Рішення № 76754218, 19.09.2018, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19.09.2018 м. Ужгород Справа № 907/659/17

Господарський суд Закарпатської області у складі

головуючого судді Васьковського О.В. ,

розглянувши матеріали справи №907/659/17

За позовом приватного акціонерного товариства ''Закарпатавтотранс'', м. Ужгород

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Іршавське АТП 12143" ,

м. Ужгород

про стягнення 294750,00 гривень

За участю секретаря судового засідання Дергачової Ю.А.

Представники:

від позивача – ОСОБА_1 , адвокат, ордер ЗР№45107 від 18.06.18

від відповідача - ОСОБА_2, адвокат, ордер ЗР№38206 від 12.10.17

СУТЬ СПОРУ: стягнення суми 294750,00 гривень штрафних санкцій відповідно до умов Договору №07/-06/2 від 18.03.2013, з яких з яких 291650,00 грн. нарахованих за 5833 зривів рейсів та 3100,00 грн. - штрафні санкції за 31 незаїзд на автостанції

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 04.06.2018 року справу прийнято до провадження та постановлено розглянути в порядку загального позовного провадження, встановлено сторонам строк для подання заяв по суті спору, викладених з врахуванням постанови Верховного Суду, винесеної по вказаній справі 02.05.2018

Позивач просить задоволити позов, наполягаючи, що штрафні санкції нараховані ним підставно та у відповідності до умов укладеного між сторонами договору. На підтвердження допущених відповідачем порушень позивачем подано ОСОБА_3 журнал в електронному вигляді та квитково-касові документи на повернення коштів пасажирам по рейсах, які були зірвані відповідачем.

Відповідач у поданому відзиві заперечує проти позову. Вважає поданий позивачем ОСОБА_3 журнал неналежним доказом, оскільки такий не є первинним документом та не містить інформації про обставини та час вчинення відповідачем порушень, його ведення в системі «Автостанція» не передбачено укладеним між сторонами Договором №07-06/2 віж 18.03.2013 і такий ведеться в ручному режимі дисептчерами позивача.

Наголосив, що про кожен випадок зриву рейсу чи не виїзду на маршрут, диспетчер перевізника(відповідача) невідкладно повідомляв Власника засобами зв’язку, що виключає можливість застосування штрафних санкцій. Про всі випадки попередження диспетчер ТОВ «Іршавське АТП 12143» заносив відомості у відповідний журнал, який, на думку відповідача, є належним доказом на спростування тверджень позивача.

Також наголосив, що в матеріалах справи наявні листи-попередження від 20.07.2016 №50, від 27.07.2016 №53 про зриви рейсів з поважних причин. Звертає увагу суду на невідповідність кількості зривів рейсів та невиїздів, зазначених позивачем у вимозі та позовній заяві.

Окрім того, звертає увагу, на момент підписання Додаткової угоди №10 від 07.07.2016 року директором ТОВ «Іршавське АТП» був не п.Ільюшонок Ю.І., а ОСОБА_4, тому така угода є нікчемною та не повинна братися судом до уваги.

У своїх запереченням проти позову відповідач також звертає увагу суду на той факт, що з 14.07.2016 ПрАТ «Закарпатавтотранс» було анульовано Свідоцтва про атестацію автостанцій та виключено з переліку атестованих авотстаціії АС «Ужгород-1», АС «Ужгород-2» та АС«Хуст», тому вважає, що 1970 маршрутів, за які позивачем в т. ч. нараховано шрафні санкції, не повинні братися до уваги.

У встановлений строк позивач подав відповідь на відзив, у якій з мотивами відзиву відповідача повністю незгідний. Так, свій деспетчерський журнал вважає належним доказом по справі, оскільки існування та обов’язковість такого було погоджено сторонами відповідно до умов Додаткової угоди №10 до договору про надання послуг автостанцією перевізникові №07-06/2 від 18.03.2013. В силу положень вказаної Угоди диспетчерський журнал є обов’язковим для сторін документом, який фіксує факти здійснення перевезень, що мають місце під час виконання укладеного сторонами господарського договору. Таким же обов’язковим документом є маршрутні (шляхові) листи, які посвідчують для позивача факт виходу автобусу на лінію, прибуття його на транзитні автостанції або станції призначення тощо. Наголосив, що відповідачем ані самостійно, ані на вимогу суду жодного маршрутного листа, який би міг спростувати відомості, внесені в односторонньому порядку позивачем у Диспетчерський журнал про зрив рейсу, подано не було, а тому вважає це ще одним доказом вчиненого перевізником порушення умов договору.

Поданий відповідачем журнал вихідних дзвінків вважає штучно створеним та неналежним доказом. Звертає увагу суду, що у випадку дійсного попередження відповідачем про зрив рейсу, автостанція не продавала б на них квитки, які в подальшому повертала пасажирам. До того ж, наголосив, що навіть при наявності телефонного дзвінка саме по собі попередження без доказів існування форс-мажорних обставин чи зазначення поважних причин звриву рейсу, не може бути підставою для для звільнення відповідача від застосування до нього господарських санкцій.

Щодо твердження відповідача про різницю у виставлених позивачем вимогах, то таке пояснюється позивачем бажанням скористатися правом заявлення до стягнення частини боргу, яка, на його думку, є безспірною, відтак, в подальшому не потягне додаткових витрат при відшкодуванні судового збору.

Позивачем подано також пояснення з приводу анулювання та видачі свідоцтв про атестацію автостанцій. Зокрема, пояснив, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.01.2018 №807/792/16 визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби України з безпеки на транспорті №416 від 14.07.2016 «Про анулювання свідоцтв про атестацію автостанцій» в частині анулювання свідоцтв про атестацію автостанцій ПрАТ «Закарпатавтотранс»: «Ужгород-1», «Ужгород-2», «Перечин», «Воловець», «Міжгір’я», «Рахів» та «Хуст». Крім того, свідоцтво про атестацію не ввійшло до Переліку дозвільних документів у сфері господарської діяльності, затвердженого Закону україни «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності, відтак його наявність чи відсутність не є критичною для спірних правовідносин. Звертає увагу, що анулювання атестації не впливає на спірні правовідносини, до того ж договірні відносини між сторонами, в т. ч. за ініціативою відповідача, змінено не було.

Стосовно Додаткової угоди №10 від 07.07.2016, то така є не єдиним аргументом на підтвердження позиції позивача, оскільки спір виник з невиконання умов основного договору. Основними та первинними документами, які підтверджують зриви рейсів, є квитанції про повернення пасажирам коштів за продані квитки на перевезення, які були зірвані відповідачем. Диспетчерський журнал лише систематизує та спрощує для огляду і дослідження таку статистичну інформацію. Твердження відповідача про нікчемність такого договору вважає помилковим, оскільки з аналізу норм Цивільного кодексу такий є оспорюваним, і допоки немає рішення суду, яке набрал законної сили щодо визнання такого договору недійсним, на таку Угоду поширюється презумція правомірності правочину (ст. 241 ЦК України). Стосовно ж підписанта Додаткової угоди з боку відповідача, то позивач визнає що помилявся, однак, добросовісно. Звертає увагу суду, що неодноразово в ході ведення з відповідачем переписки, від імені директора товариства – відповідача підписував п. Ільюшонок Ю.І., в т. ч. ним же була підписана ще одна Додаткова угода. При цьому, вважає, що товариство вподальшому схвалило укладення такої угоди, оскільки до тепер, уже при теперішньому директорові така угода виконується товариством. Вказує, що саме цією Угодою визначено нові реквізити відповідача та нові маршрути, які діючі і на час розгляду справи.

Під час розгляду справи по суті представником позивача заявлено клопотання про витребування доказів, яке судом відхилено з огляду на порушення визначеного ст. 80 ГПК України строку для його подання.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні по розгляду справи по суті оголошувались перерви з 10.09.2018 до 17.09.2018, та до 17.09.2018 відповідно до ст. 216 ГПК України.

У судовому засіданні 19.09.2018 року, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, розглянувши матеріали справи, суд встановив:

18 березня 2013 року між Відкритим акціонерним товариством “Закарпатавтотранс”, правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство “Закарпатавтотранс” (власник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Іршавське АТП 12143” (перевізник) на підставі пункту 114 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 р. №176 (далі Правила) та Дозволу Державтотрансадміністрації було укладено договір про надання послуг автостанцією перевізникові №07-06/2 (далі Договір) з додатками, які є його невід"ємною частиною.

Відповідно до п.1.1 договору власник за завданням перевізника надає йому на території своїх автостанцій ( автовокзалів) комплекс обов"язкових та передбачених законодавством послуг, пов"язаних з організацією і здійсненням процесу прийняття та відправлення пасажирів транспортом Перевізника, продажем проїзних квитків та квитанцій на перевезення багажу, диспетчерським управлінням, організацією прибуття і відправлення автобусів, інформуванням водіїв щодо умов дорожнього руху, а також інші послуги відповідно до вимог Закону України "Про автомобільний транспорт" і Правил.

Положеннями п.1.2 договору визначено, що власник надає перевізникові послуги з обслуговування перевезень пасажирів автобусами за маршрутом (маршрутами), перелік яких наведено у додатку №1, що є невід"ємною частиною цього договору.

Матеріалами справи встановлено, що за період з 07.07.2016 до 15.08.2017 автостанціями позивача надавались послуги на наступних маршрутах відповідача, зазначених у позовній заяві (табличка).

Перелік маршрутів відповідача, організованих Закарпатською облдержадміністрацією публічно розміщений на офіційному веб-ресурсі Закарпатської ОДА за посиланням http://www.carpathia.gov.ua/ua/615.htm.

Перелік маршрутів відповідача, організованих Іршавською райдержадміністрацією зазначений у повідомленні Іршавської РДА №02-20/2364 від 06.12.2016.

Регулярність виконання пасажирських перевезень на вищезазначених маршрутах визначено розкладами руху.

Відповідно до пунктів 2.3.1, 2.3.4 договору перевізник зобов'язався здійснювати відправлення свого транспорту виключно з автовокзалів, автостанцій та диспетчерських пунктів, передбачених розкладом руху за певним маршрутом Організатором перевезень. У разі неможливості виконати рейс невідкладно сповістити про це власника письмово чи за допомогою засобів зв'язку.

Пунктом 2.1.5 договору встановлено, що позивач здійснює диспетчерське управління та організацію прибуття і відправлення автобусів.

Відповідно до умов договору відповідач зобов”язався здійснювати відправлення свого транспорту виключно з автовокзалів, автостанцій та диспетчерських пунктів, передбачених розкладом руху за певним маршрутом Організатором перевезень (п. 2.3.1 договору); проводити не раніше одного разу на місяць з власником звірку взаємних розрахунків ( п.2.3.3 договору); у разі неможливості виконати рейс невідкладно сповістити про це власника письмово чи за допомогою засобів зв"язку ( п.2.3.4 договору).

В подальшому, Додатковою угодою № 10 від 07.07.2016 сторони погодили, що послуги з обслуговування перервезень надаються перевізником за маршрутами та в строки, перелік яких наведено у Додатку №7 та інших маршрутах Перевізника, фіксуючи прибуття та відправлення автобусів з/на автостанцію у дорожніх листах перевізника та диспетчерському журналі власника(позивача).

Сторонами договору обумовлена відповідальність за невиконання обов’язків, передбачених договором. Зокрема, відповідальність перевізника (відповідача) визначена п. 4.2. договору.

Згідно з п. 4.2.1 договору за зрив рейсу без попередження власника згідно підпункту 2.3.4. пункту 2.3. договору та за відсутності форс - мажорних обставин, передбачено сплату власнику штрафної санкції у розмірі 50 грн. у приміському сполученні, 50 грн. у внутрішньообласному сполученні, 100 грн. у міжобласному сполученні та 100 грн. у міжнародному та міжобласному сполученні (з використанням автобусів підвищеної комфортності).

За положеннями п. 4.2.2. порушення графіку руху у разі прибуття на автостанцію (автовокзал) формування відправлення із запізненням більше ніж на 15 хв., яке викликане форс - мажорними обставинами або станом дорожнього покриття має наслідком сплату перевізником власнику 30 грн., а у разі незаїзду згідно розкладу руху 100 грн.

Свої зобов’язання відповідач належним чином не виконував, допустив порушення у вигляді зривів рейсів без повідомлення автостанції у кількості 5833 та 31 не заїздах автобусів на автостанції, які передбачені розкладом руху, у зв'язку з чим позивачем нараховано штрафні санкції. Так, за 5833 зривів рейсів позивачем нараховано суму штрафу в розмірі 291 650,00 грн. та за 31 не заїзд на автостанції - 3 100,00 грн., що загалом становить 294 750,00 грн.

Оскільки направлена відповідачу письмова вимога №1087/07-04 від 29.08.2017 про сплату штрафних санкцій, передбачених п.п.4.2.1 та 4.2.2 договору, залишена ним без задоволення, позивач звернувся до суду з вимогою стягнути нараховану суму штрафних санкцій в примусовому порядку.

Проаналізувавши наявні матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази та наведені обґрунтування, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. 1 розділу 1 Закону України “Про автомобільний транспорт” автобусний маршрут - шлях проходження автобуса між початковим та кінцевим пунктами з визначеними місцями на дорозі для посадки (висадки) пасажирів; автобусний маршрут загального користування - автобусний маршрут, на якому здійснюють регулярні пасажирські перевезення; графік руху - відомості про час і послідовність виконання рейсу; автостанція - споруда або комплекс будівель, споруд, стоянок та під'їздів для прийняття, відправлення, управління рухом автобусів та обслуговування пасажирів; рейс - рух транспортного засобу від початкового до кінцевого пункту маршруту; оборотний рейс - рух автобуса від початкової до кінцевої зупинки маршруту і у зворотному напрямку до початкової зупинки.

З огляду на наведені визначення термінів «рейс, оборотний рейс», зірваний рейс- це той рейс, який не відбувся. Незаїздом же належить визнати невиконання перевізником обов'язку щодо прибуття автобусів відповідно до розкладу руху на проміжні автостанції згідно з затвердженим маршрутом, оскільки згідно з п. 2.3.1. перевізник зобов’язаний здійснювати відправлення свого транспорту виключно з автовокзалів, автостанцій та диспетчерських пунктів, передбачених розкладом руху за певним маршрутом.

Статтею 908 ЦК України регламентовано, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст.32 Закону України "Про автомобільний транспорт" відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, із власниками автостанцій визначаються договором.

За приписами ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п.3 ст.611 ЦК України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановлених законом або договором мір відповідальності.

Відповідно до ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Як встановлено судом, між сторонами у спорі укладено Договір№07-06/2 про надання послуг автостанцією перевізникові, яким регулюються відносини між учасниками спору щодо організації та здійснення перевезення пасажирів автобусами за визначеними марштурами. Вказаним Договором (з наступними змінами, внесеними Додатковими угодами №№1-10) сторонами обумовлено також відповідальність за порушення його умов, зокрема, передбачено штраф за зрив рейсу без попередження та за відсутності форс-мажорних обставин, а також за незаїзд на проміжну зупинку.

За таких обставин, беручи до уваги порушення перевізником протягом спірного періоду своїх зобов’язань, які полягають у зриві рейсів та незаїзді на проміжну зупинку, позивачем правомірно нараховано та поставлено вимогу про стягнення шрафних санкцій, передбачених Договором, а саме: його пунктами 4.2.1 та 4.2.2 на загальну суму 294750грн.

Факт порушення відповідачем договірних зобов’язань, за які нараховано санкції, судом встановлений на підставі наявних у справі квитково-касових документів (чеків) на повернення коштів пасажирам за квитки, які були продані в касах позивача, а також з огляду на відсутність маршрутних листів за вказані дати, обов’язковість яких була обумовлена сторонами у Додатковій угоді №10 і які могли б спростувати твердження позивача про допущені відповідачем порушення. При цьому, судом враховано також відомості, внесені у Диспетчерський журнал позивача, який ведеться у електронному вигляді, за допомогою автоматизованої системи керування пасажирськими перевезеннями “Автостанція”(Свідоцтво Міністерства освіти і науки України ВР№00124), яка використовується на підставі договору про передачу науково-технічної продукції №17/2010-86 від 11 жовтня 2010 року та введена в роботу ВАТ “Закарпатавтотранс” наказом №383 від 21 жовтня 2010 року.

Твердження відповідача про повідомлення ним щодо зривів рейсів, в т. ч. листами №50 від 20.07.2016 та №53 від 27.07.2016 та внесеними записами у журналі зривів, не спростовують факт вчинення ним порушення умов договору.

Відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Саме тому, та з огляду на положенння п. 4.2.1 договору, саме по собі попередження про зрив рейсу без належного доведення існування форс-мажорних обставин не є правоспроможним для звільнення його від відповідальності за невиконання вказаного пункту договору.

Тому суд доходить висновку, що подані відповідачем докази не є достовірними та достатніми для встановлення дійсних обставин справи в розумінні статей 78, 79 ГПК України, які свідчили б про наявність виключних обставин, які не залежали від волі і бажання відповідача і виключали його вину за невиконання договірних хобов’язань.

Наведене кореспондується з п. 146 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 р. №176 , відповідно до якого автомобільний перевізник має право скасовувати рейси транспортних засобів у разі виникнення обставин, які він не міг передбачити і виникненню яких не міг запобігти. Оскільки жодних належних доказів наявності таких обставин відповідачем подано не було, такі твердження судом відхилені.

При цьому, судом також взято до уваги той факт, що покликаючись на обставини, які повинні звільнити його від відповідальності, відповідач тим самим не заперечує самого факту існування допущених ним порушень, які є предметом даного спору.

Стосовно Додаткової угоди №10 від 07.07.2016.

Відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

З аналізу статті 32 Закону України «Про автомобільний транспорт» випливає, що відносини між перевізником та власником автостанції понинні бути договірними, в т. ч. в частині погодження маршрутів та розкладу рейсів.

Судом встановлено, що на день підписання згаданої Угоди ОСОБА_5 не був директором ТОВ «Іршавське АТП». Поряд з цим, жодна із сторін не заперечила факту здійснення товариством регулярних перевезень за визначеними у Додатковій угоді №10 від 07.07.2017 маршрутами та використання нових реквізитів, які змінились відповідно до п. 3 вказаної Угоди. В подальшому, після призначення ОСОБА_5 на посаду директора, така Угода продовжувала виконуватися товариством і виконується до сьогодні.

Статтею 241 Цивільного кодексу України передбачено можливість врегулювання вчинення представником таких юридичних дій, які не входять до змісту його представницьких функцій. Відпорвідно до вказаної норми, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

З наведеного випливає, що саме особі, яку представляють, належить право оцінювати, чи відповідає укладений з перевищенням повноважень правочин її інтересам. З цією метою закон надає їй можливість схвалити укладений правочин. Схвалення правочину можливе у різних формах, в т. ч. шляхом конклюдентних дій, які свідчать про прийняття до виконання правочину.

Враховуючи реальне здійснення перевізником регулярних рейсів з використанням послуг автостанції та дотримання сторонами положень Угоди №10, суд приходить до висновку, що Додаткова угода №10 від 07.07.2016, хоча не підписана уповноваженою особою, однак, в подальшому схвалена товариством шляхом прийняття її до виконання, оскільки своїми діями товариство фактично підтвердило його дію та власну волю мати договірні відносини з ПАТ "Закарпатавтотранс" на умовах, викладених в Додаткові угоді. При наданні оцінки такій Угоді судом враховано положення ст. 204 Цивілдьного кодексу України щодо презумції правомірності правочину.

Доводи відповідача про звільнення його від відповідальності за порушення умов договору протягом періоду з 14.07.2016 до 12.11.2016 у зв’язку з відстністю у автостанцій ПрАТ «Закарпатавтотранс» свідоцтв про атестацію автостанцій, судом відхилено. Сам факт наявності чи відсутності такого свідоцтва у автостанції протягом строку дії договору не має правового значення для сторін Договору, допоки в такий договір не буде внесено відповідних змін, в т. ч. і з ініціативи перевізника. Судом також взято до уваги, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.01.2018 №807/792/16 визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби України з безпеки на транспорті №416 від 14.07.2016 «Про анулювання свідоцтв про атестацію автостанцій» в частині анулювання свідоцтв про атестацію автостанцій ПрАТ «Закарпатавтотранс»: «Ужгород-1», «Ужгород-2», «Перечин», «Воловець», «Міжгір’я», «Рахів» та «Хуст». Крім того, свідоцтво про атестацію не ввійшло до Переліку дозвільних документів у сфері господарської діяльності, затвердженого Закону україни «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності, відтак його наявність чи відсутність не є критичною для спірних правовідносин.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, судом встановлено факт порушення відповідачем зобов'язання за договором та підставність нарахованих позивачем штрафних санкцій, беручи до уваги вищенаведене, позовні вимоги визнаються такими, що підлягають до задоволення.

З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача суми 294750,00 гривень штрафних санкцій, нарахованих порушення умов Договору №07/-06/2 від 18.03.2013, з яких з яких 291650,00 грн. нарахованих за 5833 зривів рейсів та 3100,00 грн. - штрафні санкції за 31 незаїзд на автостанції підлягає до задоволенню повністю.

Згідно зі ст.129 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума 4421,25 грн. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст. ст. 4, 27, 42, 46, 73-79, 86, 129, 202, 222, п.2 ч.1 ст.231, ст.ст.237-240, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ :

позов задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Іршавське АТП 12143" (90100, Закарпатська область, Іршавський район, м. Іршава, вул. Федорова, 33, код ЄДРПОУ 38056369) на користь приватного акціонерного товариства "Закарпатавтотранс" (88015, Закарпатська область, м.Ужгород, вул. Перемоги, 102, код ЄДРПОУ 03113934) суму 294750,00 гривень (двісті дев’яносто чотири тисячі сімсот п’ятдесят гривень), а також суму 4421,25 грн.(чотири тисячі чотириста двадцять одна гривня 25 коп.)- на відшкодування витрат позивача по сплаті судового збору.

Видати наказ.

Рішення суду набирає законної сили і підлягає обов’язковому виконанню на території України в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Львівського апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч.1 ст.256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 28.09.18.

Суддя О.В. Васьковський