Рішення № 76754838, 19.09.2018, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"19" вересня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/941/18

Господарський суд Одеської області у складі судді Погребна К.Ф.

при секретарі судового засідання Арзуманян В.А.

розглянувши справу №916/941/18

за позовом: Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01001, м. Київ, вул.. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРОПУ 20077720)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія Еліткомсервіс” (68000, Одеська область, м. Чорноморськ, вул.. Карла Маркса, 2Б, код ЄДРПОУ 33647853)

про стягнення 219 806,07грн.

Представники сторін:

Від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю №14-65 від 14.04.2017р.;

Від відповідача: ОСОБА_2 за ордером № 358254 від 09.07.2018р.; ОСОБА_3 – керівник, паспорт

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія Еліткомсервіс” про стягнення заборгованості в розмірі 219 806,07грн., яка складається з основного боргу в розмірі 125 875,36грн., пені в сумі 36 944,87грн., 3% річних в розмірі 10 473,72грн. та інфляційних витрат в сумі 46 513,12грн.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов’язань за договором постачання природнього газу №5440/15-ТЕ-23 від 29.10.2015р.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.05.2018р. було відкрито провадження по справі №916/941/18. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.07.2018р. підготовче провадження було закрито, розгляд справи призначено по суті в судовому засіданні.

Відповідач 09.07.2018р. за вх.ГСОО №13640/18 надав до суду заперечення на позовну заяву, згідно якого позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими безпідставними та просить суд в задоволені позову відмовити повністю.

Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

29.10.2015р. між Публічним акціонерним товариством „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Компанія Еліткомсервіс” (споживач) було укладено договір постачання природного газу №5440/15-ТЕ-23, відповідно до розділу 1 якого Постачальник зобов’язується передати у власність Споживачу у 2015р. природний газ, а Споживач зобов’язується прийняти та оплатити цей газ на умовах цього договору. Газ, що постачається за цим договором, використовується Споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. За цим договором постачається природний газ власного видобутку (видобутий на території України), а в разі його нестачі імпортований газ (за кодом УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезеного на митну територію України.).

Відповідно до п. п. 2.1, 3.1 договору постачання природного газу №5440/15-ТЕ-23 від 29.10.2015р. Постачальник передає Споживачу з 01.10.2015р. по 31.12.2015р. газ обсягом до 185 тис. куб. м. Постачальник передає Споживачу газ в пунктах приймання-передачі газі на вхідній запірній/відключеній арматурі Споживача.

Відповідно до положень ст.ст. 662, 664 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Згідно з п. п. 3.4, 5.2 договору постачання природного газу №5440/15-ТЕ-23 від 29.10.2015р. приймання-передача газу, переданого Постачальником Споживачу у відповідному місці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу Споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу. Ціна за 1000 куб. м. газу становить 1770,74 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування і розподіл природного газу.

Умовами п. 6.1 договору постачання природного газу №5440/15-ТЕ-23 від 30.10.2015р. встановлено, що оплата за газ здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за звітним місяцем поставки газу.

Відповідно до п. 8.2 договору постачання природного газу №5440/15-ТЕ-23 від 29.10.2015р. у разі невиконання Споживачем умов п. 6.1 цього договору Постачальник має право не здійснювати поставку газу Споживачу або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання Споживачем пункту 6.1 цього договору він зобов’язується сплатити Постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який стягується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Згідно з умовами п. 12 договору постачання природного газу №5440/15-ТЕ-23 від 29.10.2015р. договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.10.2015р. і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015р., а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення.

На викання умов договору постачання природного газу №5440/15-ТЕ-23 від 29.10.2015р. між сторонами по справі 30.11.2015р. було підписано акт приймання-передачі природного газу за листопад на суму 70 734,35 грн., 31.12.2015р. сторонами було підписано акт приймання-передачі природного газу за грудень на суму 162 425,81 грн.. Таким чином ПАТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” було поставлено відповідачу природний газ загальною вартістю 233 160,16 грн.

Позивач вказує, що за отриманий природній газ відповідач розрахувався частково, в зв’язку з чим сума простроченого та несплаченого основного боргу відповідача перед позивачем за договором постачання природного газу №5440/15-ТЕ-23 від 29.10.2015р. склала 125 875,36грн.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов’язань за договором постачання природнього газу №5440/15-ТЕ-23 від 29.10.2015р.. щодо належного розрахунку за отриманий природній газ, ПАТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” звернулось до Господарського суду Одеської області з відповідним позовом за захистом свого порушеного права.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій – це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ч.1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться в ч.ч.1,7 ст.193 ГК України, в яких визначено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязаннявідповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобовязань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобовязання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з п. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно вимог ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Як встановлено судом 29.10.2015р. між Публічним акціонерним товариством „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Компанія Еліткомсервіс" було укладено договір постачання природного газу №5440/15-ТЕ-23, відповідно до розділу 1 якого Постачальник зобов’язується передати у власність Споживачу у 2015р. природний газ, а Споживач зобов’язується прийняти та оплатити цей газ на умовах цього договору. Газ, що постачається за цим договором, використовується Споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. За цим договором постачається природний газ власного видобутку (видобутий на території України), а в разі його нестачі імпортований газ (за кодом УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезеного на митну територію України.).

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України „Про ринок природного газу” від 9 квітня 2015 року N 329-VIII (з наступними змінами і доповненнями) постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

ПАТ ,,НАК ,,Нафтогаз України як Постачальником виконано належним чином взяті на себе обовязки за Договором та поставлено протягом листопада 2015 р. та грудня 2015 р. природний газ на загальну суму 233 160,16 грн., що підтверджується дослідженими в описовій частині рішення актами приймання-передачі природного газу.

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В свою чергу Товариство з обмеженою відповідальністю “Компанія Еліткомсервіс” на момент подачі позову, у порушення приписів ст.ст.525,526,610,629,692,712 ЦК України, ст.193 ГК України та умов Договору вартості отриманого природнього газу оплатив частково в розмірі 107 284,80грн.,сума заборгованості складала 125 875,36грн.

ОСОБА_1, після подачі позову Товариством з обмеженою відповідальністю “Компанія Еліткомсервіс” додатково оплатило основний борг у сумі 25 642,40 грн.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що станом на момент проголошення рішення заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий природній газ зобов’язань за договором постачання природнього газу №5440/15-ТЕ-23 від 29.10.2015р. склала 100 232,96грн, яка є обґрунтованою, підтверджується матеріалами справи та підлягає задоволенню.

З посиланням на умови п. 8.2 договору постачання природного газу №5440/15-ТЕ-23 від 29.10.2015р. та приписи чинного законодавства позивачем було нараховано Товариству з обмеженою відповідальністю “Компанія Еліткомсервіс” пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України у загальному розмірі 36 944,87 грн. за порушення строків оплати вартості поставленого природного газу.

Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки – грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання. Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань. Частиною ст. ст. 547, 548 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

При здійсненні нарахування пені слід мати на увазі приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, згідно з якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” (з наступними змінами і доповненнями) огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Проаналізувавши здійснений позивачем розрахунок пені, заявленої до стягнення, яка була розрахована ПАТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” наступним чином на заборгованість, яка виникла у листопаді 2015р., протягом періоду з 15.12.2015р. по 14.06.2016р.; на суму заборгованості, яка виникла у грудні 2015р., протягом періоду з 15.01.2016р. по 14.07.2016р., Перевіривши розрахунок заявленої до стягнення ПАТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” пені, суд дійшов висновку про його правильність та обґрунтованість, що має наслідком необхідність задоволення позовних вимог в названій частині у повному обсязі.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем було нараховано три відсотки річних в розмірі 10 473,72грн. та інфляційні нарахування в сумі 46 512,12грн. Розглянувши надані позивачем розрахунки трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань за прострочення виконання відповідачем прийнятих на себе грошових зобов’язань, суд доходить висновку, що вказані розрахунки було здійснено позивачем обґрунтовано, з урахуванням приписів чинного законодавства, у зв’язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з Фізичної особи – підприємця ОСОБА_4 трьох відсотків річних в розмірі 10 473,72грн. та інфляційні нарахування в сумі 46 512,12грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання у разі відсутності у боржника необхідних коштів. Крім того, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Заперечення відповідача до уваги судом не приймаються з огляду на наступне.

Так відповідач зазначає, що обсяг спожитого природнього газу згідно акту приймання-передачі газу від 30. 11.2015 року на суму 70734,35 грн. було остаточно сплачено з 21.04.2017р. урахуванням графіку погашення заборгованості за спожитий природній газ ТОВ “Компанія “Еліткомсервіс” за договорами з ПАТ НАК “Нафтогаз України” станом на 01.11.2016 року, який погоджено Одеською міською радою. Обсяг спожитого природного газу згідно акту приймання - передачі природного газу від 31.12.2015 року на суму 162425,81 грн. сплачено частково із урахуванням графіку погашення заборгованості за спожитий природній газ ТОВ “Компанія “Еліткомсервіс” за договорами з ПАТ НАК “Нафтогаз України” станом на 01.11.2016 року. В розрахунку борг позивачем враховано погашення боргу на суму 36550,45грн., без урахування погашення боргу на суму 10989,60грн.(3663,20грн. від 19.03.2018р.; 3663,20грн. від 04.04.2018 р.; 3663,20грн. від 29.05.2018 р).

Крім того відповідач вважає, що вимоги позивача про стягнення пені, 3% річних та інфляційних витрат є безпідставними оскільки у визначений позивачем період заборгованість за договором постачання природнього газу №5440/15-ТЕ-23 від 29.10.2015р. не існувала, а навпаки існує зобов’язання, строк виконання якого визначено графікам по грудень 2020грн.

Суд з відповідними посиланнями не погоджується, оскільки для підписання між позивачем та відповідачем опалювальний період 2016-2017 договору постачання природного газу, на виконання п.17 Положення про покладання спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природнього газу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 10.2015 №758 (яка була чинною на той час) відповідач надав позивачу графік погашення заборгованості за договорами №№5440/15-ТЕ-23. Але згідно з п.17 того ж Положення та абз.9 п.12 Положення про покладання спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2017 №187 (яка є чинною) наявність графіка погашення заборгованості не змінює порядок розрахунків, установлений між постачальником та виробником теплової енергії у договорах постачання природного газу (купівлі-продажу, про закупівлю, відступлення права вимоги тощо).

Згідно п.10.3 договору постачання природного газу від 29.10.2015 №5440/15-ТЕ-23 строк, у межах якого Сторони можуть звернутися до суду з вимогою захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності) у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 (п'ять років).

В зв’язку з чим позивачем, згідно умов договору, вимог чинного законодавства України (у тому числі ст.. 251-251 ЦК України) для захисту своїх прав, був поданий відповідний позов до суду

Крім того, суд зазначає що договір укладений між сторонами не був змінений в частині порядку здійснення розрахунків та в частині відповідальності за не виконання умов договору.

Також , під час судових дебатів представником відповідача було заявлене усне клопотання про зменшення штрафних санкцій на 50 відсотків, яке обґрунтоване складним фінансовим становищем підприємства.

Частина 2 ст.218 ГК України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частиною 4 ст.13 Конституції України визначено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Згідно з ч.1 ст.233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Так, у п.1.10. Постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013р. “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань” ВГСУ надано роз’яснення, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

З огляду на те, що як позивач, так і відповідач, є рівними учасниками ринку з надання послуг у сфері газопостачання, несуть однакові ризики несвоєчасної оплати поставленого для них газу, з врахуванням неподання відповідачем жодного доказу винятковості обставин, що спричинили несвоєчасну оплату за поставлений йому позивачем газ, суд не вбачає підстав для можливості зменшити розміру штрафних санкцій.

Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги ПАТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” є обґрунтовані, підтверджуються належними та допустимими докази, проте враховуючи зменшення суми основного боргу, підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01001, м. Київ, вул.. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРОПУ 20077720) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія Еліткомсервіс” (68000, Одеська область, м. Чорноморськ, вул.. Карла Маркса, 2Б, код ЄДРПОУ 33647853) про стягнення 219 806,07грн.– задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія Еліткомсервіс” (68000, Одеська область, м. Чорноморськ, вул.. Карла Маркса, 2Б, код ЄДРПОУ 33647853) на користь Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01001, м. Київ, вул.. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРОПУ 20077720) основний борг в розмірі 100 232 (сто тисяч двісті тридцять дві)грн. 96 коп., пеню в розмірі 36 944 ( тридцять шість тисяч дев’ятсот сорок чотири)грн. 87коп., інфляційні витрати в розмірі 46 512 (сорок шість тисяч п’ятсот дванадцять тисяч)грн.. 12 коп., 3% річних в сумі 10 473 (десять тисяч чотириста сімдесят три)грн.. 72коп. та судовий збір в розмірі 2 912 (дві тисячі дев’ятсот дванадцять)грн. 45 коп.

3. В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 27 вересня 2018 р.

Суддя К.Ф. Погребна