Рішення № 76796238, 27.09.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 1540/3730/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2018 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Радчука А.А.

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (65003, м. Одеса, вул. Церковна, 29, РНОКПП НОМЕР_1) до Управління Укртрансбезпеки в Одеській області (65014, м. Одеса. Вул. Успенська, 4, код ЄДРПОУ 39816845), про визнання протиправною та скасування постанови №060460 від 02.07.2018 року,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Управління Укртрансбезпеки в Одеській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову Управління Укртрансбезпеки в Одеській області №060460 від 02.07.2018 року про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу в сумі 1700 грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що 11.05.2018 року на території Херсонської області працівниками Укртрансбезпеки виявлено порушення законодавства про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», що підтверджується відповідним актом.

Працівниками Укртрансбезпеки здійснено габаритно-ваговий контроль транспортного засобу (контейнеровозу) «International 9200» (державний номер НОМЕР_2) з напівпричіпом «Krone SDC 27» (державний номер НОМЕР_3), за результатами чого встановлено перевищення допустимої загальної маси (48,6 тон замість 44 тон) та осьових навантажень (28,5 тон замість 24 тон на строєну вісь).

Позивач зазначає, що не є доведеною наявність вини позивача у вчиненні правопорушення, зазначеного в акті, у тому числі наявність у нього статусу перевізника, що є обов’язковою умовою для притягнення його до відповідальності за порушення вимог Закону України «Про автомобільний транспорт» і покладення на суб’єкта обов’язку сплати адміністративно- господарського штрафу.

Відсутні також докази того, що водій транспортного засобу, стосовно якого здійснювався ваговий контроль, перебуває у правових відносинах з позивачем, що свідчить про безпідставність накладення стягнення на позивача за факти, допущені водієм.

У матеріалах, які стали підставою для винесення постанови, відсутні обґрунтування відповідності обладнання та пункту здійснення контролю існуючим вимогам. Не є підтвердженим своєчасне проведення повірки ваг та їхня справність, а також те, що сам пункт габаритно-вагового контролю функціонував за відсутності вимог до його облаштування та технічного оснащення, обов’язковість яких визначена п. 14 Порядку. Не вбачається з наявних документів законність функціонування відповідного пункту габаритно-вагового контролю.

Поряд з цим, визначення вагових параметрів вищезазначеного транспортного засобу визначено за відсутності методики, наявність якої передбачена п. 19 Порядку.

На підтвердження відсутності ознак порушення законодавства у сфері автомобільного транспорту в даному випадку свідчить і те, що рух транспортного засобу після зважування не обмежувався.

Постановою Управління Укртрансбезпеки в Одеській області №060460 від 02.07.2018 року на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 накладено адміністративно-господарський штрафу в сумі 1700 грн, з яким він не згодеу у зв’язку вищенаведеними обставинами, а тому він звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 31.07.2018 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного провадження.

21.08.2018 року до суду надійшов відзив, в якому представник відповідача у задоволенні позову просить відмовити у повному обсязі з тих підстав, що після проведеного зважування було виявлено перевищення вагових параметрів. За результатами зважування було складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 11.05.2018 року №048150, яким зафіксовано порушення вимог ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме: відсутній дозвіл, що дає право на рух автомобільними дорогами загального користування з перевищенням вагових обмежень.

Водій транспортного засобу ОСОБА_2 від підпису та отримання акту перевірки відмовився, про що посадовими особами Укртрансбезпеки здійснено відповідний запис.

Постановою від 02 липня 2018р. № 060460 до позивача було застосовано адміністративно- господарський штраф у розмірі 1700 грн. згідно абз. 3 част.1 ст. 60 ЗУ «Про автомобільний транспорт».

Відповідач зазначає, що вищевказана постанова є законною та прийнята з дотриманням норм чинного законодавства, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

В судове засідання, призначене на 27.09.2018 року, представник Позивача не з’явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином та своєчасно, від представника Позивача до суду надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.

В судове засідання, призначене на 27.09.2018 року, представник Відповідача не з’явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином та своєчасно, від представника Відповідача до суду надійшло клопотання про розгляд справи без його участі в порядку письмового провадження.

Частиною 9 статті 205 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з’явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи неприбуття в судове засідання представника Позивача та представника Відповідача, за відсутності потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказів.

Відповідно до ч. 4 статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У зв’язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, згідно приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, не здійснювалося.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов та заперечення на нього, судом встановлено наступне.

Відповідно до п.1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 11.02.2015 року, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Згідно з п.8 вказаного Положення, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу.

Підпунктом 15 п.5 Положення Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює, зокрема, габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування;

Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1567 від 08.11.2006 року (далі Порядок №1567), визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, зокрема, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень вантажів автомобільним транспортом, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій і ліцензійних карток, виконанням суб'єктами господарювання ліцензійних умов, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами.

Відповідно до пунктів 3,4 вказаного Порядку органами державного контролю на автомобільному транспорті є Укртрансбезпека, її територіальні органи, які здійснюють контроль шляхом проведення планових, позапланових та рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Пунктом 15 Порядку № 1567 встановлений виключний перелік підстав під час проведення рейдової перевірки, серед яких зазначено перевірка наявності визначених статтями 39 і 48 Закону України “Про автомобільний транспорт” документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів. Згідно з п.16 під час рейдової перевірки може проводитись габаритно-ваговий контроль.

Судом встановлено, що 11.05.2018 року в пункті габаритно-вагового контролю, що знаходиться на ділянці а/д М-14 Одеса-Мелітополь-Новоазовськ (203 км + 50 м), було здійснено перевірку транспортного засобу (контейнеровозу) «International 9200» (державний номер НОМЕР_2) з напівпричіпом «Krone SDC 27» (державний номер НОМЕР_3), що належить ОСОБА_1

За результатами зважування складений акт про перевищення транспортним засобом нормативних габаритних параметрів від 11.05.2018 року, відповідно до якого встановлено перевищення допустимої загальної маси (48,6 тон замість 44 тон) та осьових навантажень (28,5 тон замість 24 тон на строєну вісь).

Також був складений акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 048150 від 11.05.2018 року, в якому зазначено про надання послуг з перевезення вантажів без оформлення документів, перелік яких визначено ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме неоформлений дозвіл, що надає право на рух автомобільними дорогами України або документ про внесення оплати в разі перевезення вантажу з перевищенням вагових обмежень.

Постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу №060460 від 02.07.2018 року до ФОП ОСОБА_1 на підставі акту № 048150 від 11.05.2018 року застосовано у відповідності до ч.1 абз.3 ст.60 Закону України "Про автомобільний транспорт" адміністративно-господарський штраф у розмірі 1700 грн.

Частина 1 ст.60 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлює відповідальність автомобільних перевізників за порушення законодавства про автомобільний транспорт у вигляді адміністративно - господарських штрафів, зокрема, за надання послуг з перевезень вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, застосовується штраф у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (абз. 3 ч.1 ст.60).

Пунктом 5 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 11.02.2015 року, визначені повноваження Укртрансбезпеки, яка відповідно до покладених на неї завдань здійснює, зокрема, габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування (пп.15.п.5 Положення).

Згідно з п.1 Порядку №879 цей Порядок визначає механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що використовуються на автомобільних дорогах загального користування.

Підпунктом 4 п.2 Порядку №879 встановлено, що габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.

Відповідно до пунктів 12, 13, 14 зазначеного Порядку, вимірювальне і зважувальне обладнання для здійснення габаритно-вагового контролю повинне утримуватись у робочому стані; періодично проводиться повірка (метрологічна атестація) такого обладнання з подальшим клеймуванням (пломбуванням) та видачею відповідного свідоцтва спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології. Під час здійснення габаритно-вагового контролю не допускається використання вимірювального і зважувального обладнання, періодична повірка (метрологічна атестація) якого не проведена, а також обладнання, що перебуває у несправному стані. Вимоги до облаштування та технічного оснащення пунктів габаритно-вагового контролю визначаються Мінінфраструктури.

Згідно з п. 28 Порядку № 879, плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вноситься перевізником за затвердженими ставками виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості перевезень.

Статтею 33 Закону України “Про автомобільні дороги” передбачено, що рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху (пункт 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 30 від 18.01.2001 року).

Згідно пункту 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 року за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м. Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними не перевищує 2,5 м.

Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.

Забороняється рух транспортних засобів з навантаженням на вісь понад 7 тонн або фактичною масою понад 24 тонн автомобільними дорогами загального користування місцевого значення.

Пунктом 21 Порядку №879 передбачено, що у разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 відсотки подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування. Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України. У разі наявності підозри щодо перевищення нормативних габаритно-вагових параметрів транспортного засобу, працівники пунктів габаритно-вагового контролю проводять його повторне зважування.

Згідно статті 8 Закону України “Про метрологію та метрологічну діяльність” у сфері законодавчо регульованої метрології застосовуються засоби вимірювальної техніки, які відповідають вимогам щодо точності, регламентованим для таких засобів, у встановлених умовах їх експлуатації.

Експлуатація засобів вимірювальної техніки, які застосовуються у сфері законодавчо регульованої метрології (далі - законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки), здійснюється з дотриманням правил застосування таких засобів, встановлених у нормативно-правових актах, і вимог щодо їх експлуатації, встановлених в експлуатаційних документах на такі засоби.

Відповідно до п. 12 Порядку №879, вимірювальне і зважувальне обладнання для здійснення габаритно-вагового контролю повинне утримуватись у робочому стані; періодично проводиться повірка (метрологічна атестація) такого обладнання з подальшим клеймуванням (пломбуванням) та видачею відповідного свідоцтва спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

З наявних в матеріалах справи актів та довідки неможливо встановити на яких вагах (якої марки, моделі, з якими характеристиками, можливими чи допустимими похибками) проводилося зважування.

Згідно п. 9 Вимог до облаштування та технічного оснащення пунктів габаритно-вагового контролю на автомобільних дорогах загального користування, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від №255 від 28.07.2016 року, вагове обладнання повинно забезпечувати поосьове зважування у русі і визначати повну масу вантажного транспортного засобу з похибкою не більше ніж 2 % та дискретністю вимірювання в межах технічних характеристик вагового обладнання, визначених виробником. Таким чином, зазначеним нормативним положенням чітко визначено, що вагове обладнання повинно забезпечувати саме поосьове зважування у русі транспортного засобу. При цьому суд зазначає, що Порядком № 879 передбачена наявність методики, на підставі якої проводиться процес вимірювання (зважування) габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на осі транспортного засобу, проте станом на момент проведення відповідного зважування така методика затверджена не була.

Суд вважає, що представник відповідачів, які є суб’єктами владних повноважень та на які відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень покладений обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, не надав суду достатніх та допустимих доказів, які б свідчили про те, що дійсно було перенавантаження на здвоєну вісь автомобіля, а також про те, на якому саме вимірювальному засобі здійснено габаритно-ваговий контроль та він на момент його проведення був справним, відповідав вимогам законодавства щодо його перевірки.

Таким чином, відповідачем не доведено достовірність та правильність результатів вимірювань при здійсненні зважування транспортного засобу та визначенні навантажень на осі транспортного засобу та його загальної ваги.

Відповідно до п. 1.10 Правил дорожнього руху, власник транспортного засобу - фізична або юридична особа, яка володіє майновими правами на транспортний засіб, що підтверджується відповідними документами;

В той же час, відповідно до ст.. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Таким чином власником транспортного засобу і автомобільним перевізником не завжди є одна і та сама особа. ОСОБА_1, як власник транспортного засобу, може і не бути автомобільним перевізником в розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт».

При цьому жодних доказів того, що ОСОБА_1 є автомобільним перевізником позивачем до суду не надано.

Крім того, постанова Управління Укртрансбезпеки в Одеській області №060460 від 02.07.2018 року про застосування адміністративно господарського штрафу в сумі 1700 грн. не відображає складу правопорушення та посилання на нормативний акт, який порушив позивач.

В оскаржуваній постанові у графі щодо допущеного правопорушення зазначено “11.05.18р. Херсонська обл.., (підстава: Акт від 11.05.18 р. №060460)”. Таке рішення не відповідає вимозі його обґрунтованості та прийняття з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, які повинні бути відображені в постанові.

На підставі викладеного, з урахуванням того, що відповідачем не надано доказів, які б свідчили про те, що дійсно було перенавантаження на здвоєну вісь автомобіля, а також про те, на якому саме вимірювальному засобі здійснено габаритно-ваговий контроль та він на момент його проведення був справним, відповідав вимогам законодавства щодо його перевірки, а також за відсутності доказів того, що ОСОБА_1 є автомобільним перевізником, суд дійшов висновку, що постанова Управління Укртрансбезпеки в Одеській області №060460 від 02.07.2018 року про застосування адміністративно-господарського штрафу в сумі 1700 грн. належить до скасування.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бендерський проти України” від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов’язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв’язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п’яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав Відповідачем у справі, або якщо Відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем, за звернення до суду з даним адміністративним позовом, було сплачено судовий збір у розмірі 1762 грн.

У зв’язку з задоволенням даного адміністративного позову суд дійшов висновку про стягнення з Відповідача на користь Позивача судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 1762 грн.

Крім того позивач звернувся до суду з заявою про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в якій просив стягнути суд 3000 грн.

Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 134 КАС України витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч. ч. 3-4 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. ч. 5-7 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п’ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов’язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Згідно з ч. 3 ст. 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З урахуванням зазначеного, гонорар адвоката за представництво інтересів в суді та надання правничої допомоги повинен включати в себе витрати щодо підготовки справи до розгляду, збору доказів, тощо.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу Позивачем було надано акт встановлення вартості послуг за договором про надання правової допомоги, з якого вбачається, що на вивчення матеріалів справи представником позивача було витрачено 2 години вартістю 250 грн. кожна, на підготовку позовної заяви та інших процесуальних документів до суду першої інстанції, всього не більше 5 документів було витрачено 5 годин віртістю 500 грн. кожна, а загалом 3000 грн.

Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов’язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов’язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Суд враховує, що по справі № 1540/3730/18 ціна позову складає 1700,00 грн. З урахуванням зазначеного, суд вважає, що розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 3000 грн. є необґрунтованими та непропорційними до предмета спору, оскільки складають 176,47% від ціни позову.

На підставі викладеного, суд вважає за можливе присудити на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу по цій справі в сумі 1700,00 грн., що є цілком пропорційним до предмета спору.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72, 77, 90, 139, 205, 229, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд –

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (65003, м. Одеса, вул. Церковна, 29, РНОКПП НОМЕР_1) до Управління Укртрансбезпеки в Одеській області (65014, м. Одеса. Вул. Успенська, 4, код ЄДРПОУ 39816845), про визнання протиправною та скасування постанови №060460 від 02.07.2018 року – задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Укртрансбезпеки в Одеській області про застосування адміністративно-господарського штрафу №060460 від 02.07.2018 року

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Укртрансбезпеки в Одеській області (65014, м. Одеса. Вул. Успенська, 4, код ЄДРПОУ 39816845) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (65003, м. Одеса, вул. Церковна, 29, РНОКПП НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 1762 (тисяча сімсот шістдесят дві) грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1700,00 (тисяча сімсот) грн.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.

Суддя А.А. Радчук.

.