Рішення № 76786037, 19.09.2018, Кальміуський районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Іллічівський районний суд м. Маріуполя)

264/7673/15-ц

2/264/92/2018

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" вересня 2018 р. Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області під головуванням судді Литвиненко Н. В. , участі секретаря судового засідання Конівченко Ю.А. , представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, який неодноразово уточнював та остаточно просив зобов’язати відповідача усунути перешкоди в користуванні земельної ділянки шляхом зміщення меж земельної ділянки ОСОБА_4 з земельної ділянки ОСОБА_3 у відповідності до висновку будівельно-технічної експертизи, відновлення межових знаків, демонтування частини навісу і стовпчика з території позивача, перенесення душу, туалету, курятника, стовпа у вході в двір, зливної ями на відстань, що відповідає нормам законодавства, а також просив стягнути з відповідача завдану моральну шкоду в розмірі 5000грн., витрати по сплаті судового збору, експертизи. В обґрунтування уточненої позовної заяви вказав, що являється власником земельної ділянки №41-а по вул.Червоноармійській в с.Старий Крим м.Маріуполя площею 0,1212га, а відповідач є власником суміжної земельної ділянки №43. Межі землекористування встановлені в процесі підготовки документації для приватизації земельних ділянок, однак наявні порушення меж зі сторони відповідача. Також ОСОБА_4 порушені норми розміщення господарських та підсобних будов, які перешкоджають позивачу користуватись власним двором. Про те, що фактично суміжна межа земельних ділянок зміщена в сторону його ділянки, ОСОБА_3 стало відомо із висновку комплексної будівельно-технічної експертизи від 27.05.2015 року. За зверненням позивача, ТОВ «ПЕФ «Землі Приазов’я» були перенесені межі земельних ділянок в натурі, після чого виявилось, що земельна ділянка відповідача накладається на його ділянку. На підставі викладеного, позивач був вимушений звернутись до суду з вказаним позовом.

Позивач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_1, яка діє на підставі договору про надання юридичних послуг, в судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги визнав частково, згоден на зміщення межі його земельної ділянки із земельної ділянки ОСОБА_3 у відповідності до висновку будівельно-технічної експертизи, викладеного на підставі інформації, наданої ним. Додатково вказав, що стовп та навіс знаходяться на його території, переміщувати душ, курятник, зливну яму не згоден, оскільки все будувалось в 1970-х роках, а норми ДБН затверджені в 1992 році, в період зведення господарських будов все відповідало нормам, туалет збудував торік. Також не визнає позов в частині стягнення з нього судових витрат та моральної шкоди, оскільки він конфлікт не розпочинав, моральної шкоди нікому не спричиняв.

Представник відповідача ОСОБА_2, яка діє на підставі довіреності, в судовому засіданні підтримала доводи відповідача, додала, що межі земельних ділянок вже встановлені при приватизації. Факт порушення межі не встановлено, оскільки відсутні тверді межові знаки. При узгодженні меж земельних ділянок обох сусідів не було.

Вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши письмові матеріали справи та аналізуючи обставини встановлені в судовому засіданні, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Конституцією України (ст.41) та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст.316, 317, 319, 321 ЦК України).

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За вимогами ч.ч.1 - 3 ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом ч.1 та 2 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ч.3 ст.152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом способів.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 є власником житлового будинку №41-а, розташованого по вул.Червоноармійській в с.Старий Крим м.Маріуполя, що підтверджується ухвалою Іллічівського районного суду м.Маріуполя від 14.02.2013 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28.07.2014 року.

Відповідно до свідоцтва про право спадщину за заповітом від 01.02.2013 року ОСОБА_4 є власником житлового будинку №43, розташованого по вул.Червоноармійській в с.Старий Крим м.Маріуполя.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03.11.2014 року ОСОБА_4 належить земельна ділянка №43, розташована по вул.Червоноармійській в с.Старий Крим м.Маріуполя, площею 0,15га.

За висновком комплексної будівельно-технічної експертизи від 27.05.2015 року, проведеної по цивільній справі №264/9365/14-ц, фактична суміжна межа ділянок №43 та №41-а по вул.Червоноармійській в с.Старий Крим відповідає межі земельної ділянки №43 за вказаною адресою площею 1500кв.м:

- від точки А (огорожа по вул.Червоноармійській) довжиною 17,35м до точки Б в глибину двору,

- від точки Б довжиною 3,75м в напрямку точки В.

В точці В фактична суміжна межа ділянок №43 та №41-а по вул.Червоноармійській в с.Старий Крим зміщена в сторону ділянки №41-а на 0,06м; далі на відстані 5,60м фактична межа зміщена в сторону ділянки №41-а на 0,13м (точка Г); далі на відстані 7,39м фактична межа зміщена в сторону ділянки №41-а на 0,25м (точка Д), далі на відстань 17,02м фактична межа зміщена в сторону ділянки №41-а на 0,11м (точка Е); далі огорожа або тверді межові знаки суміжної межі відсутні. Господарські будови, що належать ОСОБА_3 не знаходяться на земельній ділянці, яка належить на праві власності ОСОБА_4

Як вбачається з відповіді Старо-Кримської селищної ради від 04.12.2015 року, ОСОБА_3 звертався до селищної ради з проханням встановити межі земельних ділянок, однак при неоднократному виході комісії на місце конфлікту вирішити земельний спір не вдалось, оскільки експертизою встановлено захват частини земельної ділянки зі сторони ОСОБА_4

Ухвалою Іллічівського районного суду м.Маріуполя від 06.10.2015 року, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.11.2015 року, ОСОБА_4 відмовлено у поновлені строку звернені до суду та його позов до Старо-Кримської селищної ради, (треті особи: ОСОБА_3, ДКУ «Маріупольське Бюро технічної інвентаризації», головне управління Держземагенства у м.Маріуполі, ТОВ «ПЕФ «Землі Приазов’я») про скасування рішення №163 від 08.04.2013 року, яким дозволено розробку документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки №43 по вул.Червоноармійській, залишено без розгляду.

10.06.2016 року ОСОБА_4 звернувся до голови Старо-Кримської селищної ради із заявою щодо незгоди із проведеними 16.05.2016 року замірами земельної ділянки №41-а по вул.Червоноармійській, у зв’язку з проведенням замірів без його присутності та наявності на розгляді в суді земельного спору. Просив заборонити підготовку та видачу рішення про приватизацію до вирішення спору в суді.

Рішенням Старо-Кримської селищної ради №7/15-66 від 20.09.2016 року затверджено технічну документацію землеустрою по відводу земельної ділянки для експлуатації та обслуговування жилого будинку, господарських будов по вул.ОСОБА_1 (Червоноармійській) 41-а в с.Старий Крим м.Маріуполю громадянину ОСОБА_3

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04.10.2016 року, ОСОБА_3 є власником земельної ділянки №41-а, розташованої по вул. Червоноармійській в с.Старий Крим, площею 0,1212га.

Як вбачається з акту Старо-Кримської селищної ради від 28.06.2016 року, комісією, за зверненням ОСОБА_3, рекомендовано ОСОБА_4 навести порядок в утриманні домашнього господарства згідно норм розміщення господарських будов, зазначених в нормах «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» ДБН 360-92.

Відповідно до доповнення до акту встановлення та узгодження меж землекористування громадянина ОСОБА_4 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по вул.Червоноармійській, 43, у с.Старий Крим від 16.09.2014 року, підпис суміжного землекористувача ділянки №41-а, в акті встановлення та узгодження меж відсутній, також не надана письмова відмова. При з’ясуванні причин відсутності підпису встановлено, що межі суміжної земельної ділянки №41-А, раніше не встановлювались, правовстановлюючі документи відсутні. Межі земельної ділянки ОСОБА_4 встановлені по існуючій огорожі.

Згідно доповнення до акту прийому-передачі межових знаків на зберігання громадянина ОСОБА_3 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по вул.ОСОБА_1 (Червоноармійській), 41-а в с.Старий Крим від 30.06.2016 року, підпис суміжного землекористувача ділянки №43, в акті прийому-передачі межових знаків відсутній, також не надана письмова відмова. При з’ясуванні причин відсутності підпису встановлено, що межі суміжної земельної ділянки №43, раніше встановлювались, є правовстановлюючий документ. Межа земельної ділянки ОСОБА_3 співпадає з межами вказаними у даному державному акті. Межі землекористування на місцевості проходять: з північного сходу- від к.1 до к.6- по умовній лінії, частково по існуючій огорожі; з південного сходу- від к.6 до к.7- по умовній лінії; з південного заходу- від к.7 до к.12- частково по існуючій огорожі, по умовній лінії; з північного заходу- від к.12 до к.1- по умовній лінії.

18.10.2016 року ОСОБА_3 звернувся з заявою до голови Старо-Кримської селищної ради, в якій вказав, що 10.10.2016 року спеціалістами земельних ресурсів сумісно із селищною комісією були винесені межі земельної ділянки в натурі, однак ОСОБА_4 відмовляється визнавати встановлені межі та перешкоджає встановленню огорожі. Просив посприяти у встановленні огорожі та прийняти заходи до ОСОБА_5

На вказану заяву ОСОБА_3, Старо-Кримською селищною радою надана відповідь від 25.10.2016 року, в якій рекомендовано встановити межу згідно державного акту на землю.

Рішенням Іллічівського районного суду м.Маріуполя від 07.12.2017 року, яке ніким не оскаржувалось та набрало законної сили, в задоволенні позову ОСОБА_4 до Старо-Кримської селищної ради, ОСОБА_3, ТОВ «ПЕФ «Землі Приазов’я», треті особи- головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, Реєстраційна служба Маріупольського управління юстиції м.Маріуполя про визнання незаконним та скасування рішень Старо-Кримської селищної ради, скасування витягів про реєстрацію земельних ділянок відмовлено.

За висновком комплексної будівельно-технічної експертизи №3-с від 10.02.2017 року зміщення меж вказано окремо по інформації ОСОБА_4 та інформації ОСОБА_3, оскільки, в частині їх ділянок відсутня огорожа або які-небудь межові знаки, а інформація про фактичне проходження межі різна у сторін. Так, за інформацією ОСОБА_3, межі земельної ділянки ОСОБА_4 по вул.Червоноармійській, 43 в с.Старий Крим м.Маріуполя зміщені на земельну ділянку ОСОБА_3 по вул.Червоноармійській, 41-а, в с.Старий Крим м.Маріуполя в наступних розмірах:

- від вул.Червоноармійської на відстані 4,3м від неї довжиною 12,8м та шириною від 0см до 2,8см площею 0,1769кв.м;

- від душу довжиною 8,27м, шириною від 18,9см до 22,1см, далі довжиною 29,85м і шириною від 22,1см до 0см площею 6,387кв.м;

- далі межа земельної ділянки ОСОБА_3 зміщена на земельну ділянку ОСОБА_4 довжиною 38,32м і шириною від 0см до 71,5см площею 13,5кв.м.

За інформацією ОСОБА_4, межі його земельної ділянки зміщені на земельну ділянку ОСОБА_3 в наступних розмірах:

- від вул.Червоноармійської на відстані 4,3м від неї довжиною 12,8м та шириною від 0см до 2,8см площею 0,1769кв.м;

- від душу довжиною 8,27м, шириною від 18,9см до 22,1см, далі довжиною 22,05м і шириною від 22,1см до 111,7см, далі довжиною 50,45м і шириною від 111,7см до 48,4см, площею 53,3428кв.м.

Також за вказаним висновком експерта, курятник та вбиральня ОСОБА_4М не знаходяться на межі земельної ділянки ОСОБА_3 Зливна яма ОСОБА_4 частково заходить на ділянку ОСОБА_3 одним кутом на 3см, іншим на 8см, площею 0,06кв.м. Розташування курятника, вбиральні ОСОБА_4 відносно літньої кухні та житлового будинку ОСОБА_3 не відповідає п.п.3.25а*, 3.26, 3.31 ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень». Розташування зливної ями ОСОБА_4 відносно літньої кухні ОСОБА_3 не відповідає цим же нормам ДБН 360-92**. Розташування душу ОСОБА_4 відносно літньої кухні та житлового будинку ОСОБА_3 не відповідає п.п.3.25* ДБН 360-92**. Кут навісу ОСОБА_4 не знаходиться на земельній ділянці ОСОБА_3, оскільки нахилений в сторону ділянки ОСОБА_4, а залізний стовп навісу знаходиться на ділянці ОСОБА_3 на відстані 4см. Частина бетонного стовпа у вході у двір знаходиться на ділянці ОСОБА_3 шириною 7см и 8 см, площею 0,02кв.м. Визначити чи перешкоджають вони встановленні огорожі між ділянками не являється можливим, у зв’язку з тим, що відсутня достовірна інформація параметрів огорожі.

Щодо позовних вимог про зміщення межі земельної ділянки ОСОБА_4 із земельної ділянки ОСОБА_3 у відповідності з висновком будівельно-технічної експертизи суд виходить з наступного.

Відповідно до п.п.г, е ч.1. ст.96 ЗК України, землекористувачі зобов'язані: не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Згідно з ч.ч.2, 3, 5 ст.158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками громадян. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів із рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.

Статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» та ст.12 Земельного Кодексу України визначено, що до виключної компетенції міської ради у галузі регулювання земельних відносин належить розпорядження землями комунальної власності.

У пункті 4 постанови Пленуму ВСУ від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз'яснено, що згідно зі ст.158 ЗК України суди розглядають справи за спорами про межі земельних ділянок, що перебувають у власності чи користуванні громадян - заявників, які не погоджуються з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу влади з питань земельних ресурсів.

Враховуючі вищенаведені норми законодавства та досліджені в судовому засіданні докази, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог про зміщення межі земельної ділянки ОСОБА_4 із земельної ділянки ОСОБА_3 у відповідності з висновком будівельно-технічної експертизи, викладеного на підставі інформації, наданої ОСОБА_3

Так, обидві сторони по справі не заперечують факт наявності зміщення земельної ділянки відповідача на ділянку позивача, при цьому ОСОБА_4 надав інформацію експерту про зміщення його земельної ділянки на ділянку ОСОБА_3 у значно більших розмірах, ніж заявляв позивач.

Згідно вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу у межах заявлених нею вимогі на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Тому, керуючись нормами ст.13 ЦПК України, приймаючи до уваги порядок користування земельними ділянками, який вже склався та наявність протирічь у наданій ОСОБА_4 інформації експерту із фактичними обставинами справи, зміщення земельної ділянки відповідача із ділянки позивача має відбуватись на підставі висновку експерта, наданого з урахуванням інформації викладеної ОСОБА_3

За вимогами ст.107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.

Вирішуючи питання про поновлення межових знаків суд бере до уваги наступне. Факт зняття частини межових знаків відповідачем одразу після встановлення їх представником землевпорядної організації підтверджується зверненням позивача до селищної ради із проханням допомогти у встановленні огорожі, оскільки відповідач не згоден визнавати встановлені межі. Однак, які саме межові знаки знято, судом достовірно не встановлено. Межові знаки знаходяться на зберіганні у позивача.

Відповідно до ч.1 ст. 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Однак, види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

Отже, позивач мав зазначити які саме межові знаки відповідно до земельно- кадастрової документації знято, які пересунуто та порядок в якому, він бажає ці знаки відновити. При цьому, суд звертає увагу на те, що витрати на встановлення суміжних меж несуть власники земельних ділянок у рівних частинах, якщо інше не встановлено угодою між ними. Таким чином, за відсутності доброї волі відповідача на встановлення твердої межі, позивач вправі самостійно встановити тверду межу, стягнувши половину витрат, понесених ним з відповідача. За таких обставин, суд не має можливості задовольнити позовні вимоги в цій частині, доки вони не будуть конкретизовані відносно кожного зі знятих чи пошкоджених межових знаків та порядку відновлення.

Щодо позовних вимог про демонтування частини навісу та стовпа ОСОБА_4

Згідно висновку експерта кут навісу ОСОБА_4 не знаходиться на земельній ділянці ОСОБА_3, оскільки навіс нахилена в сторону ділянки відповідача, у зв’язку з чим позовні вимоги в частині демонтування частини навісу задоволенню не підлягають.

В той же час згідно експертизи залізний стовп відповідача знаходиться на земельній ділянці ОСОБА_3 на відстані 4см, частина бетонного стовпа у вході в двір знаходиться на ділянці позивача шириною 7см і 8см, площею 0,02кв.м. Позовні вимоги мають суперечності, так ОСОБА_3 одночасно просить демонтувати частину стовпа у вході в двір та його перенести, оскільки він має неакуратний вигляд, може в любий момент розвалитись та перешкоджає зведенню огорожі.

Як вказано у висновку експерта визначити чи перешкоджає стовп зведенню огорожі між ділянками не можливо, у зв’язку з відсутністю інформації про конструкцію та параметри огорожі, яка буде зведена.

На підставі викладеного, у зв’язку із знаходження частини стовпа у вході в двір позивача, суд вважає за можливо задовольнити вимоги про демонтування його частини, яка знаходить на земельній ділянці позивача, без перенесення, у зв’язку з недоведеністю позовних вимог в цій частині.

Що стосується позовних вимог про перенесення душу, туалету, курятника, стовпа у вході в двір та зливної ями на відстань, встановлену нормами законодавства, суд приходить до наступного.

Статтею 22 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24.02.1994 року передбачено, що органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані утримувати надані в користування чи належні їм на праві власності жилі, виробничі, побутові та інші приміщення відповідно до вимог санітарних норм.

Відповідно до п.п.2.21 п.2 Державних санітарних норм та правил утримання територій населених місць, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України № 145 від 17.03.2011 року, рідкі відходи (фекалії, сеча, помиї), що утворюються у житлових та громадських будівлях і спорудах за відсутності централізованого водопостачання та водовідведення, допускається зберігати у вигрібних ямах (вигребах). У разі наявності дворових вбиралень вигрібна яма може бути спільною. Вигріб повинен бути водонепроникним та мати щільно прилягаючу кришку. Об'єм вигребу розраховується виходячи з чисельності населення, що ним користується. Вигреби необхідно очищати у міру їх заповнення.

Згідно п.п.2.22 п.2 Державних санітарних норм та правил утримання територій населених місць вигреби повинні бути віддалені від меж земельних ділянок навчальних та лікувально-профілактичних закладів, стін житлових та громадських будівель і споруд, майданчиків для ігор дітей та відпочинку населення на відстань не менше 20 м. Місце розміщення вигребу на присадибній ділянці та відстань від нього до власного житлового будинку визначає власник цього будинку з додержанням правил добросусідства. Спірні питання щодо місць розміщення вигребів на території присадибної ділянки розглядаються у порядку вирішення земельних спорів згідно з законодавством. В умовах нецентралізованого водопостачання вигреби на території присадибної ділянки повинні бути віддалені від індивідуальних колодязів і каптажів джерел на відстань не менше 20 м, при цьому відстань від вигребів до громадських колодязів і каптажів джерел повинна бути не менше 50 м. При цьому слід враховувати напрямок схилу ділянки.

У відповідності до п.3.25а* наказу Держкоммістобудування №44 від 17 квітня 1992 року «Містобудування. Планування і забудови міських і сільських поселень. ДБН 360-92» відстань між житловими будинками та господарськими будівлями і спорудами слід приймати відповідно до санітарних норм за таблицею 3.2а, але не менше протипожежних норм згідно з таблицею 1 додатка 3.1.

Таблицею 3.2а визначено, що відстань майданчику для компосту та дворових вбиралень від житлових будинків повинна становити не менше 15 метрів, септик продуктивністю в м/куб/добу, до - 1м/куб, від 1-3 м/куб від житлового будинку та літньої кухні відповідно 5 метрів, 8 метрів.

Згідно п.п.3.26, 3.31 цього ж наказу, відповідно до санітарних вимог майданчики для компосту, дворові вбиральні та очисні споруди каналізації повинні знаходитись у глибині двору не ближче 15 м від вікон житлових будинків, в тому числі і сусідніх садиб, сараї для утримання худоби і птиці- не ближче 12 м. Господарські будівлі й гаражі допускається об'єднувати на суміжних ділянках.

Дворову вбиральню і компостосховище рекомендовано розміщувати безпосередньо біля сараю для худоби на відстані не менше 15 метрів від житлових будинків і 20 метрів від джерела водопостачання (колодязя).

Вищенаведена споруда порушує санітарний стан житлового будинку позивачів, створює йому незручності та порушують його право проживати в нормальних санітарних умовах.

Аналізуючи подані сторонами докази, суд робить висновки про те, що позивач має право на безпечне проживання та на дотримання сусідами санітарних та будівельних норм, а відповідачем його права і інтереси порушені. Так, розміщення зливної ями на відстані від літньої кухні позивача- 11,68м, будинку-17,79м, туалету: від літньої кухні на відстані 7,80м, будинку- 13,79м, курятника: від літньої кухні на відстані 11,58м, будинку- 14,44м, загону для курей: від літньої кухні на відстані 1,84м, будинку- 3,63м, порушує санітарний стан житлового будинку позивача, створює йому незручності та порушує право останнього проживати в нормальних санітарних умовах. Ці порушення суд вважає істотними, тому позовні вимоги в частині перенесення туалету, курятника та зливної ями на відстань, що відповідає нормам законодавства, підлягають задоволенню, оскільки судом достовірно встановлено, що наявність вказаних господарських будов, не відповідає як вимогам п.п.3.26 та п.п.3.31 Державних будівельних норм «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92», так і п.п.2.21, 2.22 п.2 Державних санітарних норм та правил утримання територій населених місць, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України № 145 від 17.03.2011 року.

Доводи відповідача про те, що вигрібна яма та курятник були збудовані до введення в дію наказу Держкоммістобудування №44 від 17 квітня 1992 року «Містобудування. Планування і забудови міських і сільських поселень. ДБН 360-92», не заслуговують на увагу, оскільки технічна документація взагалі не містить відомостей про наявність вигрібної ями та курятника, а відповідачем не надано жодних доказів щодо часу їх облаштування (побудови).

Позовні вимоги щодо перенесення душу задоволенню не підлягають враховуючи наступне.

Планування і забудова міських і сільських поселень здійснюється відповідно до діючих державних будівельних норм. На даний час це Державні будівельні норми України «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень. ДБН 360-92**», затверджені Державним комітетом України у справах містобудування і архітектури від 17.04.1992 року за № 44 які діють на території України, замість попередніх будівельних норм «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень. ДБН 360-92*», які в свою чергу замінили СНіП - П-60 75* «Планування і забудова міст, селищ і сільських населених пунктів», що діяли в період з 1975-1992 роки.

Згідно ст.58 Конституції України, закони та інші нормативні акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Оскільки душ було зведено до 05.08.1992 року, то його розташування не є порушенням, крім того яким чином таке розташування душу порушує права позивача ним не зазначено.

При цьому, суд відзначає, що розташування господарських споруд на межі суміжного землекористування всупереч вимогам п.3.25 ДБН 360-92 не вважається порушенням прав того чи іншого землекористувача, якщо таке розташування не призводить до фактичного порушення прав, зокрема, завдання шкоди чи інших несприятливих наслідків тощо.

Що стосується позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, то ці вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала.

На думку суду, є безспірним та очевидним факт душевних страждань позивача, яких він зазнав у зв'язку завданням шкоди в наслідок пошкодження його прав власника, тому суд, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості приходить до висновку, що розмір моральної шкоди підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 500,00грн.

Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.

За правилами ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

З ч 8 ст.141 ЦПК України вбачається, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв’язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача витрат по сплаті судового збору та експертизи. На підтвердження понесених витрат надано квитанції про сплату судового збору на загальну суму 974,40грн., а також квитанції про сплату вартості проведеної експертизи на загальну суму 8000грн.

Позовні вимоги по відшкодуванню моральної шкоди підлягають частковому задоволенню на 10%: 500грн. (розмір задоволених вимог)*100%/ 5000грн.(розмір пред’явлених вимог)), тобто 10% від суми сплаченого судового збору за вказані вимоги (10% * 487,20грн./100%) складає 48,72грн.

Враховуючи наведені норми законодавства, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору на загальну суму 535,92грн. та витрати по оплаті вартості експертизи в розмірі 8000грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 36, 40, 48, 233-235 КЗпП України, п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року №9, ст.ст.4-13, 76-83, 141, 259, 263-265, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні земельної ділянки,- задовольнити частково.

ОСОБА_6 ОСОБА_7 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою ОСОБА_3 шляхом переміщення меж земельної ділянки ОСОБА_4, яка розташована в с.Старий Крим м.Маріуполя по вул.Весняній (Червоноармійській), 43, із земельної ділянки ОСОБА_3, яка розташована в с.Старий Крим м.Маріуполя по вул.Весняній (Червоноармійській), 41-а, у відповідності до висновку комплексної будівельно-технічної експертизи №3/с від 10.02.2017 року, згідно якої межі земельної ділянки ОСОБА_4 зміщені на земельну ділянку ОСОБА_3 в наступних розмірах:

- від вул.Червоноармійської на відстані 4,3м від неї довжиною 12,8м та шириною від 0см до 2,8см площею 0,1769кв.м;

- від душу довжиною 8,27м, шириною від 18,9см до 22,1см, далі довжиною 29,85м і шириною від 22,1см до 0см площею 6,387кв.м;

- далі межа земельної ділянки ОСОБА_3 зміщена на земельну ділянку ОСОБА_4 довжиною 38,32м і шириною від 0см до 71,5см площею 13,5кв.м.

ОСОБА_6 ОСОБА_7 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою ОСОБА_3, яка розташована в с.Старий Крим м.Маріуполя по вул.Весняній (Червоноармійській), 41-а, шляхом демонтування частини бетонного стовпа у вході в двір шириною 7см і 8см, площею 0,02кв.м.

ОСОБА_6 ОСОБА_7 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою ОСОБА_3, яка розташована в с.Старий Крим м.Маріуполя по вул.Весняній (Червоноармійській), 41-а, шляхом перенесення самовільно збудованого туалету, зливної ями та курятника, на відстань не менше ніж 15 (п’ятнадцять) метрів від зовнішньої стіни житлового будинку та літньої кухні ОСОБА_3, що розташовані в с.Старий Крим м.Маріуполя по вул.Весняній (Червоноармійській), 41-а.

Стягнути з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН: НОМЕР_1, який проживає в ІНФОРМАЦІЯ_2 (Червоноармійській), 43, на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН: НОМЕР_2, який проживає в ІНФОРМАЦІЯ_2 (Червоноармійській), 41-а, витрати по сплаті судового збору в розмірі 535,92(п’ятсот тридцять п’ять гривень дев’яносто дві копійки)грн. та витрати, пов’язані з проведенням комплексної будівельно-технічної експертизи в розмірі 8000,00(вісім тисяч)грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного суду Донецької області.

Повний текст буде виготовлено протягом десяти днів.

Суддя: Н. В. Литвиненко