Постанова № 76750588, 26.09.2018, Апеляційний суд Сумської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2018 року

м.Суми

Справа №592/7790/17

Номер провадження 22-ц/788/1356/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Кононенко О. Ю. (суддя-доповідач),

суддів - Криворотенка В. І. , Собини О. І.

з участю секретаря судового засідання -Чуприни В.І.,

сторони:

позивач – ОСОБА_1,

відповідач – ОСОБА_2,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору – ОСОБА_3, Служба у справах дітей Сумської міської ради,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 01 червня 2018 року, в складі судді Косолап М.М., ухвалене у м. Суми, повний текст якого складений 05 червня 2018 року,

в с т а н о в и в:

19 липня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, мотивуючи тим, що вона є власником житлового будинку № 15/1 по вул. Андрія Реути (колишня Крупської) у м. Суми.

Зареєстрована та проживає вона за адресою: АДРЕСА_1. Її син, ОСОБА_4, з 1995 року перебував у шлюбі з ОСОБА_2 і на час перебування його у шлюбі, вона, як власник будинку, зареєструвала відповідача та надала їй право вселитися у будинок та користуватися ним як дружині сина. Заочним рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 січня 2017 року шлюб між її сином і ОСОБА_2 розірвано.

Відповідач добровільно змінювати місце реєстрації відмовляється, хоча фактично у будинку не мешкає з серпня 2016 року, а проживає ІНФОРМАЦІЯ_1, у власній квартирі.

У зв'язку з тим, що ОСОБА_2 спільно з нею не проживала, спільним побутом пов'язана не була, після розірвання шлюбу з її сином вибула із зазначеного житлового будинку, має інше житло, у якому проживає, вона втратила право користування належним їй житловим будинком.

Просила визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим будинком № 15/1 по вул. Андрія Реути (колишня Крупської) у м. Суми.

10 листопада 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, мотивуючи тим, що з 04 листопада 1995 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, який було розірвано рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 січня 2017 року. Під час шлюбу у них народилася дочка ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Вказувала, що у будинку, розташованому за адресою: м. Суми вул. Андрія Реути (вул. Крупської), 15/1 вона зареєстрована з 04 березня 2005 року, також у цьому будинку зареєстрована і їх дочка, ОСОБА_3 Власником будинку є ОСОБА_1, яка є матір'ю її колишнього чоловіка і, яка у будинку не зареєстрована та не проживає, а проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3.

Після розірвання шлюбу з ОСОБА_4 в січні 2017 року, ОСОБА_1 почала перешкоджати їй та її дочці проживати у будинку, замінила замки на вхідних дверях, не впускає їх в будинок, незважаючи на те, що в будинку знаходиться все їхнє майно. Вона неодноразово зверталась до правоохоронних органів з метою усунути перешкоди у користуванні будинком, на який вона має право, однак звернення результатів не мали.

Вважала, що вона має право на користування житловим будинком, розташованим за адресою: м. Суми, вул. Андрія Реути (вул. Крупської), 15/1, оскільки вселилась в будинок і зареєстрована в ньому як член сім'ї наймача з дозволу власника будинку, ОСОБА_1, про що вона вказує у позовній заяві, а тому набула рівного з її сином права користування будинком, оскільки при її вселенні між нею та сином власника і відповідачем не укладалась інша угода про порядок користування спірним будинком, зокрема, строк її проживання не обмежувався та не обумовлювався наявністю шлюбу між нею та сином відповідача.

Крім того, у будинку зареєстрована її неповнолітня дитина, ОСОБА_3, яка хоче проживати саме з нею, а позбавити права користування житловим приміщенням неповнолітню дитину власник може тільки за згодою органу опіки та піклування.

Просила визнати за нею та дочкою, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, право користування будинком, розташованим за адресою: м. Суми, вул. Андрія Реути (вул. Крупської), 15/1 та вселити їх у вказаний будинок.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 01 червня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим будинком № 15/1 по вул. Андрія Реути (вул. Крупської), м. Суми.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_3, Служба у справах дітей Сумської міської ради, про визнання за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право користування будинком, розташованим за адресою: м. Суми, вул. Андрія Реути (вул. Крупської), 15/1 та вселення у будинок, залишено без задоволення.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі: 640 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору та 4800 грн. у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неповне встановлення обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення яким вселити її до будинку № 15/1 по вул. Андрія Реути (вул. Крупської) у м. Суми.

При цьому зазначає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про те, що бажання неповнолітньої дитини проживати разом з матір’ю у будинку, який належить на праві власності не члену сім’ї відповідача, не є безумовною підставою для вселення у спірне житло, грубо порушив вимоги п. 3 ст. 89 ЦПК України, нічим не мотивувавши свій висновок про те, що бажання неповнолітньої дитини проживати спільно з матір’ю у спірному будинку не є беззаперечною підставою для її вселення.

У відзиві на апеляційну скаргу, поданому ОСОБА_1 через свого представника - адвоката ОСОБА_5, зазначено, що ОСОБА_2 не вказує, яка норма матеріального права визначає, що у випадку наявності бажання дитини, яка досягла 14 років, проживати разом з матір’ю, остання має право на вселення у будинок сторонньої для неї особи.

Крім того, стаття 160 СК України, на яку посилається ОСОБА_2 в апеляційній скарзі, визначає не фактичну адресу проживання, а особу, з ким бажає проживати дитина, а по-друге, відповідною нормою не передбачено обов’язок інших осіб у забезпеченні матері дитини житловою площею у належному їм на праві власності майні.

Відповідно до п.3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Пунктом 8 частини першої розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, також визначено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_6, які підтримали доводи апеляційної скарги, ОСОБА_1 та її представника – адвоката ОСОБА_5, які заперечували проти її задоволення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 на праві власності належить 65/100 частин житлового будинку № 15 по вул. Крупської (ОСОБА_7) у м. Суми та земельна ділянка, на якій він розташований, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, виданим 02 липня 2012 року виконавчим комітетом Сумської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Сумської міської ради № 317 від 19 червня 2012 року (а.с. 4-6, 12-13).

Згідно з довідкою Управління «Центр надання адміністративних послуг» № 4097 від 07 липня 2017 року, у будинку № 15/1 по вул. Андрія Реути (колишня Крупської) у м. Суми зареєстровані: власник будинку ОСОБА_1, її син ОСОБА_4, невістка ОСОБА_2, онука ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 11).

Заочним рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 січня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 03 липня 2017 року, розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, зареєстрований 04 листопада 1995 року у відділі РАГС Сумського міськвиконкому за актовим записом № 2099 (а.с. 8-10).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_2 на праві власності належить 1/3 частина квартири АДРЕСА_2 (а.с. 14).

Згідно з актом голови квартального комітету від 04 грудня 2017 року, ОСОБА_2 фактично не мешкає з серпня 2016 року за місцем реєстрації по вул. Андрія Реути, буд. 15/1, м. Суми (а.с. 75).

13 вересня 2017 року та 16 жовтня 2017 року ОСОБА_2 зверталася до Сумського відділу поліції ГУНП в Сумській області із заявами, в яких вказувала, що ОСОБА_1 не віддає її речі, частина речей, які придбані за час перебування її у шлюбі з ОСОБА_4 зникла з будинку (матеріали ЖЕО № 47254 від 13 вересня 2017 року та матеріали ЖЕО № 53055 від 16 жовтня 2017 року).

Рішення суду першої інстанції про задоволення первісного позову мотивоване тим, що ОСОБА_2 спільно з власником спірного житлового будинку не проживала, спільним побутом не була пов’язана, до розірвання шлюбу з сином позивача вибула із зазначеного житлового будинку, є власником однокімнатної квартири АДРЕСА_3, за договором оренди проживає в ІНФОРМАЦІЯ_6, а тому відповідно до ч. 2 ст. 406 ЦК України право на користування чужим майном - спірним житловим будинком підлягає припиненню на вимогу власника цього майна.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не надала суду належних, допустимих і достовірних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 створює перешкоди у користуванні спірним будинком.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що судом першої інстанції ухвалене правильне по суті рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є не порушним.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Згідно з положеннями ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім’ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Суд першої інстанції правильно встановив, що в даному випадку право на користування житлом є сервітутним правом, у зв'язку з чим, припинення цього права повинно відбуватися відповідно до вимог статті 406 ЦК України.

Зокрема, сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

У спірних правовідносинах - це тривале непроживання особи в будинку та наявність іншого місяця проживання.

Як правильно було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 спільно з власником спірного житлового будинку не проживала, не була пов’язана з нею спільним побутом, після розірвання шлюбу із сином позивача вибула із зазначеного житлового будинку, має інше житло, у якому і проживає.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що право відповідача на користування чужим майном (спірним житловим будинком) підлягає припиненню на вимогу власника цього майна відповідно до положень частини другої статті 406 ЦК України.

Посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що висновок суду про те, що бажання неповнолітньої дитини проживати спільно з матір’ю у спірному будинку не є беззаперечною підставою для її вселення, порушує вимоги ч. 3 ст. 89 ЦПК України, є безпідставними, виходячи з наступного.

Частина друга статті 29 ЦК України встановлює, що фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Аналіз вище вказаної норми закону дає підстави для висновку, що неповнолітня дитина відповідно до статті 29 ЦК вправі сама вирішувати, де вона буде проживати, тому немає необхідності вирішувати спори про місце її проживання між батьками в судовому порядку.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, є неповнолітньою особою, яка на момент розгляду справи в суді досягла 17 років. З її пояснень в суді першої інстанції було встановлено, що вона вільно користується спірним будинком та періодично проживає з одним із батьків.

Твердження відповідача про те, що її неповнолітня дочка на даний час бажає проживати разом з нею, не є підставою для її вселення у спірний будинок, оскільки місце проживання дитини - це місце проживання чи перебування того з батьків, з ким бажає проживати дитина, а не конкретна квартира чи будинок.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, ОСОБА_2 є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_4, в якій і не позбавлена можливості проживати разом із дитиною.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів апеляційного суду вважає, що судом першої інстанції були правильно застосовані норми матеріального та додержані норми процесуального права.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення суду слід залишити без змін.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, з ОСОБА_2 підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у зв’язку з апеляційним переглядом справи у розмірі 2800 грн.

Враховуючи те, що справа є малозначною (п. 2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України), відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381- 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 01 червня 2018 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 (40000, АДРЕСА_5, ІПН НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (40000, АДРЕСА_6, ІПН НОМЕР_2) витрати на професійну правничу допомогу у зв’язку з апеляційним переглядом справи у розмірі 2800 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Судді: О.Ю. Кононенко

ОСОБА_8

ОСОБА_9