Рішення № 76754567, 28.09.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.09.2018Справа № 910/9471/18За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент"

до Державної судової адміністрації України

про стягнення 2596,00 грн

Суддя Усатенко І.В.

Без виклику учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось з позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" до Державної судової адміністрації України про стягнення з Державного бюджету України матеріальної шкоди, що полягає у витратах на сплату судового збору за скасування незаконних рішень у розмірі 2596,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу було заподіяно шкоду у розмірі сплаченого за подання апеляційних скарг судового збору, в зв"язку з прийняттям незаконних рішень судами, а тому позивач просить стягнути шкоду у судовому порядку у сумі 2596,00 грн.

Ухвалою суду від 24.07.2018 відкрито провадження у справі № 910/9471/18, постановлено, розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику учасників справи, надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.

Ухвала суду про відкриття провадження була отримана відповідачем 26.07.2018, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (№ 0103046164303). Про наслідки не подання відзиву відповідач був повідомлений ухвалою суду від 26.07.2018 про відкриття провадження у справі № 910/9471/18.

Відповідно до положень ст. 165 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву, а тому справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Технохімреагент» 28.07.2016 звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Запорізької митниці, в якому просило визнати нечинним та скасувати рішення №112050000/2013/017187 від 02.08.2013 про коригування митної вартості товарів.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 22.09.2016 позовна заява залишалась без розгляду в зв'язку з пропуском шестимісячного строку звернення до суду.

На дану ухвалу позивачем подавалась апеляційна скарга зі сплатою судового збору в сумі 1378грн.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2017 апеляційна скарга задоволена. Скасована ухвала Запорізького окружного адміністративного суду від 22.09.2016 та справа направлена для продовження розгляду.

Від позивача 13.02.2018 надійшла заява про розподіл судових витрат, сплачених за оскарження ухвали Запорізького окружного адміністративного суду від 22.09.2016.

Вказані обставини встановлені ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2018 № 808/2334/16, якою відмовлено ТОВ "Технохімреагент" у задоволенні заяви про прийняття додаткового рішення про розподіл судових витрат, зокрема щодо витрат по сплаті судового збору у розмірі 1378,00 грн, сплачених за подання апеляційної скарги на ухвалу суду від 22.09.2016 № 808/2334/16 про залишення позову без розгляду. Згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень ухвала від 05.06.2018 № 808/2334/16 набрала законної сили 05.06.2018.

Постановою від 22.05.2017 Запорізького окружного адміністративного суду № 808/2334/16, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2017 № 808/2334/16, справу по суті було розглянуто та відмовлено позивачу у задоволенні позову.

Крім того Товариство з обмеженою відповідальністю «Технохімреагент» (далі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі (далі - відповідач) про:

- визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у неприйнятті рішення про повернення сум у строки, встановлені п. 5 ст. 24 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту»;

- зобов'язання відповідача прийняти обґрунтоване рішення за результатами розгляду заяви позивача щодо повернення сум та надати (надіслати) йому примірник такого рішення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 січня 2016 року позовну заяву було залишено без розгляду.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2016 року було скасовано зазначене рішення суду першої інстанції та направлено справу для продовження розгляду до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Позивач звернувся до Київського апеляційного адміністративного суду із заявою про розподіл судових витрат, в якій просить повернути сплачену ним суму судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 січня 2016 року.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2018 № 826/22976/15, яка набрала законної сили 21.03.2018 згідно інформації в Єдиному державному реєстрі судових рішень, встановлено, що позивачем було оскаржено в апеляційному порядку ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 січня 2016 року про залишення його позову без розгляду і така апеляційна скаргу позивача була задоволена ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2016 року, а справа направлена для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 січня 2018 року в задоволенні адміністративного позову ТОВ «Технохімреагент» у даній справі було відмовлено. В ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2018 № 826/22976/15 зазначено, що у даному випадку відсутні жодні правові підстави для стягнення на користь заявника, який є позивачем у цій справі, судових витрат, понесених ним на оскарження ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 січня 2016 року.

Ухвалою від 21.03.2018 № 826/22976/15 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Технохімреагент» про розподіл судових витрат у справі Товариства з обмеженою відповідальністю «Технохімреагент» до Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії відмовлено.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тими обставинами, що ухвали про залишення позову без розгляду у справах № 808/2334/16 та № 826/22976/15 були постановлені судами незаконно, а тому витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг на ухвали від 28.01.2016 № 826/22976/15 та від 22.09.2016 № 808/2334/16 є його шкодою, яка підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України, а належним відповідачем у даній справі, на думку позивача, є Державна судова адміністрація України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

При цьому згідно частини 2 ст.22 ЦК України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Відповідно до ст. 1173, 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Позивач вбачає заподіяння йому шкоди у вигляді сплаченого ним судового збору за подання апеляційних скарг, в зв'язку з ухваленням судом незаконного рішення. Незаконність рішення підтверджується тими обставинами, що вказані рішення були скасовані судами апеляційної інстанції.

Застосування положення частини шостої статті 1176 ЦК України можливе у випадку, коли предметом позову є інші дії чи бездіяльність, зокрема суду, які не пов'язані із здійсненням правосуддя, відправленням судочинства, що має на меті прийняття акту органом судової влади. Тобто це інші дії суддів (суду) при здійсненні правосуддя, коли спір не вирішується по суті, у разі їх незаконних дій або бездіяльності і якщо вина судді встановлена не лише вироком суду, а й іншим відповідним рішенням суду.

Позивач не оскаржує дії апеляційних судів, якими відмовлено йому у задоволенні заяв про прийняття додаткового рішення щодо розподілу судових витрат. Однак вважає, що йому завдано шкоду у розмірі сплаченого ним за розгляд апеляційних скарг судового збору.

Згідно із частиною першою статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні утримуватися від заяв та дій, що можуть підірвати незалежність судової влади.

Згідно із частиною першою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, суддя виступає як посадова особа, уповноважена на виконання функцій держави, а не як приватна особа, до якої можна звернутися з позовом.

Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно із статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист в суді свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, шляхом відшкодування шкоди.

Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві.

Отже, чинне законодавство дає можливість особі повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

За таких обставин, слід дійти висновку, що належним відповідачем у таких спорах може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Вказана правова позиція зазначена у постанові Верховного суду України від 01.03.2017 № 6-3139цс16 та постанові Верховного Суду від 10.01.2018 № 454/1642/16-ц.

Отже суди не наділені повноваженнями переглядати рішення інших судів, поза межами процедури, передбаченої процесуальними кодексами. Натомість позивач, не оскаржив у встановленому законом порядку рішення апеляційної інстанції про відмову у прийнятті додаткового рішення, а звернувся з даним позовом, в якому фактично не погоджується з рішеннями апеляційних судів, які вказали йому процедуру, згідно якої відбувається розподіл судових витрат. Суд звертає увагу, що позивач не надав доказів того, що він звертався до судів першої інстанції з заявою про розподіл судових витрат, в тому числі понесених в зв'язку з поданням апеляційних скарг на ухвали про залишення позовів без розгляду, після розгляду його справ по суті в порядку передбаченому процесуальними кодексами та Законом України "Про судовий збір" (посилання на обставини щодо відповідного звернення у позовній заяві також відсутні). Крім того, позивач намагається встановити неправомірність дій судів першої інстанції, при прийнятті рішень, що були скасовані апеляційною інстанцією і яка, як наполягає позивач, є підставою для стягнення шкоди з Державного бюджету України.

Позивач взагалі не обґрунтував свої позовні вимоги про стягнення шкоди з Державного бюджету України саме до Державної судової адміністрації України, лише вказав, що Державний бюджет не є юридичною особою, тобто не може бути стороною у справі.

Відповідно до ст. 151, 152 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Державна судова адміністрація України: 1) представляє суди у відносинах із Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою України під час підготовки проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік у межах повноважень, визначених цим Законом; 2) забезпечує належні умови діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених цим Законом; 3) вивчає практику організації діяльності судів, розробляє і вносить у встановленому порядку пропозиції щодо її вдосконалення; 4) вивчає кадрові питання апарату судів, прогнозує потребу у спеціалістах, здійснює замовлення на підготовку відповідних спеціалістів; 5) забезпечує необхідні умови для підвищення кваліфікації працівників апарату судів, створює систему підвищення кваліфікації; 6) організовує роботу з ведення судової статистики, діловодства та архіву; контролює стан діловодства в судах; 7) готує бюджетний запит; 8) організовує комп'ютеризацію судів для здійснення судочинства, діловодства, інформаційно-нормативного забезпечення судової діяльності та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затверджує Загальний класифікатор спеціалізацій суддів та категорій справ; забезпечує суди необхідними технічними засобами фіксування судового процесу в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України на фінансування відповідних судів; 9) забезпечує впровадження електронного суду; здійснює заходи щодо організації обміну електронними документами між судами та іншими державними органами і установами; 10) забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень; 11) взаємодіє з відповідними органами та установами, в тому числі інших держав, з метою вдосконалення організаційного забезпечення діяльності судів; 12) розробляє та затверджує за погодженням із Вищою радою правосуддя Типове положення про апарат суду; 13) організовує діяльність служби судових розпорядників; 14) контролює діяльність Служби судової охорони; 15) затверджує положення про бібліотеку суду; 16) здійснює управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Державної судової адміністрації України; 17) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Згідно п. 4, 5 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого Рішенням Ради суддів України 22 жовтня 2010 року N 12 зі змінами та доповненнями, ДСА України відповідно до покладених на неї завдань: 1) представляє суди у відносинах із Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою України під час підготовки проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік у межах повноважень, визначених законом; 2) забезпечує належні умови діяльності судів загальної юрисдикції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом; 3) вивчає практику організації діяльності судів, розробляє і вносить у встановленому порядку пропозиції щодо її вдосконалення; 4) вивчає кадрові питання апарату судів, прогнозує потребу у спеціалістах, здійснює замовлення на підготовку відповідних спеціалістів; 5) забезпечує необхідні умови для підвищення кваліфікації працівників апарату судів, створює систему підвищення кваліфікації; 6) організовує роботу з ведення судової статистики, діловодства та архіву; контролює стан діловодства в судах загальної юрисдикції; 7) готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів; 8) організовує комп'ютеризацію судів для здійснення судочинства, діловодства, інформаційно-нормативного забезпечення судової діяльності та забезпечення функціонування автоматизованої системи документообігу в судах; забезпечує суди необхідними технічними засобами фіксування судового процесу в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України на фінансове забезпечення відповідних судів; 9) забезпечує впровадження електронного суду; здійснює заходи щодо організації обміну електронними документами між судами та іншими державними органами та установами; 10) забезпечує функціонування автоматизованої системи визначення члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 11) забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень та Реєстру електронних адрес органів державної влади, їх посадових та службових осіб, забезпечує функціонування системи відеоконференц-зв'язку для участі осіб у засіданні суду в режимі відеоконференції; 12) взаємодіє з відповідними органами та установами, у тому числі інших держав, з метою вдосконалення організаційного забезпечення діяльності судів; 13) розробляє та затверджує за погодженням із Радою суддів України Типове положення про апарат суду; 14) організовує діяльність служби судових розпорядників; 15) затверджує положення про бібліотеку суду; 16) здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції (крім Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, ДСА України та її територіальних управлінь; 17) погоджує Положення про автоматизовану систему документообігу в судах загальної юрисдикції, Положення про порядок доступу суду до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; 18) надає Президентові України пропозиції про утворення, у тому числі шляхом реорганізації, та ліквідацію судів загальної юрисдикції; 19) у разі настання надзвичайних обставин надає Президентові України пропозиції про зміну місцезнаходження суду; 20) визначає кількість суддів у суді загальної юрисдикції за погодженням з Радою суддів України з урахуванням судового навантаження та в межах видатків, передбачених у Державному бюджеті України на утримання судів та оплату праці суддів; 21) затверджує за погодженням із головою апеляційного суду структуру і штатну чисельність (штатний розпис) апарату апеляційного суду в межах видатків на утримання відповідного суду; 22) забезпечує ведення офіційного веб-порталу судової влади; 23) здійснює в межах повноважень, визначених законом та цим Положенням, організаційне забезпечення роботи працівників апарату судів та ДСА України; 24) здійснює в межах повноважень, визначених законом та цим Положенням, організаційне забезпечення та контроль за діяльністю територіальних управлінь ДСА України; 25) засновує в установленому порядку засоби масової інформації; 26) здійснює управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління ДСА України; 27) здійснює заходи щодо організаційного забезпечення будівництва, ремонту будинків і приміщень судів та їх технічне оснащення; 28) організовує планово-фінансову роботу, ведення бухгалтерського обліку в судах, територіальних управліннях ДСА України; 29) утворює, ліквідує, реорганізовує підприємства, установи, організації, що належать до сфери управління ДСА України, затверджує їх статути (положення), здійснює контроль за їх дотриманням; 30) здійснює внутрішній контроль за використанням бюджетних коштів і матеріальних ресурсів у судах, територіальних управліннях, на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери управління ДСА України, аналізує ефективність використання бюджетних коштів їх розпорядниками нижчого рівня та одержувачами на основі поданих ними звітів в установленому законодавством порядку; 31) здійснює в межах повноважень, визначених законом та цим Положенням, організаційне забезпечення медичного обслуговування та санаторно-курортного лікування суддів, у тому числі суддів у відставці, працівників апарату судів; 32) здійснює організаційне забезпечення роботи з'їзду суддів України, спільних зборів суддів місцевих загальних судів, діяльності Ради суддів України в межах та відповідно до вимог, визначених законом; 33) здійснює видатки на проведення заходів із поховання та увічнення пам'яті суддів, у тому числі суддів у відставці, у межах затверджених планових показників, передбачених на забезпечення діяльності судів; 34) забезпечує суди та суддів символами судової влади (Державний Прапор України, зображення Державного Герба України), мантіями та суддівськими нагрудними знаками; 35) затверджує зразки бланків і печаток судів, а також забезпечує виготовлення посвідчень судді, голови суду та його заступника, судді у відставці, народного засідателя, присяжного; 36) забезпечує у межах повноважень, визначених законом, незалежність, недоторканність та безпеку суддів у взаємодії з органами суддівського самоврядування, судами, правоохоронними органами; 36 1) розробляє та затверджує за погодженням з Міністерством внутрішніх справ України положення про відомчу воєнізовану охорону та здійснює контроль за діяльністю її підрозділів; 37) забезпечує в межах повноважень, визначених законом та цим Положенням, реалізацію державної політики у сфері охорони державної таємниці в ДСА України; забезпечує здійснення заходів з мобілізаційної підготовки; 38) розглядає звернення громадян з питань, що належать до повноважень ДСА України, вживає заходів щодо усунення причин та умов, які породжують такі звернення; 39) забезпечує в межах повноважень, визначених законом, здійснення заходів щодо запобігання корупції і контролю за їх здійсненням в ДСА України, територіальних управліннях ДСА України, на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери її управління; 40) проводить конференції та семінари з питань, що належать до повноважень ДСА України; 41) здійснює в межах повноважень ДСА України співробітництво з міжнародними організаціями, з органами судової влади інших держав щодо вивчення досвіду роботи з організації їх діяльності та готує пропозиції щодо впровадження такого досвіду в Україні; 42) здійснює інші повноваження, визначені законом. ДСА України має право: 1) одержувати від судів загальної юрисдикції, органів суддівського самоврядування, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності, а також громадян та їх об'єднань інформацію, документи, матеріали, необхідні для виконання покладених на неї завдань; 2) залучати вчених, спеціалістів центральних та місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій усіх форм власності за погодженням з їх керівниками до розгляду питань, що належать до її повноважень, визначених законом та цим Положенням. 3) скасовувати в межах повноважень, визначених законом та цим Положенням, акти територіальних управлінь у разі їх невідповідності актам законодавства та рішенням ДСА України; 4) утворювати в разі потреби за погодженням із керівниками центральних та місцевих органів виконавчої влади комісії, робочі та експертні групи, залучати в межах своїх повноважень спеціалістів та скликати в установленому порядку наради з питань, що належать до її повноважень, визначених законом та цим Положенням.

З повноважень та завдань Державної судової адміністрації України не вбачається, що вона несе відповідальність за шкоду, завдану судами та суддями в результаті прийняття ними незаконних (на думку позивача) рішень у розмірі сплаченого ним судового збору за апеляційне оскарження цих рішень.

Отже позивач не довів, що Державна судова адміністрація України є належним відповідачем у даній справі.

Згідно ч. 1 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно п. 6.2 ст. 6. Податкового кодексу України збором (платою, внеском) є обов'язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій.

Відповідно до п. 2.3. Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням асоціації "Дім авторів музики в Україні" щодо офіційного тлумачення положень пункту 7 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" у взаємозв'язку з положеннями пункту "г" частини першої статті 49 Закону України "Про авторське право і суміжні права" від 28.11.2013 року № 12-рп/2013 судовий захист майнових прав суб'єктів цивільних правовідносин передбачає їх звернення до відповідного судового органу з метою поновлення чи визнання майнових прав зазначених суб'єктів, якщо ці права порушені, не визнаються чи оспорюються. Таке звернення до суду пов'язане з необхідністю сплати судового збору, що впливає на можливість доступу особи до правосуддя та отримання нею судового захисту, гарантованого статтею 55 Конституції України. Законом України "Про судовий збір" визначено правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим законом, і включається до складу судових витрат. За статтею 2 Закону України "Про судовий збір" платниками судового збору є: громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим законом.

Гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду.

Отже, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого ст. 55 Конституції України.

Судовий збір являється обов'язковим платежем, що є елементом права особи на судовий захист і не є шкодою у розумінні цивільного законодавства.

Крім того, питання про розподіл судових витрат було предметом розгляду судів апеляційної інстанції, ними були прийняті відповідні рішення про відмову у прийнятті додаткового рішення про розподіл судових витрат. Отже згідно норм чинного законодавства, яке застосовується до правовідносин, пов'язаних зі сплатою, поверненням та відшкодуванням витрат по сплаті судового збору, питання про стягнення судового збору було вирішено, що підтверджується Ухвалами від 21.03.2018 № 826/22976/15 та від 05.06.2018 № 808/2334/16, які не оскаржені та набрали законної сили.

Враховуючи положення статей 22 ЦК України , для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки; факту збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини. В цьому випадку на позивача покладено обов`язок доказати шкоду (її розмір), протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок.

Позивачем не вказано, які саме дії чи бездіяльність відповідача спричинили йому матеріальну шкоду саме у вигляді неповернення судового збору в порядку, передбаченому законодавством. Та не доведено, що саме протиправна поведінка відповідача призвела до порушення його прав на повернення сплаченого ним судового збору, та не доведено обставину щодо порушення його права. В зв'язку з цим відсутній причинно-наслідковий зв'язок між постановленням судом ухвал, скасованих судами вищої інстанції та завданням позивачу шкоди у вигляді сплаченого та не розподіленого судового збору за розгляд апеляційних скарг.

Враховуючи вищезазначене та беручи до уваги те, не встановлено складу правопорушення, необхідного для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як стягнення шкоди, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Позивачем зазначено, що оригінали платіжних доручень про сплату судового збору на суму 1378,00 грн та 1218,00 грн знаходяться в матеріалах адміністративних справ № 808/2334/16, № 826/22976/15. Однак засвідчені копії платіжних доручень не долучено до матеріалів справи. Обставина щодо сплати скаржником судового збору у сумі 1378,00 грн встановлено у ухвалі № 808/2334/16 від 05.06.2018. Докази понесення витрат у розмірі 1218,00 грн до матеріалів справи не додано.

Суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення шкоди у вигляді сплаченого судового збору за розгляд апеляційних скарг, є не обґрунтованими та не підлягають задоволенню.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" (69034, м. Запоріжжя, вул. Цимлянська, 29-а, ідентифікаційний код 34155997) до Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул.. Липська, 18/5, ідентифікаційний код 26255795) про стягнення з Державного бюджету України матеріальної шкоди, що полягає у витратах на сплату судового збору за скасування незаконних рішень у розмірі 2596,00 грн відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя І.В.Усатенко