Постанова № 76807215, 25.09.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2018 року

м.Харків

справа № 641/4202/15-ц

провадження № 22-ц/790/3963/18

Апеляційний суд Харківської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого : Колтунової А.І.,

суддів: Кругової С.С., Пилипчук Н.П.

за участю: секретаря - Семикрас О.В.

учасників справи –

представника позивача – ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2– ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання дійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності на будівельні матеріали та земельну ділянку за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 – ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10 травня 2018 року, ухвалене суддею - Боговським Д.Є. в залі суду в м.Харкові,-

ВСТАНОВИВ:

21 квітня 2015 року ОСОБА_4 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на будівельні матеріали та земельну ділянку.

В обґрунтування позову зазначала, що вона мала дружні стосунки із ОСОБА_5 та його дружиною ОСОБА_2

У 2009 року відповідачами їй та її цивільному чоловіку ОСОБА_7 було запропоновано придбати у них суміжну земельну ділянку за адресою: с. Павленки, Харківського району та області, вул. Рєпіна,19, для будівництва будинку. На цій земельній ділянці вже знаходився недобудований житловий будинок без внутрішніх та ремонтних робіт, який було побудовано самочинно ОСОБА_5 та його партнером ОСОБА_8 без оформлення технічної документації.

Оскільки її влаштувала дана пропозиція, однак незавершене будівництво не було введено в експлуатацію та мало статус самочинного, ними було погоджено укладення договору купівлі-продажу будівельних матеріалів, що були використані при будівництві.

01 лютого 2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладеного договір купівлі-продажу будівельних матеріалів, обладнання та конструктивних елементів, що були використані при будівництві житлового будинку за адресою: с. Павленки, Харківського району та області вул. Рєпіна,19.

Окремо було укладено договір щодо передачі у користування ОСОБА_4 земельної ділянки за адресою: с. Павленки, Харківського району та області, вул. Рєпіна,19, з подальшою перереєстрацією права власності.

При цьому, дружина ОСОБА_5 – ОСОБА_2 повністю погоджувалась на такі умови.

За умовами договору повна вартість недобудованого житлового будинку та земельної ділянки складає 225 000,00 доларів США.

01 лютого 2009 року на виконання умов договору ОСОБА_4 передала ОСОБА_5 грошові кошти в розмір 80 000,00 доларів США в присутності ОСОБА_8 та ОСОБА_2, що підтверджується розпискою.

Маючи повну довіру один до одного, між сторонами було узгоджено, що після закінчення будівництва житлового будинку ОСОБА_5 самостійно введе його в експлуатацію та оформить усі необхідні правовстановлюючі документи на будинок та земельну ділянку на ім’я ОСОБА_4

У 2011 році позивач за власні кошти закінчила будівництво житлового будинку та з того часу разом із своєю родиною мешкає в ньому, сплачує за комунальні послуги, утримує своє майно.

У 2012 році спірна земельна ділянка увійшла до нової межі Комінтернівського району м. Харкова на підставі Постанови Верховної Ради України від 06 вересня 2012 року, змінено назву вулиці Рєпіна на вулицю Бурачека.

ОСОБА_4 неодноразово зверталась до ОСОБА_5 з проханням виконати свої зобов’язання за договором від 01 лютого 2009 року, оформити на її ім’я право власності на будинок та земельну ділянку.

Витрати на будівельні роботи та матеріали, що були використані для будівництва спірного житлового будинку, складають 2 419 723,65 грн. та підтверджуються договорами на виконання робіт, товарними, видатковими накладними та фіскальними чеками, квитанціями.

У 2014 році ОСОБА_4 стало відомо, що ОСОБА_2 ініціювала судовий процес щодо поділу майна подружжя, об’єктом якого був в тому числі і спірний житловий будинок та земельна ділянка, розташовані за адресою: м. Харків, вул. Бурачека,19 (кол. с. Павленки, Харківського району та області, вул. Рєпіна,19).

Відповідач ОСОБА_5 не заперечує проти своїх обов’язків, однак ОСОБА_2 після припинення шлюбу із ОСОБА_5, чинить перешкоди у оформленні документів.

У зв’язку з чим, з урахуванням уточнених позовних заяв, позивач просила суд визнати дійсним договір купівлі-продажу будівельних матеріалів та конструктивних елементів, використаних на будівництво житлового будинку, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Бурачека,19, від 01 лютого 2009 року та договір про надання права користування земельною ділянкою кадастровий № 6325183007:00:001:0022, що розташована з адресою: м. Харків, вул. Бурачека,19, для забудови - будівництва житлового будинку, укладеного 01 лютого 2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5; визнати за ОСОБА_4 право власності на будівельні матеріали, обладнання та конструктивні елементи, використані на будівництво житлового будинку, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Бурачека,19, на суму 2 419 723,65 грн.; визнати позивача забудовником земельної ділянки кадастровий № 6325183007:00:001:0022, що розташована за адресою: м. Харків, вул. Бурачека,19; визнати за позивачем право власності на земельну ділянку кадастровий № 6325183007:00:001:0022, що розташована з адресою: м. Харків, вул. Бурачека,19, та стягнути судові витрати з відповідачів.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник подали до суду заперечення на позовну заяву ОСОБА_4, в яких зазначали, що з 1998 року вона та її чоловік ОСОБА_5 знаходились у дружніх стосунках із ОСОБА_4, в 2005 році ОСОБА_5 познайомився із цивільним чоловіком ОСОБА_4 – ОСОБА_7

ОСОБА_2 вказує, що її чоловік ОСОБА_5 не займався будівельним бізнесом, не має для цієї діяльності ані освіти, ані професійного досвіду. Земельні ділянки та будівлі, що на них знаходились, придбані на ім’я її чоловіка ОСОБА_5, були суто сімейним надбанням та не мають жодного відношення до будь-якого бізнесу ОСОБА_5 В грудні 2006 року вони придбали земельну ділянку за адресою: с. Павленки, Харківського району та області, вул. Рєпіна,19, мали намір збудувати житловий будинок та подарувати його їх спільному сину. Однак, їх сподівання були марними, син відмовився від такого дарунку.

У 2007 році ОСОБА_5 за спільні кошти подружжя збудував на спірній земельній ділянці самовільно, без оформлення технічної документації двоповерховий житловий будинок, який мав дах, був частково зсередини оштукатурений, проведені електрокомунікації, газопостачання, опалення, встановлений котел, обладнана каналізація, встановлені сантехнічні прилади. На той час їх фінансова спроможність не дозволяла закінчити внутрішні роботи в будинку та його внутрішнє оздоблення, тому вони вирішили його продати. Покупцем мав стати ОСОБА_8, який продовжив виконання робіт, однак у зв’язку із змінами в його особистому житті, він відмовився від придбання будинку. При цьому ОСОБА_2 та ОСОБА_5 не могли одразу повернути йому кошти. В цей час ОСОБА_4 виявила зацікавленість у придбанні цього будинку, вони спільно визначили вартість цього майна, а саме 300 000,00 доларів США за будинок та 30 000,00 доларів США за земельну ділянку. ОСОБА_4 просила визначити проведення розрахунку впродовж року. Після першого обговорення угоди, стосунки між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 погіршились, також стали погіршуватися стосунки у сім’ї ОСОБА_2, що призвело до розірвання шлюбу та вирішення питання у судовому порядку про поділ майна подружжя. ОСОБА_2 зазначає, що вона не давала згоди на продаж за будь-яку ціну спільного майна подружжя – земельної ділянки, відсутня також її письмова згода на продаж житлового будинку. Оскільки при укладенні договорів не було дотримано їх нотаріальної форми, ОСОБА_9 вважає їх нікчемними, тобто такими, які не створюють юридичних наслідків.

Рішенням Комінтернівського районного суду м.Харкова від 10 травня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5В, ОСОБА_6 про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на будівельні матеріали та земельну ділянку відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представником ОСОБА_4 – ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій вона просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким задовольнити їх позовні вимоги, посилаючись на ті обставини, що рішення суду ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам по справі. Вказує, що судом проігноровано факт визнання позову відповідачем ОСОБА_5 та надання відповідачем ОСОБА_2 пояснень, які підтверджують позицію позивача.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просила залишити рішення першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, мотивуючи тим, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують.

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_4 – ОСОБА_1 підтримувала апеляційну скаргу.

Представник ОСОБА_2 – ОСОБА_3 проти задоволення апеляційної скарги заперечувала.

Відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_6 в судове засідання не з’явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином (а.с. 120, 165, 166 том 3).

Вислухавши пояснення представників сторін ОСОБА_1 та ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання дійсним договору купівлі – продажу будівельних матеріалів, суд першої інстанції виходив із того, що дійсність договору купівлі – продажу, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, на будівельні матеріали, обладнання та конструктивні елементи, використані на будівництво житлового будинку, що знаходиться за адресою: м.Харків, вул. Бурачека, 19, сторонами зазначеного договору не оспорюється, у зв’язку з чим правові підстави для визнання зазначеного договору купівлі – продажу дійсним, відсутні.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_4 про визнання за нею права власності на будівельні матеріали, обладнання та конструктивні елементи, використані на будівництво житлового будинку, на суму 2419 723,65 грн., що знаходяться за вищевказаною адресою, то суд першої інстанції зазначив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, які конкретно будівельні матеріали були придбані ОСОБА_4, та їх вартість, що унеможливлює прийняття законного та обґрунтованого рішення.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_4 про визнання права власності на земельну ділянку суд першої інстанції керувався тим, що за ОСОБА_5 право власності на зазначену земельну ділянку не зареєстровано, у зв’язку з чим без здійснення державної реєстрації в установленому законом порядку він не вправі був розпоряджатися зазначеною земельною ділянкою.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з таких підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 Цивільно – процесуального кодексу України (далі ЦПК України) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам цивільно – процесуального закону рішення суду першої інстанції відповідає.

Судом встановлено, підтверджується письмовими доказами та не оспорюється сторонами, що відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 1990 року.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 27 листопада 2014 року шлюб між ними був розірваний (а.с. 33 том 1).

В період шлюбу за договором купівлі – продажу від 25 грудня 2006 року, укладеному між ОСОБА_6 та ОСОБА_5, вони придбали земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані в с.Павленки Харківського району Харківської області по вулиці Рєпіна 19, площею 0,1500 га, кадастровий № 6325183007:00:001:0022 (а.с. 21 том 1).

За договором купівлі – продажу від 01 лютого 2009 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, зазначено, що продавець продає, а покупець покупає будівельні матеріали, обладнання і конструктивні елементи, які були використані при будівництві житлового будинку, розташованого за адресою: с. Павленки Харківського району та області по вул. Рєпіна 19, а саме, фундамент із буту 13,80Х13,80; пінопластові блоки, залиті бетоном (невід’ємна опалубка) площею не менше 7580 м.; дах (метало - черепиця), утеплювач під дахом площею – 250,0 м.кв.; навісний газовий 2-х контурний котел; металопластикові вікна в кількості 14 штук; несуча цегляна стіна; батареї – 11 шт.; гаражні ворота – 1 шт.; паркан із фагота; стяжка підлоги (чорнова); сипучі і цементно – бетонні складові, які використовувалися при монтажі; кріпильні засоби (метизні вироби); металеві балки за 195 000,00 доларів США, що еквівалентно сумі 1 540 000,00 грн. (а.с. 41-42 том 1).

01 лютого 2009 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 також був укладений договір про передачу у користування земельної ділянки, розташованої за адресою: Харківська область Харківський район, с. Павленки, вул. Рєпіна, 19 (а.с. 43 том 1).

Відповідно до умов зазначеного договору сторони укладають його до закінчення будівництва житлового будинку ОСОБА_4

По закінченню будівництва ОСОБА_5 взяв на себе зобов’язання виконати всі необхідні дії для прийняття житлового будинку до експлуатації та оформлення права власності на нього.

Також, ОСОБА_5 взяв на себе зобов’язання щодо укладення договору купівлі - продажу земельної ділянки (а.. 43 том 1).

За користування земельною ділянкою ОСОБА_4 сплачені кошти у сумі 30 000,00 доларів США (а.с. 43 том 1).

Факт отримання ОСОБА_5 коштів, зазначених в вищенаведених договорах, укладених між ним та ОСОБА_4, підтверджується розписками від 01 лютого 2009 року, від 15 листопада 2011 року та від 25 травня 2011 року (а.с. 120 -122 том 1).

Із наданих договорів, укладених в простій письмовій формі, не вбачається, що вони укладені за згодою дружини ОСОБА_5 – ОСОБА_2

На час звернення до суду з позовом ОСОБА_4 про визнання дійсним договору купівлі – продажу про визнання права власності на будівельні матеріали та земельну ділянку, спірний житловий будинок не був прийнятий до експлуатації, державна реєстрація на зазначений житловий будинок та земельну ділянку не здійснена.

Відповідно до рішення 22 сесії 6 скликання Харківської міської ради від 29 січня 2013 року спірна земельна ділянка увійшла до межі міста Харкова, змінено назву вулиці Рєпіна на вулицю Бурачека (а.с. 164-165 том 1).

Відповідно до статті 316, 317 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

За змістом статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, до якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до статті 220 ЦК України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Із матеріалів справи вбачається, що договори купівлі – продажу будівельних матеріалів, обладнання та про надання права на користування земельною ділянкою, були укладені в простій письмовій формі.

Зазначені договори відповідно до вимог діючого законодавства нотаріальної форми посвідчення не потребують.

Отже, оскільки договори купівлі – продажу матеріалів та конструктивних елементів, використаних на будівництво зазначеного будинку, а також на користування земельної ділянки, не підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню, то правові підстави для визнання зазначених договорів дійсними відповідно до зазначеної норми закону відсутні.

Крім того, при розгляді справи було встановлено, що зазначені договори купівлі – продажу сторонами, які їх уклали, не оспорюються.

ОСОБА_2 не є стороною по зазначеним договорам.

Письмова згода на їх укладення від ОСОБА_2 відсутня.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання спірних договорів купівлі – продажу дійсними.

Що стосується рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання права власності на спірну земельну ділянку, то суд першої інстанції правильно зазначив, що правові підстави для задоволення позову в цій частині відсутні, оскільки на час укладення договору про надання права на користування земельною ділянкою, право власності на зазначену земельну ділянку належало ОСОБА_5 на підставі договору купівлі - продажу, проте не була здійснена державна реєстрація цієї земельної ділянки, у зв’язку з чим у нього були відсутні правові підстави на розпорядження зазначеною земельною ділянкою.

Крім того, із матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 був укладений договір на користування спірною земельною ділянкою, який не є правовою підставою для визнання за ОСОБА_4 права власності на зазначену земельну ділянку.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлено судом.

Отже, при розгляді справи як в суді першої, так і апеляційної інстанції, ОСОБА_4 не було надано належних та допустимих доказів щодо набуття права власності на земельну ділянку № 19 по вул. Бурачева в м.Харкові.

Вступившими в законну силу судовими рішеннями Харківського районного суду Харківської області від 16 травня 2017 року та апеляційного суду Харківської області від 27 березня 2018 року встановлено, що спірна земельна ділянка є спільною сумісною власністю подружжя, як і самовільно побудований будинок.

Право власності на зазначену земельну ділянку, а також матеріали та обладнання, використані в процесі будівництва будинку, розташовані на цій земельній ділянці, було визнано за ОСОБА_2 (а.с. 93-103).

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

ОСОБА_4 брала участь у розгляді цієї справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог.

Отже, вищенаведені висновки, викладені в судових рішеннях, не підлягають доказуванню при розгляді зазначеної справи.

За таких обставин, оскільки зазначене майно, згідно рішення суду є спільною сумісною власністю подружжя, то правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_4, в тому числі, і в частині визнання права власності на будівельні матеріали, обладнання та конструктивні елементи, використані на будівництво цього будинку, на суму 2 419 723,65 грн. – відсутні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, були предметом розгляду суду першої інстанції, висновки суду вони не спростовують, у зв’язку з чим відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

За таких обставин колегія суддів не вбачає правових підстав для скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги.

На підставі викладеного, керуючись, ст. ст. 367, 368, ст. 371, п.1 ч.1 ст. 374, ст. 375, ст. ст. 381-384, ст. 389 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 – ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10 травня 2018 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текс постанови складено 27 вересня 2018 року.

Головуючий: А.І. Колтунова

Судді: С.С. Кругова

ОСОБА_10