Рішення № 76787797, 21.09.2018, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 21.09.2018

Справа № 334/9655/15-ц

Провадження № 2/334/92/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2018 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Ісакова Д.О.

при секретарі - Петракей Р.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Фізичної-особи підприємця ОСОБА_2, треті особи Правобережний районний центр зайнятості, Управління праці та соціального захисту населення Ленінського району м. Запоріжжя про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації та моральної шкоди, в якому просила суд стягнути з приватного підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 невиплачену частину заробітної плати за грудень 2014 року в розмірі 349,74 грн., за січень 2015 року – 747,11 грн.; компенсацію у зв’язку з порушенням строків виплати заробітної плати в розмірі 422,06 грн.; середній заробіток за час затримки по виплаті заробітної плати за період починаючи з 24.01.2015 по 24.10.2015 в сумі 9871,65 грн.; компенсацію за невикористану відпустку в сумі 237,65 грн; втрачену допомогу по безробіттю в сумі 3808 грн. за період з лютого по серпень 2015 року; втрачену допомогу як малозабезпечена сім’я в сумі 6301,40 грн. за період з лютого по серпень 2015 року; моральну шкоду в розмірі 10000,00 грн. Свої позовні вимоги ОСОБА_1 неодноразово уточнювала. Остаточні позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01.10.2014 року між ОСОБА_1 та фізичною особою–підприємцем ОСОБА_2 було укладено трудовий договір, якого було зареєстровано Правобережним районним центром зайнятості реєстровий № 08591401021. 23.01.2015 року позивач була звільнена за власним бажанням з підстав, передбачених ст. 38 КЗпП України, про що було внесено відповідний запис в трудову книжку. Остаточний розрахунок при звільненні було проведено до 19.12.2014 року. З моменту звільнення позивач намагалась отримати від ФОП ОСОБА_2 довідку про отримувані доходи для оформлення допомоги як малозабезпечена сім’я, але за відмовою відповідача остання 01.03.2015 звернулась до прокуратури. Також 05.05.2015 року та 07.07.2015 року позивач отримала відомості з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів, в яких вказано отримання доходу у вигляді заробітної плати у 4 кварталі 2014 року 2500,00 грн., а у 1 кварталі 2015 року 815,22 грн.. А також, 28.09.2015 року отримала довідку Форми ОК-5 з Пенсійного фонду України про Індивідуальні відомості про застраховану особу, яка не містить застережень та інформація вказана у цій довідці буде прийматися для нарахування пенсії, в якій було чітко зазначено, що заробітна плата ФОП ОСОБА_2 позивачу була нарахована за грудень 2014 року і склала 1250,00 грн. Тобто за період з 19.12.2014 по 23.01.2015 року заробітна плата була нарахована, але не виплачена позивачу в сумі 1250,00 грн. Також, не була виплачена компенсація за дні невикористаної відпустки. Оскільки 23.01.2015 року у день звільнення позивач не була на робочому місці, 18.04.2016 року вона письмово звернулась до ФОП ОСОБА_2 із заявою про добровільну виплату недоплаченої заробітної плати, всіх належних мені сум, нарахованих при звільненні та суми судового збору, яка

була отримана відповідачем 21.04.2016 року, але отримала відмову. 13.06.2016 року позивач звернулась до Державної служби України з питань праці у Запорізькі області із завою щодо порушення її прав при звільненні. 04.08.2016 року відповідач поштовим переводу виплатила позивачу компенсації за невикористану відпустку в сумі 229,69 грн. після чого позовні вимоги в цій частині були зменшені. Враховуючи те, що відповідачем не виплачена вся сума заробітної плати позивач просила стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_3, на користь ОСОБА_1 нараховану, але невиплачену заробітну плату за період з 19.12.2014 по 23.01.2015 року в розмірі = 1250,00 грн.; стягнути компенсацію за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати в розмірі = 325,50 грн.; стягнути суму середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі = 32492,90 грн. починаючи з 22.04.2016 року по 26.06.2018 рік; стягнути судовий збір в розмірі 487,20 грн. (чотириста вісімдесят сім грн. 20 коп.).

В судове засідання позивач ОСОБА_1 та її представник не з'явились, будучи повідомленою про час та місце розгляду справи належним чином, надали зави про розгляд справи за їх відсутності, наполягали на задоволені заявлених уточнених позовних вимог від 08.06.2018 року в повному обсязі.

Відповідач фізична особа-підприємець ОСОБА_2 та її представник, будучи повідомленим належним чином про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з’явилися. Представник відповідача подала заяву про розгляд справи у її відсутність.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши долучені до матеріалів справи докази, дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із ст. 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так судом встановлено, що 01.10.2014 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 укладено Трудовий договір між працівником і фізичною особою-підприємцем, яка використовує найману працю, якого було зареєстровано Правобережним районним центром зайнятості 01.10.2014 року за реєстровим № 08591401021. За умовами договору розмір заробітної плати встановлений в розмірі 1250,00 грн. на місяць, час виконання робіт згідно графіку, але не більше 40 годин на тиждень, тривалість щорічної відпустки 24 календарних днів.

23.01.2015 року Трудовий договір було розірвано за бажанням працівника з підстав ст. 38 Кодексу законів про працю України, про що зроблений відповідний запис у трудовій книжці ОСОБА_1М, та знято Трудовий договір з реєстрації Правобережним центром зайнятості.

Згідно довідці виданої ОСОБА_1М, директором ОСОБА_2 про те, що вона дійсно працювала з 01.11.2014 року по 19.12.2014 року за основним місцем роботи та займала посаду продавець, посадовий оклад становить 1250,00 грн. та заробітна плата за два місці складає 2065,22 грн.: за листопад 2014 року - 1250,00 грн., грудень 2014 року - 815,22 грн.

Згідно Відомостям з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів № 64318 від 05.05.2015 року ОСОБА_1 отримала за період з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року заробітну плату. У четвертому кварталі заробітна плата склала загальний розмір 2500,00 грн..

Згідно Відомостям з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів № 65352 від 07.07.2015 року ОСОБА_1 отримала за період 01.01.2015 року по 31.03.2015 року заробітну плату у 1 кварталі в розмірі 815,22 грн.

Згідно довідці Пенсійного фонду України про Індивідуальні відомості про застраховану особу форми ОК-5 від 28.09.2015 року про індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 дохід у листопаді 2014 року склав 1250,00 грн., за 30 днів у періоді, у грудні 2014 року склав 1250,00 грн. за 31 день у періоді, в січні 2015 року 815,22 грн. за 23 дні у періоді.

За змістом ч.1 ст.3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю. Відповідно до ст.94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Мінімальним державні гарантії в оплаті праці установлені ст.12 Закону України «Про оплату праці», норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижче оплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

Таким чином, під заробітною платою, належною працівнику платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Виходячи з аналізу правових норм та письмових доказів, ФОП ОСОБА_2 при звільненні ОСОБА_1 не виплатила всю суму нарахованої заробітної плати, яка складає у грудні 2014 року – 434,78 грн. (1250,00 – 815,22) та у січні 2015 року - 815,22 грн, що разом за період з 19.12.2014 – 23.01.2015 року складає 1250,00 грн. (434,78 + 815,22).

Згідно до вимог ст. ст.116, 117 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній

заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

23 січня 2015 року в день звільнення ОСОБА_1 на робочому місце не знаходилась та в день звільнення не зверталась до роботодавця з приводу невиплаченої заробітної плати, оскільки не була обізнана щодо нарахування за період з 19.12.2014 року – 23.01.2015 рік заробітної плати працедавцем, з якої було утримано обов’язкових внесків та податкових платежів.

Судом встановлено, що заяву про виплату заробітної плати та інших сум, які належать працівнику при звільненні, ОСОБА_1 направила рекомендованим листом 18 квітня 2016 року, яке було отримано 21.04.2016 року ОСОБА_2 про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Тобто, право на отримання заробітної плати та інших сум, що належать ОСОБА_1 до сплати при звільненні з ФОП ОСОБА_2Є з 22.04.2016 року, наступного дня після отримання 21.04.2016 року заяви про виплату несплачених при звільненні сум.

Питання проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати регулюється ст.34 Закону України «Про оплату праці», Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, який, відтворюючи положення Закону, лише конкретизує підстави та механізм виплати компенсацій.

Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). Відповідно до цих нормативних актів підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких вимог: 1) нарахування громадянину належних йому доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

Згідно ст.34 Закону України "Про оплату праці" компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Відповідно до ст.2 Закону компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед яких, крім іншого, заробітна плата (грошове забезпечення). Відповідно до ст.3 сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно з п.4 Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць /після утримання податків і обов’язкових платежів/ і приросту індексу споживчих цін /індексу інфляції/ у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації

обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.

Верховний Суд України у постанові від 11 липня 2017 року у справі № 21-2003а16 роз’яснив, що вказані Закон та Порядок не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов’язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати. Зауважив, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв’язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Використане у ст.3 Закону та пункті 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов’язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Приріст індексу споживчих цін за період заборгованості зі сплати заробітної плати починаючи з травня 2016 року по квітень 2018 року становить26,04% ( 1,001 х 0,998 х 0,999 х0,997 х1,018 х1,028 х1,018 х1,009 х 1,137 (2017 рік) х 1.015 х 1.009 х 1.011х1,001 х100 - 100). Компенсація втрати доходу позивача, яким є заробітна плата складає = 325,50 грн. (1250,00 грн. х 26,04%). Зазначений розрахунок здійснений на підставі показників індексу інфляції, які розміщені на офіційному веб-сайті Міністерства фінансів України за період з травня 2016 року по квітень 2018 року.

За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості сум належних при звільненні роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Крім того, слід зазначити, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, що узгоджується з правовою позицією викладеною в рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 1-5/2012.

Відповідно до п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 з відповідними змінами (далі Порядок), цей Порядок застосовується, зокрема у випадку, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Пунктом 2 Порядку передбачено, що у випадку збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно п. п. 3, 4 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітникам-почасовикам; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші. При

обчисленні середньої заробітної плати за останні два місця, не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

Відповідно до п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місця роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом останніх двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку). Такий порядок обчислення середнього заробітку застосовується незалежно від форми власності підприємства.

Середньоденна заробітна плата позивача становить 59 грн. 95 коп., виходить із рорахунку (1250,00+1250,00) /2 = 1250,00 / 166,8 год за 2014 рік х 8 середня тривалість робочого часу = 59,95 грн., наданої довідки про заробітну плату, індивідуальних відомостей про застраховану особу наданих Пенсійним фондом України, Відомостей з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів та укладеного 01.10.2014 року трудового договору.

Позивач ставить питання про стягнення середнього заробітку за час затримки в розрахунку станом на 26 червня 2018 року.

Виходячи із сумарного числа робочих днів, період затримки розрахунку при звільненні, в межах вимог позивача, тобто з 22 квітня 2016 року по 26 червня 2018 року становить 542 робочих днів.

Відповідач подала заперечення на уточнену позовну заяву, в яких зазначила, що за заявою ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці Запорізької області в липні 2016 року було проведено перевірку ФОП ОСОБА_2 За результатами перевірки було складено Акт та притягнуто ФОП ОСОБА_2Є до адміністративної відповідальності. Управлінням праці було складено протокол № 08-04-009/0197 від 14.07.2016 року відносно ФОП ОСОБА_2 де зазначено єдине правопорушення що було виявлене, під час здійснення господарської діяльності, відповідальність за яке передбачено ч. 1 ст.41 КЗпП України, а саме щодо невиплати ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за дні невикористаної відпустки за період перебування в трудових відносинах жовтень 2014 – січень 2015 року. Інших порушень законодавства не виявлено, а 03.07.2016 року ФОП ОСОБА_4Є, перерахувала такі кошти на адресу ОСОБА_1 які були нею отримані. Інші вимоги на думку відповідача не підлягають задоволенню з підстав не виявлення таких під час перевірки.

Суд не бере до уваги доводи відповідача про відсутність порушень трудового законодавства ФОП ОСОБА_2 по відношенню до ОСОБА_1 щодо невиплати остаточного розрахунку при звільненні з підстав результатів проведеної 14.07.2016 року перевірки Державною службою України з питань праці Головного управління Держпраці у Запорізькій області. Сума грошової компенсації за дні невикористаної відпустки за період перебування в трудових відносинах позивачу за жовтень 2014 – січень 2015 року відповідачем була виплачена шляхом електронного переказу 03.07.2016 року в сумі 245,69 грн., про що не заперечує позивач та на підставі чого подала уточнену позовну заяву в якій така вимога більше не з’являлась. Однак, згідно листа № 08/029-05/3033 від 12.07.2016 року Головного управління Держпраці у Запорізькій області, який адресовано на ім’я ОСОБА_1 зазначено про те, що на робочому місці працівник в день звільнення була відсутньою, а тому суми при звільненні мають бути виплачені не пізніше

наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Документальне підтвердження письмової вимоги про розрахунок відсутнє.

З такою заявою позивач звернулась до відповідача ще 18.04.2016 року яка була отримана відповідачем 21.04.2016 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення. А отже така заява, яка була отримана відповідачем раніше ніж проводилась перевірка, та не була надана інспектору Головного управління Держпраці у Запорізькій області, що унеможливило встановлення факту порушення відповідачем законодавства про працю щодо позивача з питання невиплати нарахованої заробітної плати не пізніше наступного дня з моменту звернення звільненого працівника, тобто 22.04.2016 року, що є днем початку перебігу строку порушення прав позивача.

Також відповідач тривалий час після звільнення позивача відмовляла останній надати довідку про доходи, що підтверджується неодноразовими зверненнями позивача до Прокуратури Ленінського району міста Запоріжжя з цього приводу.

Тому суд приходить до висновку, що відповідач намагається уникнути відповідальності за порушення трудового законодавства відносно позивача задля чого постійно створює перешкоди у встановлені дійсних обставин, які випливають з трудових правовідносин сторін.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 квітня 2016 року по 26 червня 2018 року включно у сумі 32492,90 грн. (59,95грн. х 542 робочих днів). Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.

Таким чином судом встановлено, що право позивача порушене, в зв’язку з чим на його користь необхідно стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в сумі 1250 грн. 00 коп., компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати в сумі 325 грн. 50 коп. та середній заробіток на час затримки розрахунку при звільненні в сумі 32 492 грн.90 коп.

Також, відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Позивачем при поданні позовної заяви сплачений судовий збір в розмірі 487,20 грн., який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст.12,13,258,259,263,264,265,273 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації та моральної шкоди- задовольнити.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, яка зареєстрована: ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН НОМЕР_2, яка зареєстрована: ІНФОРМАЦІЯ_4 нараховану, але невиплачену заробітну плату за період з 19.12.2014 по 23.01.2015 року в розмірі 1250,00 грн. (одна тисяча двісті п’ятдесят грн. 00 коп.), які повинні бути виплачені з урахуванням обов’язкових внесків та платежів.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, яка зареєстрована: ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН НОМЕР_2, яка зареєстрована: ІНФОРМАЦІЯ_4 компенсацію за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 325,50 грн. (триста двадцять п’ять грн. 50 коп.) за період з травня 2016 року по квітень 2018 року.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, яка зареєстрована: ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН НОМЕР_2, яка зареєстрована: ІНФОРМАЦІЯ_4, суму середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 32492,90 грн. (тридцять дві тисячі чотириста дев’яносто дві грн. 90 коп.) починаючи з 22.04.2016 року по 26.06.2018 рік, які повинні бути виплачені з урахуванням обов’язкових внесків та платежів.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, яка зареєстрована: ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН НОМЕР_2, яка зареєстрована: ІНФОРМАЦІЯ_4 судовий збір в розмірі 487,20 грн. (чотириста вісімдесят сім грн. 20 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Запорізької області. Відповідно до пп.15.5 п.1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Ленінський районний суд м.Запоріжжя. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Ісаков Д. О.