Ухвала суду № 76800066, 19.10.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/6883/17 Справа № 179/162/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Пономарь З.М.

Категорія 54

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2017 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді Пономарь З.М., суддів Баранніка О.П., Посунся Н.Є., при секретарі Сахарові Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 21 серпня 2017 року за позовом ОСОБА_2 до Відділу освіти, сім'ї, молоді та спорту Магдалинівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,-

в с т а н о в и л а :

Рішенням Магдалинівського райсуду Дніпропетровської області від 21.08.2017р., зокрема, ухвалено визнати незаконним наказ про звільнення ОСОБА_2 з роботи 22.01.2016р., поновити ОСОБА_2 на роботі на посаді вчителя фізичної культури Приютської загальноосвітньої школи та на його користь з Відділу освіти, сім'ї, молоді та спорту Магдалинівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області стягнуто 1000грн. на відшкодування моральної шкоди. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просив змінити рішення суду в частині розміру морального відшкодування, посилаючись на необгрунтованість його визначення у сумі 1000грн.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскарженій частині в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для його зміни у вказаній частині.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи наступне.

Наказом начальника Відділу освіти, сім'ї, молоді та спорту Магдалинівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 22.01.2016р. ОСОБА_2 з 22.01.2016р. звільнено з роботи з посади вчителя фізичної культури Приютської загальноосвітньої школи у зв’язку з прогулом без поважних причин протягом 17 робочих днів на підставі п.4 ст.40 КЗпП України (а.с.4).

Згідно подання директора Приютської загальноосвітньої школи ОСОБА_2 був відсутній на роботі протягом 17 робочих днів, у тому числі, 25,28-31.12.2015р., 4-21.01.2016р. Письмові та усні пояснення щодо причин відсутності на роботі не надавав, на телефонні дзвінки не відповідав (а.с.14). Відповідні акти свідчать про відсутність ОСОБА_2 на роботі та про його відмову від надання пояснень щодо відсутності на роботі протягом 17 робочих днів (а.с.15-19,27-31,34-38).

Згідно листків непрацездатності, виданих Олександрівською амбулаторією, ОСОБА_2 перебував на амбулаторному лікуванні у період з 11 по13 та з 18 по 22 січня 2016 року (а.с.39).

За вимогами ч.3 ст.40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності.

Враховуючи зазначені вимоги закону та встановлені обставини про те, що звільнення ОСОБА_2 22.01.2016р. відбулось в період його тимчасової непрацездатності, судом першої інстанції відповідно до вимог ст.ст.235,237-1 КЗпП України визнано незаконним наказ про звільнення ОСОБА_2 з роботи 22.01.2016р., поновлено ОСОБА_2 на роботі на посаді вчителя фізичної культури Приютської загальноосвітньої школи зі стягненням на його користь з Відділу освіти, сім'ї, молоді та спорту Магдалинівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області стягнуто 1000грн. на відшкодування моральної шкоди.

Твердження ОСОБА_2 в апеляційній скарзі про неправильність рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру морального відшкодування не можуть бути прийняті до уваги. У позовній заяві у зв’язку з незаконним звільненням ОСОБА_2 просив стягнути на відшкодування моральної шкоди 100 000грн. Однак позовні вимоги ОСОБА_2 щодо незаконності його звільнення за прогул обґрунтовувались лише тим, що його звільнення відбулось в останній день його тимчасової непрацездатності. Незаконним звільнення визнано судом також лише у зв’язку з порушенням роботодавцем вимог ч.3 ст.40 КЗпП України, за якими не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності. Визначений судом першої інстанції розмір морального відшкодування відповідає ступеню та обсягу спричинених ОСОБА_2 моральних страждань, а також конкретним обставинам, за яких вони завдані внаслідок допущеного порушення норм трудового законодавства про заборону звільнення працівника у період його непрацездатності. Ні матеріали справи, ні апеляційна скарга не містять відомостей про те, що ОСОБА_2 своєчасно повідомив керівництво школи про перебування на лікарняному, зокрема, у період з 18 по 22 січня 2016 року. Між тим, не повідомлення про лікування фактично і призвело до його звільнення за прогул в останній день перебування його на лікарняному.

За таких обставин підстав для скасування рішення суду в оскарженій частині за доводами апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст.307,308,315 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 21 серпня 2017 року в оскарженій частині залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Судді : Пономарь З.М. Бараннік О.П. Посунся Н.Є.