Рішення № 76795642, 26.09.2018, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

26 вересня 2018 року м. Ужгород№ 0740/908/18

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої – судді Маєцької Н.Д.

при секретарі судового засідання – Данча М.І.,

за участю:

представника позивача – ОСОБА_1,

представника відповідача – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ядзакі Україна" до Управління Держпраці у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування припису та постанови, -

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до ч.3 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 26 вересня 2018 року проголошено вступну та резолютивну частини Рішення. Рішення в повному обсязі складено 28 вересня 2018 року.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ядзакі Україна" (далі – позивач, ТОВ "Ядзакі"), в особі представника ОСОБА_1, звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Держпраці у Закарпатській області (далі – відповідач, Управління Держпраці в Закарпатській області), в якій просить: 1) Визнати протиправним та скасувати припис № ЗК305/07/АВ/П від 11 липня 2018 року, винесений Управлінням Держпраці у Закарпатській області про усунення виявлених порушень з вимогою до ТОВ "Ядзакі Україна" в подальшому дотримуватися вимог ч. 3 ст. 119 КЗпП України; 2) Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЗК305/07/АВ/П/ПТ-ВЗ-ФС-132 від 26 липня 2018 року, винесену Управлінням Держпраці Держпраці у Закарпатській області в особі першого заступника начальника Управління Держпраці у Закарпатській області ОСОБА_3, якою накладено на ТОВ "Ядзакі Україна" штраф у розмірі 37230,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в ході інспекційного відвідування за зверненням працівника ОСОБА_4 щодо порушення його трудових прав в частині збереження за ним місця роботи під проходження строкової служби, на думку відповідача, було виявлено порушення ТОВ "Ядзакі Україна" ч. 3 ст. 119 КЗпП, а саме звільнення працівника під час проходження ним строкової військової служби під час дії особливого періоду про що складено відповідний ОСОБА_5 інспекційного відвідування. Позивачем було надано зауваження на акт інспекційного відвідування, однак дані зауваження були залишені поза увагою відповідачем, та як наслідок видано припис про усунення виявлених порушень. Крім того, відповідачем було винесено постанову про накладення штрафу, якою на ТОВ "Ядзакі Україна" штраф у розмірі 37230,00 грн. Позивач вважає, вказаний припис та постанову протиправними оскільки, у зв’язку із вступом працівника на строкову військову службу, його було правомірно звільнено на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП. На момент призову вказаного працівника та на момент його звільнення мобілізація не проводилась, воєнний стан не оголошувався, відбудовний період після закінчення воєнних дій не настав, а отже особливий період в контексті чинного законодавства України не діяв. У зв’язку з чим, у позивача були відсутні підстави для збереження місця роботи, посади та середнього заробітку на підприємстві за вказаним працівником.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, що наведені у позовній заяві та просив їх задовольнити. Також, зазначив, що відсутність порушення трудового законодавства під час звільнення гр. ОСОБА_4 підтверджується постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, якою провадження у справі про притягнення Босака Мілоша (директора ТОВ "Ядзакі Україна") до адміністративної відповідальності за ч. 7 ст. 41 КУпАП закрито ,у зв’язку із відсутністю в його діях складу правопорушення, передбаченого вказаною статтею.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову, в зв'язку з тим, що за результатами інспекційного відвідування встановлено порушення позивачем вимог ч. 3 ст. 119 КЗпП, що виразилось у неправомірному звільненні ОСОБА_4, який був призваний на строкову військову службу в особливий період, з роботи без збереження місця роботи і середнього заробітку. Зазначив, що з моменту оголошення Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" від 17 березня 2014 року в Україні настав особливий період. Скасування особливого періоду буде здійснено окремим Указом Президента України "Про демобілізацію", після стабілізації обстановки на сході України. Однак, на даний час продовжує діяти особливий період, оскільки Указ про демобілізацію та закінчення особливого періоду Президентом України не видавався. У зв’язку з чим, вважає, що на вказаного громадянина розповсюджуються трудові та соціальні гарантії, встановлені особам, призваним на строкову військову службу на особливий період, у вигляді збереження місця роботи на підприємствах, в яких вони працювали під час призову. Отже, підстави для скасування припису та постанови відсутні.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив, посилаючись на правомірність оскарженого припису та постанови. У зв’язку з чим, просить суд відмовити в його задоволенні з мотивів, що викладені у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову, виходячи з наступного:

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що наказом ТОВ "Ядзакі Україна" від 04 грудня 2015 року № НО07513 ОСОБА_4 прийнятий на посаду в’язальника схемних джгутів з 08 грудня 2015 року.

Наказом ТОВ "Ядзакі Україна" від 28 січня 2016 року № TR04758 ОСОБА_4 переведено з 29 січня 2016 року на посаду агента з постачання.

Наказом ТОВ "Ядзакі Україна" № DO09208 ОСОБА_4 звільнено у зв’язку з призовом на строкову військову службу, відповідно до витягу з наказу військового комісара Закарпатського обласного військового комісаріату № 25РС.

21 червня 2018 року до Управління Держпраці у Закарпатській області надійшло звернення громадянина ОСОБА_4 щодо порушення його права на збереження місця роботи і середнього заробітку під час проходження ними строкової військової служби.

На підставі вказаного звернення Управлінням Держпраці у Закарпатьскій області видано наказ 27 червня 2018 року № 115 "Про проведення інспекційних відвідувань" та проведено інспекційне відвідування ТОВ "Ядзакі Україна".

За результатами інспекційного відвідування складено ОСОБА_5 від 06 липня 2018 року № ЗК305/07/АВ, відповідно до якого встановлено, що працівника ТОВ "Ядзакі Україна" було звільнено під час проходження ним строкової військової служби і під час дії особливого періоду, що є порушенням вимог ч. 3 ст. 119 КЗпП. ОСОБА_5 був підписаний уповноваженою особою ТОВ "Ядзакі Україна" із зазначенням, що зауваження на акт будуть надані в письмову вигляді у строки, передбачені законом.

11 липня 2018 року позивачем було подано зауваження на ОСОБА_5 інспекційного відвідування № ЗК305/07АВ від 06 липня 2018 року, в яких він зазначив, що на момент призову ОСОБА_4 на строкову військову службу та на момент їх звільнення за п. 3 ст. 36 КЗпП, мобілізація не проводилась, воєнний стан не оголошувався, відбудовний період після закінчення воєнних дій не настав, а отже особливий період в контексті діючого законодавства України не діяв. У зв’язку з цим у ТОВ "Ядзакі Україна" були відсутні підстави для збереження місця роботи, посади та середнього заробітку на підприємстві за вказаним громадянином. У зв’язку з цим, позивач просив не виносити припис про усунення виявлених порушень та не притягати його до відповідальності.

За результатами розгляду зауваження на ОСОБА_5 інспекційного відвідування Головне управління Держпраці у Закарпатській області листом від 11 липня 2018 року за № 32 повідомило позивача, що закінчення заходів мобілізації не припинило особливий період, який діє в Україні з 17 березня 2014 року. Таким чином, звільнення вказаних працівників проводилося з порушенням вимог ч. 3 ст. 119 КЗпП України.

11 липня 2018 року Управлінням Держпраці у Закарпатській області винесено припис про усунення виявлених порушень № ЗК 305/07/АВ/П, яким зобов’язано ТОВ "Ядзакі Україна" дотримуватися вимог, передбачених ч. 3 ст. 119 КЗпП.

Постановою Управління Держпраці у Закарпатській області № ЗК/305/07/АВ/П/ПТ-ВЗ-ФС-132 на підставі абз. 5 ч. 2 ст. 265 КЗпП накладено на ТОВ "Ядзакі Україна" штраф у розмірі 37230,00 грн.

Відповідно до підпункту 5 пункту 4 Положення про Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області затверджене наказом Міністерства соціальної політики України від 27.03.2015 № 340 Управління Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, визначена в Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року N 295 Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Порядок № 295).

Відповідно до п. 19 Порядку № 295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником (п. 20 Порядку № 295).

Відповідно до п. 27 Порядку № 295 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об'єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

Статтею 36 КЗпП України визначено підстави припинення трудового договору. Відповідно до п. 3 вказаної статті підставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст. 119 КЗпП працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідно до абз. 5 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: недотримання встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу", "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Статтею 17 Конституції України задекларований обов'язок держави щодо забезпечення соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі – Закон № 2232).

Відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону № 2232 громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

Згідно абз. 11 ст. 1 Закону України "Про оборону України" від № 1932-XII від 06 грудня 1991 року, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до абз. 5 ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" № 3543-ХІІ від 21 жовтня 1993 року, особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до абз. 4 ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Згідно з абз. 6 ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу;

Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновків, що особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію, яка включає не лише процес призову громадян на військову службу з метою виконання ними свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а й передбачає здійснення комплексу відповідних заходів, спрямованих на забезпечення функціонування країни у особливий період.

Так само і процес демобілізації полягає не тільки у припиненні перебування мобілізованих осіб на військовій службі, а й передбачає комплекс заходів, спрямованих на планомірне переведення функціонування держави в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Указом виконуючого обов'язки Президента України "Про часткову мобілізацію" № 303/2014 від 17 березня 2014 року (набрав чинності 18 березня 2014 року), затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VII, у зв'язку з різким ускладненням внутрішньополітичної обстановки, втручанням Російської Федерації у внутрішні справи України, зростанням соціальної напруги в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі, оголошено та розпочато часткову мобілізацію.

Цим же Указом передбачено здійснення ряду організаційних заходів, зокрема, які адресовані Голові Служби безпеки України, начальнику Управління державної охорони України, Голові Служби зовнішньої розвідки України, вищому командуванню Національної гвардії України, керівникам центральних органів виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування України, Оперативно-рятувальну службу цивільного захисту, щодо переведення підпорядкованих їм військових формувань України, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію та штати воєнного часу.

У відповідності до ч. 8 ст. 4 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

В подальшому виконуючим обов'язки Президента України та Президентом України безпосередньо було видано низку Указів, зокрема: від 14 листопада 2014 року № 875/2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 4 листопада 2014 року "Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій та Луганській областях"; від 2 березня 2014 року № 189/2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 1 березня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України"; від 14 квітня 2014 року № 405/2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України"; від 14 листопада 2014 року № 880/2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 4 листопада 2014 року "Про невідкладні заходи із забезпечення державної безпеки"; від 24 вересня 2014 року № 744/2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 серпня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо захисту України та зміцнення її обороноздатності"; від 24 березня 2014 року № 339/2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 23 березня 2014 року "Про передислокацію військових частин (підрозділів), установ та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя в інші регіони України"; від 13 серпня 2015 року № 474/2015 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 20 липня 2015 року "Про невідкладні заходи щодо нейтралізації загроз державній безпеці"; від 30 січня 2015 року № 40/2015 "Про додаткові заходи щодо забезпечення проведення часткової мобілізації у 2015 році; від 14 лютого 2015 року № 85/2015 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 25 січня 2015 року "Про надзвичайні заходи протидії російській загрозі та проявам тероризму, підтримуваним Російською Федерацією"; від 12 березня 2015 року № 139/2015 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18 лютого 2015 року "Про додаткові заходи щодо зміцнення національної безпеки України"; від 7 серпня 2015 року № 469/2015 "Про утворення військово-цивільних адміністрацій".

Крім того, згідно з п.5 Указу Президента України від 14.01.2015 року №15/2015 зобов'язано Кабінет Міністрів України перевести національну економіку України на функціонування в умовах особливого періоду в обсягах, що гарантують безперебійне забезпечення потреб Збройних Сил України та інших військових формувань України під час виконання покладених на них завдань, привести визначені галузі, підприємства, установи та організації у ступінь ПОВНА ГОТОВНІСТЬ.

Рішень про демобілізацію усіх призваних військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу, після видачі цих Указів, Президент не приймав.

Отже, з аналізу наведеного можна дійти висновку, що особливий період розпочався з 18 березня 2014 року після прийняття вказаного Указу Президента України та станом на час виникнення спірних правовідносин його скасовано (припинено) не було, оскільки, як зазначалось вище, складовими частинами такого періоду є час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій, який в повному обсязі не завершений навіть станом на час вирішення спірних правовідносин у судовому порядку.

Судом встановлено, що відповідно до наказу Військового комісара Закарпатського обласного комісаріату № 25 РС від 24 травня 2018 року ОСОБА_4 призваний на військову службу.

Разом з тим, на момент призову вказаного працівника, рішень про повну демобілізацію усіх призваних під час мобілізації військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав, а тому на позивача поширюються гарантії щодо збереження місця роботи (посади) та середнього заробітку на підприємстві, встановлені статтею 119 КЗпП України, частиною другою статті 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 вересня 2018 року в справі № 389/274/17.

Відтак, звільнення ОСОБА_4 у зв’язку із вступом на військову службу здійснено з порушенням вимог трудового законодавства, а тому припис про усунення виявлених порушень від 11 липня 2018 року та постанова від 26 липня 2018 року про накладення штрафу, прийняті відповідачем на підставі, у спосіб та у межах своїх повноважень, що передбачені Конституцією та законами України, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для їх прийняття, у зв'язку з чим підстави для їх скасування відсутні.

Крім того, суд вважає необґрунтованими та такими, що не можуть бути прийняті до уваги посилання позивача на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 серпня 2018 року у справі № 308/7960/18, якою провадження у справі про притягнення Босак Мілоша (директора ТОВ "Ядзакі Україна") до адміністративної відповідальності за ч. 7 ст. 41 КУпАП закрито у зв’язку з відсутністю в його діях складу правопорушення, передбаченого ч.7 ст. 41 КУпАП.

ОСОБА_5 судове рішення, на переконання суду, не доводить протиправності спірних рішень відповідача та не є обов'язковим для суду в розумінні ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Наведеною нормою КАС України встановлені преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили. Зазначені преюдиційні обставини є підставами для звільнення від доказування.

Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене ч. 4. ст. 78 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Тобто, за змістом ч. 4 ст. 78 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Водночас, передбачене ч. 4 ст. 78 КАС України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

Для спростування преюдиційних обставин, передбачених ч. 4 ст. 78 КАС України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами ст.90 КАС України.

Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

Таким чином, адміністративний суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Підтвердженням наведеного слугують приписи ч.7 ст.78 КАС України, згідно якої правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.

За таких умов суд вважає, що встановлені постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 серпня 2018 року № 308/7960/18 обставини є відмінними від обставин, які досліджені в цій справі, а відтак не мають преюдиційного значення.

Суд зазначає, що штраф, який накладений відповідачем на позивача, є фінансовою санкцією у сфері законодавства про працю, застосованою саме до суб'єкта підприємницької діяльності, тобто є іншим видом відповідальності, ніж відповідальність за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого Кодексом України про адміністративні правопорушення.

У відповідності до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України: в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, в ході розгляду справи, надав достатні та беззаперечні докази в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і довів правомірність та обґрунтованість винесеного припису та постанови про накладення штрафу, з огляду на що відсутні підстави для визнання їх протиправними та скасування.

Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Ядзакі Україна" (89427, Закарпатська область, Ужгородський район, с.Минай, вул.Туряниці, буд. 7, код ЄДРПОУ 32269989) до Управління Держпраці у Закарпатській області (88018, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Минайська, буд. 16, код ЄДРПОУ 39795035) про визнання протиправними та скасування припису та постанови – відмовити.

2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені пп. 15.5 п. 15 Розділу VII КАС України).

Суддя ОСОБА_6