Рішення № 76792714, 28.09.2018, Охтирський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 583/3186/18

2/583/964/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2018 року м. Охтирка

Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого судді Ільченко В.М.

за участю секретаря Верби Н.О.,

розглянувши у спрощеному провадженні в залі суду № 1 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1) до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКСУС ЛІЗИНГ» (вул. Бориспільська, 11-А, оф. 404-3, м. Київ, 02093, Україна) про захист прав споживача, визнання правочину недійсним та застосування реституції,

ВСТАНОВИВ:

15.08.2018 відкрито провадження у даній справі. Свої вимоги позивач мотивує тим, що 23.04.2018 між ним та відповідачем укладено договір фінансового лізингу № 01153, предметом якого є надання партнеру послуг, спрямованих на придбання автомобіля марка/модель та вартість лізингу в договір не вказана. З метою отримання автомобіля марка/модель та вартість якого не вказана, позивач перерахував відповідачу 43000,00 грн. Вказаний договір фінансового лізингу № 01153 від 23.04.2018 нотаріально не посвідчувався, а тому у відповідності до ст. ст. 220, 236 ЦК України є нікчемним з моменту його вчинення 12.04.2018. Цей договір є нікчемний, так як вартість предмета Лізингу на момент укладення Договору та розмір щомісячного періодичного платежу подається Відповідачем в доларах США з еквівалентом в гривнах, тому щомісячні платежі за автомобіль в гривнях зростають відповідно зростання курсу долара США. Крім того, цей Договір був укладений під впливом обману та із застосуванням нечесної підприємницької практики, так як позивач отримав не чітку, не правдиву інформацію стосовно оспорюваного Договору. Таким чином, даним договором обмежені права позивача як споживача, договір містить несправедливі умов, які суперечать законодавству та не відповідають принципу добросовісності та рівності сторін. Тому позивач просить визнати недійсним договір фінансового лізингу № 01153 від 23 квітня 2018 року, укладеного між ТОВ «МАКСУС ЛІЗИНГ» та ОСОБА_1 та стягнути з ТОВ «МАКСУС ЛІЗИНГ» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 43000 грн.

В судове засідання позивач не з'явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, не заперечує проти заочного розгляду справи.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений в установленому законом порядку, заяв про відкладення розгляду справи не надавав. Правом подати відзив на позовну заяву не скористався.

Приймаючи до уваги згоду позивача, суд проводить заочний розгляд справи на підставі доказів, наявних у справі, відповідно до положень ч. 4 ст. 223 ЦПК України.

Враховуючи відсутність учасників, судовий розгляд здійснюється без повного фіксування технічними засобами, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Суд проаналізував матеріали справи, дослідив письмові докази, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заявлених вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 23.04.2018 між ТОВ «МАКСУС ЛІЗИНГ» та ОСОБА_1 укладено Договір фінансового лізингу № 01153, відповідно до якого предметом договору фінансового лізингу є транспортний засіб, однак ні марки ні назви договір не містить (а.с. 11-18).

Відповідно до квитанції № 0.0.1019378143.1 від 23.04.2018 ОСОБА_1 сплатив на рахунок відповідача авансовий платіж за договором фінансового лізингу № 01153 від 23.04.2018 в розмірі 43 000,00 гривень (а.с.19).

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Договору фінансового лізингу, лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати Предмет Лізингу у власність (отримати право власності на Предмет Лізингу) та передати Предмет Лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим Договором. Лізингоодержувач користується Предметом Лізингу на умовах даного Договору та згідно з положеннями чинного законодавства.

Згідно із п. 1.7 ст. 1 Договору предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: комісії за організацію договору; авансового платежу; комісії за передачу Предмета лізингу; у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.4 ст. 9 даного договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.5. ст. 9 даного договору.

Відповідно до п. 9.2 ст. 9 Договору авансовий платіж складає частину від вартості Предмета Лізингу в розмірі 25 відсотків зазначеного у даному Договорі та у Додатку №1 до даного Договору.

Крім того, п.12.1 ст. 12 Договору передбачає, що лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п.1.7 та 4.1, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний Договір за власним бажанням, про що має повідомити Лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання Договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу Лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чинним законодавством, Лізингодавець розглядає заяву Лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого Авансового платежу та /або частини Авансових платежів, 20% Лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію Договору в такому випадку не повертається.

06.08.2018 позивач надіслав на адресу відповідача претензію про спонукання відшкодувати кошти сплачені за наслідками укладення нікчемного Договору лізингу № 01153 від 23.04.2018 (а.с.21-24).

Однак відповіді не надано, доказів повернення авансового внеску матеріали справи також не містять.

Відносини, що виникають із договору фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж та положеннями Закону України «Про фінансовий лізинг».

Згідно із ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг це вид цивільно - правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу, строк на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу), розмір лізингових платежів, інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із ч. 1 ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 2 ст.806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частиною першою статті 807 ЦК України визначено, що предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, яка висловлена 16.12.2015 року у постанові за наслідками розгляду цивільної справи №6-2766цс15, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) транспортного засобу та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За своєю правовою природою договір фінансового лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) і договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Згідно зі ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Матеріалами справи підтверджено, що спірний правочин в порушення зазначених вимог закону, укладений у простій письмовій формі, без нотаріального посвідчення.

Таким чином, договір фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб без зазначення назви та марки, а сторонами договору фізична і юридична особи, всупереч положень ст.799 ЦК України не було нотаріально посвідчено, а тому він в силу положень ст. 220 ЦК України є нікчемним, що узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 16 грудня 2015 року по справі № 6-2766цс15 та від 19 жовтня 2016 року № 6-1551цс16.

Стосовно нечесної підприємницької практики та несправедливих умов, які містяться в Договорі, то суд зазначає наступне.

В п. 2 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність, що вводить споживача в оману.

Відповідно до п. п. 1 та 3 ч. 2 ст. 19 Закону, якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно, зокрема, основних характеристик продукції, таких як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару; ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг.

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Частиною 6 даної статті передбачено, що правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Поняття «нечесна підприємницька практика» означає будь-яку підприємницьку діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим чи іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 19, ч. 2 ст. 19 цього Закону нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

За ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року №9 правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Вказані вимоги закону, визначені статтею 230 ЦК України не доведені позивачем в процесі розгляду справи, а сам по собі факт укладення договору з несправедливими умовами та без нотаріального посвідчення, не доводить навмисного введення в оману.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму цієї статті, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із ч. 3 ст.18 Закону України Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 24); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Перелік несправедливих умов у договорі зі споживачем не є вичерпним (частина четверта статті 18 цього Закону).

Згідно з умовами Договору позивачу надано право вибору продавця предмету договору (п.1.4, п.3.4.9), а також надано право розірвання договору (п.12.3), передбачено солідарну відповідальність лізингодавця за якість предмету лізингу (п.1.5).

Разом з тим, згідно з оспорюваним Договором, у випадку розірвання договору лізингоодержувачем до отримання предмета лізингу, лізингодавець повертає сплачені кошти з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 20 % від сплаченої суми авансового платежу. У такому випадку комісія за організацію договору лізингоодержувачу не повертається.

Також стаття 12 спірного Договору передбачає підстави відповідальності позивача, як Лізингоодержувача, та розміри штрафних санкцій за порушення ним умов укладеного договору та не передбачає відповідальності відповідача, як Лізингодавця, за невиконання або неналежне виконання договору.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оспорюваний договір фінансового лізингу підпадає під несправедливі умови, встановлені пунктами 2, 4 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки передбачає повернення суми авансових платежів з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання договору, та не передбачає права позивача, як споживача, стосовно відповідача, у разі повного або часткового невиконання чи неналежне виконання ним договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку відповідача, як продавця (виконавця, виробника), що порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків і завдає шкоди споживачеві, а тому такі умови договору є несправедливими в розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до частин, другої статті 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Відповідно до ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.

Частиною 1 ст. 571 ЦК України передбачено, що якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора. Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості.

Згідно із ч. 2 ст. 570 ЦК України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача авансовий внесок в сумі 43 000,00 грн.

У відповідності до положень ст. 141 ЦПК України, у зв'язку із задоволенням позовних вимог, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1762,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 77-81, 141, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 про захист прав споживача, визнання правочину недійсним та застосування реституції задовольнити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 01153 від 23 квітня 2018 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАКСУС ЛІЗИНГ» (вул. Бориспільська, 11-А, оф. 404-3, м. Київ, 02093, Україна, ЄДРПОУ 41597671)та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1, 42741, РНОКПП НОМЕР_1).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКСУС ЛІЗИНГ» (вул. Бориспільська, 11-А, оф. 404-3, м. Київ, 02093, Україна, ЄДРПОУ 41597671)на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1, 42741, РНОКПП НОМЕР_1) грошові кошти у розмірі 43000 ( сорок три тисячі) грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКСУС ЛІЗИНГ» (вул. Бориспільська, 11-А, оф. 404-3, м. Київ, 02093, Україна, ЄДРПОУ 41597671) в прибуток держави судовий збір у розмірі 1762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Сумської області через Охтирський міськрайсуд протягом 30 днів з дня його складення.

Суддя Охтирського міськрайсуду

Сумської області В.М. Ільченко