Постанова № 76803919, 26.07.2018, Апеляційний суд Луганської області

Справа № 420/382/17

Провадження № 22ц/782/424/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2018 року місто Сєвєродонецьк

Апеляційний суд Луганської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Авалян Н.М. (суддя-доповідач)

суддів - Карташова О.Ю., Орлова І.В.

за участю секретаря судового засідання - Єгорової О.П.

представника відповідача - ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Луганської області

апеляційну скаргу ОСОБА_2

на ухвалу Новопсковського районного суду Луганської області (суддя Пронька В.В.)

від 18 квітня 2018 року

у справі про відшкодування моральної шкоди

учасники справи

позивач - ОСОБА_2

відповідач – Марківський районний суд Луганської області

встановив :

Позивач звернувся до Новопсковського районного суду Луганської області з позовом, в якому просить стягнути моральну шкоду у розмірі 1 мільярд гривень, завдану чисельними порушеннями прав позивача під час здійснення правосуддя за його зверненнями до суду.

Ухвалою Новопсковського районного суду Луганської області від 18 квітня 2018 року, яка оскаржується позивачем, провадження у справі закрито.

В апеляційній скарзі позивачпросить скасувати ухвалу, посилаючись на її незаконність, та необґрунтованість, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до категоричної незгоди позивача з тлумаченням судом норм права.

Позивач в судове засідання не з’явився. Про час та місце розгляду справи належним чином завчасно повідомлений, про що свідчить його особистий підпис в рекомендованому повідомлення про вручення поштового відправлення. Неявка позивача в судове засідання відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Представник відповідача, який приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференціїї, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду без змін.

Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, доводи представника відповідача, перевіривши законність й обґрунтованість судового рішення, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції керувався п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України та виходив з того, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Свій висновок суд обґрунтував посиланням на норми матеріального права, та зазначив наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.

Відповідно до ч.1 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Таким чином, суддя виступає як посадова особа, уповноважена на виконання функцій держави, а не як приватна особа, до якої можна звернутися з позовом.

Згідно ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Як вбачається зі змісту позовних вимог, позивач просить стягнути з Марківського районного суду Луганської області 1 мільярд грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті незаконних дій суддів Марківського районного суду Луганської області у зв’язку з постановленням незаконних рішень.

Згідно із статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, шляхом відшкодування моральної шкоди.

Частиною шостою ст. 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Застосування положення ч. 6 ст. 1176 ЦК України можливе у випадку, коли предметом позову є інші дії чи бездіяльність, зокрема суду, які не пов'язані із здійсненням правосуддя, відправленням судочинства, що має на меті прийняття акту органом судової влади. Тобто, це інші дії суддів (суду) при здійсненні правосуддя, коли спір не вирішується по суті, у разі їх незаконних дій або бездіяльності і якщо вина судді встановлена не лише вироком суду, а й іншим відповідним рішенням суду.

Проте, у даній справі між позивачем та судом зазначені правовідносини не виникли, тому на них (спірні правовідносини) не поширюється юрисдикція судів по розгляду заявлених позивачем вимог в порядку цивільного судочинства, оскільки суддя як посадова особа, що здійснює правосуддя, а також суд як орган, що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем або іншою стороною, котра бере участь у цивільній справі, за винятком випадків, коли суддя виступає як представник цієї установи, а не орган, що здійснює правосуддя.

Такий висновок відповідає положенням ст.ст. 56, 126, 129 Конституції України, а також роз'ясненням, викладеним у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 № 8 «Про незалежність судової влади» та у постанові Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 № 6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів».

Зазначене також відповідає вимогам ст.ст. 6, 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» систему судоустрою складають: місцеві суди; апеляційні суди; Верховний Суд. Для розгляду окремих категорій справ відповідно до цього Закону в системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди.

Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві.

Отже, чинне законодавство дає можливість особі повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися поза межами передбаченого законом процесуального контролю.

Аналогічну позицію висловлено у п. 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів, де зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

У Висновку № 3 (2002 ) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.

За таких обставин, слід дійти висновку, що належним відповідачем у таких спорах може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Вказані висновки узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року № 6-3139цс17, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в справі від 10 січня 2018 року № 61-1091св17.

Апеляційний суд повністю погоджується з висновком суду першої інстанції, який постановив ухвалу у відповідності до вимог законодавства України, з урахуванням норм міжнародного права, а також правових висновків суду касаційної інстанції.

Крім того, апеляційний суд зауважує, що згідно з п. 5.1. Європейської хартії про закон «Про статус суддів» прийнятої Радою Європи 10 липня 1998 р. у випадку невиконання суддею одного із своїх обов'язків, чітко визначених законом, він може підлягати санкції лише на підставі рішення за пропозицією, рекомендацією або згодою комітету або органу, принаймні половина складу якого обрані судді.

Пункт 5.2 Хартії вказує, що відшкодування збитків за шкоду, заподіяної неправомірно в результаті рішення або поведінки судді при виконанні ним його посадових обов’язків,гарантується державою.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на помилковому суб’єктивному, не фаховому тлумаченні позивачем норм права і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного процесуального вирішення справи. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Підсумовуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що ухвала суду першої інстанції повністю відповідає вимогам законності та обґрунтованості, у зв’язку з чим відповідно до ст.375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу позивача без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 388, 390, 391 Цивільного процесуального кодексу України

постановив :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Новопсковського районного суду Луганськой області від 18 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови – 01 серпня 2018 року.

Головуючий Н.М.Авалян

Судді : О.Ю.Карташов

ОСОБА_3