Рішення № 76754912, 20.09.2018, Господарський суд Рівненської області

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" вересня 2018 р. м. Рівне Справа № 918/331/18

Господарський суд Рівненської області у складі судді Церковної Н.Ф., при секретарі судового засідання Оліфер С.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот"

до відповідача 1 Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області,

до відповідача 2 Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного Управління ДСНС України у Рівненській області ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача – Рівненська обласна державна адміністрація,

про зобов'язання до укладення договору на постійне обов'язкове обслуговування державною аварійно-рятувальною службою об'єкту та окремих територій,

за участі представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1;

від відповідача 1: ОСОБА_2;

від відповідача 2: ОСОБА_3;

від третьої особи: ОСОБА_4

Відповідно до частини 14 статті 8, статті 222 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) при розгляді судової справи здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу програмно-апаратного комплексу "Діловодство суду".

Для архівного зберігання оригіналу звукозапису надано диск CD-R, серійний номер А6359.

У судовому засіданні 20 вересня 2018 року, відповідно до частини 1 статті 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У травні 2018 року Приватне акціонерне товариство "Рівнеазот" (далі – Товариство) звернулося до Господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що листом від 2 березня 2018 року позивач звернувся до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області (далі – Управління) з пропозицією укласти договір на постійне обов’язкове обслуговування державною аварійно-рятувальною службою об’єкту та окремих територій Товариства з долученням до цієї пропозиції двох примірників проекту відповідного договору. У той же час листом Управління від 10 квітня 2018 року № 02-1694/08 позивачу було відмовлено в укладенні цього правочину з посиланням на невідповідність запропонованого Товариством проекту договору положенням постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2017 року № 5 "Про затвердження Порядку здійснення постійного та обов’язкового аварійно-рятувального обслуговування суб’єктів господарювання, галузей та окремих територій" (далі – Порядок). Разом з тим 26 квітня 2018 року Товариство повторно звернулося до вказаного відповідача з пропозицією укласти договір на аварійно-рятувальне обслуговування та оренду майна. Проте у відповідь на це звернення позивач отримав повторну відмову Управління від укладення зазначеної угоди з мотивів невідповідності запропонованого предмета спірного договору як «надання послуг з проведення відповідних робіт із запобігання виникненню надзвичайних ситуацій (профілактики), локалізації і ліквідації наслідків аварій, інших послуг…» нормам Порядку. Водночас оскільки Управлінням в порушення імперативних приписів чинного законодавства не було надано позивачу ні власної редакції спірного договору, ні відповідного протоколу розбіжностей, Товариство, посилаючись на статті 16, 626, 628 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), статтю 179 Господарського кодексу України (далі – ГК України) та статті 20, 24, 133 Кодексу цивільного захисту України (далі – КЦЗУ), просило суд зобов’язати Управління укласти з позивачем договір на постійне обов’язкове обслуговування державною аварійно-рятувальною службою об’єкту та окремих територій Товариства в редакції, наданій позивачем.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 24 травня 2018 року позовну заяву Товариства від 22 травня 2018 року прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 918/331/18, вирішено розглядати справу в порядку загального позовного провадження та призначено її до розгляду в підготовчому засіданні на 20 червня 2018 року.

15 червня 2018 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшов відзив Управління на позовну заяву від 15 червня 2018 року (а.с. 35-47), в якому даний відповідач заперечив проти задоволення вимог Товариства з огляду на те, що позивачем у запропонованій ним до укладення редакції спірного договору було зазначено умови, які не властиві здійсненню аварійно-рятувальними службами постійного та обов’язкового аварійно-рятувального обслуговування суб’єктів господарювання, зокрема, умови щодо оренди майна, техніки та обладнання, а також зобов’язання Аварійно-рятувальної служби сплачувати комунальні послуги за користування орендованим приміщенням. Так, про вказані обставини зазначений відповідач листом від 10 квітня 2018 року № 02-1694/08 повідомив позивача, зокрема, щодо того, що договір не може містити інших норм, які не стосуються безпосередньо надання послуг по здійсненню аварійно-рятувальною службою постійного та обов'язкового аварійно-рятувального обслуговування відповідно до Порядку. Водночас позивачу було запропоновано укласти окремий договір на постійне та обов'язкове обслуговування аварійно-рятувальною службою об'єктів та окремих територій Товариства. 26 квітня 2018 року позивач повторно звернувся до Управління з листом № 1401 щодо укладання договорів на аварійно-рятувальне обслуговування та оренди майна. Розглянувши зміст цього листа, Управління листом від 10 травня 2018 року № 01-2281/08 вказало позивачу на невідповідність прописаних істотних умов, зокрема предмету в проектах договорів, вимогам чинного законодавства.

Управлінням вкотре було зазначено, що аварійно-рятувальною службою можуть надаватися додаткові платні послуги, визначені в Переліку до постанови Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1102 "Деякі питання надання платних послуг підрозділами Міністерства надзвичайних ситуацій" (далі – Постанова), та які не можуть бути предметом договору на постійне та обов'язкове обслуговування державною аварійно-рятувальною службою об'єкту та окремих територій позивача. Крім того, Товариству наголошено, що майно, яке пропонується передати в оренду для надання послуг з аварійно-рятувального обслуговування АРЗ СП ГУ ДСНС, перебуває в користуванні 1 Державного пожежно-рятувального загону Управління відповідно до пункту 3.12 договору від 30 грудня 2016 року № 1162 "Про організацію підрозділу ДСНС України на об'єктах ПрАТ ''РІВНЕ'АЗОТ'', який на сьогодні є діючим, та який оскаржується позивачем в апеляційній інстанції у справі № 918/16/18.

Разом з тим, у проекті договору в редакції Товариства, позивачем виписані обов'язки аварійно-рятувальної служби, котрі частково виконуються 1 Державним пожежно-рятувальним загоном Управління з охорони об'єктів Товариства у відповідності до предмету договору від 30 грудня 2016 року № 1162, яким є здійснення пожежної охорони об'єктів позивача.

Відтак, відповідно до положень Порядку, обов'язки аварійно-рятувальної служби в договорі про аварійно-рятувальне обслуговування, на думку Управління, апріорі не підлягають заміщенню обов'язками державного пожежно-рятувального загону згідно договору по охороні об'єктів від пожеж суб'єктів господарювання.

Крім того, листами від 16 січня 2018 року та від 27 лютого 2018 року Управління пропонувало позивачу розглянути питання щодо укладання договору на аварійно-рятувальне обслуговування з третім державним пожежно-рятувальним загоном Головного управління. У листі від 18 січня 2018 року Товариство зазначило, що адміністрація підприємства позивача не заперечує щодо можливості укладання договору на аварійно-рятувальне обслуговування з третім державним пожежно-рятувальним загоном, що, на думку Управління, спростовує твердження позивача, про ухиляння вказаним відповідачем від укладання спірного договору.

Також у своєму відзиві Управління вказало на те, що у пункті 6 Порядку зазначено про те, що обслуговування здійснюється на підставі відповідного договору, що укладається між: суб'єктом господарювання та аварійно-рятувальною службою, за письмовим зверненням уповноваженої особи суб'єкта господарювання до відповідної аварійно-рятувальної служби з одночасним поданням відомостей, визначених за результатами ідентифікації об'єкта підвищеної небезпеки, декларації безпеки та плану локалізації і ліквідації наслідків аварій на об'єкті підвищеної небезпеки, які підлягають обслуговуванню. Водночас зі змісту позовної заяви Товариства та доданих до неї документів вбачається, що письмове звернення позивача до аварійно-рятувальної служби про укладання спірного договору відсутнє, що свідчить про те, що Товариством не було надано передбачених Порядком відомостей, визначених за результатами ідентифікації об'єкта підвищеної небезпеки, декларації безпеки та плану локалізації і ліквідації наслідків аварій на об'єкті підвищеної небезпеки, яким є позивач.

Разом з тим, заперечуючи проти задоволення вимог Товариства, Управління вказало, що додаткові платні послуги, визначені в Постанові та виписані в проекті спірного договору в редакції позивача, не є обов'язковими для державних пожежно-рятувальних підрозділів, зокрема зі статусом аварійно-рятувальної служби. Відтак, вимагаючи в позові укласти договір на постійне обов'язкове обслуговування державною аварійно-рятувальною службою об'єкту та окремих територій в редакції, наданій Товариством, позивач перебрав на себе зобов'язання не тільки обов'язків аварійно-рятувальної служби при визначенні послуг, зокрема додаткових послуг, але й визначення вартості цих послуг.

Крім того, позивач, на думку Управління, на підтвердження своїх вимог не надав належних доказів, які би свідчили про наявність обставин та правових підстав позову щодо укладання спірного договору на постійне обов'язкове обслуговування з аварійно-рятувальною службою в особі Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Управління.

У той же час, викладене у позовній заяві твердження позивача про те, що Управління ухиляється від підписання договору, укладання якого передбачено вимогам чинного законодавства, на думку цього відповідача, також є необґрунтованим, оскільки Управління, як юридична особа публічного права, не є аварійно-рятувальною службою та не може бути стороною в договорі на постійне обов'язкове обслуговування, а відтак не може і ухилятися від підписання договору, укладання якого передбачено вимогам чинного законодавства, як стверджує позивач.

У судовому засіданні 20 червня 2018 року оголошувалася перерва до 18 липня 2018 року.

16 липня 2018 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшли заперечення Товариства на відзив на позовну заяву від 13 липня 2018 року № 1389-юд (а.с. 80-83), в яких позивач зазначив, що відповідно до абзацу 4 Порядку аварійно-рятувальне обслуговування передбачає надання послуг з проведення відповідних робіт із запобігання виникненню надзвичайних ситуацій (профілактики), локалізації і ліквідації наслідків аварій, інших послуг відповідно до договору. Відтак, запропонований позивачем до укладення договір, на думку останнього, відповідає вимогам законодавства. Крім того, позивач зазначив про необґрунтованість посилань Управління на те, що запропонованою Товариством редакцією спірного договору Управління фактично зобов’язується отримати в оренду певне майно, у зв’язку з тим, що такий проект договору не є предметом спору у даній справі. Також позивач у даних запереченнях вказав про те, що усі документи, передбачені Порядком, та необхідні для укладення спірного договору, зокрема, план локалізації та ліквідації наслідків аварій на об’єкті підвищеної небезпеки, відомості, визначені за результатами ідентифікації об’єкта підвищеної небезпек і декларації безпеки підприємства наявні в Управління. Разом з тим на підтвердження обґрунтованості визначення позивачем ціни спірного договору останній посилався на те, що за тривалий період листування між сторонами Управління, як орган, відповідальний за організацію та діяльність аварійно-рятувальних служб на території Рівненської області, мало час і можливість обрахувати вартість аварійно-рятувального обслуговування, вирахувати та визначити склад та чисельність аварійно-рятувальної служби і зазначити у протоколі розбіжностей вартість, чисельність та інші умови договору, чого не зробило.

17 липня 2018 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшли заперечення Управління від 17 липня 2018 року № 02-3578/12 (а.с. 120-124), в яких останнє повідомило, що пропозиція від Товариства про укладення спірного договору безпосередньо до державних аварійно-рятувальних загонів Рівненської області не надходила, тоді як Управління в силу своїх повноважень не може бути стороною у договорі на постійне аварійно-рятувальне обслуговування. Також відповідач зазначив, що визначення переліку додаткових платних послуг, надання яких не суперечить та не перешкоджає основній діяльності підрозділів Міністерства надзвичайних ситуацій, не відноситься до компетенції позивача.

Крім того, у наведених запереченнях Управління зазначило, що частиною 1 статті 133 КЦЗУ визначено, що суб'єкти господарювання та окремі території, на яких існує небезпека виникнення надзвичайних ситуацій, підлягають постійному та обов'язковому аварійно-рятувальному обслуговуванню на договірній" основі аварійно-рятувальними службами, які пройшли атестацію в установленому порядку.

Частиною 3 цієї статті визначено, що суб'єкти господарювання, галузі та окремі території, які підлягають постійному та обов'язковому аварійно-рятувальному обслуговуванню, а також порядок такого обслуговування визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2016 року № 763 затверджено Перелік суб'єктів господарювання, галузей та окремих територій, які підлягають постійному та обов'язковому аварійно-рятувальному обслуговуванню на договірній основі. Так, в пунктах 1, 2 цієї Постанови, на яку посилається позивач, прописаний виняток, коли суб'єкти господарювання не укладають договір про аварійно-рятувальне обслуговування, а саме: за винятком суб'єктів господарювання, що утворили на професійній основі об'єктові аварійно-рятувальні служби, які пройшли атестацію в установленому порядку.

Пунктом 5 Порядку визначено, що у разі відсутності на об'єкті суб'єкта господарювання власної об'єктової аварійно-рятувальної служби, атестованої в установленому порядку для проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, виникнення яких можливе на зазначеному об'єкті, обслуговування такого об'єкта здійснюється іншими аварійно-рятувальними службами, а на об'єкті, що має стратегічне значення для економіки та/або безпеки держави, – державними аварійно-рятувальними службами, атестованими відповідно до законодавства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2015 року № 83 затверджений Перелік об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави", до якого Товариство не входить.

Відтак, за наявності на об’єкті позивача власної об'єктової аварійно-рятувальної служби – Воєнізованого газорятувального загону Товариства, який атестований відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13 листопада 2013 року № 828 (свідоцтво про атестацію аварійно-рятувальної служби серія МК № 722 від 4 травня 2018 року), додаткове обслуговування саме державними аварійно-рятувальними службами об’єктів позивача законодавством не передбачається.

Ухвалою суду від 18 липня 2018 року строк розгляду справи № 918/331/18 в підготовчому судовому засіданні було продовжено до 24 серпня 2018 року включно, а розгляд справи відкладено на 9 серпня 2018 року. Крім того, цією ухвалою до участі у справі було залучено співвідповідача – Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного Управління ДСНС України у Рівненській області (далі – Загін), а також третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача – Рівненську обласну державну адміністрацію (далі – Адміністрація).

8 серпня 2018 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшов відзив Загону на позовну заяву від 8 серпня 2018 року № 02/480 (а.с. 157-166), в якому останній заперечив проти задоволення вимог Товариства з огляду на те, що даний відповідач як державна організація, утворений з метою гасіння пожеж, запобігання, реагування та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, пожежо-, аварійно-, та пошуково-рятувальних робіт, дослідження пожеж та надзвичайних ситуацій, пов’язаних з ними, інших робіт у зоні відповідальності, а також здійснення відповідно до вимог законодавства професійної підготовки та навчання робітничих кадрів, в обов’язки якого покладена організація та проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій, зазначених у Свідоцтві про атестацію аварійно-рятувальної служби, у зв’язку з чим Загін не може надавати послуги по постійному обов’язковому обслуговуванню державною аварійно-рятувальною службою об’єкту та окремих територій Товариства.

Також даний відповідач у своєму відзиві вказав, що формування вартості послуг на постійне обов'язкове обслуговування державною аварійно-рятувальною службою об'єкту та окремих територій здійснюється відповідно до спільного наказу Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків чорнобильської катастрофи та Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 15 грудня 2003 року № 495/369, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 грудня 2003 року за № 1222/8543, яким затверджено Порядок визначення розмірів оплати за обслуговування об'єктів та окремих територій державними аварійно-рятувальними службами. Разом з тим механізм формування вартості платних послуг у сферах цивільного захисту визначено спільним наказом Міністерства надзвичайних ситуацій, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України , Міністерства Фінансів України від 3 січня 2012 року № 1/2/1 "Про затвердження методики формування вартості платних послуг, які надаються підрозділами Міністерства надзвичайних ситуацій України", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16 січня 2012 року за № 45/20358. Відтак, прописані в пункті 2.1.1 запропонованого позивачем до укладення проекту спірного договору Порядок та Постанова № 1102 за своєю правовою основою не можуть бути виконані в одному правочині, оскільки це різні послуги, які надаються за окремо укладеними угодами та з відповідним різним механізмом формування їх вартості.

Крім того, Загін також поставив під сумнів правильність визначення позивачем 1 (однієї) оперативної одиниці у проекті спірного договору.

Так, відповідно до пункту 6 Порядку обслуговування здійснюється на підставі відповідного договору, що укладається між: суб'єктом господарювання та аварійно-рятувальною службою, за письмовим зверненням уповноваженої особи суб'єкта господарювання до відповідної аварійно-рятувальної служби з одночасним поданням відомостей, визначених за результатами ідентифікації об'єкта підвищеної небезпеки, декларації безпеки та плану локалізації і ліквідації наслідків аварій на об'єкті підвищеної небезпеки, які підлягають обслуговуванню.

Пунктом 8 Порядку унормовано, що кількість та чисельний склад оперативних одиниць аварійно-рятувальної служби визначаються керівником аварійно-рятувальної служби за погодженням із суб'єктом господарювання. При цьому враховується специфіка об 'єкта чи окремої території, а також спеціалізація, дислокація та нормативи виїзду підрозділів такої служби для проведення обслуговування.

Із вище викладеного вбачається, що Товариством не було дотримано вимог пунктів 6, 8 Порядку, що в свою чергу, на думку цього відповідача, призвело до неправильного встановлення 1 (однієї) оперативної одиниці та невірного визначення вартості обслуговування.

Разом з тим Загін у своєму відзиві також зазначив про те, що у проекті спірного договору в редакції Товариства останнім виписані обов'язки аварійно-рятувальної служби, які частково виконуються 1 Державним пожежно-рятувальним загоном Головного управління з охорони об'єктів Товариства у відповідності до предмету договору від 30 грудня 2016 року № 1162 ''Про організацію підрозділу ДСНС України на об'єктах ПрАТ ''РІВНЕАЗОТ'', яким є здійснення пожежної охорони об'єктів позивача, і який на час розгляду даної справи є діючим. Отже, відповідно до положень Порядку обов'язки аварійно-рятувальної служби у договорі про аварійно-рятувальне обслуговування, на думку Загону, не підлягають заміщенню обов'язками державного пожежно-рятувального загону згідно договору від 30 грудня 2016 року № 1162 по охороні об'єктів від пожеж суб'єктів господарювання.

Ухвалою суду від 9 серпня 2018 року підготовче провадження у справі № 918/331/18 було закрито та призначено її до розгляду по суті в судовому засіданні на 5 вересня 2018 року.

28 серпня 2018 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшла відповідь Товариства на відзив Загону від 27 серпня 2018 року № 1515 (а.с. 197-201), в якій позивач зазначив про необґрунтованість посилань Загону, викладених у його відзиві на позовну заяву від 8 серпня 2018 року № 02/480.

4 вересня 2018 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшли заперечення Загону на відповідь на відзив на позовну заяву від 4 вересня 2018 року № 02/524 (а.с. 218-224), в яких даний відповідач вказав на необґрунтованість вимог Товариства та відсутність правових підстав для задоволення його позову.

У судовому засіданні 5 вересня 2018 року оголошувалася перерва до 20 вересня 2018 року. У судовому засіданні 20 вересня 2018 року представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.

Представники відповідачів у цьому судовому засіданні проти задоволення позову Товариства заперечили з підстав, зазначених у відзивах на позовну заяву від 15 червня 2018 року і від 8 серпня 2018 року № 02/480, а також запереченнях від 17 липня 2018 року № 02-3578/12 та від 4 вересня 2018 року № 02/524.

Представник третьої особи у цьому судовому засіданні просив суд вирішити спір на власний розсуд.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій документів їх оригіналам, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що листом від 16 січня 2018 року № 01-286/06/1 ''Про роботу спільної комісії'' (а.с. 48-49) Управління запропонувало позивачу розглянути питання щодо укладання договору на аварійно-рятувальне обслуговування з третім державним пожежно-рятувальним загоном Управління.

У відповідь на вказане звернення листом від 18 січня 2018 року № 208 (а.с. 50) позивач просив Управління надати конкретні пропозиції у вигляді проекту договору стосовно здійснення подальшого забезпечення протипожежного захисту підприємства підрозділами Управління у відповідності до вимог чинних нормативно-правових актів та Кодексу цивільного захисту України.

Відповіддю від 25 січня 2018 року № 01-448/06/1 (а.с. 51) Управління надало позивачу проект договору на аварійно-рятувальне обслуговування державною аварійно-рятувальною службою.

Разом з тим, Товариство розглянуло пропозиції Управління, викладені у листі від 25 січня 2018 року № 01-448/06/1 та листом від 31 січня 2018 року № 374 (а.с. 52) просило привести проект договору у відповідність до вимог Порядку та постанови Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2012 року № 110 ''Деякі питання надання підрозділами Державної служби надзвичайних ситуацій платних послуг" та повторно надати його на адресу позивача.

Розглянувши вказаний лист позивача від 31 січня 2018 року № 374, Управління листом від 2 лютого 2018 року № 02-622 (а.с. 53) направило Товариству підготовлений проект договору, який укладається аварійно-рятувальними службами із суб'єктами господарювання. Разом з тим, Управління у цьому відправленні також повідомило, що вимоги постанови Кабінету Міністрів України № 110 не відносяться до Порядку здійснення постійного та обов'язкового аварійно-рятувального обслуговування суб'єктів господарювання за вищевказаним договором.

Слід також зазначити, що листом від 27 лютого 2018 року № 03-914/08 (а.с. 54) Управління повідомило позивача про те, що проект спірного договору не може містити інші норми, які не стосуються безпосередньо надання послуг по здійсненню аварійно-рятувальною службою постійного та обов'язкового аварійно-рятувального обслуговування, та запропонувало укласти окремий договір на постійне та обов'язкове аварійно-рятувальне обслуговування державною аварійно-рятувальною службою об'єкту та окремих територій Товариства з ДПРЗ-3 ГУ ДСНС України у Рівненській області (юридичною особою).

Судом також встановлено, що листом від 2 березня 2018 року № 783 (а.с. 13) Товариство звернулося до Управління з проханням визначитися із уповноваженим суб’єктом, який буде стороною договору і надаватиме послуги по ньому, і в 20-денний строк розглянути наданий позивачем проект договору відповідно до вимог діючого законодавства та у разі відсутності заперечень підписати цю угоду.

Разом з тим листом від 10 квітня 2018 року № 02-1694/08 (а.с. 14) Управління повідомило позивача про те, що договір не може містити інші норми, які стосуються безпосередньо надання послуг по здійсненню аварійно-рятувальною службою постійного та обов’язкового аварійно-рятувального обслуговування відповідно до Порядку. Натомість позивачу було запропоновано укласти окремий договір на постійне та обов’язкове аварійно-рятувальне обслуговування державною аварійно-рятувальною службою об’єкту та окремих територій Товариства, і при укладенні цього договору додатковою угодою припинити дію договору від 30 листопада 2016 року № 1162 відповідно до пункту 7.4, що дало б можливість Управлінню ліквідувати ДПРЗ-1 з охорони об’єктів позивача та не допускати збільшення заборгованості позивача по даному договору.

Листом від 26 квітня 2018 року № 1401 (а.с. 15) позивач звернувся до Управління з пропозицією укласти договір на постійне та обов’язкове аварійно-рятувальне обслуговування державною аварійно-рятувальною службою об’єкту та окремих територій Товариства з долученням до цього відправлення проекту спірного договору у двох примірниках.

У відповідь на вказане звернення листом Управління від 10 травня 2018 року № 01-2281/08 позивача було повідомлено про те, що визначений предмет спірного договору у запропонованій Товариством редакції не відповідає нормам Порядку. Також позивачу було наголошено, що Аварійно-рятувальна служба може надавати інші платні послуги за окремим договором, перелік яких затверджено Постановою, та які не можуть бути предметом договору на постійне та обов'язкове обслуговування державною аварійно-рятувальною службою об'єкту та окремих територій.

Враховуючи наведені обставини, Товариство звернулося до Господарського суду Рівненської області з даним позовом про зобов’язання Управління укласти спірний договір у судовому порядку в запропонованій позивачем редакції (а.с. 10-12).

Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Згідно з приписами статті 638 цього Кодексу договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (частина 1 статті 640 ЦК України).

Як встановлено у статті 649 ЦК України, розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом. Розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору не на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, можуть бути вирішені судом у випадках, встановлених за домовленістю сторін або законом.

Таким чином, передумовою для передачі переддоговірного спору на вирішення господарського суду є або вказівка закону, або домовленість сторін.

Окрім того, згідно зі статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо). Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору (частина 1 статті 187 ГК України).

Таким чином, згідно з приписами законодавства, на розгляд суду може бути переданий переддоговірний спір у випадках, якщо це: 1) спір, що виник при укладанні договору за державним замовленням; 2) якщо це договір, укладення якого є обов’язковим на підставі закону; 3) в інших випадках, встановлених законом; 4) інші переддоговірні спори, якщо це передбачено угодою сторін, або на підставі укладеного між сторонами попереднього договору.

Як передбачено частиною 1 статті 133 КЦЗУ суб’єкти господарювання та окремі території, на яких існує небезпека виникнення надзвичайних ситуацій, підлягають постійному та обов’язковому аварійно-рятувальному обслуговуванню на договірній основі аварійно-рятувальними службами, які пройшли атестацію в установленому порядку.

Частиною 2 цієї статті визначено, що аварійно-рятувальне обслуговування передбачає надання послуг з проведення відповідних робіт із запобігання виникненню надзвичайних ситуацій (профілактики), локалізації і ліквідації наслідків аварій, інших послуг відповідно до укладеної угоди.

Суб'єкти господарювання, галузі та окремі території, які підлягають постійному та обов'язковому аварійно-рятувальному обслуговуванню, а також порядок такого обслуговування визначаються Кабінетом Міністрів України (частина 3 згаданої статті).

Відповідно до приписів Порядку останній визначає механізм здійснення аварійно-рятувальними службами постійного та обов’язкового аварійно-рятувального обслуговування суб’єктів господарювання, галузей та окремих територій, щодо яких існує небезпека виникнення надзвичайних ситуацій. Аварійно-рятувальному обслуговуванню підлягають суб’єкти господарювання, галузі та окремі території, щодо яких існує небезпека виникнення надзвичайних ситуацій (пункти 1, 2 Порядку).

З матеріалів справи вбачається, що об'єкти Товариства віднесено до Державного реєстру об'єктів підвищеної небезпеки, що підтверджується, зокрема, відповідним свідоцтвом (а.с. 17) та не заперечується сторонами. А тому такі об'єкти підлягають постійному та обов’язковому аварійно-рятувальному обслуговуванню на договірній основі.

Як визначено у пункті 4 Порядку право на здійснення обслуговування мають аварійно-рятувальні служби, що утворені на професійній основі та атестовані відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13 листопада 2013 року № 828 "Про затвердження Порядку атестації аварійно-рятувальних служб і рятувальників".

У разі відсутності на об'єкті суб'єкта господарювання власної об'єктової аварійно-рятувальної служби, атестованої в установленому порядку для проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, виникнення яких можливе на зазначеному об'єкті, обслуговування такого об'єкта здійснюється іншими аварійно-рятувальними службами, а на об'єкті, що має стратегічне значення для економіки та/або безпеки держави, - державними аварійно-рятувальними службами, атестованими відповідно до законодавства. Обслуговування суб'єктів господарювання, у власності, володінні або користуванні яких перебувають об'єкти, діяльність яких пов'язана з веденням гірничих робіт або експлуатацією гірничих виробок, здійснюється державними воєнізованими аварійно-рятувальними службами (пункт 5 Порядку).

Згідно з пунктом 6 Порядку обслуговування здійснюється на підставі відповідного договору, що укладається між суб'єктом господарювання та аварійно-рятувальною службою, за письмовим зверненням уповноваженої особи суб'єкта господарювання до відповідної аварійно-рятувальної служби з одночасним поданням відомостей, визначених за результатами ідентифікації об'єкта підвищеної небезпеки, декларації безпеки та плану локалізації і ліквідації наслідків аварій на об'єкті підвищеної небезпеки, які підлягають обслуговуванню.

Враховуючи викладене, укладення договору на постійне та обов’язкове аварійно-рятувальне обслуговування об’єктів та окремих територій Товариства є обов’язковим в силу закону.

У той же час при дослідженні матеріалів справи суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання спірного договору укладеним у судовому порядку в запропонованій позивачем редакції з огляду на наступне.

Суд зазначає, що пунктом 6 Порядку передбачено, що обслуговування здійснюється на підставі відповідного договору, що укладається між: суб'єктом господарювання та аварійно-рятувальною службою. Також наведеним пунктом конкретизовано і механізм та порядок укладення такого правочину, а саме: за письмовим зверненням уповноваженої особи суб'єкта господарювання до відповідної аварійно-рятувальної служби з одночасним поданням відомостей, визначених за результатами ідентифікації об'єкта підвищеної небезпеки, декларації безпеки та плану локалізації і ліквідації наслідків аварій на об'єкті підвищеної небезпеки, які підлягають обслуговуванню.

Водночас зі змісту позовної заяви Товариства та доданих до неї документів вбачається, що письмове звернення позивача до аварійно-рятувальної служби про укладання спірного договору відсутнє, що свідчить про те, що Товариством не було надано передбачених Порядком відомостей, визначених за результатами ідентифікації об'єкта підвищеної небезпеки, декларацій безпеки та плану локалізації і ліквідації наслідків аварій на об'єкті підвищеної небезпеки, які є необхідними для підписання спірного договору, надання яких становлять невід’ємну частину процесу його укладення, що прямо передбачено Порядком. Водночас імовірна можливість того, що такі документи є в наявності у контрагента за договором, не звільняють сторону, яка надсилає оферту, від обов’язку дотримання імперативних приписів Порядку.

Слід також зазначити, що посилання позивача на те, що Управління ухиляється від укладання відповідного договору, укладання якого передбачено вимогам чинного законодавства, визнаються судом необґрунтованими з огляду на наступне.

З матеріалів справи, зокрема, статутних документів відповідачів, вбачається, що Управління, як юридична особа публічного права, не є аварійно-рятувальною службою, а відтак в силу приписів чинного законодавства не може бути стороною у договорі на постійне обов'язкове обслуговування та відповідно не може ухилятися від його укладання, як стверджує Товариство.

Разом з тим суд вправі задовольнити позов про спонукання укласти договір лише в тому разі, якщо встановить, що існує правовідношення, в силу якого сторони зобов'язані укласти договір, але одна із сторін ухилилася від цього.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 36 інформаційного листа Вищого Господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" від 7 квітня 2008 року № 01-8/211.

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку про безпідставність тверджень Товариства щодо ухилення Управління від укладення спірного договору.

Крім того слід зазначити, що Положення про Головне управління ДСНС України у Рівненській області затверджено наказом ДСНС України від 4 лютого 2013 року № 3 (у редакції наказу ДСНС України від 21 вересня 2017 року № 507).

Пунктом 1 цього Положення визначено, що Управління є територіальним органом Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області, уповноваженим на забезпечення реалізації державної політики у сферах цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб.

Відповідно до пункту З Положення основними завданнями Управління на відповідній території є, зокрема:

реалізація державної політики у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб;

здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням і виконанням вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб;

внесення на розгляд ДСНС пропозицій щодо забезпечення формування та реалізації державної політики у зазначених сферах.

Повноваження та права Управління викладені в пунктах 4, 5, 6 Положення.

Пунктом 7 Положення визначено, що Управління здійснює свої повноваження як безпосередньо, так і через підпорядковані підрозділи, територіальні органи нижчого рівня (у разі їх утворення в установленому законодавством порядку), а також контроль за їх діяльністю.

Разом з тим, вказаним Положенням не передбачено повноважень Управління зобов'язувати підпорядковані йому державні аварійно-рятувальні загони (частини), які є окремими самостійними юридичними особами, укладати договори господарського-майнового характеру.

Головне управління є юридичною особою публічного права (пункт 14 Положення).

Частинами 1 та 2 статті 11 і статтею 202 ЦК України унормовано, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Проте з матеріалів справи вбачається, що Управління, діючи на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також відповідно до Положення про нього, не наділене повноваженнями щодо визначення законності чи правомірності будь-яких дій та прийнятих рішень суб'єктів правовідносин, в тому числі у визначенні господарських правовідносин (стаття 1 ГК України).

Це підтверджується частиною 1 статті 12 ЦК України, у відповідності до якої особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, тоді як частиною 2 статті 14 ЦК України встановлено заборону на примушення особи до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

У той же час згідно пункту 1.3 Статуту Загону (а.с. 168-183) останній належить до сфери управління ДСНС України та безпосередньо підпорядковується Управлінню, яке здійснює лише оперативне керівництво Загоном.

Згідно правовстановлюючих документів Управління здійснює оперативне керівництво Загоном, що однак за своїм значенням не може трактуватися як наявність в Управління повноважень чи обов’язків зобов'язувати Загін укладати господарсько-правові договори, зокрема, з позивачем.

Крім того, згідно загальних положень Статуту Загону останній є підрозділом територіального підпорядкування із статусом державної аварійно-рятувальної служби.

Загін утворено за рішенням Голови ДСНС України з метою гасіння пожеж, запобігання, реагування та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, пожежо-, аварійно-, та пошуково - рятувальних робіт, дослідження пожеж та надзвичайних ситуацій пов'язаних з ними, інших робіт у зоні відповідальності, а також здійснення відповідно до вимог законодавства професійної підготовки та навчання робітничих кадрів.

Організаційна структура Загону складається з управлінських підрозділів та основних підрозділів, а саме: аварійно - рятувальна частина з дислокацією у селі Городище Рівненського району, пожежно - рятувальна частина, частина забезпечення, група піротехнічних робіт, дослідно-випробовувальна лабораторія, навчальний пункт з дислокацією в місті Рівне, склади непорушного запасу з дислокацією у селі Деражне Костопільського району, пункту охорони здоров'я з дислокацією у селі Городище Рівненського району та підрозділів забезпечення, що діють на підставі цього Статуту.

Одним із основних принципів діяльністю Загону є пріоритетність завдань, пов'язаних із рятуванням життя людей.

Метою діяльності даного відповідача є гасіння пожеж, проведення пожежно-рятуальних та інших невідкладних робіт, невідкладне реагування на надзвичайні ситуації, проведення робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, захисту населення і територій від них, локалізація зон впливу шкідливих і небезпечних факторів, що виникають під час аварій та катастроф.

Для виконання покладених завдань, Загін має право залучати до виконання робіт із ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та гасіння пожеж, участі у вивченні окремих питань у сфері цивільного захисту пожежно-рятувальні підрозділи відомчої, місцевої та добровільної пожежної охорони, фахівців і спеціалістів інших органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій, розташованих у зоні відповідальності, також надавати платні послуги згідно чинного законодавства.

Серед обов'язків, які покладаються на Загін, можна виділити такі, як:

організація функціонування АРЗ СП у режимі постійної готовності до виконання необхідного комплексу пожежних, пошукових та інших невідкладних робіт в умовах НС або загрози її виникнення;

організація та проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій згідно з кодами класифікації надзвичайних ситуацій, зазначених у Свідоцтві про атестацію аварійно-рятувальної служби;

проведення, у межах визначеної зони відповідальності, піротехнічних робіт, пов'язаних із знешкодженням вибухонебезпечних предметів, що залишилися на території України після війн, сучасних боєприпасів та підривних засобів;

участь у проведенні робіт із санітарної обробки населення, спеціальної обробки техніки та іншого майна, знезаражування будівель, споруд, територій;

здійснення заходів радіаційного та хімічного захисту в повсякденній діяльності, під час виконання аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, а також при проведенні заходів з цивільного захисту населення та територій;

здійснення відповідно до вимог законодавства первинної професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації робітничих кадрів для потреб органів і підрозділів цивільного захисту, а також осіб інших І підприємств, установ та організацій на договірній основі;

проведення технічного обслуговування, ремонт, випробування і

технічна діагностика аварійно-рятувальної техніки, устаткування, засобів пожежогасіння, які знаходяться на оснащені територіального органу;

організація та здійснення навчального процесу відповідно до завдань навчального пункту;

надання додаткових платних послуг на договірних засадах за зверненнями заінтересованих юридичних і фізичних осіб (якщо вони не суперечать та не перешкоджають основній діяльності Загону та потребують застосування професійних умінь рятувальників, спеціальних засобів захисту та оснащення;

здійснення комплексу робіт відповідно до завдань дослідно-випробувальної лабораторії.

Відтак, до мети діяльності, завдань та обов'язків Загону належить:

гасіння пожеж, проведення пожежно-рятуальних та інших невідкладних робіт, організація функціонування Загону в режимі постійної готовності до виконання необхідного комплексу пожежних, пошукових та інших невідкладних робіт, проведення, у межах визначеної зони відповідальності, піротехнічних робіт, участь у проведенні робіт із санітарної обробки населення, здійснення заходів радіаційного та хімічного захисту в повсякденній діяльності, під час виконання аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, здійснення відповідно до вимог законодавства первинної професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації робітничих кадрів, проведення технічного обслуговування, ремонт, випробування і технічна діагностика аварійно-рятувальної техніки, для потреб аварійно - рятувальних служб області.

Що стосується надання послуг, то Статутом Загону передбачено надання додаткових платних послуг на договірних засадах за зверненнями заінтересованих юридичних і фізичних осіб (якщо вони не суперечать та не перешкоджають основній діяльності Загону та потребують застосування професійних умінь рятувальників, спеціальних засобів захисту та оснащення) відповідно до вимог чинного законодавства.

Отже, надання Загоном послуг можливе тільки тоді, коли це не перешкоджає його основній діяльності.

Відтак, в силу того, що Товариство є великим підприємством з потужним виробництвом, а Загін як державна організація, утворений з метою гасіння пожеж, запобігання, реагування та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, пожежо-, аварійно-, та пошуково-рятувальних робіт, дослідження пожеж та надзвичайних ситуацій, пов’язаних з ними, інших робіт у зоні відповідальності, а також здійснення відповідно до вимог законодавства професійної підготовки та навчання робітничих кадрів, в обов’язки якого покладена організація та проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій, зазначених у Свідоцтві про атестацію аварійно-рятувальної служби, у зв’язку з чим Загін не може надавати послуги по постійному обов’язковому обслуговуванню державною аварійно-рятувальною службою об’єкту та окремих територій Товариства.

У той же час суд наголошує, що у матеріалах справи відсутні докази звернення Товариства з відповідною офертою, зокрема, до Загону, про укладення спірного договору з дотриманням положень ЦК України, ГК України та Порядку, які регулюють правову процедуру укладення такої угоди.

Слід також зазначити наступне.

У пункті 1.1 запропонованої позивачем до укладення редакції спірного договору вказано, що предметом цієї угоди є падання послуг з проведення відповідних робіт із запобігання виникненню надзвичайних ситуацій (профілактики), локалізації і ліквідації наслідків аварій, інших послуг „Аварійно-рятувальною службою" "Об'єкта" за адресою: м. Рівне-17.

Даний предмет договору відповідає вимогам Порядку.

У той же час пунктом 2.1.1 цього договору, запропонованого до укладення позивачем, передбачено, що Загін зобов’язаний дотримуватись та виконувати вимоги діючого законодавства у сфері цивільного захисту, а саме: Кодексу цивільного захисту України, постанови Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2016 року № 763 "Про затвердження переліку суб'єктів господарювання, галузей та окремих територій, які підлягають постійному та обов'язковому аварійно-рятувальному обслуговуванню на договірній основі", постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2017 року № 5 "Про затвердження Порядку здійснення постійного та обов’язкового аварійно - рятувального обслуговування суб'єктів господарювання, галузей та окремих територій", постанови Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2001 року № 1058 "Про затвердження Типового статуту державної аварійно-рятувальної служби", постанови Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1102 "Деякі питання надання платних послуг підрозділами Міністерства надзвичайних ситуацій та інших законодавчих актів.

У той же час посилання позивача у запропонованій ним до укладення редакції спірного договору на постанову Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2001 року № 1038 "Про затвердження Типового статуту державної аварійно - рятувальної служби", визнається судом необґрунтованим, оскільки вказані положення не відповідають правам та обов’язкам Загону, визначеним у його Статуті, затвердженому наказом ДСНС України від 11 жовтня 2016 року № 516 (а.с. 168-183).

Щодо посилання позивача у вищевказаному проекті договору на постанову Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1102 "Деякі питання надання платних послуг підрозділами Міністерства надзвичайних ситуацій", суд зазначає наступне.

Надання платних послуг аварійно-рятувальними службами унормоване статтею 134 КЦЗУ, за якою державні, регіональні та комунальні аварійно-рятувальні служби можуть надавати платні послуги, що не суперечать та не перешкоджають їх основній діяльності. Перелік платних послуг визначається Кабінетом Міністрів України.

Слід зазначити, що Постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2017 року № 5 затверджено Порядок, тоді, як постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1102 затверджено Перелік платних послуг протипожежного призначення, які надаються підрозділами ДСНС, згідно з додатком 1, а також Перелік додаткових платних послуг, які надаються аварійно-рятувальними службами ДСНС, згідно з додатком 2.

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1102 встановлено, що послуги, зазначені в додатках 1 і 2 до цієї постанови, надаються за запитами юридичних та фізичних осіб і за умови, що їх надання не суперечить та не перешкоджає основній діяльності підрозділів Міністерства надзвичайних ситуацій.

Механізм формування вартості платних послуг у сферах цивільного захисту визначено спільним наказом Міністерства надзвичайних ситуацій, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Міністерства Фінансів України від 3 січня 2012 року № 1/2/1 "Про затвердження методики формування вартості платних послуг, які надаються підрозділами Міністерства надзвичайних ситуацій України".

Пунктом 1.4 цієї ОСОБА_3 передбачено, що вартість платних послуг визначається підрозділами МНС України окремо за кожним видом послуг, зазначених у додатках до Постанови (від 26 жовтня 2011 року № 1102), і складається з витрат, безпосередньо пов'язаних з їх наданням.

Згідно пункту 2.1 ОСОБА_3 формування вартості платних послуг здійснюється відповідно до економічно обґрунтованих планованих витрат підрозділів МНС України, визначених на підставі державних та галузевих нормативів витрат ресурсів, техніко-економічних розрахунків, кошторисів, з урахуванням цін на матеріальні ресурси та послуги у запланованому періоді.

У той же час, формування вартості послуг на постійне обов'язкове обслуговування державною аварійно-рятувальною службою об'єкту та окремих територій здійснюється відповідно до спільного наказу Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків чорнобильської катастрофи та Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 15 грудня 2003 року № 495/369, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 грудня 2003 року за № 1222/8543, яким затверджено Порядок визначення розмірів оплати за обслуговування об'єктів та окремих територій державними аварійно-рятувальними службами.

Отже, зазначені в пункті 2.1.1 запропонованого позивачем до укладення проекту спірного договору Порядок та постанова Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1102 за своєю правовою природою не можуть бути виконані в одному договорі, оскільки це різні послуги, які надаються за окремо укладеними договорами, та які мають різний механізм формування вартості таких послуг.

Крім того, за змістом пунктів 2.1.6 та 2.1.7 запропонованої позивачем до укладення редакції спірного договору на Загін покладено обов’язок забезпечувати пожежну охорону об'єкта, у тому числі на виїзній техніці, під час проведення робіт з підвищеним рівнем вибухопожежонебезпеки, зливно-паливних операцій з нафтопродуктами і перекачування газів та газових сумішей, вогневих робіт, а також проводити перевірку та випробування пожежних гідрантів.

Разом з тим виконання вказаних двох різних послуг, передбачених однією постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1102, в рамках договору на постійне обов'язкове обслуговування державною аварійно-рятувальною службою об'єкту та окремих територій позивача суперечить вищенаведеним вимогам зазначеної постанови та Порядку, оскільки наведені послуги можуть надаватися за окремо укладеними договорами з відповідним різним формуванням їх вартості.

Окремо слід звернути увагу на формулювання пункту 4.1 запропонованої позивачем до укладення редакції спірного договору, за яким вартість аварійно-рятувального обслуговування об’єкта для забезпечення своєчасного реагування та виконання аварійно-рятувальних робіт при виникненні на об’єкті надзвичайної ситуації (в тому числі рятування людей та гасіння пожеж) складає 2 400 000 (два мільйона чотириста тисяч) грн. 00 коп. у т.ч. ПДВ 400 000 грн. 00 коп.

Пунктом 9 Порядку передбачено, що вартість обслуговування визначається згідно з розрахунком, що є невід'ємною частиною договору на обслуговування.

Формування вартості обслуговування об'єкта суб'єкта господарювання державними аварійно-рятувальними службами здійснюється згідно з економічно обґрунтованими плановими витратами відповідного підрозділу (оперативної одиниці) аварійно-рятувальної служби, пов'язаними з його обслуговуванням, визначеними на підставі національних положень (стандартів), державних та галузевих нормативів витрат ресурсів, техніко-економічних розрахунків та кошторисів з урахуванням цін на матеріальні ресурси та послуги відповідно до вимог законодавства.

Вартість обслуговування для аварійно-рятувальних служб визначається з урахуванням витрат, пов'язаних з організацією здійснення обслуговування.

Спільним наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків чорнобильської катастрофи та Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 15 грудня 2003 року № 495/369, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 грудня 2003 року за № 1222/8543, затверджено Порядок визначення розмірів оплати за обслуговування об'єктів та окремих територій державними аварійно-рятувальними службами.

Пунктом 2.1 Порядку визначено, що вартість постійного та обов'язкового аварійно-рятувального обслуговування складається з розрахунку витрат на утримання аварійно-рятувальної служби (формування) та вартості виконання аварійно-рятувальних робіт. Підставою для розрахунку вартості утримання аварійно-рятувальної служби (формування) є планові витрати на утримання однієї оперативної одиниці рятувальників, що визначені засновником на підставі галузевих нормативних витрат, розрахунків аварійно-рятувальної служби та кількості і професійного складу оперативних одиниць рятувальників, що необхідні для обслуговування того чи іншого об'єкта чи окремої території.

Чисельний і професійний склад державної аварійно-рятувальної служби (формування), задіяний згідно з договором на постійне та обов'язкове обслуговування об'єктів, залежить від рівня та видів потенційної небезпеки об'єкта і визначається органом управління державної аварійно-рятувальної служби.

Кількість оперативних одиниць рятувальників визначається планами ліквідації аварій щодо кожного об'єкта і організацією праці в режимі цілодобового функціонування. При цьому повинні враховуватись можливості поєднання сил і засобів декількох підрозділів служби (диспозиція виїздів на аварійно-рятувальні роботи).

Оперативне керівництво на рівні підрозділу, медичний, інженерно-технічний, адміністративно-управлінський і господарський персонал визначаються обсягами відповідних функцій, організаційними структурами і системою організації праці.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що вартість наданих послуг, зазначена Товариством у пункті 4.1 запропонованої ним до укладення редакції спірного договору не відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема, пункту 9 Порядку та вимогам спільного наказу Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків чорнобильської катастрофи та Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 15 грудня 2003 року № 495/369.

Водночас твердження Товариства про те, що Управління, як орган відповідальний за організацію та діяльність аварійно-рятувальних служб, мало час і можливість обрахувати вартість аварійно-рятувального обслуговування, вирахувати та визначити склад та чисельність аварійно-рятувальної служби, чого не зробило, не свідчить про обґрунтованість запропонованої позивачем вартості послуг за спірним договором.

Крім того, за змістом статті 180 ГК України саме сторони договору (суб'єкт господарювання та відповідна аварійно-рятувальна служба), а не треті особи, зокрема, Управління, узгоджують істотні умови договору.

Суд також зазначає, що за частиною 1 статті 133 КЦЗУ суб'єкти господарювання та окремі території, на яких існує небезпека виникнення надзвичайних ситуацій, підлягають постійному та обов'язковому аварійно-рятувальному обслуговуванню на договірній основі аварійно-рятувальними службами, які пройшли атестацію в установленому порядку.

Частиною 3 цієї статті визначено, що суб'єкти господарювання, галузі та окремі території, які підлягають постійному та обов'язковому аварійно-рятувальному обслуговуванню, а також порядок такого обслуговування визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2016 року № 763 затверджено Перелік суб'єктів господарювання, галузей та окремих територій, які підлягають постійному та обов'язковому аварійно-рятувальному обслуговуванню на договірній основі. Так, в пунктах 1, 2 цієї Постанови, на яку посилається позивач, прописаний виняток, коли суб'єкти господарювання не укладають договір про аварійно-рятувальне обслуговування, а саме: за винятком суб'єктів господарювання, що утворили на професійній основі об'єктові аварійно-рятувальні служби, які пройшли атестацію в установленому порядку)".

Пунктом 5 Порядку визначено, що у разі відсутності на об'єкті суб'єкта господарювання власної об'єктової аварійно-рятувальної служби, атестованої в установленому порядку для проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, виникнення яких можливе на зазначеному об'єкті, обслуговування такого об'єкта здійснюється іншими аварійно-рятувальними службами, а на об'єкті, що має стратегічне значення для економіки та/або безпеки держави, – державними аварійно-рятувальними службами, атестованими відповідно до законодавства ".

Постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2015 року № 83 затверджений Перелік об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави", до якого Товариство не входить.

Відтак, за наявності на об’єкті позивача власної об'єктової аварійно-рятувальної служби – Воєнізованого газорятувального загону Товариства, який атестований відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13 листопада 2013 року № 828 (свідоцтво про атестацію аварійно-рятувальної служби серія МК № 722 від 4 травня 2018 року), додаткове обслуговування саме державними аварійно-рятувальними службами законодавством не передбачається.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача та укладення спірного договору у запропонованій ним редакції, у зв’язку з чим у позові Товариства слід відмовити.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати залишаються за позивачем.

Керуючись статтями 129, 237-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного господарського суду в порядку, встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 ГПК України.

Повне рішення складено "28" вересня 2018 року.

Суддя Церковна Н.Ф.