Ухвала суду № 76795755, 25.09.2018, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ПРО ЗАКРИТТЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ

25 вересня 2018 року Справа № 808/1743/18 Провадження: м. ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазаренко М.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району про визнання відмови протиправною та зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

14 травня 2018 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі – позивач) до Районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району (далі – відповідач), в якому позивач просить суд:

визнати протиправною відмову відповідача у приватизації житлової квартири у гуртожитку за адресою АДРЕСА_1;

зобов’язати відповідача вчинити необхідні дії з приватизації квартири 1-Б в гуртожитку за адресою м. Запоріжжя, вул. Цегельна, будинок 13.

Ухвалою суду від 09 лютого 2017 року зупинено провадження у справі №808/1743/18 до набрання законної сили рішенням ОСОБА_2 Верховного Суду у справі №826/13571/17.

Ухвалою суду від 25.08.2018 провадження у справі поновлено.

Клопотанням від 25.09.2018 представник позивача просить суд розглянути справу у порядку письмового провадження. Представник відповідача у судове засідання 25.09.2018 не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

За таких обставин та керуючись частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з’явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. З огляду на викладене, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін на підставі наявних у ній доказів.

На підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі “Сокуренко і Стригун проти України” (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін “судом, встановленим законом” у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, “що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом” [див. рішення у справі “Занд проти Австрії” (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза “встановленого законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися “судом, встановленим законом”, національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття “суд, встановлений законом” зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб’єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов’язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов’язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень".

За частиною другою статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За змістом частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до ч. 1 ст.4 КАС України, адміністративна справа переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; 2) публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв’язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов’язує надавати такі послуги виключно суб’єкта владних повноважень, і спір виник у зв’язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб’єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв’язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб’єкта владних повноважень або іншої особи.

Пунктом 7 частини третьої статті 4 КАС України визначено, що суб’єкт владних повноважень орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Так, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим, приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Як установлено судом, предметом розгляду у цій справі є протиправна, на думку позивача, відмова йому у приватизації житлової квартири у гуртожитку.

Органи місцевого самоврядування можуть бути як суб'єктами приватних правовідносин, так і суб'єктами публічних правовідносин. Причому статус державних чи місцевих органів влади визначається виключно нормами публічного права, незалежно від того, які права - цивільні чи публічні вони мають намір реалізувати.

Суд зазначає, що у даній справі спір пов'язаний з реалізацією житлових прав особи, зокрема прав на користування жилим приміщенням, його приватизацію, тобто із цивільним правом. Відповідач у таких відносинах владних управлінських функцій щодо позивача не здійснює, а є особою, яка представляє власника майна житлового фонду. Права, за захистом яких звернувся до суду позивач, виникають із житлових правовідносин.

Спір про захист права конкретної фізичної особи на житло є не публічним, а приватноправовим. Держава, юридичні особи публічного права можуть бути учасниками цивільних відносин, а розгляд такого спору між ними проводиться за правилами цивільного судочинства.

У цьому випадку той факт, що відповідачем є Районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, не змінює правову природу спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 23 лютого 2016 року (справа № 21-6551а15), від 02 березня 2016 року (справа № 6-14цс16), та ОСОБА_2 Верховного суду від 22.08.2018 (справа № 826/13571/17).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Зважаючи на обставини, у зв'язку з якими позивач звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду, та наведене правове регулювання спірних правовідносин, суд вважає, що у провадження у справі за цим позовом підлягає закриттю.

Керуючись ст. 238, 241, 248, 256 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Закрити провадження в адміністративній справі №808/1743/18 за позовом ОСОБА_1 до Районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району про визнання відмови протиправною та зобов’язання вчинити певні дії.

На виконання вимог ч. 1 ст. 239 КАС України роз’яснити позивачу, що даний спір підлягає розгляду місцевим загальним судом у порядку цивільного судочинства.

Роз’яснити позивачу, що відповідно до ч.2 ст.239 КАС України повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 15-денний строк з дня її підписання.

Ухвалу у повному обсязі складено та підписано 25.09.2018.

Суддя М.С. Лазаренко