Постанова № 76800160, 18.09.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2649/18 Справа № 205/6531/17 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Красвітна Т.П.

Категорія 43

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2018 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого – Красвітної Т.П.,

суддів: Свистунової О.В., Єлізаренко І.А.,

при секретарі Шило С.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 січня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Дніпропетровський електровозобудівний завод», третя особа – Дніпропетровська міська рада, про зобов’язання вчинити певні дії, –

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що він мешкає в гуртожитку по вул. Кобзарській, 1А у м. Дніпро, який знаходиться на балансі відповідача. Відповідачем не передано гуртожиток до комунальної власності територіальної громади м. Дніпра, тим самим порушено права позивача на приватизацію житла в гуртожитку. Мешканці гуртожитку все частіше залишаються без світла або без води, також у гуртожитку відсутній газ, тому мешканці змушені користуватись електропечами і сплачувати великі суми за електроенергію, воду і тепло; виникають складнощі з реєстрацією членів сімей; люди, які на законних підставах прожили у гуртожитку тривалий час, не можуть приватизувати житлову площу. 25 березня 2016 року позивач звернувся до Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради щодо передачі гуртожитку до комунальної власності. Згідно відповіді від 21 квітня 2016 року повідомлено, що даний гуртожиток не є об’єктом комунальної власності територіальної громади міста, а його балансоутримувачем є відповідач. Відповідач жодного разу не звертався до Дніпровської міської ради з проханням прийняти гуртожиток до комунальної власності територіальної громади міста Дніпра. Тому позивач просив зобов’язати відповідача передати до комунальної власності територіальної громади міста Дніпра гуртожиток, розташований по вул. Козбарській, 1А у м. Дніпро разом зі всіма інженерними мережами, що його обслуговують (а.с. 3-6).

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 січня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про задоволення позову у повному обсязі.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду. Згідно абз. 3 п. 3 розд. XII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів”, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Також п. 8 ч. 1 розділу XIII “Перехідні положення” ЦПК України, в редакції, що діє з 15.12.2017 року, передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення відсутні, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що, згідно виписки з протоколу №128 засідання первинної профспілкової організації ДП “НВК “Електровозобудування” від 19.03.2010 року, було постановлено клопотати перед адміністрацією відповідача про виділення позивачу, фрезувальнику цеху №88, ОСОБА_2 кімнати у гуртожитку (а.с. 142).

Відповідно до виписки з протоколу №40 засідання профкому первинної профспілкової організації ДП “НВК “Електровозобудування” від 04.07.2012 року, постановлено надати згоду на реєстрацію у гуртожитку фрезувальнику цеху №88 ОСОБА_2, на час роботи в ДП “НВК “Електровозобудування” (а.с. 143).

Згідно виписки з протоколу №105 спільного засідання адміністрації та первинної профспілкової організації ДП “НВК “Електровозобудування” від 26.05.2014 року, вирішено виділити кімнату в гуртожитку підприємства, загальною площею 31,7 кв.м., фрезуальнику цеху механічної обробки деталей ОСОБА_2 на склад сім»ї з трьох осіб: позивач, дружина ОСОБА_3, син ОСОБА_4, на час роботи на підприємстві, без реєстрації (а.с. 144).

На підставі вказаного вище рішення адміністрації та профспілки від 26.05.2014 року ОСОБА_2 було видано ордер на жилу площу у гуртожитку, на кімнату №208 розміром 31,7 кв.м., на склад сім»ї з трьох осіб: позивач, його дружина ОСОБА_3, син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 141).

03.06.2014 року ОСОБА_2 та ДП “НВК “Електровозобудування” укладено договір №8 найму житлового приміщення площею 31,7 м.кв. в гуртожитку по вул. Кобзарська (Червоних бійців), буд. 1-А у м. Дніпро (а.с.35-36).

Відповідно до виписки з протоколу №137 засідання профкому первинної профспілкової організації ДП “НВК “Електровозобудування” від 06.10.2015 року, постановлено надати згоду ОСОБА_2 на реєстрацію його новонародженого сина в гуртожитку підприємства (а.с. 145).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, у вказаних реєстрах дані щодо права на гуртожиток по вул. Кобзарська, буд. 1-А у м. Дніпро - відсутні (а.с. 119).

Встановлено, що вказаний вище гуртожиток по вул. Кобзарська (Червоних бійців), буд. 1-А у м. Дніпро перебуває на балансі Державного підприємства “Дніпропетровський електровозобудівний завод”, що підтверджується, зокрема, листом вказаного підприємства №2007/2017/2 від 20.07.2017 року, випискою з технічного паспорта (а.с. 9, 136 - 137).

Згідно листа Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради від 21.04.2016 року №Т-26, гуртожиток по вул. Кобзарська (Червоних бійців), буд. 1-А у м. Дніпро не є об’єктом комунальної владності територіальної громади міста, балансоутримувач якого ДП “НВК “Електровозобудування”. Управління повідомило про готовність прийняти гуртожиток при виконанні порядку передачі відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 06.11.1995 року № 891 “Про затвердження Положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або оперативному управлінні підприємств, установ та організацій”, від 21.09.1998 року № 1482 “Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності”, на підставі Закону України “Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності” та рішення міської ради від 06.11.2002 року № 36/4 “Про надання згоди на прийняття житлового фонду та гуртожитків у комунальну власність територіальної громади міста” та наданні наступних документів: звернення на ім'я міського голови від балансоутримувача щодо передачі гуртожитків у комунальну власність територіальної громади міста; технічної та правовстановлюючої документації на об'єкти житлового фонду (технічний паспорт, документи про введення в експлуатацію, реєстраційне свідоцтво КП ДМБТІ); бухгалтерську документацію для складання передавального фінансового плану на подальше утримання, експлуатацію та капітальний ремонт гуртожитку; АВІЗО на передачу всіх зовнішніх інженерних мереж на баланс відповідних комунальних служб міста; проект акту приймання-передачі на гуртожиток, завізований членом комісії з приймання-передачі об’єктів права державної та іншої власності в комунальну власність територіальної громади міста; картки бухгалтерського та паспортного обліку мешканців гуртожитків, що передаються (а.с. 10).

Згідно листа Департаменту житлового господарства Дніпропетровської міської ради від 11.09.2017 року №Т-238/1 за зверненням ініціативної групи мешканців гуртожитку, ДП “НВК “Електровозобудування” з приводу передачі гуртожитку в комунальну власність територіальної громади міста не звертався (а.с. 11).

За змістом п. 4 ст. 3 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» №500-VI, гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у тому числі ті, що в подальшому були передані до статутних капіталів (фондів) інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб, передаються у власність територіальних громад відповідно до Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» гуртожитки (як об’єкти нерухомого майна, житлові комплекси та/або їх частини), на які поширюється дія цього Закону, передаються у власність відповідних територіальних громад згідно з цим Законом у порядку та строки, визначені затвердженою законом Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад. Гуртожитки державної форми власності передаються у власність територіальних громад відповідно до цього Закону на безкомпенсаційній основі.

Згідно ч. 3 ст. 14 вказаного вище Закону, гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, передаються у власність територіальних громад відповідно до цього Закону в один із таких способів: 1) на безкомпенсаційній основі всі гуртожитки передаються: а) за згодою власника гуртожитку – за його рішенням; б) без згоди власника гуртожитку – за рішенням суду; 2) на частково-компенсаційній основі всі гуртожитки передаються: а) на договірних засадах з виплатою компенсації у розмірі, визначеному відповідно до частини четвертої цієї статті, – за рішенням власника гуртожитку та рішенням відповідної місцевої ради; б) відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, у розмірі, меншому за розмір, визначений відповідно до частини четвертої цієї статті, – за рішенням суду за позовом місцевої ради; 3) на компенсаційній основі, за умови попередньої повної компенсації в розмірі, визначеному відповідно до частини четвертої цієї статті, гуртожитки передаються: а) за згодою місцевої ради – за рішенням відповідної місцевої ради за поданням власника гуртожитку; б) без згоди місцевої ради – за рішенням суду за позовом власника гуртожитку.

За змістом ч. 2 ст. 4 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» мешканці гуртожитку, які на правових підставах, визначених цим Законом, проживають у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону (державної форми власності, а також у гуртожитках, включених до статутних капіталів товариств, у тому числі тих, що в подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб), набувають право на приватизацію жилих приміщень у таких гуртожитках після їх передачі у власність відповідної територіальної громади згідно з цим Законом та Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад. Зазначене право поширюється на дітей законних мешканців гуртожитків, які народилися під час проживання їхніх батьків у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону.

Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад на 2012-2015 роки, затвердженою Законом України від 21 червня 2012 року N4995-VI “Про Загальнодержавну цільову програму передачі гуртожитків у власність територіальних громад на 2012 - 2015 роки” передбачено, зокрема, що громадяни, які проживають у гуртожитках та на яких поширюється дія Закону № 500-VI, можуть приватизувати займані ними приміщення після передачі гуртожитків у власність територіальних громад.

Згідно пункту 19 частини 1 статті 18 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» органи місцевого самоврядування у житловій сфері щодо приватизації громадянами житла у гуртожитках звертаються до суду з позовом про примусову передачу гуртожитків у належному стані у власність територіальної громади відповідно до цього Закону у разі відмови власника гуртожитку добровільно здійснити передачу гуртожитку згідно з пунктом 3 частини третьої статті 14 цього Закону.

З змістом ч. 2 ст. 4 вказаного вище Закону, громадяни, які на законних підставах проживають у гуртожитках державної форми власності, гуртожитках, що було включено до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), набувають право на приватизацію житлових приміщень у таких гуртожитках після їх передачі у власність відповідної територіальної громади.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» сфера дії цього Закону поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу.

Згідно п.п. 3 та 5 ч. 1 ст. 3 Закону України ”Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків” передача гуртожитків згідно з цим Законом у власність територіальних громад повинна здійснюватися відповідно до порядку, передбаченого Законом України ”Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності” та прийнятих відповідно до нього підзаконних актів, з урахуванням особливостей цього закону.

Рішення про передачу гуртожитків, на які поширюється дія цього Закону, у власність територіальних громад приймає орган, уповноважений управляти державним майном, інший орган, якому передано в користування державне майно або суд.

Ініціатива щодо передачі об'єктів соціальної інфраструктури у комунальну власність може виходити відповідно від органів, визначених статтею 3 цього Закону, підприємств, а також господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).

Рішення щодо передачі об'єктів соціальної інфраструктури у комунальну власність приймаються органами, уповноваженими управляти державним майном, самоврядними організаціями за згодою відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад, а у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст - за згодою районних або обласних рад.

З матеріалів справи вбачається, що будинок (гуртожиток) №1-А по вул. Кобзарській (Червоних бійців) в м. Дніпрі знаходиться на балансі ДП “Дніпровський електровозобудівний завод” і використовується ним як гуртожиток для сімейних робітників і службовців.

Статтею 1 Закону України „Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків” (в редакції від 04.09.2008 року) також визначено, що сфера його дії поширюється на гуртожитки, які є об’єктами права державної чи комунальної власності, та гуртожитки, які перебувають у повному господарському віданні чи в оперативному управлінні підприємств, установ, організацій з управлінням з житловим фондом незалежно від форм власності.

Відповідно до статті 3 цього Закону (в редакції від 04.09.2008 року) всі гуртожитки, на які поширюється дія цього Закону, підлягали передачі у власність територіальних громад протягом трьох років з дня прийняття цього Закону. Законом України від 08 вересня 2011 року №3716-У1 до цієї статті внесені зміни і тепер нею передбачено, що передача гуртожитків у власність територіальних громад має бути здійснена в строки, передбачені державною програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад.

Згідно ч. 5 ст. 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» рішення про передачу гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у власність територіальних громад приймається відповідно до цього Закону органами місцевого самоврядування, на території яких розташовані гуртожитки.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, провівши аналіз наведених правових норм; враховуючи, зокрема, положення п. 19 ст. 18 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», де закріплено, що органи місцевого самоврядування у житловій сфері щодо приватизації громадянами житла у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону, звертаються до суду з позовом про примусову передачу гуртожитків у належному стані у власність територіальної громади відповідно до цього Закону у разі відмови власника гуртожитку добровільно здійснити передачу гуртожитку згідно з пунктом 3 частини третьої статті 14 цього Закону, - колегія приходить до висновку, що саме власник гуртожитку та орган місцевого самоврядування наділені повноваженнями вирішувати питання передачі (умов такої передачі) і прийняття у комунальну власність гуртожитку.

Окремі громадяни правом на звернення з таким позовом до суду не наділені. У зв’язку з наведеним підстави для задоволення позову ОСОБА_2 до Державного підприємства «Дніпропетровський електровозобудівний завод» - відсутні.

Згідно викладених вище правових норм, передбачений спеціальний порядок передачі гуртожитків у комунальну власність.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, колегія приходить до висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, –

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 січня 2018 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий

Судді