухвала суду № 76810407, 20.09.2018, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №295/4069/15-к Головуючий у 1-й інст. Гулак Н. А.

Категорія ч.3 ст.382 КК Доповідач Зав'язун С. М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2018 року Апеляційний суд Житомирської області в складі:

головуючого-судді Зав’язуна С.М.,

суддів: Кіянової С.В., Широкопояса Ю.В.,

секретаря Скородинської Г.В.,

за участю: прокурора Селюченко І.І.,

адвоката ОСОБА_1,

обвинуваченого ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі кримінальне провадження №295/4069/15-к за апеляційною скаргою прокурора Житомирської місцевої прокуратури ОСОБА_3 на вирок Богунського районного суду м.Житомира від 11 квітня 2018 року відносно

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючого ІНФОРМАЦІЯ_2,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.382 КК України,

в с т а н о в и в :

В апеляційній скарзі прокурор Волківський І.Ю. просить вирок Богунського районного суду м.Житомира від 11.04.2018 щодо ОСОБА_2 за ч.3 ст.382 КК України - скасувати у зв’язку з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_2 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.382 КК України та призначити покарання за ч.3 ст.382 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з організаційно-розпорядчими функціями строком на 2 роки.

Стягнути з обвинуваченого витрати на залучення експертів в сумі 393 грн. 12 коп. Речові докази, які приєднані до матеріалів кримінального провадження, а саме матеріали зведеного виконавчого провадження, повернути володільцю.

При цьому, зазначає, що судом першої інстанції під час розгляду справи за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч.3 ст.382 КК України не було дотримано вимог ст.370 КПК України, що призвело до неправильного вирішення її та постановлення судового рішення в умовах невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Наголошує, що безпосередньо ОСОБА_2 під час допиту у судовому засіданні показав, що йому було відомо про наявність рішення, що набрало законної сили, у тому числі, після надходження ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 19.05.2014. Обвинувачений показав, що виніс повторну постанову про накладення арешту на рахунок зі спеціальним режимом використання від 21.05.2015 помилково, тобто останній не заперечував того, що йому було відомо про наявність ухвали господарського суду Житомирської області від 23.04.2014 та ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 19.05.2014. Звертає увагу на те, що органом досудового розслідування долучено до матеріалів судової справи матеріали тимчасового доступу до журналу вхідної кореспонденції, реєстрації копії, рішень, ухвал, постанов управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області та висновок судово-почеркознавчої експертизи №1/13003 від 27.11.2014, згідно з яких ОСОБА_2 21.05.2014 отримав рішення суду до виконання, що підтверджено підписом останнього. Разом з цим, вказані письмові докази не були визнані судом недопустимими, не поставлено їх під сумнів та не виключено їх з обсягу обвинувачення, хоча, вищевказані докази спростовують висновки суду про необізнаність ОСОБА_2 про наявність рішення суду, що набрало законної сили при прийнятті постанови про арешт коштів боржника від 21.05.2014. Наголошує й на тому, що при прийнятті судового рішення суду не в повній мірі прийняв та проаналізував показання свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Посилаючись на наведене, прокурор вважає, що 21.05.2014 ОСОБА_2, отримавши вказане рішення суду до виконання розуміючи, що відповідно до положень ч.2 ст.60 Закону такого роду рішення суду виконавцем виконується не пізніше наступного дня, коли про такий факт стало відомо, маючи реальну можливість виконати рішення суду умисно її не виконав, а того ж дня повторно виніс постанову про арешт коштів боржника, що знаходяться на вказаному рахунку.

Згідно вироку суду першої інстанції, ОСОБА_2 виправдано у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.382 КК України у зв’язку із відсутністю складу злочину.

Відповідно до вироку суду першої інстанції, ОСОБА_2 обвинувачується в тому, що будучи головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області призначений за переведенням на посаду заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області на підставі наказу №623/11 від 28.04.2014 року, останньому присвоєно 11 ранг державного службовця. Цього ж дня ОСОБА_2 ознайомлений з посадовою інструкцією заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області.

Відповідно до п.2 примітки до ст.368 КК України та ст.ст.25, 26 Закону України «Про державну службу» ОСОБА_2 є службовою особою, яка займає відповідальне становище.

Так, ОСОБА_2, будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, являючись представником влади, який відповідно до повноважень повинен був вчинити дії по виконанню судового рішення, яке набрало законної сили, в порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження», умисно не виконав ухвалу Господарського суду Житомирської області від 23.04.2014 року за наступних обставин.

Відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до п.9 ч.3 ст.129 Конституції України основними принципами судочинства є, в тому числі, обов’язковість рішень суду.

Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Відповідно до ст.ст.4-5, 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України і виконуються в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». Невиконання вимог, рішень, ухвал господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.

У відповідності до ст.1 Закону України «Про державну виконавчу службу» державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб відповідно до законів України. Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

Відповідно до ч.2 ст.60 Закону України «Про виконавче провадження» у разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

У відповідності до п.1.4 посадової інструкції заступника начальника відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Житомирській області при виконанні своїх обов’язків останній керується Конституцією України, Законами України, указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, Положенням про управління державної виконавчої служби ГУЮ у Житомирській області, положенням про відділ примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ у Житомирській області, постановами колегії і наказами управління державної виконавчої служби ГУЮ у Житомирській області, Головного управління юстиції у Житомирській області, іншими нормативно-правовими актами, цією посадовою інструкцією.

Відповідно до п.2.1 Інструкції заступник начальника відділу примусового виконання рішень проводить виконавчі дії по виконавчим провадженням.

На виконанні у ОСОБА_2 знаходилось зведене виконавче провадження ВП № 35158543 від 09.11.2012 про стягнення заборгованості з ПАТ «Електровимірювач» (ЄДРПОУ 00226098) на користь юридичних осіб та держави на загальну суму 5 346 394 грн. 28 коп.. Під час реалізації наданих останньому повноважень ОСОБА_2 встановлено наявність у зазначеного боржника банківського рахунку № 26040010032546, відкритого в АТ «Сбербанк Росії» (МФО 320627 код 25959784).

У подальшому, 06.06.2013 року в робочий час у приміщенні службового кабінету відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Житомирській області, що знаходиться за адресою: м. Житомир, майдан Соборний, 1, ОСОБА_2 в ході проведення дій по указаному вище виконавчому провадженні, виніс постанову про арешт коштів ПАТ «Електровимірювач», які містяться на зазначеному вище рахунку із спеціальним режимом використання № 26040010032546, відкритому в АТ «Сбербанк Росії», яку цього ж дня направив для виконання до указаної банківської установи, де на указаний рахунок було накладено арешт.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 23.04.2014 року дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Житомирській області ОСОБА_2 в частині накладення арешту на кошти, що містяться на рахунку № 26040010032546, який відкрито в АТ «Сбербанк Росії», визнано протиправними, арешт з вказаного рахунку ухвалою суду зобов’язано зняти.

28.04.2014 року ОСОБА_2 отримав вказану ухвалу суду до виконання.

06.05.2014 року УДВС ГУЮ у Житомирській області подано апеляційну скаргу на ухвалу господарського суду Житомирської області від 23.04.2014 року.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 19.05.2014 року апеляційну скаргу УДВС ГУЮ у Житомирській області на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 23.04.2014 року повернуто скаржнику без розгляду.

21.05.2014 року заступник начальника відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Житомирській області ОСОБА_2, будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, отримавши вищевказану ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду до виконання, усвідомлюючи, що ухвала господарського суду Житомирської області від 23.04.2014 року вступила в законну силу та є обов’язковою до виконання не пізніше наступного дня, в порушення вищезазначених вимог законодавства, маючи умисел на невиконання ухвали суду, будучи зобов’язаним та маючи реальну можливість виконати зазначену ухвалу, умисно її не виконав, а того ж дня безпідставно, повторно виніс постанову про арешт коштів боржника, що знаходяться на рахунку №26040010032546, який відкрито в АТ «Сбербанк Росії».

Ухвалу господарського суду Житомирської області від 23.04.2014 року було виконано іншим державним виконавцем лише 08.07.2014 року шляхом винесення постанови про зняття арешту з коштів боржника.

Такі дії ОСОБА_2 органами досудового розслідування кваліфіковані як умисне невиконання службовою особою, яка займає відповідальне становище, ухвали суду, що набрала законної сили, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.382 КК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, думку прокурора, яка просила апеляційну скаргу задовольнити частково, пояснення обвинуваченого та його захисника, які просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, а також вирок суду першої інстанції в межах, передбачених ст.404 КПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

Згідно змісту ч.1 ст.94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Згідно ч.3 ст.373 КПК України, виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Пунктом 1 ч.3 ст.374 КПК України передбачено, що у разі визнання особи виправданою, зміст вироку має містити формулювання обвинувачення, яке пред’явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

В ході судового розгляду кримінального провадження, суд першої інстанції вказаних вимог кримінально-процесуального закону не дотримався.

Як вбачається з оскаржуваного вироку, суд першої інстанції виправдовуючи ОСОБА_2 допустив неповноту та істотну суперечність у висновках, оскільки, як вважає апеляційний суд, фактично не навів обґрунтованих підстав виправдання останнього у мотивувальній частині цього вироку.

Крім того, виправдовуючи останнього та не вказуючи при цьому належних мотивів свого рішення, суд першої інстанції послався лише на ті докази та в тій частині, що на його думку вказують на невинуватість останнього. При цьому, доводи сторони обвинувачення суд не спростував та у вироку підстави, з яких він надає перевагу одним доказам та відкидає інші, а саме докази сторони обвинувачення, не навів.

Так, як слушно зазначає прокурор в своїй апеляційний скарзі, без належної оцінки судом першої інстанції залишені показання ОСОБА_2 про його обізнаність відносно рішення, яке набрало законної сили, у тому числі, після надходження ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 19.05.2014, що спростовано безпосередньо ним же в ході подальших показань в суді.

Крім того, всупереч вимог ч.1 ст.358 КПК України, суд першої інстанції в судовому засіданні належно не дослідив та не дав у вироку відповідної оцінки ряду доказам (журналу вхідної кореспонденції, реєстрації копії, рішень, ухвал, постанов управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області та висновок судово-почеркознавчої експертизи №1/13003 від 27.11.2014, згідно з яких ОСОБА_2 21.05.2014 отримав рішення суду до виконання, що підтверджено підписом останнього.), які в порядку ст.317 КПК України приєднані до матеріалів провадження.

Також, суд першої інстанції, формально та неповно навівши у вироку показання свідка ОСОБА_6, ці показання не проаналізував, відповідної оцінки їм не дав. Згідно цих показань, ОСОБА_6 (представник ПАТ «Електровимірювач») неодноразово звертався, як до моменту подачі позову до суду, до ОСОБА_2 з вимогою про зняття арешту з банківського рахунку № 26040010032546, відкритого в АТ «Сбербанк Росії», так вже й після прийняття рішення судами першої та апеляційної інстанції повідомляв ОСОБА_2 про наявність цих рішень, проте державний виконавець умисно відмовлявся виконувати останні та в подальшому, 21.05.2014 умисно повторно виніс постанову про накладення арешту.

У вироку залишено без належної оцінки і показання свідка ОСОБА_5, який безпосередньо в суді першої інстанції зазначив, що дії ОСОБА_2 не відповідали вимогам закону, оскільки останній, отримавши рішення суду до виконання (ухвалу господарського суду Житомирської області від 23.04.2014) зобов’язаний був виконати останнє не пізніше наступного дня, коли про такий факт стало відомо

За вище наведених обставин, на переконання апеляційного суду, вирок суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, підлягає скасуванню на підставі п.1, п.2, п.3 ч.1 ст.409 КПК України.

Частиною 3 статті 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції зобов’язаний здійснити дослідження доказів виключно за клопотанням учасників судового провадження. Оскільки в ході апеляційного розгляду ніхто з учасників судового провадження з відповідним клопотанням про проведення судового розгляду з повним дослідженням доказів не звертався, то апеляційний не наділений процесуальним правом самостійно, з власної ініціативи здійснити їх дослідження.

З врахуванням того, що судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження були порушені загальні засади кримінального провадження, а саме - законність та безпосередність дослідження доказів, а також допущені неповнота судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам провадження, беручи до уваги, що такі порушення з вище наведених підстав неможливо усунути в апеляційному порядку, вирок суду першої інстанції у вказаній частині відповідно до вимог ст.ст.7, ч.6 ст.9, 407, ч.1 ст.412, ст.415 КПК України підлягає скасуванню з направленням провадження на новий судовий розгляд.

Керуючись ст.ст.404, 405, 407 КПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу прокурора Житомирської місцевої прокуратури ОСОБА_3 – задовольнити частково.

Вирок Богунського районного суду м.Житомира від 11 квітня 2018 року відносно ОСОБА_2 скасувати та призначити новий судовий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Судді :