Ухвала суду № 76754498, 17.09.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

17.09.2018Справа № 910/29596/14

За скаргоюПублічного акціонерного товариства «Фінростбанк»на бездіяльність та рішенняВідділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Україниу справі№910/29596/14за позовомПублічного акціонерного товариства «Фінростбанк»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Віар Плюс»простягнення 11884450,46 грн

Cуддя Смирнова Ю.М.

Представники учасників судового процесу:

від позивача (стягувача)не з'явились;від відповідача (боржника)не з'явились;від виконавчої службине з'явились;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.03.2015 у справі №910/29596/14 позов задоволено, присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Віар Плюс» на користь Публічного акціонерного товариства «Фінростбанк» 8754810,02 грн поточної заборгованості по кредиту, 570861,59 грн поточної заборгованості по відсоткам, 2243105,28 грн простроченої заборгованості за нарахованими відсотками та 315628,57 грн пені за порушення строків сплати відсотків. Також, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Віар Плюс» в доход Державного бюджету України судовий збір у розмірі 73080,00 грн.

16.03.2015 на виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва видано відповідні накази.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.05.2016 задоволено заяву Публічного акціонерного товариства «Фінростбанк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Фінростбанк» про видачу дубліката наказу та видано дублікат наказу від 16.03.2015 про примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2015 у справі №910/29596/14.

13.08.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла скарга Публічного акціонерного товариства «Фінростбанк» на бездіяльність та рішення Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якій скаржник просить суд:

- визнати неправомірною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні ВП №47896335 щодо не здійснення звернення стягнення на майно боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Віар Плюс», яке перебуває у Державного підприємства «Укрекоресурси», а також кошти належні боржникові - Товариству з обмеженою відповідальністю «Віар Плюс» від Державного підприємства «Укрекоресурси»;

- визнати неправомірною та скасувати постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 13.06.2018 ВП №47896335 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 16.03.2015 у справі №910/29596/14;

- зобов'язати державного виконавця звернути стягнення на майно боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Віар Плюс», яке перебуває у Державного підприємства «Укрекоресурси», а також кошти належні боржникові - Товариству з обмеженою відповідальністю «Віар Плюс» від Державного підприємства «Укрекоресурси».

Скарга мотивована тим, що державним виконавцем, всупереч вимог ст.ст.10, 53 Закону України «Про виконавче провадження» не було звернуто стягнення на майно боржника, яке перебуває у Державного підприємства «Укрекоресурси», а також кошти, належні боржникові - Товариству з обмеженою відповідальністю «Віар Плюс» від Державного підприємства «Укрекоресурси».

За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи, вказану скаргу передано на розгляд судді Смирновій Ю.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.08.2018 прийнято до провадження справу №910/29596/14 для розгляду скарги на бездіяльність та рішення державного виконавця; розгляд скарги призначено на 29.08.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.08.2018 Публічному акціонерному товариству «Фінростбанк», Товариству з обмеженою відповідальністю «Віар Плюс», Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України направлено виклик у судове засідання 17.09.2018 в порядку ст.ст.120-121 Господарського процесуального кодексу України.

В судове засідання 17.09.2018 представники учасників судового процесу не з'явились, про проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

06.09.2018 через канцелярію суду від скаржника надійшла заява про розгляд скарги без участі його представника.

Розглянувши подану Публічним акціонерним товариством "Фінростбанк" скаргу на бездіяльність та рішення Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, суд дійшов висновку про відмову в її задоволенні, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Постановою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було відкрито виконавче провадження №47896335 на підставі наказу Господарського суду міста Києва від 16.03.2015 у справі №910/29596/14 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Віар Плюс» на користь Публічного акціонерного товариства «Фінростбанк» 8754810,02 грн поточної заборгованості по кредиту, 570861,59 грн поточної заборгованості по відсоткам, 2243105,28 грн простроченої заборгованості за нарахованими відсотками та 315628,57 грн пені за порушення строків сплати відсотків.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

13.06.2018 Головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу згідно з п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», мотивовану тим, що всі здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку боржника та його майна на яке можливо звернути стягнення виявилися безрезультатними.

В обґрунтування поданої скарги скаржник стверджує, що в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №70-КЛ/КРВ від 18.06.2013, заборгованість за яким присуджено до стягнення рішенням у справі №910/29596/14, боржником передано в заставу стягувачу 100 фандоматів моделі «МТ_500», а також майнові права (право вимоги грошових коштів) за договорами купівлі-продажу (цих же фандоматів), укладеними між боржником та ДП «Укрекоресурси», про що стягувачем повідомлено державного виконавця. Листом від 20.01.2017 ДП «Укрекоресурси» повідомило державного виконавця про місцезнаходження вказаного майна боржника, однак, за твердженням скаржника, в порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження» (зокрема, положень ст. 53 Закону) державним виконавцем не було звернуто стягнення на майно боржника, яке перебуває у ДП «Укрекоресурси».

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

За змістом ст. 51 Господарського процесуального кодексу України звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 53 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб. Зазначені особи зобов'язані подати на запит виконавця у визначений ним строк відомості про належне боржнику майно, що перебуває у них, та майно чи кошти, які вони повинні передати боржнику. Після надходження відомостей про наявність майна боржника виконавець проводить опис такого майна, накладає на нього арешт, вилучає його і реалізує в установленому цим Законом порядку. Якщо особа, в якої перебуває майно боржника, перешкоджає виконавцю у вилученні такого майна, воно вилучається виконавцем у примусовому порядку.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підтвердження наведених у скарзі доводів про перебування у Державного підприємства «Укрекоресурси» належного боржнику майна, а також про належність боржнику коштів від ДП «Укрекоресурси», Публічне акціонерне товариство «Фінростбанк» надало суду такі документи: копію вимоги, адресованої Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про витребування відомостей про належне боржнику майно, що перебуває в інших осіб; копії витягів про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна; копію відповіді Державного підприємства «Укрекоресурси» на запит державного виконавця.

Із Витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна №41000143 від 18.06.2013 вбачається, що 18.06.2013 на підставі Договору застави майнових прав №70-Z від 18.06.2013 в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна зареєстровано обтяження, об'єктом якого виступають всі належні заставодавцю на момент укладення договору майнові права, а також майнові права, які можуть виникнути в майбутньому, які полягають праві вимоги грошових коштів за договорами купівлі-продажу №2-94 від 01.11.2012, №2-95 від 01.11.2012, №2-96 від 01.11.2012, №2-97 від 01.11.2012 та всіх додаткових угод до них, укладеному між заставодавцем та Державним підприємством з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (ЄДРПОУ 20077743).

Витягом про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна №41089942 від 27.06.2013 підтверджується факт реєстрації 27.06.2013 у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна обтяження на підставі Договору застави товарів в обороті №70-Z-2 від 27.06.2013, об'єктом за яким є: належне заставодавцю рухоме майно, яке є його власністю, товари в обороті згідно додатку №1 до договору, який є невід'ємною частиною договору, а саме: автоматизований приймальний комплекс «Фандомат», новий, котрий проводить сортування та часткову переробку вторинної сировини (ПЕТ пляшки та жестяні банки), в місцях його збору, модель МТ-500, країна виробництва-US в кількості 100 шт., оціночною вартістю 17424000,00 грн, заставною вартістю 14520000,00 грн.

Обтяжувачем за даними записами вказано Публічне акціонерне товариство «Фінростбанк», а боржником - Товариство з обмеженою відповідальністю «Віар Плюс».

З наданих скаржником документів вбачається, що у грудні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Фінростбанк» зверталося до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із вимогою, в якій стягувач просив витребувати від Державного підприємства «Укрекоресурси» інформацію про місцезнаходження автоматизованого приймального комплексу «Фандомат» в кількості 100 шт. та кошти, належні боржнику за договорами купівлі-продажу №2-94 від 01.11.2012, №2-95 від 01.11.2012, №2-96 від 01.11.2012, №2-97 від 01.11.2012.

У відповідь на запит Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України №17-01-47896335/19 від 16.01.2017 Державним підприємством з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (Державним підприємством «Укрекоресурси») листом №11 від 20.01.2017 було повідомлено, що постановою Генеральної прокуратури України про визнання речовими доказами від 19.07.2016 в ході розгляду матеріалів досудового розслідування, внесеного 14.03.2013 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013110000000270, визнано речовими доказами, та постановлено долучити до матеріалів кримінального провадження №12013110000000270 від 14.03.2013 за ч.5 ст.191 Кримінального кодексу України наступні матеріальні об'єкти: 100 фандоматів марки «AlfaRecycle» моделі «МТ-500», що були поставлені на адресу Державного підприємства «Укрекоресурси» Товариством з обмеженою відповідальністю «Віар Плюс», що зберігаються за адресою: м.Київ, вул.Вакуленчука, 4; 2 фандомати, що передані Державному підприємстві «Укрекоресурси» з метою демонстрації, що знаходяться за адресою: м.Київ, вул.Лобачевського, 23-В; постановлено речові докази передати на відповідальне зберігання службовим особам Державного підприємства «Укрекоресурси» та попереджено останніх про кримінальну відповідальність, передбачену ч.1 ст.388 Кримінального кодексу України; протоколом передачі речових доказів на зберігання від 22.07.2016 передано на відповідальне зберігання вищевказані матеріальні об'єкти в.о. заступника директора Державного підприємства «Укрекоресурси» Сабадаш С.О.; 16.12.2016 прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України вилучено 4 фандомати для проведення відповідних експертиз в рамках кримінального провадження №12013110000000270 від 14.03.2013; щодо інформації про кошти належні боржнику - Товариству з обмеженою відповідальністю «Віар Плюс» за договорами купівлі-продажу №2-94 від 01.11.2012, №2-95 від 01.11.2012, №2-96 від 01.11.2012, №2-97 від 01.11.2012 повідомлено, що 31.08.2016 на підставі ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду м.Києва у Державного підприємства «Укрекоресурси» вилучено оригінали документів, в тому числі і всі первинні бухгалтерські документи, у зв'язку з чим останнє не може надати відповідь на запит.

Суд відзначає, що наданими скаржником документами не підтверджується, що станом на момент винесення оскаржуваної постанови боржнику належало майно, про яке зазначає скаржник, а також не підтверджується факт належності боржникові коштів від Державного підприємства «Укрекоресурси».

Так, наявна у справі інформація свідчить лише, що майно - автоматизований приймальний комплекс «Фандомат» передавалося в заставу Банку як товари в обороті.

В свою чергу, за змістом ст. 40 Закону України «Про заставу» при заставі товарів в обороті або у переробці реалізовані заставодавцем товари перестають бути предметом застави з моменту їх вручення набувачу або транспортній організації для відправлення набувачу або передачі на пошту для пересилки набувачу, а у листі Державного підприємства «Укрекоресурси» зазначається, що таке майно було поставлено (передано) останньому. Наведене ставить під сумнів належність відповідачу майна, про яке зазначає скаржник, станом на момент здійснення виконавчого провадження. Виникнення права грошової вимоги відповідача до Державного підприємства «Укрекоресурси» так само жодними наявними у справі документами не підтверджується.

Отже, заявником належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 76,77 Господарського процесуального кодексу України не доведено наявності підстав для звернення стягнення на зазначене у скарзі майно в порядку ст.53 Закону України «Про виконавче провадження».

Більш того, з матеріалів справи не вбачається, що названі скаржником договори застави укладались саме на забезпечення виконання зобов'язань, що виникають із кредитного договору №70-КЛ/КРВ від 18.06.2013 (заборгованість за яким присуджено до стягнення за результатами розгляду справи №910/29596/14). В той же час, з положень ч. 1 ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження» слідує, що для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі, якщо: 1) право застави виникло після ухвалення судом рішення про стягнення з боржника коштів; 2) вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю; 3) наявна письмова згода заставодержателя.

Вважаючи про наявність підстав для звернення стягнення на відповідне майно як предмета застави та задоволення за рахунок цього майна вимог Публічного акціонерного товариства «Фінростбанк», що виникають із кредитного договору №70-КЛ/КРВ від 18.06.2013 (в тому числі і суми, присудженої до стягнення рішенням у справі №910/29596/14), позивач не позбавлений можливості звернути до суду із окремим позовом про звернення стягнення на предмети застави.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання неправомірною бездіяльності Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні ВП №47896335 щодо не здійснення звернення стягнення на майно боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Віар Плюс», яке перебуває у Державного підприємства «Укрекоресурси», а також кошти належні боржникові - Товариству з обмеженою відповідальністю «Віар Плюс» від Державного підприємства «Укрекоресурси»; визнання неправомірною та скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 13.06.2018 ВП №47896335 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 16.03.2015 у справі №910/29596/14 та зобов'язання державного виконавця звернути стягнення на майно боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Віар Плюс», яке перебуває у Державного підприємства «Укрекоресурси», а також кошти належні боржникові - Товариству з обмеженою відповідальністю «Віар Плюс» від Державного підприємства «Укрекоресурси», у зв'язку з чим відмовляє у задоволенні скарги.

При цьому, суд звертає увагу скаржника на приписи ч.5 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до змісту якої повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

З огляду на вищевикладене, керуючись ст.ст. 234, 342, 343 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,-

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у задоволенні скарги Публічного акціонерного товариства «Фінростбанк» на бездіяльність та рішення Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

2. Згідно ч.2 ст.235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та відповідно до підпункту 17.5 п.17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня складення ухвали.

Повна ухвала складена: 27.09.2018

Суддя Ю.М. Смирнова