Постанова № 76797844, 18.09.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2018 рокуЛьвів№ 876/5253/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Святецького В.В.,

суддів Гудима Л.Я., Довгополова О.М.,

з участю секретаря судового засідання Гнідець Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 березня 2018 року у справі № 807/1010/17 (суддя Гаврилко С.Є., м. Ужгород, час прийняття - 12:36, повний текст рішення складено 26 березня 2018 року) за адміністративним позовом Головного управління ДФС у Закарпатській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,-

В С Т А Н О В И В :

06 вересня 2017 року Головне управління ДФС у Закарпатській області звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1, в якому просило стягнути з відповідача податковий борг у розмірі 38182, 03 грн. по платежах: «мито на товари, що ввозяться суб'єктами підприємницької діяльності» пені у розмірі 7 342,70грн. та «ПДВ з ввезених на територію України товарів» пені у розмірі 30 839,33грн.

Рішенням від 20 березня 2018 року Закарпатський окружний адміністративний суд у задоволенні позову відмовив повністю.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДФС у Закарпатській області оскаржило його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що суд першої інстанції виходив виключно з того, що для нарахування пені відповідач був зобов'язаний визначити грошове зобов'язання менше, ніж передбачено законом, щоб можна було застосувати норму про «заниження податкового зобов'язання». Однак, судом не враховано імперативні норми податкового та митного законодавства, що регулюють порядок нарахування пені в даних правовідносинах. Аналіз вказаних норм свідчить про початок нарахування пені - строк сплати, а саме, дата здійснення заїзду на митну територію України - 11.12.2015 та закінчення нарахування пені - строк погашення основного зобов'язання - 19.02.2016.

Таким чином, здійснивши ввезення на митну територію товару з порушенням правил митного оформлення в режимі імпорту (тобто ввезення товару без його декларування), що достовірно зафіксовано актом перевірки від 12.02.2016 №н0002/4/0716/НОМЕР_1, відповідач по суті занизив суму митних платежів, які підлягали сплаті при імпорті відповідного товару, а тому позивач правомірно нарахував спірні суми пені за період з дати ввезення на митну території України (яка є одночасно днем настання строку сплати митних платежів) по день фактичної сплати донарахованих контролюючим органом митних платежі.

Суд першої інстанції у своєму рішенні зазначає, що винесені на підставі акту перевірки податкові повідомлення-рішення №0000051703 від 21.06.2016, якими нарахована сума грошового зобов'язання у розмірі 761 387,58 грн., та №0000041703 від 21.06.2016, яким нарахована сума зобов'язання у розмірі 181 282,76 грн., визнані протиправними та скасовані постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 14.08.2017 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2017 року.

Однак, на думку контролюючого органу, відповідні податкові повідомлення-рішення були скасовані з тих підстав, що платник самостійно сплатив донараховані ввізне мито та податок на додану вартість в повному обсязі в сумі 754 136,27 грн. до моменту винесення таких податкових повідомлень-рішень.

З вказаного вбачається, що підстави для звільнення від сплати пені відсутні, оскільки пеня нарахована за період несвоєчасної сплати податкових зобов'язань з 11.12.2015 року (дата здійснення заїзду на митну територію України строк сплати) по 19.02.2016 року (фактична сплата податкових зобов'язань), а тому нарахування пені пов'язується виключно з датами виникнення зобов'язань (день ввезення) та датою погашення боргу (сплатою зобов'язання).

З огляду на викладене, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч. 4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив та підтверджується матеріалами справи, що згідно з актом невиїзної документальної перевірки від 12 лютого 2016 року № н0002/4/0716/НОМЕР_1, 11 грудня 2015 року в зону митного контрою митного поста ,,ТИСА" в напрямку ,,в'їзд в Україну" заїхав легковий автомобіль ,,Scoda Octavia" д.н.з. НОМЕР_4 під керуванням ОСОБА_1, який обрав форму проходження митного контролю по каналу ,,зелений коридор". Під час проведення поглибленого митного огляду транспортного засобу та речей відповідача, були виявлені не заявлені при усному опитуванні та приховані від митного контролю з використанням спеціально виготовлених сховищ (тайників) та способів, що утруднюють виявлення таких товарів, 147 мобільних телефонів ,,іРhone" та 34 планшети ,,іРаd" торгової марки ,,Аррlе".

На підставі даного акту перевірки було прийнято податкове повідомлення-рішення від 21 червня 2016 року № 0000041703, яким відповідачу збільшено грошове зобов'язання за платежем мито на товари у розмірі 754136,27 грн. та податкове повідомлення-рішення від 21 червня 2016 року № 000005170, яким відповідачу збільшено грошове зобов'язання за платежем ПДВ з ввезення на територію України товарів у розмірі 145026,21 грн.

При цьому встановлено, що вказані суми були сплачені відповідачем в повному обсязі 19 лютого 2016 року, тобто заздалегідь до прийняття позивачем податкових повідомлень-рішень від 21 червня 2016 року.

Вищевказані податкові повідомлення-рішення було оскаржено відповідачем до суду. Так, постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення рішення Головного управління ДФС у Закарпатській області № 0000041703 від 21 червня 2016 року та № 0000051703 від 21 червня 2016 року.

У відповідності до ст. 129 Податкового кодексу України, за період заниження сплати податкового зобов'язання, а саме з 11.12.2015 року по 19.02.2016 року податковим органом відповідачу було проведено нарахування пені у розмірі 38 182,03грн. по платежах:

- 30 НОМЕР_1 «Мито на товари, що ввозяться суб'єктами підприємницької діяльності» у розмірі 7 342,70грн.;

- 30 14070100 «ПДВ з ввезених на територію України товарів» у розмірі 30 839,33грн.

На підставі п.59.1. ст. 59 Податкового кодексу України, ОСОБА_1 рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення було надіслано податкову вимогу від 22.07.2016 №14-17 про наявність податкового боргу за узгодженими податковими зобов'язаннями.

Оскільки відповідачем вказаний податковий борг не сплачено, ГУ ДФС у Закарпатській області звернулося з даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні правові підстави для стягнення з відповідача податкового боргу з пені.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального права та є правильними.

Так, пунктом 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що: податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу (підпункт 14.1.153);

податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності(підпункт 14.1.157);

пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахована на суми грошових зобов'язань у встановлених цим Кодексом випадках та не сплачена у встановлені законодавством строки(підпункт 14.1.162);

податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом(підпункт 14.1.175).

Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 ст. 16 цього Кодексу встановлено, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Контролюючі органи мають право: звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини (підпункт 20.1.34 пункту 20.1 ст. 20 ПК).

Системний аналіз положень пункту 14.1.153, 14.1.175 та 14.162 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України свідчить про те, що об'єктом нарахування пені є сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплачена платником податків у встановлений строк. Відтак, обов'язковими умовами нарахування пені є їх сукупність, а саме наявність у платника податку обов'язку по сплаті узгодженого грошового зобов'язання та порушення строків його сплати. Самого факту наявності узгодженого грошового зобов'язання, яке сплачене у встановлені Кодексом строки, недостатньо для нарахування пені,

При цьому позивач посилається на положення підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 та підпункту 129.3.1 пункту 129.3 статті 129 Податкового кодексу України, які регулюють початок нарахування та закінчення нарахування пені та застосовуються як додаткові норми при обчисленні пені за умови наявності підстав такого обчислення, не є самостійними нормами, які визначають підстави нарахування пені.

У межах спірних відносин узгоджене грошове зобов'язання, а саме податкове зобов'язання визначене відповідачем шляхом прийняття податкових повідомлень - рішень від 21 червня 2016 року № 0000041703 та 0000051703 на суму 754136,27, що сплачене позивачем ще 19.02.2016 року за результатами Акту невиїзної документальної перевірки від 12.02.2016 року, проведеної податковим органом, тобто заздалегідь до прийняття апелянтом податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, колегія суддів вважає, що сплата узгодженої суми грошового зобов'язання у встановлений кодексом строк виключає одну із умов нарахування пені, доводить відсутність складу податкового правопорушення, що унеможливлює прийняття позиції податкового органу про правомірність нарахування пені, правила обчислення якої встановлені статтею 129 Податкового кодексу України та діють тільки за умов наявності підстав її нарахування.

Зазначене також узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою в постанові від 08 травня 2018 року у справі №822/2821/17.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

В силу ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Керуючись статтями 229, 241, 243, 308, 310, 315, 316, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 березня 2018 року у справі № 807/1010/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В.В. Святецький

Судді Л.Я. Гудим

О.М. Довгополов

Постанова в повному обсязі складена 27 вересня 2018 року.