Рішення № 76801098, 27.09.2018, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/7904/16-ц

Провадження № 2/344/437/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2018 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого-судді Татарінової О.А.,

секретаря Бухвак І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Івано-Франківську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що між позивачем та відповідачем було укладено договір позики, за яким позивач передала у власність відповідачу грошову суму в розмірі 425 705 грн., які він зобов»язався повернути до 25.07.2014 року. Також між позивачем та відповідачем було укладено договір позики, за яким позивач передала у власність відповідачу грошову суму в розмірі 30 000 доларів США, які він зобов»язався повернути до 14.01.2015 року. В подальшому позивач подала уточнюючу заяву, в якій зазначила суму боргу в гривневій позиції в сумі 452705,00 грн. у відповідності з борговою розпискою. Незважаючи на встановлену дату в розписці щодо виконання зобов'язань, відповідач свої зобов'язання не виконав. Відповідач не визнає, що отримав гроші за договором позики та, що має повернути їх. Враховуючи наведене просила стягнути з відповідча суму боргу в розмірі 452 705 грн., 30 000 доларів США та судові витрати.

В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав з мотивів, викладених в позовній заяві, та просив їх задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача позов не визнала,просила відмовити в задоволенні позову. В судове засідання 15.09.2018 року відповідач не з»явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 81 ЦПК України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно розписки, наданої позивачем до суду, ОСОБА_2 отримав в позику від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 452 705 грн., які він зобов'язався повернути на протязі 10 днів з 25.07.2014 року до 05.08.2014 року. (а.с. 53).

Згідно розписки, наданої позивачем до суду, ОСОБА_2 отримав в позику від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 30 000 доларів США, які він зобов'язався повернути до 14.01.2015 року. (а.с. 54).

З письмових пояснень відповідача вбачається, що з 2005 року сторони дружили сім»ями, займались бізнесом, в них виникла ідея організувати спільний бізнес і сторони домовились, що для розвитку бізнесу для початку потрібно буде приблизно 400 000 - 450 000 грн., яких відповідач не мав. Позивач сказала, що ці кошти вона дасть, однак на даний час їх немає, тому що велика сума, мала порадитись з чоловіком. ОСОБА_1 попросила ОСОБА_2 написати розписку для гарантії повернення коштів, з вказівкою дати повернення коштів. Оригінал розписки позивач забрала собі і відповідач погодився. При цьому ніяких коштів в позику не отримував, тому в розписці не вказав ні про факт отримання коштів в позику, ні дати їх отримання, оскільки була домовленість, що як будуть кошти, то відповідач складе розписку, в якій все мало бути зазначено. В подальшому до цієї розмови сторони повернулись в 2015 році. Позивач сказала, що валютно-обмінний курс зростає і краще буде, якщо кошти, про які домовлялись раніше, позичить в доларах. Оскільки дата повернення, вказана в попередній розписці вже минула, позивач попросила відповідача скласти іншу розписку аналогічного змісту, щоб вона могла взяти кошти і позичити їх відповідачу, бажає мати гарантії, що кошти будуть повернуті. Відповідач попросив повернути попередню розписку, хотів її знищити, однак позивач відповіла, що попередню розписку слід зберегти, щоб показати своєму чоловіку і мала чоловіка повідомити, що мова йде про ту суму, про яку раніше домовлялись, порадила написати, що «ці кошти складали мій борг» в минулому часі, після мого підпису, і що ніхто претензій до не буде мати, тим більше, що кошти відповідачу передані не були. Відповідач вважав, що таким способом розписка буде анульована. Написавши нову розписку, як і раніше, без вказівки на факт отримання коштів та дату їх отримання, відповідач передав її разом з попередньою розпискою позивачу, довіряючи їй, оскільки вважав її та її чоловіка своїми друзями. Надалі відносини зіпсувались і сторони практично перестали спілкуватись і про ніякий спільний бізнес вже не йшлося,тим більше про позику. В одній із розмов позивач нагадала відповідачу про розписки і почала погрожувати відповідачу та його сім»ї, говорила, що надасть ці розписки в рух і що у відповідача все заберуть, і діти опиняться на вулиці. Тоді відповідач дізнався, що у позивача погіршилось фінансове становище і їй потрібні гроші. Згодом ОСОБА_2 отримав повістку до суду про стягнення з нього боргу. Відповідач зазначає, що надані розписки не містять вказівки на те, що вказані в них суми були отримані саме ним, не містять також дати їх отримання, оскільки фактично ніяких коштів позивач відповідачу не передавала, а лише мала намір їх надати. Тому позовні вимоги є безпідставними, оскільки договір позики між сторонами не був укладеним.

Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що являється чоловіком ОСОБА_1. Його дружина ОСОБА_1 в липні 2014 року позичила грошові кошти відповідачу ОСОБА_2 у розмірі 452705 гривень. 25.07.2014 року відповідач написав розписку,в якій зобо"вязався повернути грошові кошти у розмірі 452 700 грн. 25 грудня 2014 року позичила грошові кошти відповідачу ОСОБА_2 у розмірі 30000 доларів США, про що останній написав розписку. Договорів позики сторони не укладали, при передачі коштів була присутня дружина відповідача - ОСОБА_4

Ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу України.

Відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

На підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому виконавцем визначеної грошової суми, або визначеної кількості речей.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Вказана позиція міститься також в Постановах Верховного суду України щодо правової природи позики та доказів, які підтверджують факт його укладення. Зокрема, в постанові ВСУ від 15.11.2015 року в справі №6-1967 цс 15, вказано, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. При цьому Верховний суд вказав, що досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Аналогічна позиція міститься у Постанові Верховного суду України від 02.07.2014 року в справі №6-79 цс 14, в якій Верховний суд зазначив, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Стаття 1049 ЦК України встановлює, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

При укладенні договорів позики між сторонами в письмовій формі були погоджені всі істотні умови таких договорів, а саме: розмір позики та строк її повернення. Таким чином вказані договори позики вважаються укладеними та підлягають до виконання. Відповідно до розписок позивач виконав зобов'язання перед відповідачем та надав кошти в борг, в той час як зобов'язання позичальника виконані не були.

Доводи відповідача про те, що від грошові кошти не отримував, суд вважає безпідставними, оскільки ці доводи не підтверджені належними доказами, натомість позивачем подані розписки, які свідчать про наявність боргу відповідача перед позивачем.

Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим частина друга статті 524 та частина друга статті 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Станом на 27.08.2018 року офіційний курс Національного банку України становить 27,8531 грн. за 1 долар США, а тому розмір заборгованості відповідача еквівалентно 835593 грн.

З врахуванням наведеного суд приходить до висновку про те, що заявлені вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_2 на її користь заборгованості за договором позики від 25.07.2014 року підлягають до задоволення, та з відповідача на користь позивача слід стягнути суму боргу у розмірі 452 705 грн. та 30 000 доларів США, що еквівалентно 835593 гривень.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, стягненню з відповідача також підлягає судовий збір в розмірі 551,20 грн.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 626, 629, 1046, 1047, 1050 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 13, 81, 82, 280 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, і/н - НОМЕР_1, на користь ОСОБА_1, яка проживає за адресою: АДРЕСА_2, і/н- НОМЕР_2, суму боргу за договором позики в розмірі 452 705 (чотириста п»ятдесят дві тисячі сімсот п»ять) гривень 00 копійок

Стягнути з ОСОБА_2, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, і/н - НОМЕР_1, на користь ОСОБА_1, яка проживає за адресою: АДРЕСА_2, і/н- НОМЕР_2, суму боргу за договором позики в розмірі 30 000 (тридцять тисяч) доларів США, що еквівалентно 835593 (вісімсот тридцять п'ять тисяч п'ятсот дев'яносто три) гривні 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, і/н - НОМЕР_1, на користь ОСОБА_1, яка проживає за адресою: АДРЕСА_2, і/н- НОМЕР_2, витрати по оплаті судового збору в розмірі 551,20 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Івано-Франківської області.

Суддя: Татарінова О.А.

Повний текст рішення складено 27 вересня 2018 року.