Рішення № 76757319, 28.09.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2018 р. Справа№0540/7560/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олішевської В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1

до відповідача: Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області

про: визнання протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 лютого 2018 року, зобов’язання Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області відновити ОСОБА_1 виплату пенсії та сплати заборгованості за весь період починаючи з 01 лютого 2018 року, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про визнання протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 лютого 2018 року, зобов’язання Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області відновити ОСОБА_1 виплату пенсії та сплати заборгованості за весь період починаючи з 01 лютого 2018 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона є пенсіонером за віком, у зв’язку з проведенням антитерористичної операції в її населеному пункті вона була змушена покинути своє постійне місце проживання та переїхати до м. Краматорська Донецької області, де і стала на облік, як внутрішньо переміщена особа, до управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області. Позивач вказує на те, що з 01.02.2018 року відповідач припинив виплату пенсії з підстав не передбачених ст. 49 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. Позивач вважає такі дії відповідача незаконними, оскільки вони порушують право на отримання пенсії, а втручання відповідача на мирне володіння майном у вигляді пенсії позивач вважає таким, що не ґрунтується на Законі. Також, позивач зазначає, що право на отримання пенсії є конституційною гарантією, а сума пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу. Крім того, позивача вказує на те, що наявність у неї статусу внутрішньо переміщеної особи створює для неї відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні її пенсії, яка призначена у зв’язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законом щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення. Позивач вважає, що в діях відповідача містяться ознаки дискримінації відносно позивача, як внутрішньо переміщеної особи, та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно діючого законодавства. Позивач посилається на те, що вона зареєстрована як тимчасово переміщена особа і має право на отримання пенсії, яка є її власністю. Крім того, позивач звертає увагу суду на те, що пенсія позивача, як непрацездатної особи, є єдиним джерелом існування, а відсутність пенсійного забезпечення ставить під загрозу її життя, робить неможливим забезпечення її фізіологічних потреб.

Позивач та представник позивача у судове засідання не з’явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним

Відповідач через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву на позовну заяву відповідач посилається на те, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України позивач має право оскаржити рішення органу владних повноважень в адміністративному суді. Відповідач зазначає, що з позовної заяви відповідача не зрозуміло, яке рішення він оскаржує, які дії управління вважає неправомірними. На думку відповідача, якщо позивач не погоджується з припиненням виплати пенсії, то той має право звернутися до управління з заявою про поновлення виплати пенсії і лише в разі отримання від управління відмови в поновленні виплати пенсії, він має право оскаржити цю відмову в судовому порядку.

Крім того, відповідач зазначив, що відповідно до ст. 122 КАС України передбачено шестимісячний строк звернення до суду, при цьому позивач вважає, що його право порушено з лютого 2018 року, але з позовом він звертається 28 серпня 2018 року та не дає жодного доказу щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду.

Відповідач зазначив, що ОСОБА_1 звернулася до управління із заявою про запит пенсійної справи з Управління ПФУ в м. Жданівка Донецької області та з 01.08.2014 року прийнята на облік як внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території України по матеріалам електронної пенсійної справи. Згідно ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, громадяни пенсійного віку, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи. Після обміну інформацією з Управлінням праці та соціального захисту населення про внутрішньо переміщених осіб з 01.02.2018 року виплату пенсії було призупинено. Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 від 11.09.2015 №1426/53544 скасована Управлінням праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради згідно з протоколом від 04.04.2018 року № 57.

Крім того, щодо вимоги позивача сплатити заборгованість за весь період, починаючи з 01.02.2018 року відповідач зазначає, що відповідно до п. 15 Постанови КМУ № 365 від 08.06.2016 рок “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” (зі змінами внесеними Постановою КМУ № 335 від 25.04.2018 року), орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обчислюються в органі, що здійснює соціальні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного КМУ. Відповідач зазначає, що до теперішнього часу окремого порядку Кабінетом Міністрів України не визначено.

Відповідач зазначає, що для поновлення виплати пенсії позивачу необхідно звернутися особисто в органи Пенсійного фонду за місцем реєстрації в якості внутрішньо переміщеної особи та надати оригінали документів, що підтверджують її особистість, підтвердити своє місце проживання на підконтрольній Україні території. Після надання необхідних документів та отримання рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам виплата пенсії відбудеться у найближчий період.

Представник позивача у судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Клопотань (заяв) про розгляд справи без участі представника управління суду не надав.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28 серпня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 25 вересня 2018 року.

Ухвалою суду від 28 серпня 2018 року відстрочено позивачу сплату судового збору до ухвалення рішення у справі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2018 року позивачу поновлено строк звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з’явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Приписами частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

З огляду на те, що позивач, представник позивача та представник відповідача у судове засідання не з’явились, клопотань про розгляд справи без їх участі суду не надали, суд приходить висновку про можливість розгляду справи без участі сторін в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, призначена пенсія по втрати годувальника чоловіка _ ОСОБА_2, що не заперечується сторонами.

ОСОБА_1 взята на облік як особа, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, а саме: з м. Жданівка Донецької області до м. Краматорськ, вул. Бірюзова, б. 24, що підтверджується відповідною довідкою управління соціального захисту населення від 11 вересня 2015 року № 1426/53544 (а.с. 11, зворотній бік).

Місто Жданівка Донецької області включено до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 № 1275-р та до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 1085-р.

З матеріалів справи встановлено, що 20.11.2015 року позивач звернувся до управління з заявою про виплату пенсії, відповідно до якої просила запросити пенсійну справу з управління Пенсійного фонду України в м. Жданівка та виплачувати пенсію за фактичним місцем проживання (а.с. 22).

Згідно розпорядження № 41 від 02.12.2015 року управлінням призначено позивачу пенсію за віком з 02.12.2015 року (а.с. 23).

Як зазначає ОСОБА_1 у позовній заяві, в лютому 2018 року їй відповідачем було припинено виплату пенсії без повідомлення причин та надання відповідно рішення про припинення вплати пенсії.

Згідно довідки про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії №186/02-25/7 від 03.09.2018 ОСОБА_1 пенсійні виплати нараховуються щомісяця, проте з лютого 2018 року фактично не виплачуються (а.с. 21).

Листом № 14681/02 від 13.08.2018 відповідачем повідомлено представника позивача, що виплата пенсії ОСОБА_1 припинено з 01.02.2018 після обміну інформацією з управлінням праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради згідно протоколу №57 від 12.04.2018. Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 від 11.09.2015 №1426/53544 скасована Управлінням праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради згідно з протоколом від 04.04.2018 року № 57.

Суд зазначає, що протокол від 04.04.2018 року № 57 суду не надано.

З огляду на викладене, суд зазначає, що позивачу припинено виплату пенсії у зв’язку із скасуванням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Спірним питанням цієї справи є правомірність дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачеві у зв’язку із скасуванням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов’язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право відповідно до ч. 2 ст. 46 Конституції України гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел, і забезпечується ч. 2 ст. 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв’язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.

Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058 (далі по тексту – Закон № 1058) розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за /днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Приписами статті 47 Закону № 1058 визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Закон № 1058 або інший закон з питань пенсійного забезпечення не передбачає будь-яких підстав зупинення або непоновлення виплати вже призначеної пенсії, є тільки підстави припинення виплати пенсії, які визначені статтею 49 цього Закону.

Згідно ст. 49 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Суд звертає увагу, що жоден з вищезазначених випадків щодо позивача не застосований управлінням та не доведений.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, який врегульований Законом України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20 жовтня 2014 року № 1706 (далі по тексту - Закон № 1706).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 7 Закону № 1706, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв’язання проблем, пов’язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно відновлення всіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, які зареєстровані як внутрішньо переміщені особи, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Однак, суд зазначає, що згідно з положеннями статті 1 Конвенції, статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями статті 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Таким чином, право позивача на отримання пенсії є беззаперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов’язань.

До такого висновку суд дійшов і з врахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі “Ілашку та інші проти Молдови та Росії”, в якій встановив обов’язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Припинивши виплату позивачеві пенсії за закінченням строку дії довідки про взяття на облік особи, яка перемістилась з території проведення антитерористичної операції, відповідач послався на Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509 “Про облік внутрішньо переміщених осіб”, який не є законом, та безпосередньо на Закон України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20.10.2014 №1706-VІІ в редакції, що діяла на момент отримання ОСОБА_3 довідки.

Суд зауважує, що в даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для неї на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення. З огляду на викладене, суд вбачає в діях відповідача ознаки дискримінації по відношенню до позивача як внутрішньо переміщеної особи та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно з діючим законодавством.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, ніхто не може позбавляти її права на отримання призначеної їй пенсії по втраті годувальника.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Відповідачем у справі не надано відомостей, що позивач отримує пенсію в іншому територіальному органі Пенсійного Фонду України на території України, зокрема, за місцем свого поточного фактичного проживання.

Суд зазначає, що відсутність у позивача довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не може позбавляти її права на отримання пенсії за віком через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб та отримання відповідної довідки.

Суд також звертає увагу на те, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов’язки повинні визначатися виключно законами, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.

В обґрунтування своєї бездіяльності відповідач послався на Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365, якого передбачає, що комісія, крім підстав відмови у призначенні (відновленні) соціальної виплати, передбачених законодавством, може відмовити заявникові у призначенні (відновленні) такої виплати в разі його відсутності за фактичним місцем проживання (перебування), зазначеним у заяві про призначення (відновлення) соціальної виплати.

Водночас, зазначена постанова не є законом, а тому як підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Крім того, суд зазначає, що вищезазначена позиція викладене у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 року у зразковій справі № 805/402/18-а (Пз/9901/20/18), яке набрало законної сили 04 вересня 2018 року.

Стосовно посилання відповідача на те, що згідно постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25 квітня 2018 року «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365» борг із соціальних виплат за минулий період не виплачується, суд до уваги не приймає, оскільки Конституційний Суд України у своїх рішеннях №20-рп/2011 від 26.12.2011р. і № 2-рп-99 від 02.03.1999р. висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Отже, враховуючи, що пенсія, яка призначена позивачу є виплатою довічною та постійною, суд прийшов до висновку про порушення відповідачем вимог Конституції України та Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до статті 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не наведено жодного порушення з боку позивача, яке б відповідно до чинного законодавства було б підставою для припинення виплати її пенсії. Діючи поза законом, відповідач тим самим свавільно втрутився у право позивача на отримання пенсії, що призвело до його порушення, а тому воно підлягає захисту шляхом задоволення вимог позивача в частині зобов’язання відповідача поновити виплату їй пенсії з часу припинення.

Проаналізувавши всі докази у їх сукупності та обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та відзив відповідача, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню, дії відповідача щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії з лютого 2018 року належить визнати протиправними, також слід зобов’язати відповідача відновити ОСОБА_1 виплату пенсії та сплати заборгованості за весь період, починаючи з 01 лютого 2018 року.

Приписами частини 1 стаття 371 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28 серпня 2018 року суд відстрочив позивачеві сплату судового збору до ухвалення судового рішення .

Нормами частини другої статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, суд приходить до висновку про стягнення на користь Державного бюджету України судового збору в розмірі 704,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд –

В И РІ Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про визнання протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 лютого 2018 року, зобов’язання Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області відновити ОСОБА_1 виплату пенсії та сплати заборгованості за весь період починаючи з 01 лютого 2018 року – задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії з 01 лютого 2018 року.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (код ЄДРПОУ 23346787) відновити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1) виплату пенсії та сплати заборгованості за весь період, починаючи з 01 лютого 2018 року.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (код ЄДРПОУ 23346787, 84302, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Поштова, буд. 5) на користь Державного бюджету України судовий збір за розгляд справи у суді в розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Повний текст рішення складено та підписано 28 вересня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п.п. 15-5 п. 15 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Олішевська В.В.