Рішення № 76751008, 26.09.2018, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 200/13508/17

Провадження № 2/200/3071/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 вересня 2018 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

в складі: головуючого-судді: Женеску Е.В.

за участю секретаря: Сокол І.С.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про стягнення матеріальної та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

10 серпня 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з зазначеним позовом до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 31 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі із заявою про призначення пенсії, надавши серед інших документів, рішення ЄСПЛ від 26.02.2015 року у справі «ОСОБА_1 проти України». Відповідач-1 не прийняв у позивача документи, мотивуючи, що ПФУ не визнає обставини, встановлені рішенням ЄСПЛ. Також відповідач-1 повідомив позивача, що його трудовий стаж складає 14 років 11 місяців 11 днів, тобто для призначення пенсії не вистачає 19 днів трудового стажу. Після працевлаштування позивача, 09.03.2017 року йому була призначена пенсія у розмірі 949 грн. Крім того, після звернення позивача до Міністерства юстиції України з запитом, до якого була додана копія названого рішення ЄСПЛ, керівник відповідача-2 ОСОБА_2 направив позивачу листа від 21.04.2017 року щодо зарахування стажу, вказаний лист позивач вважає незаконним в зв’язку з невиконанням відповідачами вимог Закону України «Про виконання рішень і застосування практики ЄСПЛ». Позивач вважає, що відповідачі своєю бездіяльністю перешкоджали виконанню рішення ЄСПЛ і правильному вирішенню питання щодо дати, з якої позивачу мала бути призначена пенсія, чим позивачу завдано матеріальної шкоди у розмірі пенсії, неотриманої за період з 19.08.2016 по 09.03.2017 року у сумі 6263,4 грн. Також відповідачі завдали позивачу моральну шкоду, розмір якої позивачем визначено в 2000 євро, з огляду на те, що саме такий розмір моральної шкоди визначений позивачу іншим рішенням Європейського суду з прав людини від 22.11.2007 року у справі «ОСОБА_1 проти України», що дає можливість суду застосувати ст. 61 ЦПК України.

З урахуванням зазначеного, позивач просить суд стягнути на його користь матеріальну і моральну шкоду у розмірі відповідно 6263,4 грн. та 2000 євро в національній валюті по курсу НБУ.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 лютого 2018 року відповідача ОСОБА_3 об’єднане управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі замінено його правонаступником Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Ухвалою суду від 09 лютого 2018 року визначено здійснювати судовий розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про стягнення матеріальної та моральної шкоди в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач 14.02.2018 року надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивач 03.05.2017 року звертався до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з даною позовною заявою, та постановою вказаного суду від 03.08.2017 року у справі № 201/6298/17 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, та дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, які вразилися у наданні ОСОБА_1 письмової відповіді від 21.04.2017 року за № 10183/02/30, визнані незаконними. Вказує, що пенсія позивачу призначена та виплачується відповідно до вимог чинного законодавства України. Пільгове обчислення стажу в період перебування особи у психіатрично-лікувальному закладі чинним законодавством не передбачено. В період знаходження в психіатричній лікарні ОСОБА_1 офіційно не був працевлаштований. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

16 лютого 2018 року відповідач надав суду клопотання про закриття провадження у справі на підставі ч.3 ст. 255 ЦПК України, оскільки позивач 09.08.2017 року звертався до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з аналогічною позовною заявою, тп рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2017 року у справі № 201/11373/17 у задоволенні позову ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовлено.

Ухвалою суду від 29 березня 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про стягнення матеріальної та моральної шкоди залишено без розгляду на підставі п.4 ч.1 ст. 255 ЦПК України, в зв’язку з тим, що в провадженні Апеляційного суду Дніпропетровської області перебуває справа № 201/11373/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, тобто справа зі спору між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 червня 2018 року ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29.03.2018 року скасовано, і направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідач надав суду клопотання, в якому просить закрити провадження у справі № 200/13508/17 на підставі ч.3 ст.255 ЦПК України, посилаючись на існування такого, що набрало законної сили, судового рішення у справі № 201/6298/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання незаконними дій та стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Ухвалою суду від 26 вересня 2018 року у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі відмовлено.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

В судовому засіданні встановлено, що постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2017 року у справі № 200/3682/17 за позовом ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, визнано протиправними дії Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі щодо неприйняття заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком у період з 31.10.2016 по 28.02.2017 та неприйняття заяви про попередній розрахунок пенсії у період з 31.10.2016 по 04.11.2016.

Відповідно до ч.4, 5 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Оскільки відповідачем не спростовано вказану обставину, суд вважає доведеним той факт, що 31 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі з метою призначення пенсії.

Проте, як вбачається з позовної заяви, не заперечується відповідачем, та підтверджується численними судовими рішеннями, в тому числі постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 травня 2017 року у справі № 200/4901/17 позовом ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі про визнання дій протиправними, пенсія позивачу була призначена ОСОБА_3 об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м. Дніпрі лише з 09.03.2017 року.

В судовому засіданні також встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини із заявою щодо інформування Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з питань виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі «ОСОБА_1 проти України (№2)», на що отримав відповідь від 31 березня 2017 року про направлення до зазначеного управління листа із копією автентичного перекладу вказаного рішення Європейського суду з прав людини. Розглянувши вищевказане звернення ОСОБА_1 до Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом від 21 квітня 2017 року повідомило позивача, що при призначенні йому пенсії з 09 березня 2017 року страховий стаж для обчислення пенсії становить 15 років 05 днів, а також що пільгове обчислення стажу в період перебування особи у психіатрично-лікувальному закладі чинним законодавством не передбачено, посилаючись при цьому на ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», якою передбачено, що робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у психіатричних закладах охорони здоров'я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі. Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Європейського суду з прав людини у справі «ОСОБА_1 проти України (№ 2)» від 26 лютого 2015 року встановлено, що ОСОБА_1 у період з 23 по 24 липня та з 14 вересня по 08 жовтня 2009 року (загалом двадцять п'ять днів) всупереч його волі тримався у психіатричній лікарні з метою проведення психіатричної експертизи для встановлення його осудності у справі про адміністративне правопорушення. Сторонами не оспорюється той факт, що його перебування у психіатричній лікарні становило «позбавлення свободи» у розумінні пункту 1 ст. 5 Конвенції. Згідно із статтею 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, необґрунтовано репресованим і згодом реабілітованим, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.

Вказані обставини встановлені постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 серпня 2017 року у справі № 201/6298/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання незаконним листа та стягнення матеріальної і моральної шкоди, яка набрала законної сили.

Цією ж постановою суду визнано незаконними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, які виразилися у наданні ОСОБА_1 письмової відповіді від 21 квітня 2017 року за № 10183/02/30.

Крім того, постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 травня 2017 року у справі № 200/4901/17 позовом ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі про визнання дій протиправними визнано протиправними дії Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі, що полягають у неприйнятті до розгляду параграфів 94 і 103 рішення Європейського суду з прав людини у справі «ОСОБА_1 проти України № 2» від 26.02.2015 року при поданні ОСОБА_1 заяви про призначення пенсії за віком у період з 31.10.2016 року по 09.03.2017 року.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18.05.2018 року у справі № 201/4555/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного Фонду України Дніпропетровської області про стягнення матеріальної та моральної шкоди зобов’язано Головне Управління Пенсійного Фонду України Дніпропетровської області невідкладно зарахувати строк з 23 по 24 липня та з 14 вересня по 8 жовтня 2009 року (загалом двадцять п’ять днів), протягом яких ОСОБА_1 всупереч його волі тримався у психіатричній лікарні з метою проведення психіатричної експертизи для встановлення його осудності у справі про адміністративне правопорушення, до стажу його роботи для призначення трудової пенсії в потрійному розмірі відповідно до ст.58 Закону України «Про пенсійне забезпечення», тобто у розмірі 75 днів, без вимагання від нього будь-яких додаткових документів з цього приводу.

Таким чином, в судовому засіданні знайшли підтвердження доводи позивача про неправомірність відмови Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі призначити йому пенсію з 31 жовтня 2016 року, а отже, суд погоджується з доводами позивача про те, що не справдились його правомірні очікування на призначення пенсії з 31.10.2016 року.

Право на пенсію є конституційним правом, гарантованим ст.46 Конституції України, відповідно до частини першої якої, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до абз.1 Преамбули Закону України «Про пенсійне забезпечення», цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

За правовою позицією ЄСПЛ, право на соціальні виплати є майновим правом, передбаченим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Слід звернути увагу на те, що ЄСПЛ ще у 1974 році в справі "Міллер проти Австрії" (ухвала щодо прийняття заяви N 6849/72 від 16 грудня 1974 року) зазначив, що у зв'язку зі сплатою обов'язкових внесків до пенсійного фонду у застрахованої особи виникає право власності на пенсію. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до ч.1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 1173 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Таким чином, суд вважає обґрунтованими доводи позивача про те, що внаслідок відмови Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі призначити йому пенсію з 31 жовтня 2016 року, йому завдано матеріальної шкоди у розмірі недоотриманої ним пенсії.

Позивач розраховує розмір матеріальної шкоди за період з 19.08.2016 року (дата виникнення права на пенсію, тобто коли позивачу виповнилося 60 років) по 09.03.2017 року (дата призначення пенсії).

Відповідно до ст.. 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», в редакції, чинній на дату звернення позивача з заявою про призначення пенсії, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та при наявності страхового стажу не менше 15 років.

ОСОБА_1 народився 19 серпня 1956 року, що підтверджується рішенням суду у справі № 200/4901/17, тобто 60 років йому виповнилося 19 серпня 2016 року.

Відповідно до ч.1 ст.83 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії призначаються з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку: а) пенсії за віком та по інвалідності призначаються з дня досягнення пенсійного віку або відповідно встановлення інвалідності органами медико-соціальної експертизи, якщо звернення за пенсією надійшло не пізніше 3 місяців з дня досягнення пенсійного віку або встановлення інвалідності.

Позивач звернувся до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі з заявою про призначення пенсії 31.10.2016 року, тобто до спливу трьохмісячного строку з дня досягнення ним пенсійного віку, а отже має право на призначення пенсії з дня досягнення пенсійного віку, тобто з 19 серпня 2016 року.

Як вбачається з матеріалів справи, розмір пенсії ОСОБА_1 склав 949,00 грн.

Період недоотриманої позивачем пенсії становить з 19.08.2016 року по 09.03.2017 року, тобто 6 місяців 18 днів.

Таким чином, розмір матеріальної шкоди, завданої позивачу, має бути розрахований наступним чином (949 грн. х 6 місяців) + (18 дн.х (949 грн./30 дн.) = 6263,40 грн.

З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення матеріальної шкоди є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Стосовно позовних вимог про стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.

Право фізичних та юридичних осіб, зокрема, на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів, має конституційно-правову природу і передбачено в статтях 32, 56, 62, 152 Конституції України.

Позивач вказує, що внаслідок неправомірних дій органів Пенсійного фонду України, йому завдано моральної шкоди, яка полягає в безуспішних до цього часу зусиллях щодо поновлення його пенсійних прав, душевних стражданнях, які полягають у безуспішних спробах знайти раціональні підстави діяльності відповідачів.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до роз’яснень викладених в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування моральної шкоди" під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Крім того, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

При з’ясуванні питання щодо відшкодування моральної шкоди, суд повинен з’ясувати чим підтверджується факт заподіяння моральних страждань, або втрат немайнового характеру, за яких обставин вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Суд вважає твердження позивача про спричинення йому моральної шкоди обґрунтованими, оскільки вищезгаданими судовими рішеннями у справах №200/4901/17, 201/4555/18, 201/6298/17 підтверджена неправомірність дій як Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі, так і Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Суд погоджується з доводами позивача, що вказані неправомірні дії завдали йому душевних хвилювань та страждань, примусили його вживати додаткових заходів для захисту свого порушеного права, що не могло не викликати у позивача негативних емоцій, оскільки не справдилося його правомірне очікування на отримання пенсії з дня виникнення права на пенсію, неправомірні дії носять тривалий характер та тривають з жовтня 2016 року по цей час.

Разом з тим, суд вважає, що розмір моральної шкоди, вказаний позивачем, є завищеним, та приймаючи до уваги обставини справи, характер діяння відповідача, виходячи з принципу об'єктивності, засад розумності, справедливості та доцільності, суд вважає, що сума 20 000 грн. в повній мірі зможе компенсувати заподіяну ОСОБА_1 моральну шкоду.

Суд не приймає до уваги доводи позивача про можливість застосування судом положень ст. 82 ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 року) щодо розміру моральної шкоди в 2000 євро, оскільки вказаний розмір моральної шкоди був визначений Європейським судом з прав людини у конкретній справі (рішення від 22.11.2007 року, «ОСОБА_1 проти України»), предмет спору у якій не є тотожний тому, що розглядається судом у вказаній справі.

Суд звертає увагу, що на момент звернення позивача з позовом до суду питання призначення пенсії ОСОБА_1 входило до компетенції Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі, що також підтверджено постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03.08.2017 року у справі № 201/6298/17, а також, що позивач звернувся з цим позовом про стягнення матеріальної і моральної шкоди саме до вказаної юридичної особи. Разом з тим, беручи до уваги, що ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 лютого 2018 року у справі № 200/13508/17 відповідача ОСОБА_3 об’єднане управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі замінено його правонаступником Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, суд приходить до висновку, що визначена судом сума матеріальної і моральної шкоди має бути стягнута на користь позивача саме з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 12, 81, 133, 141, 258, 259, 263-268 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про стягнення матеріальної та моральної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 6263,40 грн.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 20 000 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь держави судовий збір у розмірі 640 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Пунктом 15.5 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Е.В. Женеску