Постанова № 76797716, 20.09.2018, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

20 вересня 2018 року

справа № 811/1331/18

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сафронової С.В.,

суддів: Мельника В.В. Чепурнова Д.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у м. Дніпрі апеляційну скаргу Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12.06.2018 року у справі №811/1331/18 (головуючий суддя у 1 інстанції Брегей Р.І., рішення ухвалено та складено в м. Кропивницькій Кіровоградським окружним адміністративним судом 12.06.2018 року) за позовом Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства «Рубіж-Україна-В» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з заявою до Підприємства про стягнення адміністративно-господарської санкції та пені у загальній сумі 53502,43 грн.

У позовній заяві зазначає, що Підприємство не виконало норматив з працевлаштування осіб, котрі визнані інвалідами.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12.06.2018 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Кіровоградське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та судом апеляційної інстанції підтверджено, що кількість робочих місць у Підприємстві для забезпечення працевлаштування інвалідів відповідно 4% нормативу, який визначений статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» , протягом 2017 року становила 1 одиницю.

Цією нормою права передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно звіту відповідача середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу складає 18 осіб (а.с.8).

У звіті зазначено, що упродовж цього року у відповідача не працювала особа, яка визнана інвалідом.

Середньорічна заробітна плата в 2017 році на Підприємстві становила 53183,33 грн. Сума адміністративно-господарської санкції, яка визначена статтею 20 Закону, за невиконання нормативу із забезпечення працевлаштування інвалідів складає 53183,33 грн. (53183,33 х1).

Станом на день звернення до суду Підприємство не сплатило адміністративно-господарські санкції.

Фонд нарахував відповідачу пеню за несвоєчасну сплату санкції у сумі 319,10 грн.

За інформацією центру зайнятості протягом 2017 року відповідачем подавалась звітність про наявні 3 вакансії для працевлаштування інвалідів. До юридичної особи не направлялись для працевлаштування особи, які визнанні інвалідами.

Відповідачем надано суду копії звітності про наявні вакансії для працевлаштування осіб, які визнані інвалідами

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 3 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі – Закон) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ст. 19 Закону, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

У частині 1 статті 20 зазначеного Закону визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Аналіз вказаних норм дає підстави дійти до висновку, що на підприємства, установи, організації, які використовують найману працю, покладено обов'язок, по-перше, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів; по-друге, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; по-третє, якщо середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

При цьому, обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати осіб з інвалідністю на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині 1 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Так, у зв'язку з наявністю вакансій для осіб з інвалідністю, відповідачем у 2017 році направлялись на адресу Кіровоградського міськрайонного центру зайнятості звіти за формою №3-ПН про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю з відповідними відмітками центру зайнятості про отримання.

Відповідно до п. 2.1 Порядку подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 року № 316, форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Викладене свідчить про належне виконання відповідачем покладеного на нього законом обов'язку щодо створення робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у кількості відповідно до нормативу, встановленого ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць та потребу у направленні йому центром зайнятості осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Проте, жодної особи з інвалідністю на заявлені відповідачем вакансії центром зайнятості направлено не було. Випадків відмови у працевлаштуванні інвалідів на заявлені вакансії з боку відповідача також не встановлено.

З огляду на означене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що вимоги щодо виділення та створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідно до нормативів ст.19 Закону, у 2017 році відповідачем були виконані, оскільки протягом року на підприємстві було створено робочі місця для осіб з інвалідністю, направлялися звіти до центру зайнятості про існування вакансій для такої категорії працюючих. Отже, відповідач, як роботодавець, вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, свій обов'язок зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю виконав.

Згідно з ч.1 ст.217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, внаслідок застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 цієї статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення. Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.

Згідно з ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

В силу ч. 3 ст. 18 цього Закону, державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації і знань, з урахуванням його побажань.

Отже, за умови виконання підприємством обов'язку щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, своєчасного інформування центру зайнятості про наявність вакантних посад, а також за відсутності даних про безпідставну відмову особі з інвалідністю у прийнятті на роботу не виникає підстав для застосування адміністративно-господарських санкцій.

З огляду на те, що відповідачем були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», що підтверджено належними доказами під час судового розгляду справи у суді першої інстанції, правові підстави для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій у суду апеляційної інстанції відсутні.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом України у постановах від 02.04.2013 року у справі №21-95а13 та від 26.06.2012 року у справі №21-105а12.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Частиною п'ятою вказаної норми встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Виходячи з наведеного суд першої інстанції прийшов до вірних висновків про відмову у задоволені адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення не вбачається.

Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства, суд,-

ПОСТА НОВИВ:

Апеляційну скаргу Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12.06.2018 року у справі №811/1331/18 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: С.В. Сафронова

Суддя: В.В. Мельник

Суддя: Д.В. Чепурнов