Постанова № 76794872, 26.09.2018, Апеляційний суд Хмельницької області

КОПІЯ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________

Справа № 686/9278/17

Провадження № 22-ц/792/1341/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2018 року м. Хмельницький

Апеляційний суд Хмельницької області у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

ОСОБА_1 (суддя-доповідач), ОСОБА_2, ОСОБА_3,

секретар судового засідання Гриньова А.М.,

з участю: представника ОСОБА_4 ОСОБА_5,

представника ПрАТ «Хмельницький завод експериментального виробництва» ОСОБА_6,

третіх осіб: ОСОБА_7,

представника Хмельницької міської ради ОСОБА_8

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №686/9278/17 за апеляційною скаргоюОСОБА_4 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 червня 2018 року (суддя Мороз В.О., повне судове рішення складено 25 червня 2018 року) у справі за позовом ОСОБА_4 до Приватного акціонерного товариства «Хмельницький завод експериментального виробництва», Товариства з обмеженою відповідальністю «Хмельницький олійножировий комбінат», ОСОБА_9, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Об’єднання співвласників багатоквартирного житлового будинку «Росинка», Хмельницька міська рада, ОСОБА_7, ОСОБА_10, про скасування розпорядження, свідоцтва, рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу, вселення та зобов’язання до вчинення дій.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, суд

у с т а н о в и в :

У травні 2017 року ОСОБА_4, звертаючись до суду з вказаним позовом та уточнивши вимоги, зазначав, що з 17 жовтня 1983 року по 25 червня 2002 року він працював на різних посадах у ПАТ «Хмельницький завод експериментального виробництва». 12 листопада 1985 року на підставі протоколу №3 спільного засідання профкому та адміністрації підприємства був поселений у гуртожиток по вул. Вінницьке шосе, 12 у м. Хмельницькому. 25 березня 1986 року зареєстрований за адресою Вінницьке шосе, 12, кв. 37 (нова нумерація 14,16). За цією ж адресою була зареєстрована його дружина ОСОБА_7, а син – АДРЕСА_1. У період проживання в гуртожитку за їхні кошти кімнати №14 і №16 були приведені у належний стан, зроблений капітальний ремонт, проведено газ, світло, водопостачання. 28 жовтня 2006 року між ним і ПАТ «Хмельницький завод експериментального виробництва» був укладений договір найму №ДГ-0000281, згідно з умовами якого проводив оплату за проживання. Однак, 25 червня 2016 року в одній із кімнат сталася пожежа і вона стала непридатною для проживання. Без його згоди ПрАТ «Хмельницький завод експериментального виробництва» провело ремонтні роботи у квартирі і вона була приватизована ОСОБА_9, яка жодного дня не проживала у гуртожитку. Приватизація проведена всупереч вимогам закону, його житлові права і членів сім'ї порушені.

Тому, позивач просив: скасувати розпорядження ПАТ «Хмельницький завод експериментального виробництва» №17/10 від 17 жовтня 2016 року про безоплатну передачу ОСОБА_9 у власність квартири №16 у гуртожитку по вул. Вінницькому шосе, 12 у м. Хмельницькому; скасувати свідоцтво про право власності, видане 06 грудня 2016 року ОСОБА_9 про право власності на вказану квартиру; скасувати рішення державного реєстратора Хмельницького БТІ від 17 грудня 2016 року про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_9 на спірну квартиру; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 26 січня 2017 року, укладений між ОСОБА_9 і ТОВ «Хмельницький олійножировий комбінат»; вселити його і членів сім'ї у спірну квартиру або надати у користування інше житло у м. Хмельницький, придатне для постійного проживання; зобов'язати ПАТ «Хмельницький завод експериментального виробництва» передати безоплатно у комунальну власність територіальної громади міста Хмельницький кімнати №14 і №16 по вул. Вінницькому шосе, 12 у м. Хмельницькому з метою їх подальшої приватизації.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 червня 2018 року в позові відмовлено.

ОСОБА_4, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Посилається на порушення норм матеріального та процесуального права. Судом не надано належної оцінки поясненням його представника і доказам – рішенню спільного засідання профкому та адміністрації підприємства про поселення у гуртожиток. На його думку, поселення, реєстрація, тривале проживання (32 роки) і внесення плати за проживання, комунальних послуг свідчать про правомірність проживання у гуртожитку. Іншого житла сім’я не має.

У відзивах ПрАТ «Хмельницький завод експериментального виробництва» і ТОВ «Хмельницький олійножировий комбінат» заперечують проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на те, що позивачем не доведено порушення його прав.

Згідно з п.п. 8 п. 1 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_5, третя особа ОСОБА_7 апеляційну скаргу підтримали. Представник ПрАТ «Хмельницький завод експериментального виробництва» визнав її необґрунтованою у повному обсязі. Представник Хмельницької міської ради у вирішенні спору покладається на думку суду.

Інші учасники справи не з’явилися, про розгляд справи належним чином повідомлені.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає.

Згідно з п. 3 і п. 4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що 12 листопада 1985 року на спільному засіданні профкому та адміністрації Хмельницького експериментального заводу вирішено було поселити у гуртожиток №12 слюсаря-ремонтника ОСОБА_4 (виписка з протоколу №3 (т.1, а.с.9)).

Позивач у період з 17 жовтня 1983 року по 25 червня 2002 року працював на цьому підприємстві на різних посадах, що підтверджується копією трудової книжки (т.1, а.с.143-149).

Відповідно до листа Управління державної міграційної служби в Хмельницькій області ОСОБА_4 з 25 березня 1986 року зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.3, а.с. 83).

За даними паспорта громадянина України 27 травня 1988 року за цією адресою зареєстрована дружина позивача ОСОБА_7 Син ОСОБА_10 з 27 травня 1988 року зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1, а.с.136-139).

За умовами договору купівлі-продажу державного майна, укладеного 14 січня 1994 року між Комітетом економіки обласної державної адміністрації Хмельницької області та організацією орендарів Хмельницького орендного дослідно-експериментального заводу, у власність заводу перейшов цілісний майновий комплекс, у тому числі і споруда гуртожитку (т.3, а.с.36-43).

На теперішній час найменування юридичної особи Приватне акціонерне товариство «Хмельницький завод експериментального виробництва».

22 липня 1999 року рішенням загальних зборів акціонерів ЗАТ «Хмельницький завод експериментального виробництва» (протокол №2 (т.1, а.с.10)) затверджено рішення профкому про розподілення житлової площі у гуртожитку мешканцям гуртожитку з правом подальшого викупу. Вирішено кімнати №14 і №16 продати ОСОБА_4, виходячи із вартості 178 грн 38 коп за квадратний метр.

На підставі зазначеного рішення житло позивачем не було викуплено.

За зверненням ПрАТ «Хмельницький завод експериментального виробництва» сесію Хмельницької міської ради 24 грудня 2014 року прийнято рішення №24 про надання згоди на безоплатну, на договірних умовах, передачу в комунальну власність територіальної громади міста кімнат №№5, 6, 14, 16 у гуртожитку по вул. Вінницьке шосе, 12, що перебувають у власності ПрАТ «Хмельницький завод експериментального виробництва» (т.1, а.с.194).

Рішенням виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 12 лютого 2015 року №80 створено комісію з питань безоплатної на договірних умовах, передачі в комунальну власність територіальної громади міста кімнат №№5, 6, 14, 16 у гуртожитку по вул. Вінницьке шосе, 12, що перебувають у власності ПрАТ «Хмельницький завод експериментального виробництва» (т.1, а.с.195).

03 червня 2016 року на адресу міського голови надійшло звернення від відповідача про відмову від передання кімнат №№5, 6, 16 у комунальну власність територіальної громади міста, крім кімнати №14 (т.1, а.с.193).

На підставі зазначених рішень кімнати у гуртожитку по вул. Вінницьке шосе, 12 у комунальну власність територіальної громади міста Хмельницького не передавалися.

25 червня 2016 року у квартирі №16, яку займала сім’я позивача, сталася пожежа, що не заперечувалося сторонами та підтверджується актом про пожежу від 25 червня 2016 року, копією висновку о/у СКР Зарічанського ВП Хмельницького ВП ГУНП в Хмельницькій області, копією технічного висновку №55/55/29.06.2016, складеного АРЗ СП ГУ ДСНС України у Хмельницькій області (т.1, а.с.150, 152, 158-160).

На підставі рішення виконавчого комітету Хмельницької міської ради №525 від 28 липня 2016 року ОСОБА_4 у зв’язку з пожежею надана одноразова грошова допомога за рахунок відповідних призначень загального фонду міського бюджету (т.1, а.с.60).

Після пожежі приватне товариство провело ремонтні роботи у квартирі АДРЕСА_2 загальною площею 33,1 кв.м.

Згідно з розпорядженням ПрАТ «Хмельницький завод експериментального виробництва» №17/10 від 17 жовтня 2016 року квартира №16 загальною площею 33,1 кв.м, що знаходиться за адресою: місто Хмельницький, вулиця Вінницьке шосе, 12, відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передана у власність ОСОБА_9 (т.1, а.с.86).

06 грудня 2016 року останній видано свідоцтво про право власності на зазначену квартиру (т.2, а.с.4), на підставі якого зареєстровано право власності.

26 січня 2017 року між ОСОБА_9 і ТОВ «Хмельницький олійножировий комбінат» був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3, який посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу ОСОБА_11 і зареєстрований в реєстрі за №76 (т.2, а.с.2-3).

При відмові в позові суд виходив з того, що приватизація квартири проведена з порушенням вимог закону, проте це не порушує права позивача, а тому підстав для задоволення позову немає. Правом на подання позову про зобов’язання передачі приміщення гуртожитку у комунальну власність територіальної громади міста наділені органи місцевого самоврядування.

Проте, такий висновок суду не в повній мірі відповідає обставинам справи і вимогам закону.

Відповідно до реєстраційного посвідчення, виданого 28 серпня 1998 року Хмельницьким бюро технічної інвентаризації, приміщення гуртожитку по вулиці Вінницьке шосе, 12 у м. Хмельницькому зареєстровано за №1096 за ЗАТ «Хмельницький завод експериментального виробництва» на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Хмельницькою нотаріальною конторою 14 січня 1994 року (т.1, а.с.219).

На підставі ч. 2 ст. 128 ЖК Української РСР в редакції, чинній на час поселення позивача у гуртожиток, жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 у встановленому законом порядку на підставі спільного рішення профкому та адміністрації підприємства у 1985 році поселився у зазначений гуртожиток, де був зареєстрований 27 травня 1988 року, а в подальшому 27 травня 1988 року за згодою власника гуртожитку були зареєстровані і члени його сім’ї дружина ОСОБА_7, син ОСОБА_10 Усі вони постійно проживали на житловій площі у гуртожитку і займали кімнати №14 і №16, сплачували плату за проживання і комунальні послуги. Рахунки про оплату, яку приймало ПрАТ «Хмельницький завод експериментального виробництва», містять посилання на договір №ДГ-0000281 від 28 жовтня 2006 року (т.1, а.с.30-35). Матеріали справи не містять відомостей про наявність у ОСОБА_4 іншого житла.

Відсутність ордера на вселення не свідчить про незаконність проживання у гуртожитку, оскільки забезпечення збереження ордерів осіб, які проживають у гуртожитку, є обов’язком власника гуртожитку (Положенням про гуртожитки, затверджене наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 27 квітня 2015 року №84 і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 03 липня 2015 року за №778/27223.).

Отже, позивач відповідно до ст.ст. 128,130 ЖК Української РСР набув право користування зазначеним житловим приміщенням у гуртожитку, а тому помилковим є висновок суду, що передання кімнати №16, у якій він проживав із сім’єю, у власність іншій особі, не порушує права ОСОБА_4 Позбавлення його права на житло є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Відповідно підставними є доводи апеляційної скарги в цій частині.

Частиною 4 ст. 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно зі статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява №58255/00, п. 36, ECHR 2004-XI. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява №19009/04, п. 50), п.п. 40, 41 вказаного рішення Європейського суду від 02 грудня 2010 року.

У п. 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia) Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання.

У справі «Прокопович проти Росії» №58255/00 встановлено, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі №521/10070/14, яку на підставі п. 4 ст. 263 ЦПК України апеляційний суд враховує при застосуванні наведених норм права до спірних правовідносин.

За змістом ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т.ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Особливості приватизації житлових приміщень у гуртожитках визначаються законом.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» громадяни та члени їхніх сімей, на яких поширюється дія цього Закону, мають право на приватизацію жилих приміщень у гуртожитках, що перебувають у власності територіальних громад і можуть бути приватизовані відповідно до цього Закону за рішенням місцевої ради.

Приватизація жилих приміщень у гуртожитках здійснюється відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та прийнятих відповідно до нього нормативно-правових актів з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Всупереч наведеним нормам законів ПрАТ «Хмельницький завод експериментального виробництва» 17 жовтня 2016 року видало розпорядження №17/10 про передачу у власність ОСОБА_9 квартири №16 загальною площею 33,1 кв.м, що знаходиться за адресою: місто Хмельницький, вулиця Вінницьке шосе, 12 та видало 06 грудня 2016 року останній свідоцтво про право власності на зазначену квартиру.

Крім того, за даними паспорта громадянина України ОСОБА_9 з 16 січня 1988 року була зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, а з 07 жовтня 2016 року – АДРЕСА_4.

У матеріалах справи відсутні відомості про її проживання у гуртожитку по вул. Вінницьке шосе, 12 до приватизації квартири та правові підстави проживання.

У зв’язку з тим, що гуртожиток по вул. Вінницьке шосе, 12 у м. Хмельницькому не належить до державного житлового фонду, квартира №16 не підлягала приватизації, а тому заслуговують на увагу аргументи апеляційної скарги в цій частині. Розпорядження про її безоплатну передачу у власність, свідоцтво про право власності та рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності підлягають скасуванню.

Підставою недійсності правочину згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Приватизація квартири проведена з порушенням вимог закону, а тому наявні підстави для визнання договору купівлі-продажу цієї квартири, укладеного 26 січня 2017 року між ОСОБА_9 і ТОВ «Хмельницький олійножировий комбінат», недійним.

Із пояснень сторін у засіданні апеляційного суду встановлено, що після пожежі та проведення ремонту у квартирі №16 ПрАТ «Хмельницький завод експериментального виробництва» встановило нові двері із замками, що перешкоджає проживанню ОСОБА_4 на житловій площі, на яку він набув право, а тому він підлягає вселенню.

Фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом (ч. 4 ст. 311 ЦК України).

Згідно з ч. 4 ст. 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції в частині вимог про скасування розпорядження, свідоцтва про право власності на квартиру, рішення державного реєстратора, визнання недійсним договору купівлі-продажу і вселення підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення вимог.

Рішення суду в частині відмови в позові про вселення інших членів сім’ї позивача є правильним, оскільки вони з такими вимогами до суду не зверталися і ОСОБА_4 не уповноважували.

В силу ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Обґрунтованим і таким, що відповідає вимогам закону, є висновок суду про відмову в позові про зобов'язання передати безоплатно у комунальну власність територіальної громади міста Хмельницький кімнат №14 і №16 по вул. Вінницькому шосе, 12 у м. Хмельницькому з метою їх подальшої приватизації.

Відповідно до ст.ст. 14, 19 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» гуртожитки передаються у власність територіальних громад за згодою власника гуртожитку або без згоди власника гуртожитку - за рішенням суду за позовом органів місцевого самоврядування.

У зазначеній частині рішення суду підлягає залишенню без змін.

На підставі ч. 1 і ч. 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідачів на користь держави оскільки позивач при поданні апеляційної скарги був звільнений від його сплати відповідно до ухвали апеляційного суду.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 червня 2018 року в частині вимог про скасування розпорядження, свідоцтва про право власності на квартиру, рішення державного реєстратора, визнання недійсним договору купівлі-продажу і вселення скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення вимог.

Скасувати розпорядження ПрАТ «Хмельницький завод експериментального виробництва» №17/10 від 17 жовтня 2016 року про безоплатну передачу ОСОБА_9 у власність квартири №16 загальною площею 33,1 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Хмельницький, вулиця Вінницьке шосе, 12, та видане товариством 06 грудня 2016 року останній свідоцтво про право власності на зазначену квартиру.

Скасувати рішення державного реєстратора Хмельницького бюро технічної інвентаризації ОСОБА_12 від 17 грудня 2016 року (запис №18140801) про державну реєстрацію права власності ОСОБА_9 на квартиру №16 у будинку по вул. Вінницьке шосе, 12 у м. Хмельницькому загальною площею 33,1 кв.м.

Визнати недійним договір купівлі-продажу квартири №16 у будинку по вулиці Вінницьке шосе, 12 у м. Хмельницькому, укладений 26 січня 2017 року між ОСОБА_9 і ТОВ «Хмельницький олійножировий комбінат» та посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу ОСОБА_11

Вселити ОСОБА_4 у квартиру АДРЕСА_5.

В решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Хмельницький завод експериментального виробництва», Товариства з обмеженою відповідальністю «Хмельницький олійножировий комбінат», ОСОБА_9 на користь держави судовий збір по 939 грн 73 коп (дев’ятсот тридцять дев’ять грн 73 коп) з кожного.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 27 вересня 2018 року.

Суддя-доповідач /підпис/ ОСОБА_1

Суддя /підпис/ ОСОБА_2

Суддя /підпис/ ОСОБА_3

З оригіналом згідно: суддя апеляційного суду О.І.Талалай