Рішення № 76756858, 14.08.2018, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2018 року Справа № 804/3903/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОСОБА_1 за участі секретаря судового засіданняОСОБА_2 за участі: позивача представника позивача представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5 розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Військової частини А 2326 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини А 2326 в якій просив:

- визнати протиправними дії військової частини А 2326 щодо нарахування та виплати ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої статтею 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України.

- зобов'язати військову частину А 2326 здійснити ОСОБА_3 перерахунок одноразової грошової допомоги при звільненні з включенням до грошового забезпечення 60% щомісячної додаткової грошової винагороди, яка встановлена військовослужбовцям Збройних Сил України, з урахуванням виплаченої суми.

- зобов'язати військову частину А2326 виплатити ОСОБА_3 одноразову грошову допомогу при звільненні з включенням до грошового забезпечення 60% щомісячної додаткової грошової винагороди, яка встановлена військовослужбовцям Збройних Сил України, з урахуванням виплаченої суми.

- зобов'язати військову частину А2326 виплатити ОСОБА_3 суму інфляційних витрат у розмірі 275,19грн та 3% річних у розмірі 250,17грн.

- стягнути з військової частини А2326 та виплатити ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 5000,00грн.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що до складу грошового забезпечення протиправно не включена щомісячна додаткова грошова допомога, що в свою чергу суперечить вимогам Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», оскільки розрахунок допомоги здійснено виходячи з грошового забезпечення, до якого не було включено щомісячну додаткову грошову винагороду, введену Постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 року «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», що призвело до виплати одноразової грошової допомоги при звільненні у меншому розмірі.

Ухвалою суду від 01 червня 2018 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження.

10 липня 2018 року на адресу суду від представника відповідача надійшов письмовий відзив на позов, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що щомісячна додаткова грошова винагорода є окремим доповненням до суми грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України, що не входить до сукупності складових місячного грошового забезпечення з якого у зв'язку зі звільненням військовослужбовця з військової служби обраховується й виплачується одноразова грошова допомога.

17 липня 2018 року згідно розпорядження Дніпропетровського окружного адміністративного суду за № 1922д, у зв'язку із перебуванням судді Кононенко О.В. у тривалій відпустці, на підставі повторного автоматичного розподілу справ, вказану справу було передано для розгляду судді Горбалінському В.В.

Ухвалою суду від 20 липня 2018 року дану справу прийнято до провадження суддею Горбалінським В.В. та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

Позивача та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, надали пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві, просили суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, посилаючись на письмовий відзив, що міститься в матеріалах справи, у зв'язку з чим у задоволенні позовної заяви просив відмовити.

Заслухавши пояснення позивача, представників сторін, дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_3, сержант, проходив військову службу у військовій частині А0355 на посаді командира відділення автомобільного взводу.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини А0355 № 149 від 28.11.2017 року позивача було виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військових облік до Петриківського РВК Дніпропетровської області.

22 грудня 2017 року позивачу було виплачено грошове забезпечення у розмірі 39555,63 грн., що підтверджується випискою банку від 20.02.2018 року.

Як зазначає позивач, до складу одноразової грошової допомоги при звільненні, яка була йому виплачена, не включено розмір щомісячної додаткової грошової винагороди.

Правомірність дії Військової частини А 2326 щодо нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої статтею 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України є предметом розгляду даної адміністративної справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі - Закон України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07 листопада 2007 року №1294 (далі - Постанова КМУ №1294) встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до частини 2 статті 15 Закону України № 2011-XII від 21 грудня 1991 року військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової Військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Постановою КМУ №889 військовослужбовцям Збройних Сил України введено новий вид щомісячної додаткової грошової винагороди.

Зокрема, у пункті 1 Постанови КМУ № 889 установлена щомісячна додаткова грошова винагорода:

1) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової Військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової Військової служби) льотного складу Збройних Сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

2) військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової Військової служби):

з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення;

з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення;

з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення;

з 1 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення;

з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

3) особам начальницького складу, які проходять службу на посадах льотного складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій, - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

4) військовослужбовцям Національної гвардії (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової Військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

Відповідно до пункту 2 Постанови КМУ №889 граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.

На виконання вказаної постанови наказом Міністра оборони України від 24 жовтня 2016 року №550 затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 11 листопада 2016 року за №1470/29600 (далі по тексту - Інструкція №550).

Так, у відповідності до пункту 3 Інструкції №550 до місячного грошового забезпечення, з якого визначається винагорода, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (посадою, до тимчасового виконання обов'язків за якою він допущений).

Винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу командира (начальника) Військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників) (пункт 5 Інструкції №550).

Таким чином, винагорода виплачується як окремий платіж разом (одночасно) з грошовим забезпеченням та лише за наявності наказу командира (начальника) Військової частини.

Пунктом 8 Інструкції №550 передбачено, що винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 9 Інструкції №550, розміри винагороди встановлюються наказами Міністерства оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України) з урахуванням конкретної Військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби у межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони України (Головного управління розвідки Міністерства оборони України) у державному бюджеті України на відповідний рік.

Тобто, щомісячна додаткова грошова винагорода, яка передбачена Постановою Кабінету Міністрів № 889 від 22 вересня 2010 року «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби та внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» та Інструкцією про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони від 24 жовтня 2016 року №550, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 11 листопада 2016 року за №1470/29600, має тимчасовий характер, а тому не входить до структури і складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого нараховується й виплачується одноразова грошова допомога на підставі частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ від 21 грудня 1991 року.

Така винагорода має окремий, особливий і разовий вираз виплати та виплачується тільки тим категоріям військовослужбовців, перелік яких наведений у цій Постанові, і тоді, коли у фонді грошового забезпечення наявні (передбачені) кошти для її виплати. Вона виплачується як доповнення до суми грошового забезпечення. Виплата цієї винагороди ставиться в залежність від порядку й умов, що нормативно встановлені розпорядником коштів, відповідно до яких, зокрема, щомісячна її виплата можлива, коли військовослужбовець перебуває на військовій службі, і водночас вона не включається до складу одноразової допомоги при звільненні з військової служби.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у своїй постанові від 19 червня 2018 у справі №825/1138/17 та у постанові від 01.03.2018 у справі №761/17387/17.

Щодо вимоги про стягнення з Військової частини А 2326 моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн. на користь позивача, суд зазначає наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ч.1 та ч.2 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч.3 ст. 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Ст. 1167 Цивільного кодексу України зазначає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пунктом 3 Постанови Пленум Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 р. № 4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4,5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Виходячи з вищезазначеного, суд вважає, що позивачем не обґрунтовано наявності причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями відповідача, відповідно до яких заподіяно шкоду. Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.

В обґрунтування наявності підстав для стягнення моральної шкоди позивач зазначає лише, що протиправною бездіяльністю відповідача як суб’єкта владних повноважень порушено його права, оскільки така бездіяльність завдала йому страждань, чим унеможливила позивачу проходження ним лікування.

Разом з тим, суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому або членам його сім’ї душевних страждань протиправною бездіяльністю відповідача по справі, зокрема, доказів погіршення здоров’я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача.

Крім того, позивач жодним чином не обґрунтовує розмір моральної шкоди в сумі 5000,00 грн., а також залишає вирішення даного питання на розсуд суду.

Позивачем має бути доведено, а судом оцінено наявність та розмір такої шкоди в кожному окремому випадку.

Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведені факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а також не зазначено, з чого позивач виходив при оцінюванні заподіяної йому шкоди, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позивачем не підтверджено достатніми та належними доказами факту порушення його прав та охоронюваних інтересів в межах спірних правовідносин, в той час як відповідачем, покладений на нього обов'язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виконано, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, у суду відсутні правові підстави для задоволення позову.

Зважаючи, що у задоволенні позову позивача, який звільнений від сплати судового збору, відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1, вул. Калинова, б. 26, с. Лобойківка, Петриківський район, Дніпропетровська область, 51830) до Військової частини А 2326 (код ЄДРПОУ 08113086, вул. Надії Алексеєнко, 42, м. Дніпро, 49006) про визнання протиправними дій військової частини А 2326 щодо нарахування та виплати ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченою статтею 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України; зобов’язання військову частину А 2326 здійснити ОСОБА_3 перерахунок одноразової грошової допомоги при звільненні з включенням до грошового забезпечення 60 % щомісячної додаткової грошової винагороди, яка встановлена військовослужбовцям Збройних Сил України, з урахуванням виплаченої суми; зобов’язання військову частину А 2326 виплатити ОСОБА_3 одноразову грошову допомогу при звільненні з включенням до грошового забезпечення 60 % щомісячної додаткової грошової винагороди, яка встановлена військовослужбовцям Збройних Сил України, з урахуванням виплаченої суми та зобов’язати військову частину А 2326 виплатити ОСОБА_3 суму інфляційних витрат у розмірі 275,19 грн. та 3 % річних у розмірі 250,17 грн. - відмовити.

Відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, проте, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Повний текст рішення суду складений 19 серпня 2018 року, згідно з вимогами ч. 3 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя ОСОБА_1