Постанова № 76801790, 25.09.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/89/18

Провадження № 22-ц/779/1039/2018

Категорія 47

Головуючий у 1 інстанції Крилюк М. І.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі:

судді-доповідача Бойчука І.В.,

суддів Максюти І.О., Горейко М.Д.,

секретаря Капущак С.В.,

з участю представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Нижньоберезівської сільської ради, ОСОБА_3 про визнання нечинними рішень Нижньоберезівської сільської ради в частині передачі у власність земельної ділянки, передачу землі у власність за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Косівського районного суду від 15 червня 2018 року під головуванням судді Крилюк М.І. в м. Косів,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_2 звернулася в суд першої інстанції з позовом до Нижньоберезівської сільської ради, ОСОБА_3 про визнання нечинними рішень Нижньоберезівської сільської ради в частині передачі у власність земельної ділянки та передачу їй землі у власність.

Позовні вимоги мотивувала тим, що рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 березня 2014 року визнано недійсним та скасовано рішення Нижньоберезівської сільської ради від 14 квітня 2013 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ОСГ ОСОБА_4 та зобов'язано сільську раду розглянути питання щодо надання їй дозволу на виготовлення проекту землеустрою та відведення земельної ділянки площею 0.25 га з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по АДРЕСА_1

Однак рішення апеляційного суду сільською радою виконано не було. Наступним рішенням Нижньоберезівської сільської ради від 22 липня 2014 року ¹1-19/2014 рішення Нижньоберезвської сільської ради від 14.04.2013 року залишено в силі і знову надано дозвіл ОСОБА_2 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0.10 га для ОЖБ, яка знаходиться в АДРЕСА_1

Вважала вказане рішення таким, що прийняте з порушенням норм чинного земельного законодавства і просила визнати його нечинним та скасувати. Також просила скасувати видані на прізвище ОСОБА_4 свідоцтва про право власності на земельні ділянки площею 0.3251 га та площею 0.1640 га і скасувати їх реєстрацію. Також у позові просила визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 0.15 га по АДРЕСА_1

Рішенням Косівського районного суду від 15 червня 2018 року позов задоволено частково.

Визнано нечинними та скасовано рішення Нижньоберезівської сільської ради від 22.07.2014 р.¹ 1-19/2014 в частині залишення в силі рішення Нижньоберезівської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області від 14.04.2013 р. № 5-13/2013 та свідоцтво про право власності на земельні ділянки НОМЕР_1 площею 0,3251 га. для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер НОМЕР_2 та земельну ділянку НОМЕР_3 площею 0,1640 га. кадастровий номер НОМЕР_4 для ведення особистого селянського господарства, що в АДРЕСА_2 та видані на прізвище ОСОБА_4 та скасовано їхню реєстрацію.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення є незаконним, необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню, оскільки судом першої інстанції при його ухваленні неповно з'ясовано обставини, що мають істотне значення для справи, які суд вважав встановленими, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції без належного, повного та всебічного дослідження доказів, наданих сторонами та здобутих в ході судового розгляду, всупереч вимог нормативно-правових актів, що регулюють земельні правовідносини та відносини, що випливають зі змісту права власності, зробив хибні та передчасні висновки про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог. Така позиція суду є незрозумілою, оскільки не ґрунтується на належних доказах.

Апелянтка вказує на те, що суд першої інстанції в своєму рішенні зазначив, що рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 березня 2014 року у справі №347/1772/13-ц саме зобов'язано сільську раду надати дозвіл ОСОБА_2 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку.

22 липня 2014 року під час чергового пленарного засідання сесії Нижньоберезівської сільської ради було внесено на розгляд питання щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,25 га з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по АДРЕСА_2 та знаходилася у користуванні ОСОБА_5 до дня її смерті.

За таке рішення проголосували десять депутатів, присутніх на сесії сільської ради, дев'ять з яких віддали свій голос за ухвалення рішення в такій редакції і один депутат утримався.

Однак, суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що Нижньоберезівська сільська рада, прийнявши рішення від 27 липня 2014 року за ¹1-19/2014 «Про виконання зобов'язання Косівського відділу ДВС Косівського РУЮ», не виконала рішення апеляційного суду та порушила цивільні права та інтереси позивачки.

Такий висновок суду, є безпідставним та необґрунтованим, а тому є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Суд першої інстанції безпідставно та всупереч вимог закону ухвалено рішення про визнання нечинними та скасування свідоцтв про право власності на земельні ділянки НОМЕР_1 площею 0,3251 для ведення особистого селянського господарства та земельну ділянку НОМЕР_3 площею 0,1640 га для ведення особистого селянського господарства, що в АДРЕСА_2 видані на прізвище ОСОБА_4. Оскільки після смерті її чоловіка ОСОБА_4, відкрилась спадщина за заповітом, посвідченим Нижньоберезівською сільською радою 29 квітня 2016 року за реєстровим №29.

Єдиним спадкоємцем майна, зазначеного в заповіті, є ОСОБА_3, а тому у встановленому законом порядку та строки нею прийнято спадщину, про що приватним нотаріусом видано відповідні Свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Таким чином, станом на сьогоднішній день вона є єдиним повноправним власником згаданих земельних ділянок.

Однак, у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суд першої інстанції вказує, про те, що ОСОБА_3 право на спадщину після смерті ОСОБА_4 у встановленому законом порядку не прийнято.

Такі висновки суду, є хибними та безпідставними, оскільки нею у встановленому законом порядку набуто право власності на згадані земельні ділянки, що стверджується вказаними нею документами.

Таким чином, задовольняючи позов ОСОБА_2 частково, суд першої інстанцій не надав належної оцінки доказам, поданих сторонами.

Апелянтка вважає, що мотивувальна частина оскаржуваного рішення містить низку посилань на норми законодавства, зміст та суть яких в повній мірі доводить про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, однак резолютивна частина цього рішення є протилежною за змістом, тобто в рішенні є суттєві розбіжності і неточності, що в повній мірі ставить під сумнів його законність та обґрунтованість.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині передачі у власність земельної ділянки, передачу землі у власність, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.1ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч.1ст.154 ЗК України передбачено, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов'язки чи обмеження.

Судом встановлено що, ОСОБА_2 є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані в АДРЕСА_2, що стверджується копією витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05.04.2013р. Даний житловий будинок вона успадкувала за законом після смерті ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1

Згідно матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 за життя на праві користування належала земельна ділянка площею 0,25 га для обслуговування будинку та господарських споруд, а також 0,32 га для ведення сільського господарства.

Тому, ОСОБА_2 успадкувавши житловий будинок в 2013 року звернулася до Нижньоберезівської сільської ради із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою на 0,25га землі, для обслуговування спадкового житлового будинку.

Згідно рішення Нижньоберезівської сільської ради від 14.04.2013р. ¹2-13/2013 позивачці надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо земельної ділянки площею 0,10га, а ОСОБА_4 рішенням цієї ж ради від 14.04.2013р. № 5-13/2013 - 0,50га землі для ОСГ. Такі дії сільської ради позивачкою оскаржувались в суді, оскільки вони являються незаконними, так як частина спадкового майна, а саме земельної ділянки була передана ОСОБА_4, який жодного відношення до спадкового майна не мав.

Відповідно до рішення Апеляційного суду від 03.03.2014р. змінено рішення Косівського районного суду від 04.12.2013р. та визнано недійсним та скасовано рішення Нижньоберезівської сільської ради, Косівського району №5-13/2013 від 14.04.2013р. «Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ОСГ ОСОБА_4.». Зобов'язано Нижньоберезівську сільську раду, Косівського району, Івано-Франківської області розглянути питання щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,25га з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по АДРЕСА_2, Косівського району та знаходилася у користуванні ОСОБА_5 до дня її смерті ІНФОРМАЦІЯ_2

Дане рішення суду звернуто до виконання у Косівський РВ ДВС та постановою головного державного виконавця відділу ДВС від 31.07.2014р. було закінчено виконавче провадження в зв'язку з виконанням рішення суду в повному обсязі на підставі рішення Нижньоберезівської сільської ради ¹1-19/2014 від 22.07.2014р.

Як вбачається з вище вказаного рішення сільської ради, на виконання рішення Апеляційного суду вирішено рішення тринадцятої сесії Нижньоберезівської сільської ради за №5-13/2013 від 14.04.2013р. залишити в силі і надати дозвіл ОСОБА_2 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,10 га для ОЖБ, яка знаходиться в АДРЕСА_2

Скасовуючи та визнаючи нечинним оскаржуване рішення Нижньоберезівської сільської ради ¹1-19/2014 від 22 липня 2014 року, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що рішенням апеляційного суду від 03.03.2014р. зобов'язано Нижньоберезівську сільську раду передати ОСОБА_2 земельну ділянку розміром 0,25га з цільовим призначенням для ОЖБ в АДРЕСА_2 Косівського району, а тому передача позивачці земельної ділянки розміром 0,15га в іншому місці на урочищі Берег жодним чином не відповідає вимогам, зазначеним в рішенні суду і не є його виконанням.

Частинами 1,2 ст.18 ЦПК України зазначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Такими діями сільської ради, а саме неналежним виконанням рішення суду апеляційної інстанції порушуються права позивачки, оскільки вона є законним власником житлового будинку після смерті ОСОБА_5, яка при житті на праві користування належала земельна ділянка для ОЖБ, проте отримати спадкову земельну ділянку розміром 0,25га для ОЖБ вона немає можливості не зважаючи на рішення суду прийняті з цього приводу та її неодноразові скарги до різних інстанцій.

Згідно ч.2 ст.120 ЗК України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Аналогічні положення містяться і в ч.1ст.377 ЦК України.

Відповідно до підпункту «г» пункту 18 роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004р. №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» з 1 січня 2010р. до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) відповідно до ст.377 ЦК України і ст.120 ЗК в редакції Закону України від 05.11.2009р. №1702-VІ (1702-17).

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні правильно зазначив, що успадковуючи житловий будинок, позивачка на законних підставах набула право на отримання земельної ділянки для його обслуговування, однак вона на даний час користується тільки частиною землі біля будинку, оскільки решта земельної ділянки, незважаючи на наявність на ній житлового будинку, передана ОСОБА_4, який ще у 2014 році на обидві спірні земельні ділянки отримав свідоцтва про право власності з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

В засіданні суду першої інстанції ОСОБА_3, яка є спадкоємцем ОСОБА_4, не надавала даних про отримання нею після смерті спадкодавця свідоцтва про право на спадщину, тому суд зазначив у рішенні про те, що свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,3251 га. для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер НОМЕР_2 та земельну ділянку площею 0,1640 га. кадастровий номер НОМЕР_4 для ведення особистого селянського господарства, що в АДРЕСА_2 залишилися видані на прізвище ОСОБА_4

В засіданні апеляційного суду сільський голова с. Нижній Березів надав копії свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 17 січня 2017 року, з яких вбачається, що ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_4 отримала спадщину, яка складається з двох земельних ділянок: площею 0.164 га кадастровий номер НОМЕР_4 та площею 0.3251 га кадастровий номер НОМЕР_2, що знаходяться у АДРЕСА_2

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивач та її представник у суді першої інстанції не заявляли вимог щодо правової природи виданих ОСОБА_3 свідоцтв про право на спадщину за заповітом, тому цим документам не надавалося правової оцінки і вини не могли бути предметом дослідження в суді першої та апеляційної інстанцій.

Скасовуючи свідоцтва про право власності на ім'я ОСОБА_4 суд першої інстанції виходив з того, що предметом спору у даній справі є право позивачки на отримання у встановленому законом порядку земельної ділянки площею 0,25га для обслуговування належного їй на праві власності домоволодіння по АДРЕСА_2. Така земельна ділянка була закріплена за вказаним домоволодінням і знаходилась в користуванні попереднього землекористувача і власника домоволодіння. Дані обставини встановлені рішенням суду, яке набрало законної сили, мають преюдиційне значення і повторно не підлягають доказуванню. Право позивачки на отримання та користування земельною ділянкою в розмірах, що належав попередньому землекористувачу ОСОБА_5 до дня її смерті є порушеним, оскільки ОСОБА_4 вирішено передати частину земельної ділянки, що відводилась для ОЖБ, а рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03.03.2014р. визнано недійсним та скасовано рішення Нижньоберезівської сільської ради, Косівського району №5-13/2013 від 14.04.2013р. «Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ОСГ ОСОБА_4.», тому даний документ не може залишатися в силі. З таким висновком погоджується і суд апеляційної інстанції. Крім того слід зазначити, що оскаржувані свідоцтва про право власності на спірні земельні ділянки були видані ОСОБА_4 31.03.2014 року, тобто після набрання законної сили рішенням апеляційного суду від 03.03.2014 року, яким зобов'язано сільську раду розглянути питання щодо надання дозволу ОСОБА_2 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,25га з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по АДРЕСА_2, Косівського району

Рішення суду щодо відмови у задоволенні позову про визнання за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку площею 0,15га, що АДРЕСА_2 за цільовим призначенням під будівлями та для їх обслуговування сторонами не оскаржувалося, тому апеляційному порядку в цій частині судом не переглядається.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованості рішення суду і підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Косівського районного суду від 15 червня 2018 року залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 28 вересня 2018 року.

Судді: І.В. Бойчук

І.О.Максюта

М.Д. Горейко