Постанова № 76806587, 26.09.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа № 634/289/17 Головуючий суддя І інстанції Зимовський О. С.

Провадження № 22-ц/790/4046/18 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Спори, що виникають із сімейних правовідносин

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2018 року м. Харків.

Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Яцини В.Б.

суддів колегії: Бурлака І.В., Хорошевського О.М.,

за участю секретаря судового засідання Колесник О.Е.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 17 травня 2018 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - орган опіки та піклування виконавчого комітету Васильківської міської ради Київської області, служба у справах дітей Сахновщинської районної державної адміністрації Харківської області, про визначення місця проживання малолітньої доньки ОСОБА_5 з матір'ю - ОСОБА_4,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду із вказаним позовом до ОСОБА_3, в якому просила суд визначити місце проживання малолітньої доньки ОСОБА_5. ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір'ю - ОСОБА_4, за адресою АДРЕСА_1.

У травні 2017 року позивач позовні вимоги уточнила: в частині їх обґрунтування зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року під час їхнього спільного проживання з відповідачем, у них народилась дочка ОСОБА_5 Рішенням Сахновщинського районного суду Харківської області від 23.04.2014 року шлюб між сторонами розірвано. Після розірвання шлюбу донька проживала з позивачкою. Рішення Сахновщинського районного суду від 08.04.2014 року з відповідача на її користь було стягнуто аліменти у розмірі 1/4 частини, оскільки відповідач в добровільному порядку не надавав кошти на утримання дитини. У квітні 2016 року, відповідач без попередження, самовільно забрав дитину з подвір'я будинку розташованого по АДРЕСА_2 та вивіз доньку у невідомому напрямку. Лише після звернення позивачки до правоохоронних органів, відповідач визнав, що забрав дитину самовільно. Відповідач не надає можливості позивачу бачитись з донькою та заборонив вихователям дитячого садочка, який відвідує ОСОБА_5 надавати можливість їй бачитись з донькою. Внаслідок цього з вини відповідача дитині нанесено душевні страждання, що свідчить про те, що батько не діє в найкращих дитини. Позивач має родину, постійне місце проживання, працює і має належні умови для проживання, виховання та розвитку доньки, що підтверджується висновком Васильківської міської ради Київської області. Тому просить суд визначити місце проживання доньки разом з нею.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_6 в судовому засіданні заперечували проти позову, зазначивши, що відповідачем створені належні умови для проживання та виховання дитини. Так дитина відвідує дитячий садочок, займається танцями. Також представник відповідача зазначив, що згідно рішення комісії з питань захисту прав дитини при Сахновщинській районній державній адміністрації від 29 вересня 2016 року місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 визначено з батьком ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_3 Крім того, відповідач ОСОБА_3 зазначив, що він забрав доньку без дозволу матері, оскільки дитина гуляла одна, була одягнута в брудний одяг та була в неохайному вигляді. Відповідач також вказав, що він не обмежував позивачку у спілкуванні з дитиною, а лише заперечував щоб спілкування відбувалось без його участі. Представник відповідача ОСОБА_6, також зазначив, що позивач звернулась до суду з вказаним позовом лише після того, як відповідач звернувся до Сахновщинського відділу ДВС з заявою про припинення стягнення аліментів на утримання дитини, оскільки дитина перебуває на його утриманні.

Представник третьої особи - служби у справах дітей Сахновщинської районної державної адміністрації Харківської області Литвиненко Т.А., в судовому засіданні просила вирішити спір з урахуванням інтересів малолітньої дитини ОСОБА_5 та вважало за доцільне визначити місце проживання дитини разом з матір'ю. Разом з тим до суду було надано висновок про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_5, згідно з яким служба у справах дітей, як представник органу опіки та піклування, вважала за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з батьком ОСОБА_3

Представник третьої особи - органу опіки та піклування виконавчого комітету Васильківської міської ради Київської області в судове засідання не з'явилась про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, у своїй письмовій заяві просила розгляд справи проводити без участі їх представника у зв'язку з значною віддаленістю від суду, позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Рішенням Сахновщинського районного суду Харківської області від 17 травня 2018 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_4. Визначено місце проживання дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір'ю ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, за адресою: АДРЕСА_1.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування скарги зазначено, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи.

Вказано, що дитина на протязі тривалого часу проживала разом із ним - її батьком. З матір'ю та її новим чоловіком дитина знаходилась лише чотири місяці, вважає, що висновок суду про наявність стійких відносин між матір'ю та дитиною є необґрунтованим. Зазначено, що судово-психологічна експертиза по справі не проводилась, а тому відсутні підстави стверджувати на підставі наявних в матеріалах справи доказів про прихильність дитини до будь-кого із батьків. Послався на те, що висновок Служби у справах дітей Сахновщинської РДА є належним доказом, як безпідставно залишився поза увагою суду.

ОСОБА_4 суду апеляційної інстанції було надано відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить останню залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Мотивуючи відзив, вказала, що судом першої інстанції належним чином було досліджено обставини та докази по справі, на підставі яких було зроблено належним чином вмотивовані висновки.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи.

Колегія суддів, відповідно до ст. ст. 367, 368 ЦПК України вислухала доповідь суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

У статті 263 ЦПК України визначені наступні вимоги до законності і обґрунтованість судового рішення:

1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

3. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції свої висновки мотивував тим, що на підставі аналізу доказів, зібраних у судовому засіданні, суд, виходячи виключно із рівності прав та обов'язків батьків щодо утримання та виховання дитини, закріплених у нормах закону, в інтересах самої дитини, з метою якнайкращого забезпечення прав та інтересів дитини, дійшов висновку, що місцем проживання малолітньої ОСОБА_5 слід визначити з матір'ю - ОСОБА_4.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За правилом ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

У ст. 78 ЦПК України щодо допустимості доказів зазначено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми доказами є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 161 СК України:

1. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

2. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

3. Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них.

Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування.

Судом першої інстанції встановлено, що перебуваючи у шлюбі сторони стали батьками ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Сахновщинського районного суду Харківської області від 23.04.2014 було розірвано шлюб між позивачкою та відповідачем.

Рішенням Сахновщинського районного суду Харківської області від 08.04.2014 з відповідача на користь позивача було стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

З висновку Індустріального ВП ГУНП в Харківській області вбачається, що позивач 11.04.2016 звернулась до Фрунзенського відділення Індустріального ВП ГУНП України в Харківській області із заявою, за фактом зникнення її малолітньої доньки ОСОБА_5, яка мешкала за адресою АДРЕСА_2. В ході роботи за матеріалом було встановлено, що дитину, не попередивши про це матір, забрав колишній чоловік ОСОБА_3

Згідно копії виписки із медичної картки ОСОБА_4 перебувала на лікуванні з 16.05.2016 по 23.05.2016 в Київському обласному онкодиспансері.

Відповідно до виписки з історії хвороби ОСОБА_4 перебувала на лікуванні з 31.08.2016 по 23.09.2016 в ДУ «ІТО НАМН України» була проведена операція колінного суглоба.

Згідно довідки № 11-01 від 15.11.2017 ОСОБА_4 працювала у ТОВ «САВ-ДІСТРИБЬЮШН» з березня 2017 року по жовтень 2017 року і їй було нарахована заробітна плата за вказаний період на суму 23437 грн. 87 коп.

Відповідно до характеристики депутата Васильківської міської ради від 25.05.2017 ОСОБА_4 проживає з чоловіком ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1. Зі слів сусідів характеризується позитивно, громадський порядок не порушує веде здоровий спосіб життя, алкогольні напої не вживає.

Згідно довідки Управління соціального захисту населення Васильківської міської ради від 26.08.2016 ОСОБА_4 встановлено інвалідність 2 гр. загальне захворювання на строк з 12.04.2016 по 30.04.2017.

Відповідно довідки від 26.02.2018 ОСОБА_4 працює в ЮК «Феміда-Протекшн груп» на посаді офіс - менеджера з 04.01.2018, заробітна плата становить 6000 грн.

Згідно характеристики виданої ПП ЮК «ФЕМІДА-ПРОТЕКШН ГРУП» від 26.02.2018 ОСОБА_9, яка працює на посаді офіс-менеджера зарекомендувала себе як відповідальний співробітник. Вона добросовісно виконує свої обов'язки, дружня в колективі, не вчиняє сварок на роботі. Веде здоровий спосіб життя, не має шкідливих звичок.

Згідно копії свідоцтва про право власності на житло від 19.07.1994 квартира за адресою АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_10 та її сину ОСОБА_8 - чоловіку позивачки в рівних частинах.

Допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 повідомили, що 10 квітня 2016 року вони разом з ОСОБА_3 на автомобілі ОСОБА_11 їздили у м. Харків, як зазначив свідок ОСОБА_11, з метою відвезти гроші на утримання дитини. Свідок ОСОБА_13 зазначив, що вони їздили в м. Харків з метою забрати дитину. Точну адресу куди їздили вони не пам'ятають але вказали, що це є приватний сектор. По приїзду на місце ОСОБА_3 зайшов у двір будинку, а вони знаходились в машині. Через деякий час ОСОБА_3 вийшов з двору з дитиною і вони поїхали додому. Потім вони заїхали в м. Мерефа до знайомих ОСОБА_3, де дитину помили, переодягнули та нагодували, оскільки вона була у брудному одязі і голодна.

В судовому засіданні свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_15 повідомили, що вони проживають в м. Мерефа Харківської області та перебувають у товариських стосунках з ОСОБА_3 та його колишньою дружиною ОСОБА_4 Навесні 2016 року у вечірній час до них додому заїхав ОСОБА_3 з дитиною ОСОБА_5 та двома товаришами. Дитина була голодна, в брудному одязі. Вони її помили нагодували і переодягли в одяг своєї дитини, яка на чотири місяці молодша від ОСОБА_5. А потім ОСОБА_3 разом з дитиною та товаришами поїхали до себе додому. Також свідок ОСОБА_14 зазначила, що вона як мати була дуже вражена, що ОСОБА_5 була в такому стані, нібито її не купали та не причісували протягом декількох тижнів.

Службою у справах дітей Сахновщинської районної державної адміністрації 22.06.2017, згідно ухвали суду було надано висновок про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_5, згідно з яким служба у справах дітей, як представник органу опіки та піклування, вважала за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з батьком ОСОБА_3.

Зі змісту вказаного висновку вбачається, що 10.05.2017 року комісією було проведено обстеження житлово-побутових умов проживання сім'ї ОСОБА_3 в ході обстеження було встановлено, що ОСОБА_16 проживає разом з малолітньою донькою ОСОБА_5 та батьками в с. Германівка, Сахновщинського району Харківської області. Санітарні умови добрі, будинок складається з двох житлових та чотирьох нежитлових кімнат. У наявності усі необхідні меблі та побутова техніка. Сім'я веде підсобне господарство. ОСОБА_5 відвідує Сахновщинський ДНЗ №2 та хореографічний гурток. ОСОБА_3 працює водієм 55 ДПРЧ ГУДСНС, баба та дід допомагають у вихованні малолітньої онуки. 29.09.2016 року за заявою ОСОБА_3, комісією з питань захисту прав дитини Сахновщинської РДА було прийнято рішення визначити постійним місцем проживання ОСОБА_5 з батьком за адресою АДРЕСА_3

Згідно вимог ч.ч. 4-6 ст. 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Крім того, відповідачем було надано до суду копію рішення комісії з питань захисту прав дитини при Сахновщинській районній державній адміністрації від 29 вересня 2016 року, згідно якого місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 визначено з батьком ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_3

Дослідивши в судовому засіданні матеріали на підставі який було прийнято вказане рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що комісією при прийнятті рішення не була надана оцінка інформації, яка була надана Службою у справах дітей та сім'ї Васильківської міської ради Київської області у листі від 23 вересня 2016 року за № 553/01-12 та додатках до нього, а саме: акт обстеження умов проживання ОСОБА_4 від 22.09.2016 року. Висновок Індустріального ВП ГУНП в Харківській області від 13.04.2016 року, характеристика з місця проживання ОСОБА_4 від 26.05.2016 року та інші документи.

Тому суд вважав, що рішення комісії з питань захисту прав дитини при Сахновщинській районній державній адміністрації від 29 вересня 2016 року, згідно якого місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 визначено з батьком ОСОБА_3 є необґрунтованим і таким, що не відповідає вимогам ч.1 ст. 161 СК України, оскільки комісією не було з'ясовано ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Суд першої інстанції правильно відхилив цей висновок, керуючись ч. 6 ст. 19 СК України, визнавши його недостатньо обґрунтованим, оскільки при його складанні не було проведено обстеження умов проживання позивача, яка бажає проживати з дитиною і саме вона звернулась до суду з відповідним позовом, він суперечить інтересам дитини.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, який відповідає матеріалам справи, належним чином вмотивований та належними, допустимими і достатніми у розумінні ст.ст. 77-80 ЦПК України доказами з боку відповідача не спростований.

Згідно висновку Васильківської міської ради Київської області від 06.07.2016 року за №528/01.01-11 виконавчий комітет Васильківської міської ради, як орган опіки та піклування розглянувши заяву ОСОБА_4 про надання висновку про доцільність проживання її малолітньої доньки ОСОБА_5 разом з матір'ю вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір'ю ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1.

Зі змісту вказаного висновку вбачається, що 22.06.2016 року комісією було проведено обстеження житлово-побутових умов проживання сімї ОСОБА_4 в ході обстеження було встановлено, що ОСОБА_4 проживає разом з чоловіком ОСОБА_8 в АДРЕСА_1. Квартира складається з однієї кімнати, кухні та коридору. Умови проживання відповідають санітарно-гігієнічним вимогам. Для виховання та розвитку дитини створені такі умови є ліжко та місце для виховання та розвитку дитини. У вказаній квартирі також зареєстрована ОСОБА_10 - мати чоловіка, але вона в квартирі не проживає.

Разом з тим, при складанні вказаного висновку орган опіки та піклування керувався положеннями Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року (далі - Декларація прав дитини), ст. 161 СК України та виходив з відсутності у справі виняткових обставин, які могли б виправдати розлучення дитини зі своєю матір'ю.

Суд правильно не погодився з таким посиланням на ст. 6 Декларації прав дитини, що в цілому не впливає на обґрунтованість висновку цього органу опіку та піклування, оскільки вказана Декларація ООН не є юридично обов'язковим документом. Вона стала основою для розробки Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини 1989 року, яка на відміну від Декларації, є чинним, юридично обов'язковим міжнародним договором.

До конфлікту між батьками дитина проживала в квартирі позивача, де в неї було стабільне середовище. Всупереч свого процесуального обов'язку відповідач не надав до справи належних і допустимих доказів на підтвердження того, що мати неналежним чином опікувалася дитиною, внаслідок чого він, як батько був змушений самовільно забрати дитину. Показання свідка ОСОБА_14 про те, що дитина ОСОБА_5 мала неохайний вигляд об'єктивно нічим не підтверджується і тому не є належним і допустимими доказом на користь того, що позивач не опікувалась дитиною.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд необґрунтовано надав перевагу доказам, поданим позивачем.

Надані сторонами висновки служб у справах дітей та рішення комісії з питань захисту прав дитини були досліджені судом та правильно були визнані такими, що не обґрунтовані належним чином.

При ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції послуговувався не спростованими відомостями про умови, що створені у помешканнях позивача та відповідача, для проживання дитини.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення комісії з питань захисту прав дитини при Сахновщинській районній державній адміністрації від 29 вересня 2016 року, згідно якого місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 визначено з батьком ОСОБА_3 є необґрунтованим і таким, що не відповідає вимогам ч.1 ст. 161 СК України.

Задля прийняття обґрунтованого рішення, ухваленого в інтересах дитини, необхідне всебічне дослідження всіх обставин, що мають значення для з'ясування ставлення обох батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Як вбачається з тексту рішення комісії з питань захисту прав дитини при Сахновщинській районній державній адміністрації від 29 вересня 2016 року, воно було ухвалене за наслідками розгляду лише заяви ОСОБА_3

Відомостей про те, що окрім самого тексту заяви відповідача при ухваленні зазначеного рішення комісією були розглянуті інші документі матеріали справи не містять.

Таким чином висновок суду про необґрунтованість вказаного рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України про законність та обґрунтованість.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_8 повідомив, що він є чоловіком ОСОБА_4, з якою він познайомився у грудні 2016 року і після отримання нею травми в результаті ДТП вони почали проживати спільно в будинку за адресою: АДРЕСА_2. 10 квітня 2016 року близько о 11 год. він разом з ОСОБА_5 гуляв у дворі вказаного домоволодіння, ОСОБА_9 в цей час перебувала в будинку. На декілька хвилин він відлучився від ОСОБА_5, а коли повернувся та дитини у дворі не було. І лише через деякий час, після того як вони повідомили поліцію зателефонував ОСОБА_3 та повідомив, що дитина знаходиться у нього. На другий день вони поїхали разом з ОСОБА_4 в смт. Сахновщина, де перебували дві доби, а потім поїхали в м. Київ для лікування ОСОБА_4 Також свідок зазначив, що між ним та ОСОБА_5 виникли добрі стосунки. Коли її мати перебувала на лікуванні він здійснював догляд за дитиною, тому свідок вважав, що ОСОБА_5 повинна проживати разом з матір'ю в м. Васильків, Київської області де їй створені всі умови для проживання та виховання.

Крім того, в судовому засіданні за клопотанням позивачки були оглянуті фотознімки з зображенням малолітньої ОСОБА_5, позивачки ОСОБА_4 та свідка ОСОБА_8 під час їх спільного проживання в м. Харків за період з 24.12.2015 по 30.03.2016 року, на вказаних фотознімках ОСОБА_5 перебуває у гарному настрою, охайно одягнута та гуляє на дитячому майданчику.

В судовому засіданні також була допитана в якості свідка практикуючий психолог Сахновщинського ДНЗ № 2 ОСОБА_19, яка повідомила, що у травні 2016 року їх дитячий заклад почала відвідувати ОСОБА_5. Дівчинку в садочок постійно приводив батько, також він або його батьки забирали дитину з дитячого садочка. Також свідок зазначила, що батько ОСОБА_5 забороняв вихователям віддавати дитину матері, тому вона матір в дитячому садку не бачила. На емоційний стан дитини дуже впливає розлучення з мамою. Тому дитина на початку відвідування садка була замкнутою, мало розмовляла та гралася з дітьми, а лише малювала. На її малюнках часто зображена мама, що свідчить про те, що дитина сумує за мамою і їй не вистачає повноцінної сім'ї. Крім того, свідок зазначила, що вона проводила психологічні спостереження за ОСОБА_5 і ці спостереження записано в журнал спостережень, а також у неї наявні малюнки ОСОБА_5.

Так, відповідно до виписки з журналу спостережень від 05.05.2016 було зроблені наступні висновки. Прибувши до дитячого садка ОСОБА_5 ніяких емоцій не проявляла. Байдуже спостерігала, що відбувається навколо неї. Дівчинка розмовляє, але мова її не зовсім зрозуміла. У ОСОБА_5 наявні навички по самообслуговуванню.

Згідно з виписки з журналу спостережень від 31.05.2017 було зроблено наступні висновки за розвитком дитини. ОСОБА_5 розмовляє, але її мовлення не завжди можна зрозуміти. Під час гри дівчинка розмовляє з дітьми, але діти не завжди її зрозуміють.

З дозволу позивача та відповідача в судовому засіданні були оглянуті результати обстеження та малюнки малолітньої ОСОБА_5.

Згідно з результатами обстеження від 10.11.2016 за методикою «Моя сім'я» на малюнку ОСОБА_5 зобразила свою сім'ю. Дитина намалювала членів родини в порядку значимості для себе, а саме: ближче до себе маму, це означає прихильність до цієї людини. Очі у тата зображені великих розмірів - показник тривожної, неспокійної особи, яка потребує допомоги.

Так, відповідно до результатів обстеження від 06.10.2017 за методикою «Моя сім'я» на малюнку ОСОБА_5 зобразила свою сім'ю. Дитина намалювала члені родини в порядку значимості для себе, а саме: тата, себе, потім маму. Очі у мами зображені великих розмірів - показник тривожної, неспокійної особи, яка потребує допомоги. Найулюбленішими кольорами ОСОБА_5 малює себе і маму (рожевий колір). На малюнках мама зображена з додатковими деталями (заколка та бантик) це свідчить про відчуття любові до матері.

Суд апеляційної інстанції відхиляє за безпідставністю доводи скарги ОСОБА_3 про те, що висновки суду, зроблені на підставі показів практичного психолога ОСОБА_19 є передчасними та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Всупереч процесуального обов'язку доведення своїх заперечень проти позову, заву про призначення по справі судової експертизи для спростування висновків спеціаліста відповідачем не було подано, а тому безпідставним є посилання у апеляційній скарзі на її відсутність.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_20 повідомила, що вона працює вихователем у Сахновщинському ДНЗ № 2, та має 31 рік стажу роботи вихователя. 04 травня 2016 року ОСОБА_3 привів ОСОБА_5 у групу дитячого садка. Також ОСОБА_3 попередив, що коли прийде мама ОСОБА_5 то вихователь повинен повідомити його щоб вона бачилась з дитиною у його присутності. На батьківські збори завжди приходив батько - ОСОБА_3 Спочатку дитина була замкнутою, мало емоційною, потім вона адаптувалась. Свідок ОСОБА_20 також зазначила, що позивач ОСОБА_4 у травні 2016 року та січні 2017 року приходила в дитячий садочок щоб побачитись з дитиною, але вона не надала можливості побачитись позивачці з дитиною, а запропонувала вирішувати це питання з батьком ОСОБА_3 На даний час ОСОБА_5 після побачень з мамою перебуває у пригніченому стані, на питання вихователів відповідає, що сумує за мамою.

Також в судовому засіданні були допитані в якості свідків ОСОБА_21 мати позивачки та ОСОБА_22 її сестра, які повідомили, що після того як ОСОБА_3 забрав дитину він не дозволяє з нею бачитись ні матері, ні бабусі, ні рідній тітці. Тому вони були вимушені звернутись до органу опіки та піклування з заявами щодо встановлення часів спілкування з дитиною, але відповіді на вказані заяви вони не отримали. Крім того, свідок ОСОБА_22 зазначила, що ОСОБА_5 до трьох років читала по складам, а зараз дитина навіть по складам читати не може, оскільки з нею ніхто не займається.

На підставі досліджених доказів судом першої інстанції обґрунтовано було встановлено, що батько дитини самовільно забрав дитину від матері та виховував дитину самостійно без участі її матері та створив належні умови для життя, навчання та її розвитку.

Разом з тим, відповідач обмежив спілкування малолітньої дитини з матір'ю, що негативно впливає на дитину. Вказані обставини підтверджуються показаннями свідків ОСОБА_20 та ОСОБА_19 так і самим відповідачем.

Обмеження щодо спілкування дитини з матір'ю також впливають на психологічний стан малолітньої ОСОБА_5, що підтверджується показаннями свідка ОСОБА_19 - практичного психолога так і матеріалами психологічних спостережень, які були досліджені в судовому засіданні.

Посилання відповідача, що позивач тривалий час не турбувалась про дитину спростовуються показаннями працівників дитячого садка, які були допитані в якості свідків та медичними документами наданими позивачем щодо проходження нею лікування та отримання 2 гр. інвалідності.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач створила належні умови для життя, навчання, всебічного розвитку та виховання дочки за місцем свого проживання в АДРЕСА_1, що підтверджується дослідженими в судовому засіданні актами обстежень житлових умов та показаннями свідка ОСОБА_8 Також судом встановлено, що позивач має постійне місце роботи та заробіток, що дозволяє їй забезпечити належні умови для виховання дитини. Позитивно характеризується за місцем проживання та роботи.

В порушення вимог ст. 81 ЦПК України відповідач не спростував доказами у розумінні ст.ст. 77-80 ЦПК України висновків суду про те, що позивач створила всі належні умови, у тому числі і психологічні, для проживання з нею дитини, і що у найкращих інтересах дитини, з урахуванням її психологічного стану, викликаного самовільною зміною відповідачем місця проживання малолітньої дитини разом з матір'ю, яка довела свою спроможність забезпечити належні побутові умови та умови для виховання та розвитку дитини.

Частина 2, 3 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає, кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до ч.ч.4, 6 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Так, статтями 11, 12 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-III закріплено, що сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Згідно положення ст. 9 ч. I Конвенції ООН від 20 листопада 1989 року «Про права дитини» (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року) Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ст. 5 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці поважають відповідальність, права і обов'язки батьків і у відповідних випадках членів розширеної сім'ї чи общини, як це передбачено місцевим звичаєм, опікунів чи інших осіб, що за законом відповідають за дитину, належним чином управляти і керувати дитиною щодо здійснення визнаних цією Конвенцією прав і робити це згідно зі здібностями дитини, що розвиваються.

Поняття «забезпечення найкращих інтересів дитини» визначається п. 4 ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-III, як дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Колегія суддів також звертає увагу на рішення Європейського суду з прав людини стосовно дотримання гарантій ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., які є джерелом права згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Так, Європейський суд з прав людини оцінюючи пропорційність втручання держави у конвенційне право на повагу до приватного і сімейного життя звернув увагу, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, в найкращих інтересах дитини зберегти її зв'язки з сім'єю, окрім випадків, коли доведено, що сім'я непридатна або явно дисфункціональна; і по-друге, в найкращих інтересах дитини забезпечити її розвиток в безпечному, надійному і стабільному середовищі та в середовищі, що не є дисфункціональним (див. рішення Європейського суду з прав людини від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, § 100, 16 липня 2015 року).

Питання забезпечення інтересів дитини базується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження. Дорослі, поринаючи у свої власні проблеми, скуті взаємними образами, почуття дітей і їх переживання за інерцією відсовують на другий план. Тоді ж як в більшості випадків кардинально змінюється саме життя дитини: це і нове оточення, часто нове місце проживання, неможливість спілкування з обома батьками одночасно тощо. Тоді ж як кожній дитині необхідне емоційно комфортне середовище для нормального фізичного, духовного та морального розвитку.

Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Україною 27 лютого 1991 року, визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Обґрунтовуючи свої висновки, районний суд правильно послався на рішення у справі «М.С. проти України», в якому Європейський суд з прав людини констатував порушення Україною права заявника, гарантованого статтею 8 «Право на повагу до приватного і сімейного життя» Конвенції, у зв'язку з тим, що здійснений національними судами аналіз перед прийняттям рішення про те, що донька заявника має проживати з матір'ю, був недостатньо ретельним. Відтак, не зважаючи на широкі межі свободи розсуду національних органів державної влади в сфері опіки над дитиною, підстави, які вони навели у своєму рішенні, не були визнані «відповідними і достатніми» з точки зору законності втручання у захищене ст. 8 Конвенції право на повагу до приватного і сімейного життя.

Достовірно встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_3 забрав дитину від матері без її згоди та відома.

Згідно висновку психолога, який належним чином не спростований відповідачем, зазначена обставина спричинила дитині психологічну травму.

Вказане дає підстави для висновку, що дії батька не відповідають інтересам дитини, так само як і обмеження у праві спілкування з нею матері. При цьому дитини на протязі одного року внаслідок протиправної поведінки відповідач була позбавлена спілкування з матір'ю, яка безрезультатно намагалася отримати такий доступ і була змушена звернутися до суду з цим позовом.

Під час апеляційного розгляду справи відповідач надав докази про те, що він опікується станом здоров'я дитини та подав заяву про зарахування доньки до загальноосвітнього навчального закладу до першого класу у 2018 році (а.с. 47, 93-94 т. 2). Однак ці докази не змінюють висновків суду першої інстанції про те, що у найкращих інтересах дитини повернутися до матері, до стабільного психологічного стану, де вона дитини має все необхідне для її проживання та розвитку, що не виключає участі батька у спілкуванні та вихованні дитини.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доцільність визначення місця проживання дитини разом з матір'ю.

З огляду на те, що судом першої інстанції ухвалено рішення відповідно до вимог закону, доводи скарги висновків суду не спростовують, апеляційний суд на підставі ст. 375 ЦПК України залишає без задоволення апеляційну скаргу, а оскаржуване рішення - без змін.

Так як апеляційна скарга не підлягає задоволенню питання перерозподілу судових витрат в порядку ст. 141 ЦПК України не вирішується.

Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 381-384, 389-392 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 17 травня 2018 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 27.09.2018.

Головуючий - В.Б. Яцина

Судді - І.В. Бурлака.

О.М. Хорошевський.