Рішення № 76795855, 17.09.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2018 р. Справа№0540/5235/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Голуб В.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Донецький обласний військовий комісаріат про визнання дій протиправними, скасування п. 24 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 41 від 23.04.2018 року та зобов’язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (85700, Донецька обл., м. Волноваха, вул. Пархоменко, б. 17, кв. 8) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України ( 03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, б. 6) про визнання дій протиправними, скасування п. 24 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №41 від 23.04.2018 року та зобов’язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Міністерством оборони України прийнято повторно протиправно рішення про відмову в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги. Позивач вважає вказану відмову такою, що суперечить вимогам чинного законодавства, а також зазначає, що при прийнятті оспорюваного рішення не була врахована правова оцінка суду, надана у постанові Волноваського районного суду Донецької області від 14.12.2017 року, яка залишена без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.03.2018 року. Так, вказаною постановою позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - Донецький обласний військовий комісаріат, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 про повернення документів на доопрацювання, оформлене Протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб звільнених з військової служби № 24 від 08.04.2016 року. Зобов'язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяву та документи ОСОБА_1 щодо призначення одноразової грошової допомоги за встановлену третю групу інвалідності і прийняти рішення у порядок і спосіб, передбачений законодавством України. На підставі вищевикладеного, позивач просить визнати дії відповідача протиправними, скасувати п. 24 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 41 від 23.04.2018 року, а також зобов’язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності 3 групи, в зв’язку з настанням інвалідності внаслідок травми, пов’язаної з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії.

Відповідач, надав відзив на адміністративний позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування зазначено, що пп. 4 п. 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженому Постановою КМУ № 499 (далі - Порядок № 499) встановлено, що одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям строкової служби у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) без встановлення групи інвалідності, заподіяного їм під час проходження строкової служби чи в разі настання інвалідності під час проходження військової служби та особам, звільненим із строкової служби чи в разі настання інвалідності під час проходження військової служби та особам, звільненим із строкової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період їх проходження, залежно від ступеня втрати працездатності - у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення. Відповідач звертає увагу, що оскільки позивач звільнений з лав Збройних Сил в 1984 році, інвалідність встановлено у 2013 році, тобто в рази більше, ніж через три місяці після звільнення з такої служби, то права на отримання одноразової грошової допомоги позивач не має. Крім того, позивачем були надані на адресу військового комісаріату не всі документи, передбачені Порядком № 499, а саме, не було надано копію документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема, про те, що воно не пов'язано з вчиненням особою злочину чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного сп'яніння або невмисного заподіяння собі тілесного ушкодження. З наявних в матеріалах справи документів не вбачається, що травма (поранення, контузія) отримана саме під час участі в бойових діях в ДР Афганістан. На підставі вищевикладеного, представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09.07.2018 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними, скасування п. 24 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №41 від 23.04.2018 року та зобов’язання вчинити певні дії та відкрито провадження по справі № 0540/5235/18-а. Призначено підготовче засідання по адміністративній справі № 0540/5235/18-а за правилами загального позовного провадження на 12 годину 30 хвилин 31.07.2018 року.

Ухвалою суду від 31.07.2018 року залучено Донецький обласний військовий комісаріат в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, а також відкладено підготовче засідання до 09-30 год. 15.08.2018 року.

Ухвалою суду від 15.08.2018 року закрито підготовче провадження по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача- Донецький обласний військовий комісаріат про визнання дій протиправними, скасування п. 24 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №41 від 23.04.2018 року та зобов’язання вчинити певні дії та призначено судовий розгляд по суті на 14 годину 30 хвилин 17 вересня 2018 року.

Позивач та його представник, представники відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні, до суду не з'явилися, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлені судом належним чином.

Згідно з частиною четвертою статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі- КАС України) у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач – ОСОБА_1, проходив військову службу в Демократичній Республіці Афганістан з 16.12.1982 року по 24.10.1984 року (а.с.18).

Відповідно до посвідчення серія ААБ № 042801 від 24.12.2014 року, виданого Управлінням соціального захисту населення Волноваської райдержадміністрації, позивач є інвалідом 3 групи.(а.с.10)

Згідно висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 30.04.2013 року № 714/Ж, поранення позивача виникли внаслідок розривної дії снаряду, могли бути спричиненні у 1983 році (а.с.17).

Виписками з довідки акту огляду МСЕК серії 10 ААВ № 415467 від 20.01.2014 року та серії 10 ААВ № 496675 від 16.12.2014 року визначено, що причиною інвалідності є поранення (контузія) пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (а.с.13-14).

Згідно витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, у колишнього військовослужбовця № 2921 від 22.11.2013 року встановлено, що поранення (контузія), захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (а.с.16).

Позивач звернувся з заявою від 03 листопада 2015 року через Донецький ОМВК до Міністерства оборони України про призначення та виплати допомоги у зв'язку з встановленням 3-групи інвалідності, внаслідок поранення, контузії, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

Відповідно до витягу з протоколу постійної комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби № 24 від 08.04.2016 року, комісія дійшла висновку про необхідність повернення на доопрацювання документів, поданих на розгляд особами з числа колишніх військовослужбовців, оскільки, немає підтверджень настання інвалідності під час проходження військової служби або не пізніше через 3 місяці після звільнення з такої служби, як це передбачене підпунктом 4 пункту 2 Порядку № 499.

Донецькою обласною медико-соціальною експертною комісією позивачу з 12.01.2017 року повторно була встановлена третя група інвалідності, яка настала внаслідок поранення, контузії, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії (а.с.15).

Однак, постановою Волноваського районного суду Донецької області від 14.12.2017 року, яка залишена без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.03.2018 року позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - Донецький обласний військовий комісаріат, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 про повернення документів на доопрацювання, оформлене Протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб звільнених з військової служби № 24 від 08.04.2016 року. Зобов'язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяву та документи ОСОБА_1 щодо призначення одноразової грошової допомоги за встановлену третю групу інвалідності і прийняти рішення у порядок і спосіб передбачений законодавством України. В іншій решті позовних вимог відмовлено за безпідставністю (а.с. 20-24).

Повторно розглянувши заяву та документи ОСОБА_1 щодо призначення одноразової грошової допомоги за встановлену третю групу інвалідності Міністерством оборони України, відповідно до витягу з протоколу постійної комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби № 41 від 20.04.2018 року, комісія дійшла висновку про необхідність повернення на доопрацювання документів, поданих на розгляд особами з числа колишніх військовослужбовців, оскільки, немає підтверджень настання інвалідності під час проходження військової служби або не пізніше через 3 місяці після звільнення з такої служби, як це передбачене підпунктом 4 пункту 2 Порядку № 499. А також не було надано копію документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема, про те, що воно не пов'язано з вчиненням особою злочину чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного сп'яніння або невмисного заподіяння собі тілесного ушкодження. З наявних в матеріалах справи документів не вбачається, що травма (поранення, контузія) отримана саме під час участі в бойових діях в ДР Афганістан (а.с.25).

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ), Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_2 України від 28.05.2009 № 499 (надалі - Порядок №499).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон № 2011-XII відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону № 2011-ХІІ, сфера дії цього закону поширюється, зокрема на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби.

Згідно ч. 1 ст. 16 Закону № 2011-ХІІ, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до підпункту 4 пункту 2 ст. 16 Закону №2011-XII (в редакції чинній на час встановлення ІІІ групи інвалідності) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до підпункту «б» пункту 1 ст.16-2 Закону №2011-XII, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Приписами ч. 2 ст. 16-2 Закону № 2011-ХІІ визначено, що у випадках, передбачених підпунктами 4-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов'язаним або резервістам.

Частиною 8 та 9 ст. 16-3 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права. Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом ОСОБА_2 України.

В постанові Верховного Суду України від 10 березня 2015 року (справа №21-563а14) по справі з аналогічними правовідносинами визначено, що право на отримання допомоги виникає у військовослужбовця з моменту настання інвалідності, а не з моменту звільнення з військової служби. Крім того, визначено, що одноразова грошова допомога є компенсаційним механізмом соціального захисту військовослужбовців, який спрямований на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

З аналізу наведених норм вбачається, що право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ними під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ними обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, незалежно від часу настання інвалідності, а тому право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження.

Аналогічний правовий висновок у спорах цієї ж категорії висловлювався також Верховним Судом України у постановах від 18.11. 2014 року (справа № 21-446а14) та від 21.04.2015 року (справа № 21-135а15).

Постановою Кабінету ОСОБА_2 України від 25 грудня 2013 року №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Зазначений порядок діяв на час звернення позивача до відповідача з заявою про отримання допомоги як вперше так і вдруге.

Пунктом 6 Порядку передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи.

Відповідно до п. 3 Порядку днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці МСЕК.

На підставі п.8 Порядку №975, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Відповідно до пункту 2 Постанови № 975 особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

На момент встановлення позивачу первинно 3 групи інвалідності діяв Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, який затверджено постановою Кабінету ОСОБА_2 України від 28 травня 2008 року № 499 (далі - Порядок №499).

Підпунктом 4 пункту 2 Порядку № 499 встановлено, що одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям строкової служби у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) без встановлення групи інвалідності, заподіяного їм під час проходження військової служби, чи в разі настання інвалідності під час проходження військової служби та особам, звільненим із строкової військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, залежно від ступеня втрати працездатності - у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається, зокрема, для військовослужбовців строкової служби - за максимальним посадовим окладом за першим тарифним розрядом, передбаченим для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, на день втрати працездатності, а звільнених із служби - на день звільнення.

Суд зазначає, що Верховний Суд України в постановах: від 18 листопада 2014 року у справі № 21-446а14 та від 21 квітня 2015 року у справі № 21-135а15 дійшов до висновку, що право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження.

Крім того, аналізуючи зміст положень пункту 2 Постанови № 975, пункту 2 Перехідних положень Закону № 5040-VI, суд приходить до висновку, що при прийнятті рішення стосовно призначення позивачу одноразової грошової допомоги слід керуватися положеннями законодавства, чинного станом на його дату звернення (передусім Закону № 2011-ХІІ і Порядку № 975).

Матеріалами справи підтверджується той факт, що інвалідність позивача є наслідком захворювань і поранення (контузії), пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби під час проходження ним строкової служби у Збройних Силах СРСР в Демократичній Республіці Афганістан з 16.12.1982року по 24.10.1984 року.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що позивач як військовослужбовець, який отримав поранення під час проходження служби в період з 16.12.1982року по 24.10.1984 року, має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно статті 16 Закону України №2011-XII, в порядку, визначеному Постановою № 499 та №975.

Отже, відмовляючи у призначенні допомоги протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, відповідач порушив право позивача на отримання одноразової грошової допомоги, яка гарантована Законом №2011.

Суд не приймає посилання відповідача на те, що оскільки позивач звільнений з лав Збройних сил у 1984 році, а інвалідність йому встановлено у 2013 році, тобто в рази більше, ніж через три місяці після звільнення з такої служби, то права на отримання одноразової грошової допомоги позивач не має, оскільки, як зазначалось право на отримання одноразової грошової допомоги у даному випадку починається, саме, з моменту настання інвалідності.

Суд не приймає доводи відповідача, що позивач не надав документи, що свідчать про обставини поранення, оскільки Законом №2011 встановлено підстави виплати допомоги, зокрема, встановлення інвалідності внаслідок поранення, отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті. Зазначені підстави позивачем доведені та на їх підтвердження надані відповідні документи.

Суд вважає також безпідставними доводи відповідача про відсутність доказів, що поранення позивача сталося не в наслідок вчинення злочину, адміністративного правопорушення тощо, оскільки Закон №2011 чітко вимагає надання певного пакету документів, серед яких не передбачено надання позивачем доказів в спростування вищезазначеного.

Відповідно до пункту 21.21 глави 21 розділу II Положення про військово-лікарську експертизу у збройних силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 року № 402 (далі - Положення № 402), за наявності тілесних ушкоджень (відсутність кінцівки, дефекти кісток черепа, рубці після поранень, наявність чужорідних тіл) у колишніх військовослужбовців - учасників бойових дій у роки Великої Вітчизняної війни, в інші періоди ведення бойових дій, у тому числі при проходженні військової служби в країнах, де велися бойові дії, а також у колишніх військовополонених у разі відсутності даних про їх медичний огляд ВЛК з цього приводу в період військової служби ці особи, незалежно від причини звільнення із Збройних Сил і ступеня придатності до військової служби у даний час, для встановлення характеру і давності тілесних ушкоджень за направленням військового комісара підлягають огляду судово-медичним експертом (за необхідності після обстеження у лікувально-профілактичному закладі). Результати медичного обстеження судово-медичним експертом заносяться в акт судово-медичного дослідження (висновок експерта) за наслідками поранення та разом з довідкою про проходження військової служби і перебування у частинах діючої армії, з посиланням на Перелік країн, посвідченням учасника бойових дій, військово-обліковими і медичними документами направляються до штатних ВЛК для встановлення причинного зв'язку поранення (каліцтва).

Також, відповідно до пункту 21.5 глави 21 розділу II Положення № 402, постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях:

в) «Поранення (травма, контузія, каліцтво), одержане в результаті нещасного випадку, ТАК, пов’язане з проходженням військової служби» - якщо воно одержане за обставин, не пов'язаних з виконанням обов'язків, або одержане внаслідок правопорушення.

г) «Захворювання, поранення (травма, контузія, каліцтво), ТАК, пов’язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії» - якщо захворювання виникло, поранення (контузія, травма, каліцтво) одержане в період перебування в країнах, де велись бойові дії (Перелік країн затверджено постановою Кабінету ОСОБА_2 України від 08.02.1994 року № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (із змінами), далі - Перелік країн), і військовослужбовець визнаний учасником бойових дій.

Відповідно до пункту 21.7 Положення № 402, постанова ВЛК про причинний зв'язок поранення (травми, контузії, каліцтва) приймається відповідно до висновку, зазначеного в довідці про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), або засвідченої копії Акту про нещасний випадок (додаток 1 до Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом ОСОБА_2 оборони України від 06 лютого 2001 року № 36, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23 лютого 2001 року за № 169/5360 (зі змінами)), у яких зазначаються обставини отримання поранення (контузії, травми, каліцтва).

При медичному огляді військовослужбовців, колишніх військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на збори, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) до введення в дію Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України, затвердженого наказом ОСОБА_2 оборони України від 4 січня 1994 року № 2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 липня 1994 року за № 177/386, і не мають довідки, виданої військовою частиною, ВЛК можуть бути прийняті до уваги достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення (контузії, травми, каліцтва), записи про первинне звернення по медичну допомогу із зазначенням обставин одержання поранення (травми), витяг із історії хвороби, матеріали службового розслідування, дізнання, досудового слідства за фактом поранення (травми) та інші медичні або військово-облікові документи) (пункт 21.8 Положення № 402).

Таким чином, при наданні висновку про причинний зв'язок поранення ОСОБА_1, Центральною військово-лікарською комісією встановлювались обставини отримання поранення та зроблено висновок, що поранення (контузія) та захворювання, так, пов’язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 22.01.2015 року по справі 2-а/1626/12/1370, де зазначено, що форма такого документу законодавчо не визначена, а тому, за приписами наведеної норми такими документами можуть бути будь-які відомості, які свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва). Отже, відсутність висновків службового розслідування та акту розслідування не може бути підставою для відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, за умови, якщо причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) підтверджені іншими документами.

Поряд з цим, суд звертає увагу, що постановою Волноваського районного суду Донецької області від 14.12.2017 року, яка залишена без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.03.2018 року зроблено висновок суду, щодо протиправності відмови ОСОБА_1 у призначені одноразової допомоги. Однак, Міністерством оборони з аналогічних підстав повторно відмовлено у призначені одноразової допомоги.

Отже, на підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що дії Міністерства оборони України з прийняття рішення, яке викладено у п. 24 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 41 від 23.04.2018 року є протиправними, а тому вказане рішення підлягає скасуванню.

Проте, стосовно позовної вимоги, щодо зобов’язання Міністерства оборони України нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності 3 групи, в зв’язку з настанням інвалідності внаслідок травми, пов’язаної з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії, суд вважає що вона не підлягає задоволенню, оскільки вказані повноваження відносяться до дискреційних повноважень суб’єкта владних повноважень.

Так, дискреційне повноваження суб’єкта владних повноважень може полягати у виборі діяти, чи без діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким.

Дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни «може», «має право», «за власної ініціативи», «дбає», «забезпечує», «веде діяльність», «встановлює», «визначає», «на свій розсуд». Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб’єкта владних повноважень дискреційного повноваження.

При реалізації дискреційного повноваження суб’єкт владних повноважень зобов’язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог.

Комітетом ОСОБА_2 ОСОБА_3 розроблено принципи здійснення дискреційних повноважень, а саме – мета дискреційного повноваження; об’єктивність та неупередженість; рівність перед законом; пропорційність; розумний час; застосування вказівок; відкритість вказівок; відступ від вказівок; характер контролю; утримання правоохоронного органу від дій; повноваження контрольних органів щодо отримання інформації тощо. Ці принципи з огляду на членство України у ОСОБА_3 зобов’язані повною мірою дотримуватися також і вітчизняні суб’єкти публічної адміністрації.

З огляду на вищевказане, суд зазначає, що нарахування і виплата одноразової грошової допомоги у зв’язку з встановленням ІІІ групи інвалідності є дискреційним повноваженням. Проте, у будь-якому випадку суб’єкт владних повноважень має діяти керуючись ст. 2 КАС України, а саме справедливо, неупереджено та своєчасно, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов’язати відповідача – суб’єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов’язує суб’єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, на підставі викладеного, з урахуванням вимог частини другої статті 9 КАС України, з метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне, задовольнити частково позовні вимоги позивача, шляхом визнання дій Міністерства оборони України з прийняття рішення, яке викладено у п. 24 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №41 від 23.04.2018 року є протиправними та скасування вказаного рішення. Проте, щодо зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності 3 групи, в зв’язку з настанням інвалідності внаслідок травми, пов’язаної з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії, суд вважає що вона не підлягає задоволенню, оскільки вказані повноваження відносяться до дискреційних повноважень суб’єкта владних повноважень. Разом з тим, суд вважає на необхідне зобов’язати відповідача вирішити питання щодо повторного розгляду заяви та документів ОСОБА_1 щодо призначення одноразової грошової допомоги за встановлену третю групу інвалідності і прийняти рішення у порядок і спосіб передбачений законодавством України, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

Крім того, суд вважає за необхідне встановити судовий контроль за виконанням судового рішення, з огляду на наступне.

Частиною другою статті 14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Згідно з положеннями частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду.

З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги обставини даної справи, а саме повторне прийняття аналогічного рішення відповідачем та неврахування рішення суду, суд доходить висновку про наявність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі, оскільки позивачем наведено доводи та надано докази, які свідчать про те, що відповідач буде ухилятись від виконання рішення суду.

Суд роз’яснює відповідачу, що за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч. 2 ст. 382 КАС України).

Оскільки, позивач звільнений від сплати судового збору, в силу статті 139 КАС України, судові витрати не підлягають стягненню.

Згідно з ч. 3 ст. 243 КАС України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п’ять днів з дня закінчення розгляду справи.

На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 253-263, 293-295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання: 85700, Донецька обл., місто Волноваха, вул. Пархоменко, б. 17, кв.8) до Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ 00034022, 03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача- Донецький обласний військовий комісаріат (код ЄДРПОУ 08301764, 87548 м. Маріуполь вул. Громової, б. 67) про визнання дій протиправними, скасування п. 24 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 41 від 23.04.2018 року та зобов’язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо прийняття п. 24 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 41 від 23.04.2018 року.

Скасувати п. 24 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 41 від 23.04.2018 року.

Зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву та документи ОСОБА_1 щодо призначення одноразової грошової допомоги за встановлену третю групу інвалідності і прийняти рішення у порядок і спосіб, передбачений законодавством України, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

В решті заявлених позовних вимог, - відмовити.

Зобов`язати Міністерство оборони України подати у строк один місяць з моменту набрання рішенням законної сили звіт про виконання судового рішення.

Повний текст рішення складено 27.09.2018 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Голуб В.А.