Постанова № 76755390, 26.09.2018, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" вересня 2018 р. Справа №907/692/17

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого судді: Данко Л.С.,

суддів: Галушко Н.А.;

ОСОБА_1,

секретар судового засідання: Фака С.П.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Консервний завод «Універ» б/н від 16.11.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/5620/17 від 29.11.2017 р.),

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 07 листопада 2017 року (суддя Йосипчук О.С., повне рішення складено 10.11.2017 р.)

у справі № 907/692/17,

порушеній за позовом

позивача: UNIMATIK KFT, Ніредьхаза, Угорщина,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Консервний завод «Універ», м. Виноградів, Закарпатської області,

про визнання недійсним одностороннього правочину та стягнення судових витрат.

за участю представників:

від апелянта/відповідача: не прибув;

від позивача: ОСОБА_2

ВСТАНОВИВ:

18.09.2017 року за вх. № 02.3.1.-13/742/17 UNIMATIK KFT, Ніредьхаза, Угорщина, звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Консервний завод «Універ», м. Виноградів, Закарпатської області, про визнання недійсним одностороннього правочину та стягнення судових витрат (том І, а. с. 5-7).

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 06.11.2017 р. у справі № 907/692/17 позов задоволено. Визнано недійсним односторонній правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог згідно заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Консервний завод "Універ" від 28.12.2015 року про зарахування зустрічних вимог. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Консервний завод "Універ", (90300, вул. Промислова, м. Виноградів, 1 Закарпатської області, Україна, код ЄДРЮОФОПтаГФ 32218536) на користь UNIMATIK KFT, 4400 Nyiregyhaza, Rajk Laszlo ut. 57, Hungary (реєстраційний номер 15-09-062425 у реєстрі Реєстраційного суду Ніредьгази) суму 1600,00 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору ( том ІІ, а. с. 22-23, 24-36).

Не погоджуючись із зазначеним вище судовим рішенням місцевого господарського суду від 06.11.2017 р. у справі № 907/692/17, апелянт (Товариство з обмеженою відповідальністю «Консервний завод «Універ») звернувся до Львівського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою у справі № 907/692/17 на рішення Господарського суду Закарпатської області від 07.11.2017 року, просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 07.11.2017 року у справі № 907/692/17 – скасувати повністю. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви UNIMATIK KFT до ТзОВ «Консервний завод «Універ» про визнання недійсним одностороннього правочину відмовити в повному обсязі ( том ІІ, а. с. 47-52).

Скаржник обгрунтовує апеляційну скаргу тим, що суд першої інстанції неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи, що висновки суду першої інстанції які викладені в оскаржуваному рішенні та додатковому рішенні про розподіл судових витрат не відповідають обставинам справи та суперечать нормам матеріального і процесуального права, а тому підлягають скасуванню в повному обсязі.

Так, апелянт в апеляційній скарзі зазначає, що місцевий суд прийняв рішення про задоволення позову, при цьому не з’ясував питання наявності у особи, яка підписала позовну заяву повноважень на здійснення представництва інтересів вказаного підприємства.

Апелянт наголошує в апеляційній скарзі, що договір про надання правової допомоги від 01.02.2017 року, укладений між адвокатом ОСОБА_2 та UNIMATIK KFT (резидентом республіки Угорщина) не є належним доказом на підтвердження повноважень адвоката.

Крім того, як зазначає апелянт, до позовної заяви не додано належним чином засвідчені відповідно до вимог Конвенції відомості про реєстрацію Позивача-нерезидента, його правовий статус та правовстановлюючі документи.

Скаржник в апеляційній скарзі покликається на те, що директор UNIMATIK KFT ОСОБА_3, який підписав договір про надання правової допомоги від 01.02.2017 року, є громадянином ОСОБА_4 Угорщина, не володіє українською мовою, що підтверджується технічним записом судового засідання, однак текст договору про надання правової допомоги викладений двома мовами без зазначення яким чином здійснено переклад та без його нотаріального чи будь-якого іншого посвідчення.

На думку апелянта, директор UNIMATIK KFT ОСОБА_3 не обізнаний з текстом цього договору.

Скаржник стверджує, що місцевий суд безпідставно відхилив його клопотання про залишення позовної заяви без розгляду та зобов’язав представника забезпечити у наступне судове засідання суду явку першої посадової особи підприємства позивача директора UNIMATIK KFT ОСОБА_3 для з’ясування його внутрішньої волі та намірів, а також ступеня обізнаності про хід судового розгляду, однак останній в судове засідання так і не прибув, не зважаючи на наполягання представника відповідача, продовжив розгляд справи і прийняв рішення по суті.

Апелянт також вважає безпідставною відмову місцевого суду у задоволенні клопотання представника відповідача про надіслання судових документів Позивачу у спеціальному порядку, визначеному конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965 року.

Апелянт/відповідач проти самого позову заперечив з підстав, викладених у своїх письмових поясненнях. Зокрема стверджує про можливість зарахування нарахованих ним штрафних санкцій у погашення заборгованості перед позивачем, оскільки такі вимоги є однорідними і обгрунтовані доказами, що спростовують посилання позивача на факт виконання обумовлених контрактом № 2012/06/01 від 01 червня 2012 року.

Окремо, апелянтом/відповідачем заявлено клопотання про звернення до компетентного органу ОСОБА_4 Угорщина (том ІІ, а. с. 105-107) із судовим дорученням про надання правової допомоги щодо надання інформації стосовно змісту норм законодавства Угорської ОСОБА_4, які регламентують поставки обладнання, виконання робіт, стягнення неустойки.

В процесі розгляду даної справи в суді апеляційної інстанції, позивачем подано документи, які засвідчують, що представництво позивача здійснюється адвокатом ОСОБА_2, надано копію свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю, надав ордер серії ЗР № 31006 на ведення справи UNIMATIK KFT в суді апеляційної інстанції, посвідчення адвоката, договір про надання правової допомоги від 01 лютого 2017 року укладеного між адвокатом ОСОБА_2 та UNIMATIK KFT, в особі директора ОСОБА_3, на двох мовах угорській та українській (на 4-х аркушах), підписаний представниками двох сторін та установчі документи UNIMATIK KFT з їх перекладом на українську мову, з APOSTILLE (Convention de la Haye du 5 oktobre 1961), з Апостилем (Гаазька Конвенція від 5 жовтня 1961 року наступного змісту: 1. Країна: Угорщина; Цей офіційний документ 2. ОСОБА_5 Кішері-Гарча Аніта Тімеа; 3. У якості: заступника нотаріуса; 4. Містить проставлену печатку/штамп: ОСОБА_6 Клара-нотаріус; Підтверджено 5. М. Будапешт; 6. Дата: 08.07.2015 р. 7. Ким: Угорська Національна ОСОБА_7; 8. За № А01/2015/5102/2. 9. Печатка/штамп. 10. Підпис: Др. ОСОБА_8 (виконавець апостилю). Гербова печатка: Угорська Національна ОСОБА_7.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 04.12.2017 року у даній справі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Консервний завод "Універ" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 13.12.2017 р. (том ІІ, а. с. 41).

З підстав зазначених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 13.12.2017 року у даній справі розгляд справи відкладено на 17.01.2018 р.(том ІІ, а. с. 98-99), про що сторони були повідомлені рекомендованою поштою (том ІІ, а. с. 100, 101, 102).

З підстав зазначених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 17.01.2018 року у даній справі, клопотання апелянта про звернення до компетентного органу ОСОБА_4 Угорщина (том ІІ, а. с. 105-107) із судовим дорученням про надання правової допомоги щодо надання інформації стосовно змісту норм законодавства Угорської ОСОБА_4 задоволено, провадження у справі зупинено до надходження відповіді від іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави на судове доручення про надання правової допомоги, вручення виклику до суду чи інших документів до 16.05.2018 р. та зобов’язано відповідача та позивача надати суду в строк до 07.02.2018 р. нотаріально посвідчені переклади на угорську мову документів зазначених в цій ухвалі (том ІІ, а. с. 124-126), про що сторони були повідомлені, представник апелянта особисто, під розписку (том ІІ, а. с. 130/зворот) та рекомендованою поштою (том ІІ, а. с. 128, 129).

Представник апелянта (том ІІ, а. с. 148) надав Львівському апеляційному господарському суду переклад на угорську мову документів, згідно вимог викладених в ухвалі суду від 17.01.2018 р. (том ІІ, а. с. 131-144) та докази їх відправлення в ОСОБА_4 Угорщина (том ІІ, а. с. 154).

З підстав зазначених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 16.05.2018 року у даній справі розгляд апеляційної скарги відкладено на 30.05.2018 р.

24.05.2018 р. від позивача поступило клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції (том ІІ, а. с. 158-160).

Ухвалою суду від 25.05.2018 р. у даній справі розгляд справи 30.05.2018 р. призначено в режимі відеоконференції (том ІІ, а. с. 163-164).

29.05.2018 р. поступило клопотання від позивача про відкладення розгляду даної справи (том ІІ, а. с. 165-167, 168).

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 30.05.2018 р. у даній справі розгляд справи відкладено на 26.09.2018 р., про що сторони були належним чином повідомлені ( том ІІ, а. с. 172-180, 181, 182, 183-186, 187) та позивач в ОСОБА_4 Угорщина (том ІІ, а. с. 188).

В судове засідання, яке відбулося 26.09.2018 р. представник апелянта не прибув, про причини неприбуття суд не повідомив, вся кореспонденція повернулася без вручення адресату з написами працівника поштового відділення: «За закінченням терміну зберігання» (докази – в матеріалах справи).

Апелянт/відповідач в апеляційній скарзі просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 07.11.2017 року у справі № 907/692/17 – скасувати повністю. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви UNIMATIK KFT до ТзОВ «Консервний завод «Універ» про визнання недійсним одностороннього правочину відмовити в повному обсязі (том ІІ, а. с. 47-52).

Представник позивача (адвокат ОСОБА_2) в судове засідання прибув, надав документи про те, що представництво позивач здійснюється адвокатом ОСОБА_2, свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю, ордер серії ЗР № 31006 на ведення справи UNIMATIK KFT в суді апеляційної інстанції, копію посвідчення адвоката, договір про надання правової допомоги від 01 лютого 2017 року укладеного між адвокатом ОСОБА_2 та UNIMATIK KFT, в особі директора ОСОБА_3, на двох мовах угорській та українській (на 4-х аркушах), підписаний представниками двох сторін та установчі документи UNIMATIK KFT з їх перекладом на українську мову, з APOSTILLE (Convention de la Haye du 5 oktobre 1961), з Апостилем (Гаазька Конвенція від 5 жовтня 1961 року наступного змісту: 1. Країна: Угорщина; Цей офіційний документ 2. ОСОБА_5 Кішері-Гарча Аніта Тімеа; 3. У якості: заступника нотаріуса; 4. Містить проставлену печатку/штамп: ОСОБА_6 Клара-нотаріус; Підтверджено 5. М. Будапешт; 6. Дата: 08.07.2015 р. 7. Ким: Угорська Національна ОСОБА_7; 8. За № А01/2015/5102/2. 9. Печатка/штамп. 10. Підпис: Др. ОСОБА_8 (виконавець апостилю). Гербова печатка: Угорська Національна ОСОБА_7, проти апеляційної скарги заперечив, надав пояснення по суті апеляційної скарги, просить рішення місцевого суду залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення.

З урахуванням наведених вище обставин, апеляційний господарський суд, обговорив доводи апеляційної скарги, заслухав пояснення учасників, які прибули в дане судове засідання, здійснив аналіз наявних у справі письмових доказів, прийшов до висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду даної справи, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Підстави визначені у частині 2 ст. 202 ГПК України, які слугують підставою для відкладення розгляду справи, у нашому випадку, відсутні, так як представник апелянта та третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача були належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду даної справи (докази – в матеріалах справи).

Відповідно до частини 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі:

1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки;

2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки;

3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з’явилася особа, яку він представляє, або інший її представник;

4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з’явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов’язковою.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 30 травня 2018 р. у даній справі - явка учасників справи обов’язковою – не визнавалася.

Отже, судом розглядається справа за наявними в матеріалах справи документами.

З 15.12.2017 р. набрав чинності ГПК України у новій редакції, відповідно до приписів якого, дана справа апеляційним господарським судом розглядається за правилами ГПК України у редакції від 15.12.2017 р., з урахуванням законодавства, яким керувався місцевий господарський суд та яке було чинним на дату постановлення судового рішення у цій справі.

З урахуванням наведених вище обставин, апеляційний господарський суд, обговоривши доводи апеляційних скарг, здійснивши аналіз наявних у справі письмових доказів, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.11.2017 р. у справі № 907/692/17 - залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, 20.07.12 р. між UNIMATIK KFT, Ніредьхаза, Угорщина (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Консервний завод "Універ" (Покупець) було укладено контракт №2012/07/02, згідно умов якого продавець зобов'язався передати обумовлене обладнання (надалі Товар), а покупець прийняти та оплатити товар відповідно до умов даного контракту.

Відповідно до п.п. 2.1., 2.2. Контракту, сторони обумовили, що вартість товару визначається в Євро та складає 80900 євро. Продавець зобов'язався передати товар, а покупець прийняти його в строк не пізніше 30.12.2012 року (п. 3.1.). При цьому, разом з товаром продавець надає покупцю комерційний рахунок (Інвойс); сертифікат походження; упаковочний лист; автотранспортну накладну, технічну документацію, сертифікат якості, сертифікат відповідності заводу (п. 3.5.).

Згідно п. 4.1. Контракту покупець оплачує вартість товару банківським переводом після відвантаження на підставі виставленого інвойса. Датою оплати вважається день зарахування грошових коштів на рахунок продавця (п. 4.2.).

Сторони також обумовили, що усі спірні питання, що випливають з даного контракту вирішуються сторонами шляхом переговорів, при неможливості їх врегулювання або порушенні його умов спір передається на розгляд в суд по місцю знаходження продавця (п. п. 9.2., 9.3. Контракту).

При цьому, як вбачається з тексту договору, волевиявлення сторін стосовно вибору права, яке має бути застосовано при вирішенні спору, учасниками правовідносин за даним контрактом не узгоджено і в контракті відсутнє.

Місцевим господарським судом встановлено, що сторони визнають факт виконання позивачем зобов'язання щодо поставки обладнання в адрес відповідача за наведеним вище контрактом у повному обсязі, а також факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 60900 Євро щодо оплати вартості цього поставленого обладнання, як це витікає із заяви ТОВ "Консервний завод "Універ" та пояснення представника відповідача про мету вчинення ним акту звернення про зарахування зустрічних однорідних вимог. Як видно із коментарів відповідача, односторонній правочин вчинено у формі зарахування зустрічної однорідної вимоги мета якої - погашення суми 60900 Євро заборгованості ТОВ "Консервний завод "Універ" перед позивачем по оплаті за поставлене за контрактом контракт № 2012/07/02 від 20.07.2012 р. обладнання. Зважаючи на таке, місцевий суд, ухвалюючи судове рішення у даній справі (06.11.2017 р.) правомірно застосував правила ст.35 ГПК України, у редакції чинній на дату ухвалення судового рішення.

Судом встановлено, що 01.06.2012 року між UNIMATIK KFT, Ніредьгаза, Угорщина (Підрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Консервний завод “ Універ”, м. Виноградів (Замовник), по місцю знаходження відповідача (м. Виноградів, Україна), який виступив Замовником, було укладено контракт № 2012/06/01, згідно умов якого підрядник (позивач у справі) зобов'язався виконати роботи по ремонту, монтажу обладнання в строк 31.01.2013 р., а замовник (відповідач у справі) прийняти і оплатити виконані роботи вказані у додатку 1 в розмірі і в строк визначеним цим контрактом (арк. справи. Адресу проведення ремонтних робіт сторони обумовили — Україна, Закарпатська область, с. Фанчиково, вул. Жовтнева, 94.

Згідно умов контракту вартість робіт складає 91 238, 00 євро (п. 3.1. контракту).

Робота по ремонту вважається виконаною після підписання акту - прийому передачі робіт, який є невід'ємною частиною даного договору (п. 2.1.3 контракту).

Пунктом 3.2. контракту сторони узгодили, що замовник оплачує обумовлену вартість робіт після підписання акту прийому — передачі у відповідності з виставленим інвойсом.

Цим же контрактом, зокрема п. 5.2., обумовлено відповідальність підрядника за порушення строків виконання робіт у вигляді штрафу у розмірі 0,5 відсотка від суми контракту (91 238, 00 євро) за кожен день прострочення.

Таким чином, між сторонами спору виникли правовідносини поставки обладнання та підряду, метою яких є поставка відповідачу обладнання та його монтаж, яка опосередкована грошовим зобов'язанням відповідача оплатити вартість поставленого обладнання та виконані роботи по його монтажу.

Як вбачається із матеріалів справи та пояснень сторін, апелянт/відповідач, не виконавши своїх зобов'язань по оплаті обладнання, поставленого за контрактом № 2012/07/02 від 20.07.201 2р. у сумі 60900 Євро у строк до 30.12.2012 р., заявив позивачу 28.12.2015 р. про факт прострочення виконання робіт за контрактом № 2012/06/01, які мали бути виконані до 31.01.2013 р., у зв'язку з чим нарахував штраф у сумі 477630,93 Євро, відповідно до п. 5.2. контракту № 2012/06/01, з огляду на що заявив про зарахування зустрічної однорідної вимоги (стягнення штрафу) у погашення заборгованості перед позивачем у сумі неоплаченого обладнання (60900 Євро).

Таким чином, відповідач здійснив дії (правочин), що мав на меті припинення грошового зобов'язання перед позивачем по сплаті суми 60900 Євро основного боргу, що виник із контракту № 2012/07/02, за рахунок нарахованої протягом 1047 днів неустойки за невчасне виконання позивачем підрядних робіт за контрактом № 2012/06/01 у сумі 477630 Євро штрафу.

Згідно змісту контракту № 2012/06/01, сторони обумовили, що усі спірні питання, що випливають з даного контракту вирішуються сторонами шляхом переговорів, при неможливості їх врегулювання або порушенні його умов спір передається на розгляд в суд по місцю знаходження підрядника (п. п. 6.2., 6.3. Контракту).

Поряд з цим, згідно ст. 1 господарського процесуального закону, яка була чинною на дату постановлення судового рішення у даній справі (06.11.2017 р.), - підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Аналогічні положення визначено законодавцем і ст. 123 коментованого Закону, якою встановлено, що до господарських судів за захистом своїх порушених або оспорюваних законом інтересів мають право звертатися також і іноземні підприємства і організації.

Судом встановлено, що позивач - UNIMATIK KFT, Ніредьхаза, Угорощина є іноземним суб’єктом господарювання, згідно виписки затвердженої Реєстраційним судом Ніредьхази, реєстраційний номер 15-15-000504 (а. с. 21-46), що також підтверджується документами наданими представником позивача адвокатом ОСОБА_2 суду апеляційної інстанції, а саме: установчими документами UNIMATIK KFT з їх перекладом на українську мову, з APOSTILLE (Convention de la Haye du 5 oktobre 1961), з Апостилем (Гаазька Конвенція від 5 жовтня 1961 року наступного змісту: 1. Країна: Угорщина; Цей офіційний документ 2. ОСОБА_5Кішері-Гарча Аніта Тімеа; 3. У якості: заступника нотаріуса; 4. Містить проставлену печатку/штамп:Др.Папп Клара-нотаріус; Підтверджено 5. М. Будапешт; 6. Дата: 08.07.2015 р. 7. Ким: Угорська Національна ОСОБА_7; 8. За № А01/2015/5102/2. 9. Печатка/штамп. 10. Підпис: Др. ОСОБА_8 (виконавець апостилю). Гербова печатка: Угорська Національна ОСОБА_7.

Відповідно до положень ст. 124 ГПК України, у редакції чинній на дату постановлення рішення у даній справі (06.11.2017 р.), підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 366 ГПК України у редакції з 15.12.2017 р. передбачено, що підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Слід зазначити, що ст. 365 ГПК України у редакції з 15.12.2017 р., іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов’язки, що і громадяни та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

При цьому, питання підсудності судам України справ з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою) визначені Законом України "Про міжнародне приватне право".

Згідно ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема у таких випадках: якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону; якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача; якщо дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України.

Таким чином, враховуючи вищенаведене в сукупності, а також положення ГПК України, оскільки відповідач є юридичною особою за законодавством України, спір підсудний господарським судам України, тому правомірно вирішувався у господарському Закарпатської області.

Як вбачається з умов контракту № 2012/06/01, волевиявлення сторін стосовно вибору права, яке має бути застосовано при вирішенні спорів, учасниками правовідносин не узгоджено і в контракті відсутнє.

Згідно ст. 7 Закону України “Про міжнародне приватне право” при визначенні права, що підлягає застосуванню, суд чи інший орган керується тлумаченням норм і понять відповідно до права України, якщо інше не передбачено законом.

Виходячи з заявленого позивачем предмету спору (про визнання недійсним правочину, вчиненого резидентом України), обумовленого сторонами місця виконання договору, а також положень ст.ст. 4, 5, ч. 2 ст. 47, ст. 48 Закону України “Про міжнародне приватне право”, місцевий суд дійшов обгрунтованого висновку, що до вирішення даної справи підлягає застосуванню законодавство України.

Заперечуючи проти вчиненого апелянтом/відповідачем правочину, що є предметом спору, представник Позивача стверджує, що він свої зобов'язання по ремонту, монтажу обладнання виконав в повному обсязі, що підтверджується підписаним директором ТОВ КЗ “Універ” О.Ледєл у м. Виноградів актом прийому передачі виконаних робіт від 20.09.2012 року і, таким чином твердження відповідача про прострочення виконання та наявні підстави для застосування неустойки у вигляді штрафу є безпідставними.

У свою чергу, апелянтом/відповідачем надано суду експертні дослідження, якими спростовуються факти монтажу поставленого обладнання та його використання у господарській діяльності.

Як вбачається з матеріалів даної справи, досліджуючи подані сторонами докази, місцевим господарським судом було оглянуто: оригінал Акту приймання-передачі робіт по контракту № 2012/06/01 від 20.09.2012 р., однак здійснити експертне дослідження цього акту на предмет його достовірності не видалось можливим через ненадання позивачем цього документа для проведення судової експертизи, з огляду на що факт виконання позивачем робіт по контракту № 2012/06/01 від 20.09.2012 р. залишився непідтвердженим судовим розглядом справи.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що позовні вимоги підлягають до задоволення, виходячи з оцінки поданих сторонами доказів, за внутрішнім переконанням суду, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України зобов’язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до частин 1 та 5 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Таким чином, заява про зарахування зустрічних однорідних вимог від 16.09.2016р., здійснена відповідачем 1, є правочином у розумінні норм статті 202 Цивільного кодексу України.

В силу положень чинного законодавства для зарахування достатньо ініціативи однієї сторони.

Зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином, який оформляється заявою однієї із сторін, і якщо інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, вона вправі на підставі статті 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України звернутись за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду.

Пунктом 2 ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що захист цивільних прав та інтересів здійснюється, зокрема, у такий спосіб, як визнання правочину недійсним.

Згідно із частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписами частин 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 ст. 207 Господарського кодексу України визначено, що господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності) може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 601 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Разом з тим, стаття 603 Цивільного кодексу України визначає, що у разі заміни кредитора боржник має право пред’явити проти вимоги нового кредитора свою зустрічну вимогу до первісного кредитора. У разі заміни, зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент одержання боржником письмового повідомлення про заміну кредитора, і строк вимоги настав до його одержання або цей строк не встановлений чи визначений моментом пред’явлення вимоги. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора, зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент пред’явлення боржникові вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

Відповідно до приписів ст. 601 Цивільного кодексу України зарахування можливе при наявності наступних умов:

- зустрічність вимог, тобто сторони одночасно беруть участь у двох зобов'язаннях і при цьому кредитор за одним зобов'язанням є боржником в іншому зобов'язанні;

- однорідність вимог (в Постанові Верховного Суду України від 09.12.2008 вказується, що однорідність вимог походить з їхнього матеріального змісту та юридичної природи і не залежить від підстав, що зумовили виникнення зобов’язань.);

- настання строку виконання за обома вимогами, що зараховуються, або строк був визначений моментом витребування, або, щоб термін не був вказаний взагалі, тобто, виконання можна було вимагати в будь-який момент (важливо, щоб строк виконання зобов’язання настав за двома зобов’язаннями. Оскільки, якщо за одним договором строк виконання настав, а за другим ні, то зарахування стане можливим лише після настання строку виконання за другим зобов'язанням);

- якість вимог, тобто між сторонами немає спору щодо розміру, характеру, змісту та умов зобов'язання;

- якщо не зійшов строк позовної давності по зустрічній вимозі.

Крім того, з огляду на постанову Вищого господарського суду України від 30.07.2014 у справі № 909/1094/13, зарахування вважається проведеним у випадку, якщо воно відбувається на підставі направленої заяви про зарахування вимог, після отримання іншою стороною такої заяви. Саме тому для уникнення у майбутньому спорів краще фіксувати зарахування зустрічних однорідних вимог укладанням між сторонами угоди.

Отже, законодавством чітко визначено, що зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань в одному із яких одна сторона є кредитором, друга - боржником, а в другому навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому, а кредитор у першому зобов'язанні є боржником у другому зобов'язанні).

Крім того, вимоги які можуть підлягати зарахуванню мають відповідати таким умовам: повинні існувати на день проведення заліку, бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язання є кредитором за другим); бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі речей, зокрема грошей).

Водночас, позивач у поданому позові посилається на висновки постанови Вищого господарського суду України від 17.02.16 у справі № 907/598/15, в ході розгляду якої досліджувались обставини та правовідносини щодо поставки товару згідно контракту № 2012/07/02 від 20.07.12 р. та, зокрема, наголошено про необхідність під час вирішення спору крім вимог національного законодавства встановити норми матеріального права ОСОБА_4 Угорщина, якими регулюються спірні правовідносини та надати відповідну оцінку доводам сторін спору з урахуванням встановлених норм права.

Так, згідно з ст. 123 ГПК України іноземні суб'єкти господарювання мають такі самі процесуальні права і обов'язки, що і суб'єкти господарювання України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

За визначенням термінів, наведених у ст. 1 Закону України "Про міжнародне приватне право" приватноправовими відносинами є відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи.

Згідно з ст. 2 Закону України "Про міжнародне приватне право" цей Закон застосовується, зокрема, до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом: визначення застосовуваного права; процесуальна правоздатність і дієздатність іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб; підсудність судам України справ з іноземним елементом.

Отже, з метою правильного вирішення спору у даній справі необхідно визначити її підсудність судам України, процесуальну правоздатність і дієздатність іноземного елемента та право, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Місцевий суд, вирішуючи даний спір, правомірно керувався ст. 4 ГПК України, у редакції чинній на дату постановлення судового рішення у даній справі (06.11.2017 р.), якою було передбачено, що господарський суд у випадках, передбачених законом або міжнародним договором, застосовує норми права інших держав.

При цьому відповідно до ст. 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.

Отже, у випадку обрання сторонами контракту права, що підлягає застосуванню до змісту правовідносин, господарський суд на підставі ст. 4 ГПК України (у редакції чинній на час ухвалення рішення у даній справі) застосовує це право у вирішенні спору.

Так, п. 9.3 контракту сторони передбачили таку умову як вирішення спірних питань за контрактом за місцезнаходженням підрядника.

Зазначений пункт договору не містить згоди сторін про передачу спорів, що виникають з контракту до арбітражу, а також не визначає конкретний суд, що здійснюватиме розгляд спорів, а відсилає до процесуального законодавства за місцем знаходження позивача, тобто фактично є пророгаційною угодою.

Натомість ст. II Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 1958) встановлює, що передача спорів до арбітражу вимагає однозначного волевиявлення сторін щодо такої передачі із зазначенням органу, що здійснюватиме вирішення цих спорів.

Державний суд України відповідно до норм міжнародного приватного права та загальноприйнятих норм міжнародного цивільного процесу не має права застосовувати процесуальне законодавство іншої країни, а відтак процесуальне законодавство, яке передбачає укладення пророгаційної угоди.

Зазначене розповсюджується на випадки коли процесуальні норми містяться у матеріальному праві іноземної держави.

Згідно з ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадках, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача.

Положення розділу XII Закону України "Про міжнародне приватне право" не встановлює заборону державним судам України приймати до свого провадження справи з іноземним елементом у випадку наявності пророгаційної угоди про розгляд справи в іноземному державному суді. Водночас, наведені вище положення ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" свідчать про наявність правових підстав для розгляду спору у даній справі господарськими судами України, а відтак з урахуванням правил територіальної підсудності даний спір підсудний господарському суду Закарпатської області.

Згідно з нормами Закону України "Про міжнародне приватне право" для державного суду в Україні обов'язковим є вибір матеріального права, здійснений сторонами контракту.

Згідно з ч. 1. ч. 2 ст. 4 Закону України "Про міжнародне приватне право" право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України. Якщо згідно з частиною першою цієї статті неможливо визначити право, що підлягає застосуванню, застосовується право, яке має більш тісний зв'язок із приватноправовими відносинами.

За винятком випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України, сторони договору за ст. 43 Закону України "Про міжнародне приватне право" згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.

Якщо сторони не досягнули згоди про вибір права, то відповідно до ст. 44 Закону України "Про міжнародне приватне право" застосовується право відповідно до частин другої і третьої ст. 32 цього Закону, при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, зокрема за договором купівлі-продажу такою стороною є продавець .

Як вбачається зі змісту укладеного сторонами контракту, підрядником за ним є UNIMATIK KFT, яке є іноземним суб'єктом господарювання і знаходиться в ОСОБА_4 Угорщина.

Отже, в даному випадку стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є відповідач.

Відповідно до приписів ГПК України господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, при цьому, господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що до спірних правовідносин слід застосовувати як норми національного законодавства України, так і норми кодифікованих актів ОСОБА_4 Угорщина, що регулюють спірні правовідносини, зокрема положення Цивільного кодексу Угорщини.

Боржник може виконати своє грошове зобов'язання, зокрема шляхом надсилання кредиторові заяви (правочину) про зарахування до суми свого грошового боргу суми простроченої грошової вимоги, яку він має до кредитора (параграф 6:49, розділ Х, шоста книга частина перша, глава ІІІ ЦК Угорщини).

По відношенню до грошових вимог, які звільнені від примусового виконання, можуть бути зараховані такі грошові вимоги, походження яких має аналогічні підстави (абз.3 параграф 6:50, розділ Х, шоста книга частина перша, глава ІІІ ЦК Угорщини). Не може бути проведено зарахування тих грошових вимог, які не можуть бути реалізовані в рамках судового процесу (абз.2 параграф 6:51, розділ Х, шоста книга частина перша, глава ІІІ ЦК Угорщини).

Правочином є волевиявлення, направлене на виникнення правових наслідків. Правочин, вчинений між відсутніми особами набуває чинності з моменту його отримання іншою стороною (абз.1 пар.6:4 розділ ІІ, шоста книга частина перша, глава І ЦК Угорщини). За своєю природою зарахування зустрічної вимоги є односторонньою угодою (правочином), яка оформляється заявою однієї сторони.

Якщо цим законом не встановлено інше, то правочин вважається вчиненим письмово, при його підписанні стороною, що його вчинила (абз.2 , параграф 6:7, розділ ІІ, шоста книга частина перша, глава І ЦК Угорщини).

Абзацом 2 параграфу 6:8, розділу ІІ, шоста книга частина перша, глава І ЦК Угорщини визначено, що в разі наявності спору щодо одностороннього правочину його слід тлумачити таким чином, за загальноприйнятим розумінням слів з урахуванням обставин події та імовірного наміру особи, що вчинила правочин.

Згідно положень абз.1-3 параграфу 6:88, розділу ХVІІІ, шоста книга частина перша, глава VІ ЦК Угорщини оспорюваний правочин визнається недійсним з моменту його укладення в результаті його результативного оскарження; оскаржити правочин може сторона, права якої порушено, а також особа, яку з оскарженням пов'язує правовий інтерес; оскарження може відбутись протягом одного року з моменту укладення даного договору шляхом направлення правочину іншого правочину іншій стороні або шляхом безпосереднього звернення до суду.

На недійсному договорі не може ґрунтуватись право сторони або вимога щодо виконання умов договору. Подальші правові наслідки недійсності суд застосовує на підставі вимоги сторони, але в межах строків давності та відчуження прав власності (параграф 6:180, розділу ХVІІІ, шоста книга частина перша, глава VІ ЦК Угорщини).

З огляду на вищенаведене, відповідно до норм Цивільного кодексу Угорщини, зарахування зустрічних однорідних вимог можливо лише при наявності таких умов: вимоги сторін мають бути зустрічні, тобто такими, які випливають з двох різних зобов'язань між двома особами, де кредитор одного зобов'язання є боржником іншого, те саме повинне бути і з боржником; однорідні, зокрема можна зараховувати грошовий борг проти грошового; необхідно, щоб за обома вимогами вже настав строк виконання, оскільки не можна пред'явити до зарахування вимоги за таким зобов'язанням, яке не підлягає виконанню. Також, зустрічні вимоги мають бути однорідними за своє юридичною природою та матеріальним змістом. При цьому, характер зобов'язань, їх мета, зміст та види при зарахуванні не мають значення.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем в рахунок зарахування як однорідних вимог визначено заборгованість позивача за контрактом № 2012/06/01 від 01.06.12 про виплату 477630,93 Євро штрафу, нарахованого у відповідності до п. 5.2. контракту.

Таким чином, як вбачається за змісту заяви, відповідачем виставлено позивачу вимоги зводиться до стягнення з позивача нарахованого відповідачем штрафу за порушення умов договору.

Вимоги про сплату пені/штрафу та нарахувань передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов'язань, й відтак ці вимоги не можуть бути зараховані як зустрічні в порядку статті 601 Цивільного кодексу України (п. 1.14. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" ).

Грошове зобов'язання - зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов'язань боржника не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду.

Таким чином, обов'язок сплатити штраф за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням в розумінні положень частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, тому що штраф є одним із видів забезпечення виконання основного зобов'язання, в тому числі й грошового. Отже, стягнення заборгованості за договором та оплата штрафу не є однорідними зобов'язання, а тому не можуть бути зарахованими.

Однак, суд констатує, що відповідачем не доведено наявність вказаної заборгованості у позивача та не подано жодних документально підтверджених доказів її наявності у позивача, підстави її виникнення та її розрахунок.

Крім того, апелянтом/відповідачем не підтверджено безспірність вимог про нарахування позивачу штрафу.

Згідно з частиною 1 статті 602 ЦК України, не допускається зарахування зустрічних вимог: про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; в інших випадках, встановлених договором або законом.

У свою чергу, частина 1 статті 202 Господарського кодексу України закріплює, що господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини 3 статті 203 ГК України, господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Згідно з частиною 5 статті 203 ГК України, не допускається зарахування вимог, щодо яких за заявою другої сторони належить застосувати строк позовної давності і строк цей минув, а також в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином, ЦК України та ГК України, називаючи невичерпний перелік випадків, коли зарахування зустрічних однорідних вимог є недопустимим, вказують на можливість встановлення інших, встановлених законом випадків, за яких зарахування зустрічних однорідних вимог є неправомірним.

Заява про залік є способом приведення (включення) у дію самої процедури заліку, який має бути здійснено взаємно і добровільно сумлінними учасниками господарських відносин шляхом здійснення відповідних проводок по рахунках бухгалтерського обліку, зафіксувавши факт безготівкового розрахунку із контрагентом.

Звідси слідує, що заява про залік грошових вимог не є безумовною підставою для заліку грошових вимог і, таким чином, не визначає того моменту, з якого починається дія заліку.

Отже дія кредитора-боржника по пред'явленню заяви про залік грошових вимог повинна мати зворотню дію (сприяння) з боку боржника-кредитора.

У протилежному випадку - це спір про право, що може бути вирішено тільки судом.

Водночас, аналізуючи положення цивільного законодавства України та Угорщини, зміст заяви від 28.12.15, місцевий суд дійшов правомірного висновку, що односторонній правочин - заява відповідача від 28.12.17 р. про зарахування зустрічних однорідних вимог у сумі 60900 Євро, за зобов'язаннями позивача перед відповідачем у сумі 477630,93 Євро є такою, що суперечить чинному законодавству, зокрема нормі ст. 203 ЦК України, тобто не вчинено дій, спрямованих на додержання вимог, встановлених статтею 203 Господарського кодексу України та статтею 601 Цивільного кодексу України, щодо однорідності зарахованих вимог, з огляду на вищенаведене, вказаний односторонній правочин - заява про зарахування зустрічних однорідних вимог від 16.09.2016 р., у зв'язку з тим, що його зміст суперечить нормам чинного законодавства, визнається судом недійсним, а позов у вказаній частині підлягає задоволенню.

З огляду на вищенаведене, місцевий суд правомірно, судові витрати у сумі 1600,00 грн. судового збору, у відповідності до статті 49 ГПК України, яка була чинною на час ухвалення судового рішення у даній справі, поклав на відповідача/апелянта.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України в редакції від 15.12.2017 р., суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина 2 зазначеної статті).

У відповідності до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Вимогами ч. 1 ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, колегія суддів приходить до висновку, рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.11.2017 р. у справі № 907/692/17 - залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Консервний завод «Універ» б/н від 16.11.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/5620/17 від 29.11.2017 р.) – без задоволення.

Інші доводи апелянта, які викладені в апеляційній скарзі до уваги не приймаються, оскільки вони не спростовують висновків місцевого господарського суду у даній справі та не можуть слугувати підставою для скасування рішення місцевого господарського суду у даній справі.

Витрати зі сплати судового збору за перегляд рішення місцевого суду в апеляційному порядку покласти на апелянта, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 129 ГПК України.

Керуючись, ст. ст. 86, 269, 270, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.11.2017 р. у справі № 907/692/17 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Консервний завод «Універ» – без задоволення.

2. Судові витрати за перегляд рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку покласти на апелянта.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

4. Матеріали справи повернути в Господарський суд Закарпатської області.

Повний текст постанови складено та підписано 28.09.2018 року.

Головуючий суддя Л.С.Данко

Суддя Н.А.Галушко

Суддя Г.В.Орищин