Рішення № 76791025, 25.09.2018, Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 500/4888/18

Провадження № 2/500/2799/18

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2018 року

Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

в складі: головуючого - судді Адамова А.С.,

за участю секретаря - Нікітіної Ю.П.,

за участю: представника позивачів - ОСОБА_1, представника третьої особи - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ізмаїлі цивільну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа виконавчий комітет Ізмаїльської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

25.07.2018 року позивачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом, в якому просять:визнати ОСОБА_5 таким, що втратив право на користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1; усунути перешкоди в користуванні ними вказаною квартирою шляхом зняття відповідача з реєстраційного обліку за зазначеною адресою. Свої вимоги мотивують тим, що вони є власниками квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно №1048 від 17.09.2009р. У жовтні 2009р. у вказаній квартирі був зареєстрований відповідач, оскільки на той час він був чоловіком ОСОБА_3. З 2012р. шлюбні відносини між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 фактично припинилися, та рішенням суду від 18.04.2018р. шлюб було розірвано. З 2012р. відповідач не проживає в їхній квартирі, житлом не користується, його речей чи майна в квартирі немає. Контактного зв'язку з ним у них немає та місце його проживання їм невідоме. У зв'язку з тим, що відповідач зареєстрований в їхній квартирі, вони не можуть користуватися у повній мірі своїм майном.

Представник позивачів в судовому засіданні підтримав позовні вимоги повністю, просив їх задовольнити у повному обсязі, не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причину неявки суд не повідомляв, тому суд відповідно до ч.1 ст. 280 ЦПК України ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів у зв'язку з відсутністю заперечень проти такого вирішення справи представника позивачів.

Представник третьої особи в судовому засіданні не заперечував проти задоволення позовних вимог.

У судовому засіданні були допитані свідки: ОСОБА_6, ОСОБА_7, які є сусідами позивачів, та які пояснили, що дійсно ОСОБА_5 більше 5-6 років не мешкає за адресою: АДРЕСА_1. До позивачів не приїжджав у весь цей період та його речей в квартирі нема.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, заслухавши пояснення представника позивача, представника третьої особи, свідків, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Ізмаїльської міської Ради від 17.09.2009р. за №1048, ОСОБА_3, ОСОБА_4 є власниками квартири АДРЕСА_1.

Вказане також підтверджено листом КП «Ізмаїльське МБТІ» за №1398 від 20.09.2018р.

Згідно будинкової книги, а також паспортів позивачів, ОСОБА_3 з 17.12.1986р., ОСОБА_4 з 19.02.1992р. зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1, а відповідач зареєстрований за вказаною адресою з 30.10.2009р.

Вказане також вбачається із довідки Відділу адресно-довідкової роботи ГУДМС України в Одеській області від 03.08.2018р.

Як зазначають позивачі, відповідач був зареєстрований в квартирі як чоловік ОСОБА_3 З 2012р. шлюбні відносини між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 фактично припинилися, та рішенням суду від 18.04.2018р. шлюб між ними було розірвано. З 2012р. відповідач не проживає в їхній квартирі, житлом не користується, його речей чи майна в квартирі немає. Контактного зв'язку з ним у них немає та місце його проживання їм невідоме. У зв'язку з тим, що відповідач зареєстрований в їхній квартирі, вони не можуть користуватися у повній мірі своїм майном, чим порушуються права позивачів.

Відповідно до ч.1 ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Згідно положень ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст.ст.317, ч.1 ст.319, ч.1 ст.321 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною 1 ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК України передбачено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші незаборонені законом угоди.

Стаття 391 ЦК України визначає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Відповідно до положень норм стст.16, 391, 386 ЦК власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Виселення є категорією житлового законодавства, тому при розгляді цивільних справ за позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення предметом доказування є втрата права на житло, або взагалі його відсутність, або інші передбачені ЖК УРСР підстави для позбавлення права на житло.

Передбачаючи право власника житлового будинку (квартири) на відчуження цих об'єктів, закон не передбачив при цьому перехід прав і обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом (житлового сервітуту) членів сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника будинку (квартири).

Частина 4 ст.156 ЖК України передбачає збереження такого права користування житлом лише для членів сім'ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку, при умові збереження права власності на будинок цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.

Згідно ч.2 ст.405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 березня 2012 року, суд касаційної інстанції аналізуючи положення статті 156 ЖК України та статті 405 ЦК України, дійшов до висновку, що збереження права користування жилим приміщенням передбачене лише для членів сім'ї власника цього приміщення.

Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Глава 23 Цивільного кодексу України встановлює, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд. Однак, як зазначено в ст. 13 ч. 3 Конституції України, власність зобов'язує, вона не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству. Тому право власності на житло охороняється правом лише настільки, наскільки його реалізація відповідає імперативним нормам закону.

Вищезазначений висновок співпадає з позицією Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеною в рішенні від 21.12.2011 року (головуючий Дьоміна О.О.), а також позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 16.11.2016 року у справі №6-709цс16.

Враховуючи викладене, з огляду на те, що відповідач не проживає у зазначеному приміщенні більше року, що також підтверджено показами свідків, то відповідно до приписів чинного законодавство він втратив право на користування цим житлом.

В статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено: місце проживання - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік; реєстрація - це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесенням цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу. Таким чином, реєстрацією встановлюється офіційне місце проживання особи.

Відповідно до ст. 7 цього Закону зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: заяви особи або її законного представника; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть; паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку; інших документів, які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства; підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній, установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту; підстав на право користування житловим приміщенням.

Відповідно до абзацу 6 ч.1 ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація - це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.

Тобто правовою підставою для перебування на реєстраційному обліку є проживання чи перебування в житлі за певною адресою.

Таким чином, будь-які правові підстави для перебування на реєстраційному обліку за адресою належного позивачам майна у відповідача відсутні, оскільки він є колишнім членом сім'ї, який не проживає у помешканні більше року, своїм перебуванням на теперішній час на реєстраційному обліку в квартирі АДРЕСА_1, яку утримують позивачі, відповідач створює перешкоди в реалізації ними в повному обсязі прав та охоронюваних законом інтересів власників зазначеного майна, тобто порушує ч.ч. 1,2 ст. 317, ч.ч. 1,2 ст. 319 ЦК України.

Викладене не суперечить нормам ст.47 Конституції України, ст.9 ЖК України, ст.311 ЦК України, враховуючи, що право на житло (користування ним, усунення перешкод у користуванні ним) підлягає захисту лише у випадку порушення цих прав особи.

Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1985 року з наступними змінами, у справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно з'ясувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки, у разі їх поважності, суд може продовжити пропущений строк.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_5, не будучи власником квартири АДРЕСА_1, залишається зареєстрованим в неї, при цьому не проживає в квартирі, що належить на праві власності позивачам ОСОБА_3, ОСОБА_4, що свідчить про вчинення ним перешкод у користуванні власністю власникам - позивачам, та між сторонами відсутня домовленість щодо збереження права на житло, тому суд вважає, що позовні вимоги про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням підлягають задоволенню.

При цьому, суд зазначає, що позовна вимога щодо усунення перешкоди в користуванні ОСОБА_3, ОСОБА_4 квартирою АДРЕСА_1 шляхом зняття ОСОБА_5 з реєстраційного обліку за адресою: 68600, АДРЕСА_1, не підлягає задоволенню, так як зняття ОСОБА_5 з реєстраційного обліку за вказаною адресою це самостійна підстава за ст. 7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

У відповідності зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 76 ЦПК України, передбачає, що доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.ст. 12, 13, 78, 81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає можливим позов задовольнити частково, та визнати ОСОБА_5 таким, що втратив право на користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 оскільки позовні вимоги в цій частині є доведеними та обґрунтованими. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду є підставою для зняття ОСОБА_5 з реєстраційного обліку за адресою: 68600, АДРЕСА_1.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 259, 263-265, 280 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 (68600, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1), ОСОБА_4 (68600, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) до ОСОБА_5 (68600, АДРЕСА_1, паспорт НОМЕР_3, виданий Ізмаїльським МВ в Одеській області 02.07.1996 року), третя особа виконавчий комітет Ізмаїльської міської ради (68600, Одеська область, м. Ізмаїл, пр. Суворова, 62. код ЄДРПОУ 04056983), про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, паспорт НОМЕР_3, виданий Ізмаїльським МВ в Одеській області 02.07.1996 року, зареєстрованим за адресою: 68600, АДРЕСА_1, таким, що втратив право на користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1.

У задоволенні позовної вимоги щодо усунення перешкоди в користуванні ОСОБА_3, ОСОБА_4 квартирою АДРЕСА_1 шляхом зняття ОСОБА_5 з реєстраційного обліку за адресою: 68600, АДРЕСА_1, відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 27.09.2018р.

Суддя: А.С.Адамов