Ухвала суду № 76785324, 25.09.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 148/734/14-к

Провадження №11-кп/772/225/2018

Категорія: крим.

Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1

Доповідач: Ващук В. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2018 року м. Вінниця

Апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючого судді: Ващук В.П.

судів: ОСОБА_2, ОСОБА_3

зі секретарем: Агеєвою Г.В.

розглянув «25» вересня 2018 року у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань № 42013010000000069 від 10.04.2014 року по обвинуваченню

ОСОБА_4

народження 1984 року 08 місяця 01 дня,

уродженця ІНФОРМАЦІЯ_1

Вінницької області, українця,

громадянина України,

раніше не судимого :

у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України.

За участю сторін кримінального провадження:

прокурора: Миколайчука Д.Г.

обвинуваченого: ОСОБА_4

захисника – адвоката: ОСОБА_5

свідків: ОСОБА_6,

ОСОБА_7,

ОСОБА_8

за апеляційними скаргами прокурора відділу прокуратури Вінницької області ОСОБА_9 та обвинуваченого ОСОБА_4 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 23 грудня 2015 року, -

В с т а н о в и в:

Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 23 грудня 2015 року ОСОБА_4 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 190 КК України та йому призначено покарання у виді сплати штрафу в дохід держави в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить одна тисяча сімсот гривень.

Вирішена доля речових доказів.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 наказом начальника УМВС України у Вінницькій області №99 о/с від 14.06.2010 призначений на посаду старшого дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Тульчинського РВ УМВС України у Вінницькій області, виконуючи свої службові обов`язки, відповідно до Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 (із змінами та доповненнями), був представником влади (ст.1), відповідно наділений повноваженнями по забезпеченню особистої безпеки громадян, захисту їх прав і свобод, законних інтересів (п.1 ст. 2), був зобов`язаний попереджати правопорушення і припиняти їх (п.2 ст.2), охороняти і забезпечувати громадський порядок (п. 3 ст. 2), виявляти і розкривати злочини, розшукувати осіб, які їх вчинили (п. 4 ст. 2), захищати власність від злочинних посягань (п.6 ст.2), виявляти, попереджати, припиняти і розкривати злочини (п.2 ст.10), переслідуючи мету незаконного збагачення за рахунок чужого майна, умисно, з корисливих мотивів, діючи за попередньою змовою з дільничним інспектором міліції Тульчинського РВ УМВС України у Вінницькій області ОСОБА_10, вирок відносно якого набув законної сили, шляхом обману, незаконно, заволодів грошовими коштами ОСОБА_11, погрожуючи притягненням до кримінальної відповідальності та не складенням протоколу про адміністративне правопорушення передбачене ст. 130 КУпАП за наступних обставин.

ОСОБА_4 під час виконання доручення старшого слідчого СВ Тульчинського РВ УМВС України у Вінницькій області ОСОБА_12 про проведення слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні №120120103100000266, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, перебуваючи 29.12.2012 у службовому приміщенні дільничного пункту міліції за адресом: смт. Шпиків, вул. Поштова, 8, в період часу з 15:00 до 16:00, достовірно знаючи про те, що розслідування кримінальних проваджень і прийняття в них процесуальних рішень не входить до його службових обов’язків, діючи умисно, з метою одержання неправомірної вигоди для самого себе, використовуючи надані йому владні повноваження всупереч інтересам служби, з метою провокування обставин, що могли передувати отриманню грошової винагороди, повідомив ОСОБА_11 завідомо неправдиві відомості про притягнення його до кримінальної відповідальності за крадіжку майна СТ «Зустріч» з приміщення кафе «Шашлична».

Після чого, ОСОБА_4, зловживаючи владою, умисно, з метою одержання неправомірної вигоди для самого себе, всупереч інтересам служби, перебуваючи у тому ж службовому кабінеті, висунув ОСОБА_11 незаконну вимогу про передачу йому грошових коштів у сумі 2000 грн., погрожуючи останньому незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, а також викликом працівників ДАІ та складанням на ОСОБА_11 протоколу про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого 130 КУпАП, за керування автомобілем останнім у нетверезому стані.

Під час цього ОСОБА_10, діючи у співучасті з ОСОБА_4, надав мовчазну згоду на вчинення незаконного отримання грошових коштів від ОСОБА_11 за не притягнення його до кримінальної відповідальності та не складенні протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 130 КУпАП, яка виразилась у бездіяльності щодо заперечення вчинення таких дій.

ОСОБА_11, усвідомлюючи, що ОСОБА_4 та ОСОБА_10 являються працівниками правоохоронного органу, тобто представниками влади, будучи введений останніми в оману та сприймаючи реально їх спроможність, як працівників міліції, притягнути його до кримінальної відповідальності та складенні протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 130 КУпАП, погодився передати їм визначену суму грошових коштів.

У подальшому, ОСОБА_4, переслідуючи мету незаконного збагачення за рахунок чужого майна, використовуючи свої владні повноваження всупереч інтересам служби, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_10, достовірно знаючи про те, що розслідування у кримінальному провадженні і прийняття в них процесуальних рішень не входить до його службових обов’язків, 29.12.2012 у службовому приміщенні дільничного пункту міліції за адресом: смт. Шпиків, вул. Поштова, 8, в період часу з 15:00 до 16:00, діючи з корисливих мотивів, шляхом обману ОСОБА_11, умисно заволодів його грошовими коштами у сумі 1000 грн., частину з яких у сумі 300 грн. передав ОСОБА_10

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції обвинувачений ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу в якій ставить питання про скасування вироку Тульчинського районного суду Вінницької області від 23 грудня 2015 року, в зв’язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону. Закрити кримінальне провадження за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України. Крім того просить провести часткове апеляційне слідство, а саме допитати його, потерпілого, дослідити всі письмові докази у справі, та допитати свідків.

Свої вимоги обвинувачений мотивував тим, що обвинувальний вирок щодо нього ґрунтується на припущеннях, оскільки суд першої інстанції визнав достовірними показання потерпілого, хоча в них є неточності і суперечливості, судом незаконно взято до уваги як доказ його винуватості показання ОСОБА_11 про телефонну розмову між ними 13.02.2013 року , відповідно до яких під час цієї розмови йшлося про кошти, які він мав йому передати, крім того безпідставно взяв показання свідків ОСОБА_10, ОСОБА_13, ОСОБА_14 та інших

В апеляційній скарзі прокурор відділу прокуратури Вінницької області ОСОБА_9 просить вирок суду щодо ОСОБА_4 засудженого за ч.2 ст. 190 КК України скасувати в частині призначеного покарання, через неправильне застосування кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м’якості та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_4 покарання за ч. 2 ст. 190 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 роки, на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування основного покарання, якщо він протягом іспитового строку 2 роки не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обов’язки, передбачені п.п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України. На підставі ч. 2 ст. 55 КК України призначити додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади пов’язані із виконанням адміністративно-розпорядчих функцій у правоохоронних органах України строком на 2 роки. Вважає, що суд при обранні виду покарання не врахував те, що ОСОБА_4, будучи службовою особою, працівником влади, вчинив злочин з використанням займаної посади, що становить суспільну небезпеку. Зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосував кримінальний закон, що призвело до призначення покарання, яке не відповідає тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м’якості.

Заслухавши доповідача, обвинуваченого ОСОБА_4 та в його інтересах захисника – адвоката ОСОБА_5, які в повному обсязі підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі, міркування прокурора, який вважає вирок суду щодо ОСОБА_15 незаконним та необґрунтованим, та підтримав апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні в повному обсязі, перевіривши матеріали кримінального провадження, провівши часткове судове слідства та обговоривши доводи апеляційних скарг, суд вважає, що апеляційні скарги обвинуваченого та прокурора не підлягають до задоволення.

Відповідно ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення має бути законним та обгрунтованим і вмотивованим. Обгрунтоване рішення – це таке, що достатньо, добре аргументоване, підтверджене науково, певним досвідом, переконливими доказами, доведеними фактами.

Обґрунтованим є судове рішення, ухвалене на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для кримінального провадження, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються дослідженими в судовому засіданні доказами. Обґрунтованість судового рішення полягає у правильності встановлення фактичних обставин справи та правильній оцінці доказів.

Обґрунтованим судове рішення слід вважати, якщо: 1) суд повністю встановив обставини, що мають значення для кримінального провадження; 2) ці обставини доказані; 3) висновок суду відповідає викладеним у рішенні обставинам кримінального провадження.

На думку апеляційного суду, таке рішення є законним, оскільки відповідає завданням кримінального провадження щодо захисту особи, охорони прав та законних інтересів учасників кримінального провадження, забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений та засуджений, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ч.2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, кого обвинувачено у вчинені кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Європейський суд з прав людини зазначає, що рівень певності, якого має досягти суддя за системою «внутрішнього переконання» чи системою «поза межами розумного сумніву», який є важливим для постановлення справедливого рішення, не повинен досягатися шляхом примусу до зізнання. Таким чином буде дотримано цілковитої поваги до презумпції невинуватості та статусу обвинуваченого, що є ключовими поняттями для демократичної концепції кримінального судового розгляду.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 в заволодінні чужим майном шляхом обману, шахрайства кваліфікуючою ознакою якого являється шахрайство вчинене за попередньою змовою групою осіб, - є обґрунтованими.

Перевіркою матеріалів справи встановлено, що органами досудового слідства і судом по даному провадженню дотримано вимог кримінально – процесуального законодавства, спрямованих на встановлення в справі об’єктивної істини.

Вина ОСОБА_4 доведена послідовними і незмінними показаннями потерпілого та свідків, дослідженими в суді першої інстанції доказами, яким суд надав обєктивну правову оцінку.

Так потерпілий ОСОБА_11 в суді першої інстанції детально повідомив про обставини вчинення щодо нього кримінального правопорушення обвинуваченим ОСОБА_4 та ОСОБА_10, які працювали дільничними інспекторами міліції. ОСОБА_16, шляхом погроз та переслідувань, протягом тривалого часу вимагав й нього гроші в сумі 2000 грн. ОСОБА_4 погрожував складенням протоколу про адміністративне правопорушення, казав, що підкине йому наркотичні засоби, дасть команду працівникам ДАІ постійно зупиняти його автомобіль. В день його затримання за підозрою у вчиненні крадіжки він передав ОСОБА_4 1000 грн. і ще стільки ж мав віддати пізніше. ОСОБА_4 телефонував до нього, приходив додому та вимагав віддати 1000 грн. З даного приводу він звернувся до УМВС України у Вінницькій області з заявою про вимагання грошей. Після чого він зателефонував ОСОБА_4, який сказав, що гроші слід передати ОСОБА_10 Передача грошей останньому за вказівкою ОСОБА_4 відбулась у дільничному пункті міліції в смт. Шпиків.

Звукозаписи телефонної розмови 13.02.2013 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_4, а також розмови між ОСОБА_11 та ОСОБА_10 в приміщенні відділення міліції смт. Шпиків при передачі коштів останньому, який був предметом дослідження в суді першої інстанції відповідно до ст. 359 КПК України, свідчить, що під час вказаної розмови ОСОБА_11 вказав на те, що раніше він вже передавав гроші ОСОБА_4 Даний доказ в повній мірі підтверджує послідовність та правдивість показів як ОСОБА_11, так і ОСОБА_10 щодо обставин вчинення злочину та отримання коштів від обвинуваченого

На неодноразові виклики в судове засідання апеляційної інстанції потерпілий ОСОБА_11 не з’являвся, що являється його правом, суд з’ясувавши думку учасників кримінального провадження ухвалив розглянути апеляційне провадження у відсутність потерпілого ОСОБА_11

В судовому засіданні апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_4 частково підтримав своє клопотання про проведення повного судового слідства по даному кримінальному провадженню, обмежившись лише допитом свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8 ( батьків обвинуваченого) та ОСОБА_17, яке судом було задоволено, в частині відтворення звукозапису судового засідання першої інстанції при допиті інших свідків кримінального провадження, судом було відмовлено, оскільки свідки можуть бути викликані в судове засідання, разом з тим обвинувачений відмовився від виклику свідків в судове засідання.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10, суду першої інстанції показав, що він працював на посаді ДІМ Тульчинського РВ УМВС України у Вінницькій області. В грудні 2012 року надійшло повідомлення про крадіжку в кафе «Шашлична». Було встановлено, що до вчинення крадіжки міг бути причетний житель смт. Шпиків, ОСОБА_11, однак підозра не підтвердилась. Під час затримання ОСОБА_11, ОСОБА_4 отримав від нього гроші, частину яких віддав йому та повідомив, що ОСОБА_11 має ще дати грошові кошти в сумі 1400 грн. ОСОБА_4 телефонував до ОСОБА_11, вимагав віддати решту грошей. Також ОСОБА_4 дав йому номер телефону ОСОБА_11 та сказав зателефонувати до нього щодо отримання грошей, що він і зробив. Гроші в сумі 1000 грн. ОСОБА_11 передав йому в службовому кабінеті ДПМ. Про зустріч з ОСОБА_11 домовився ОСОБА_4

Відповідно до вирок Тульчинського районного суду Вінницької області від 05 червня 2013 року ОСОБА_10 визнаний винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст. 364, ч.2 ст. 190 КК України і йому призначено покарання.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Вінницької області, яка набула законної сили, відповідно до якої вирок Тульчинського районного суду Вінницької області від 5 червня 2013 року відносно ОСОБА_10 - змінено, виключивши з вироку вказівку про вчинення ОСОБА_10 кримінальних правопорушень за попередньою змовою з ОСОБА_4 та зазначено у вироку, що «ОСОБА_10 вчинив кримінальні правопорушення, передбаченні ч. 3 ст. 364, ч. 2 ст. 190 КК України, за попередньою змовою з особою, матеріали кримінального провадження щодо якої виділенні в окреме провадження», в іншій частині вирок залишено без змін (т.2 а.с. 128-132). Вказаною ухвалою спростовуються доводи обвинуваченого ОСОБА_4, щодо обмови його ОСОБА_10, а також доводяться обставини вчинення злочину за попередньою змовою;

Суд першої інстанції дав вірну оцінку доводам обвинуваченого ОСОБА_18 в частині недопустимості доказів показів свідка ОСОБА_10 на підставі ч.2 ст. 96 КПК України, зазначивши, що за приписам вказаної правової норми, доведення недостовірності показів свідка може мати місце, з метою підтвердження його нечесності. Разом з тим, отримані в судовому засіданні покази свідка ОСОБА_10 узгоджуються з дослідженими в судовому засіданні показами потерпілого, інших свідків, дослідженими в судовому засіданні матеріалами кримінального провадження.

Свідок ОСОБА_19 в суді першої інстанції пояснила, що вона проживає в цивільному шлюбі з ОСОБА_11 В день коли затримали її чоловіка, вона пішла до відділку міліції. ОСОБА_4 сказав, що її чоловік вчинив злочин, однак все можливо залагодити і це буде коштувати дві тисячі гривень. ОСОБА_11 дав ОСОБА_4 тисячу гривень та сказав, що треба ще стільки ж віддати. Після чого, ОСОБА_4 телефонував до ОСОБА_11, приходив до них додому. ОСОБА_11 казав, що ОСОБА_4 вимагає у нього решту грошей.

Слід також зазначити, що судом першої інстанції допитані свідки ОСОБА_14, ОСОБА_20 та ОСОБА_21, показання яких узгоджуються між собою та поясненнями потерпілого ОСОБА_11, свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_19, та є послідовними і повністю підтверджують встановлені судом обставини вчиненого обвинуваченим ОСОБА_4 злочину, будь – яких суперечностей в показах даних свідків не встановлено.

Допитані в судовому засіданні апеляційної інстанції в якості свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6 підтвердили знайомство обвинуваченого ОСОБА_4 із потерпілим ОСОБА_11, разом з тим по обсставинам кримінального провадження вони нічого не змогли пояснити.

Винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 190 КК України також підтверджується всебічно дослідженими зібраними в кримінальному провадженні доказами.

Так, згідно витягу з кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42013010000000039 від 7.02.2013року ОСОБА_11 подав заяву про вчинення відносно нього кримінального правопорушення працівниками Тульчинського РВ УМВС України у Вінницькій області ( а.с. 27, т.2).

Заяву ОСОБА_11 про вчинення відносно нього кримінального правопорушення містить відомості що кошти з нього вимагали працівники міліції ОСОБА_4 та ОСОБА_10, а також зазначено про отримання ОСОБА_4 коштів в сумі 1000 грн. 30.12.2012 року ( а.с. 28, т.2).

Як вірно зазначив суд першої інстанції, досліджені матеріали кримінального провадження № 12012010310000266 за фактом крадіжки майна з кафе «Шашлична» СТ Зустріч, смт. Шпиків, підтверджують, що 30.12.2012 року, ст. ДІМ Тульчинського РВ УМВС України у Вінницькій області ОСОБА_4 проводив допити свідків ОСОБА_22 та ОСОБА_11, ОСОБА_23 (а.с.38-62, т.2).

Також судом у вироку наведено спростування доводів обвинуваченого ОСОБА_4 щодо непричетності його до вчинення злочину та недопустимості доказів у справі, в тому числі незаконності вироку суду стосовно ОСОБА_10, показів останнього щодо обставин правопорушення

Дослідивши матеріали кримінального провадження, доводи апеляційних скарг апеляційний суд вважає висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення вірними, такими, що підтверджуються належними доказами, яким суд дав обґрунтовану та об’єктивну оцінку.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_4 не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду кримінального провадження.

Також відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги прокурора, в якій стоїть питання про скасування вироку суду щодо ОСОБА_4 в частині призначеного покарання через його м’якість.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання враховуючи ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Суд першої інстанції, згідно положень п. 2, 3 ч. 1 ст. 65 КК України та п.п. 1-3 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику призначення судами кримінального покарання" від 24 жовтня 2003 року № 7, при призначенні покарання в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу обвинуваченого, обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.

Вчинене ОСОБА_4 кримінальне правопорушення передбачене ч. 2 ст. 190 КК України, відповідно до ст. 12 КК України, віднесене до категорії середньої тяжкості.

Посилання прокурора в апеляційній скарзі на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м’якості покарання є необґрунтованими та непереконливими.

Як вбачається із матеріалів кримінального провадження і вироку щодо обвинуваченого ОСОБА_4, суд навів докази, дав їм відповідну оцінку і мотивував свої висновки стосовно злочину за який його засуджено.

Обставин, які б свідчили про підвищену суспільну небезпечність ОСОБА_4, як на тому наполягає прокурор, апеляційний суд не знаходить. Обставин, що пом’якшують чи обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

Разом з тим слід зазначити, що судом першої інстанції при призначенні показання обвинуваченому ОСОБА_4 враховано, що останній за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, одружений, має на утриманні малолітню дитину, тому обґрунтовано дійшов до висновку, що виправлення та перевиховання і попередження нових злочинів обвинуваченого можливе у виді штрафу.

Доводи прокурора щодо м’якості призначеного обвинуваченому покарання є безпідставними, оскільки вирок суду в цій частині, всупереч тверджень апеляційної скарги, ґрунтується на вимогах ст.ст. 50, 52, 54, 65 КК України і підстав для його скасування в цій частині суд не вбачає.

Основне покарання обвинуваченому ОСОБА_4 у виді штрафу, призначене судом першої інстанції, на думку апеляційного суду, є необхідним та достатнім для його виправлення і перевиховання, а також попередження вчинення нових злочинів.

Твердження прокурора викладені в апеляційній скарзі про призначення ОСОБА_4 додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади пов’язані із виконанням адміністративно-розпорядчих функцій у правоохоронних органах України строком на 2 роки не може бути задоволено, оскільки не ґрунтується на вимогах закону про кримінальну відповідальність.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 КК України позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання може бути призначене й у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті Особливої частини КК України за умови, що з урахуванням характеру злочину, вчиненого за посадою або у зв’язку із заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Враховуючи, що прокурор в ході судового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції змінив обвинувачення, виключивши з обвинувального акту ст. 364 ч. 1 КК України, тобто вчинення ОСОБА_4 злочину за посадою та у зв’язку із зайняттям певною діяльністю, підстав для призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади пов’язані із виконанням адміністративно-розпорядчих функцій у правоохоронних органах України по кримінальному правопорушенню за ч. 2 ст. 190 КК України, яке не відноситься до злочинів у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг підстав немає.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 – залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_4 – залишити без задоволення.

Вирок Тульчинського районного суду Вінницької області від 23 грудня 2015 року щодо ОСОБА_4 за ч.2 ст. 190 КК України – залишити без змін.

Відповідно до ч.2 ст. 532 КПК України, судове рішення апеляційної інстанції набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Касаційна скарга на судове рішення може бути подана до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

Судді:

ОСОБА_24 ОСОБА_2 ОСОБА_3

Згідно з оригіналом: