Рішення № 76757755, 28.09.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2018 р. Справа№0540/6713/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грищенка Є.І. розглянувши за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області про зобов’язання вчинити дії щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки площею 2,0 га.

В С Т А Н О В И В:

08 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області про:

- визнання протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки площею 2,0 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, для ведення особистого селянського господарства на території Райгородської селищної ради Слов’янського району Донецької області;

- зобов’язання Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 21.06.2018 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки площею 2,0 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, для ведення особистого селянського господарства на території Райгородської селищної ради Слов’янського району Донецької області з урахуванням висновків, викладених у рішенні суду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він звернувся із заявою до відповідача про надання дозволу на розробку документації землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, проте ГУ Держгеокадастру у Донецькій області своїм листом від 19.07.2018 року № Т-2847/0-1717/0/37-18 повідомило, що відповідно до стратегії, затвердженою Постановою КМУ від 07.06.2017 року № 413, удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах норм безоплатної приватизації повинні надавати дозволи на розроблення документації із землеустрою та передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації відповідно до переліку земельних ділянок, який оприлюднюється на офіційних веб-сайтах територіальних органів Держгеокадастру. Позивач вважає такі дії незаконними, а тому у судовому порядку просить визнати такі дії протиправними та зобов’язати повторно розглянути клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки площею 2,0 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, для ведення особистого селянського господарства на території Райгородської селищної ради Слов’янського району Донецької області з урахуванням висновків, викладених у рішенні суду

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 13 серпня 2018 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного провадження, без проведення судового засідання та повідомлення (виклику сторін).

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву згідно якого позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у відповідності до Постанови КМУ від 07.06.2017 року № 413 “Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними”, якою затверджено Стратегію удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, в якій зазначено, серед іншого, що Держгеокадастр та його територіальні органи під час передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах норм безоплатної приватизації повинні надавати дозволи на розроблення документації з землеустрою та передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах з норм безоплатної приватизації, відповідно до переліку земельних ділянок, який формується щоквартально та оприлюднюється на офіційних веб-сайтах територіальних органів Держгеокадастру, а згідно розміщеній на офіційному веб-сайті Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області інформації про земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, які включено до переліку земельних ділянок, права на які буде виставлено на земельні торги останній, бажана позивачем земельна ділянка в означеному переліку відсутня. Відповідач вважає, що при наданні відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області діяло в межах та у відповідності з чинним законодавством, а саме, прийняте спірне рішення є обґрунтованим, оскільки місце розташування об'єкта не відповідає вимогам прийнято відповідно до Земельного кодексу України, нормативно-правового акту Стратегії.

Таким чином, відповідач вважає вимоги позивача необґрунтованими з наведених вище підстав та такими, що задоволенню не підлягають.

Розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

21 червня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до ГУ Держгеокадастру у Донецькій області із заявою щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0 га, із земель сільськогосподарського призначення державної власності , що перебувають у запасі, на території Райгородської селищної ради Слов’янського району Донецької області для ведення особистого селянського господарства.(а.с. 14)

Відповідач, листом від 19.07.2018 року № Т-2847/0-1717/0/37-18 на заяву позивача повідомив, серед іншого, що відповідно до Стратегії Держгеокадастр та його територіальні органи під час передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах норм безоплатної приватизації повинні надавати дозволи на розроблення документації з землеустрою та передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах з норм безоплатної приватизації, відповідно до переліку земельних ділянок, який формується щоквартально та оприлюднюється на офіційних веб-сайтах територіальних органів Держгеокадастру, зазначивши, що оскільки бажана позивачем земельна ділянка відсутня в наведеному переліку, тому, надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є неможливим. Також, зазначено, що згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 7 червня 2017 р. N 413 “Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними” органи Держгеокадастру формують та оприлюднюють перелік земельних ділянок з визначенням площі, які передаються в межах норм безоплатної приватизації на території відповідної області.

Зважаючи на відсутність бажаної до відведення земельної ділянки в наведеному переліку, відповідач не вбачає правових підстав для надання дозволу на розробку відповідного проекту землеустрою для її відведення.

Вважаючи відповідне рішення відповідача незаконними та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, позивач звернувся за захистом своїх порушених прав до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Частинами 1, 2, 3 статті 22 Земельного кодексу України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Абзацом 1 частини 1 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частини 1 статті 117 Земельного кодексу України передбачено, що передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб (ч.4 ст.122 Земельного кодексу України).

За правилами частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Згідно з частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз вказаної норми свідчить про те, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Суд зазначає, що за результатами розгляду заяви позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно спірної земельної ділянки відповідачем надано відповідь про неможливість надати відповідного дозволу на зазначену позивачем земельну ділянку, посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 року № 413 “Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними”, якою затверджено Стратегію удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними (надалі - Постанова № 413), в якій зазначено, зокрема, що Держгеокадастр та його територіальні органи під час передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах норм безоплатної приватизації повинні надавати дозволи на розроблення документації з землеустрою та передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах з норм безоплатної приватизації, відповідно до переліку земельних ділянок, який формується щоквартально та оприлюднюється на офіційних веб-сайтах територіальних органів Держгеокадастру.

Тобто, відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно спірної земельної ділянки відповідач зазначив, що місце розташування спірної земельної ділянки не відповідає вимогам Постанови № 413.

Разом з тим, суд зазначає, що Постановою № 413 не встановлено заборону надавати дозволи на розроблення документації із землеустрою та передавати інші ніж у переліку земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації.

Більше того, цією постановою лише затверджено Стратегію удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними.

Затверджена Стратегія не встановлює нових норм права, а лише вказує на певні можливі напрямки удосконалення управління землями. Пунктом 3 Постанови № 413, серед іншого, доручено Міністерству аграрної політики та продовольства разом з Державною службою з питань геодезії, картографії та кадастру розробити та внести на розгляд Кабінету Міністрів України у двомісячний строк проект постанови Кабінету Міністрів України щодо внесення змін до Типового договору оренди землі; у шестимісячний строк проекти відповідних нормативно-правових актів, спрямованих на реалізацію Стратегії, затвердженої цією постановою.

На підставі викладеного суд зазначає, що оскільки позивачем, з урахуванням вищезазначених норм Земельного Кодексу України, подано відповідні документи, то відповідно у відповідача не було підстав відхиляти його заяву про надання дозволу на розробку документації землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, що розташована на території Райгородської селищної ради Слов’янського району Донецької області, посилаючись лише на постанову Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 року №413 “Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними”.

Посилання відповідача на ту обставину, що при наданні відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області діяло в межах та у відповідності з чинним законодавством, оскільки місце розташування об'єкта не відповідає вимогам прийнято відповідно до Земельного кодексу України, нормативно-правового акту Стратегії суд не приймає до уваги, оскільки будь-яких змін до порядку одержання дозволу на розробку проекту землеустрою, передбаченого Земельним кодексом України, у зв'язку із затвердженням вказаної Стратегії, не внесено.

До того ж, суд вважає необхідним зазначити, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача законних підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України.

В даному випадку, будь-які законні критерії визначення пріоритетності того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність - відсутні.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що спірне рішення ГУ Держгеокадастру у Донецькій області про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою позивачу, викладене в листі від 19.07.2018 року № Т-2847/0-1717/0/37-18, є незаконним, не відповідає обставинам справи та підлягає скасуванню.

Відповідна правова позиція збігається з висновками Верховго суду, що викладені у рішенні від 24.04.2018 року №814/1961/17.

З системного аналізу положень Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що законодавством передбачено право суду у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, з урахуванням наведеного суд дійшов висновку про необхідність зобов’язати ГУ Держгеокадастр у Донецькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 21.06.2018 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки площею 2,0 га із земель сільсьгосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, для ведення особистого селянського господарства на території Райгородської селищної ради Слов’янського району Донецької області, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області про визнання протиправними дії щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі та зобов’язання вчинити певні дії, підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 13.08.2018 року відстрочено сплату судового збору у розмірі 704,80 грн. до ухвалення рішення по справі.

Нормами частини другої статті 133 КАС України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судовий збір у розмірі 704,80 грн. підлягає стягненню на користь Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області про зобов’язання вчинити дії щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки площею 2,0 га. – задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки площею 2,0 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, для ведення особистого селянського господарства на території Райгородської селищної ради Слов’янського району Донецької області.

Зобов’язати Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1, від 21.06.2018 року щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки площею 2,0 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, для ведення особистого селянського господарства на території Райгородської селищної ради Слов’янського району Донецької області з урахуванням висновків, наданої судом у рішенні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (код ЄДРПОУ 39767332) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Грищенко Є.І.